Постанова

від 06.04.2021 по справі 914/2239/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2021 р. Справа №914/2239/20

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Кордюк Г.Т.

Плотніцький Б.Д.

розглянувши апеляційну скаргу Дрогобицького міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за №42020 від 27.11.2020 (вх. № ЗАГС 01-05/3598/20 від 08.12.2020)

на рішення Господарського суду Львівської області від 03.11.2020 (суддя Фартушок Т.Б., повний текст складено 09.11.2020)

у справі № 914/2239/20

за позовом: Малого приватного підприємства "ГРО" (надалі МПП ГРО ), м. Львів,

до відповідача: Дрогобицького міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, м. Дрогобич, Львівська область,

про стягнення з Державного бюджету України заборгованості в сумі 5 768,44 грн

за участю учасників справи: не викликалися

ВСТАНОВИВ:

01.09.2020 МПП "ГРО" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Дрогобицького міськрайонного ВДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення 5 768,44 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.11.2020 у справі № 914/2239/20 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Державного бюджету України на користь МПП "ГРО" 5 768,44 грн 3% річних за період з 01.09.2017 по 31.08.2020 від суми прострочення виконання зобов`язання щодо відшкодування завданої Дрогобицьким міськрайонним ВДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції шкоди. Стягнуто з Дрогобицького міськрайонного ВДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в дохід Державного бюджету України 2 102 грн судового збору.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що рішенням Господарського суду Львівської області від 30.01.2020 у справі №5015/6509/11 підтверджено неправомірність дій відповідача при здійсненні виконавчого провадження по своєчасному виконанню судового рішення, заподіяння такими діями відповідача шкоди позивачу та причиновий зв`язок між діями відповідача та завданою позивачу шкодою. Перевіривши розрахунок нарахованих сум 3% річних, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 5768,44 грн 3% річних за період з 01.09.2017 по 31.08.2020 від суми прострочення виконання зобов`язання з відшкодування шкоди, завданої відповідачем.

Не погоджуючись з даним рішенням, Дрогобицький міськрайонний ВДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що оскільки ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.10.2010 у справі №8/32 (10) грошові вимоги позивача до ТзОВ "Дія" на суму 31100,96 грн включені до четвертої черги вимог кредиторів та ліквідації ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.09.2019 у справі №8/32 (10), то відповідно згадані вимоги позивача вважаються погашеними. Окрім того, апелянт вважає безпідставними вимоги про відшкодування 3% річних з огляду на відсутність між сторонами у справі грошових зобов`язань.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 апеляційну скаргу залишено без руху та надано скаржнику час до 11.01.2021 усунути недоліки апеляційної скарги.

У зв`язку з усуненням скаржником недоліків апеляційної скарги, ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 01.02.2021, у складі колегії суддів: головуючий суддя - Кравчук Н.М., судді Кордюк Г.Т. та Плотніцький Б.Д., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дрогобицького міськрайонного ВДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Господарського суду Львівської області від 03.11.2020 у справі № 914/2239/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Частиною 5 ст. 252 ГПК України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Сторонами не заявлено клопотань про розгляд справи № 914/2239/20 за правилами загального позовного провадження.

МПП ГРО надіслало на адресу суду відзив на апеляційну скаргу за № 2239-4 від 16.02.2021 (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ЗАГС 01-04/1176/21 від 16.02.2021), в якому підприємство проти доводів апеляційної скарги заперечує, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, відтак просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (ч.1 ст. 270 ГПК України).

За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Суд апеляційної інстанції у відповідності до ст. 269 ГПК України переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, Західний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.04.2009 у справі № 23/272 за позовом МПП "ГРО" до ТзОВ "Дія" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ТзОВ "Зубр-2000" про стягнення 33 673,68 грн позов задоволено частково, стягнуто з ТзОВ "Дія" на користь МПП "Гро" 5 976,9 грн попередньої оплати, 185,69 грн процентів, нарахованих на суму попередньої оплати, 18071,64 грн збитків, 242,34 грн державного мита та 82,39 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.01.2020 у справі № 5015/6509/11 за позовом МПП "ГРО" до Дрогобицького міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Львівській області про стягнення 73970,39 грн задоволено частково; стягнуто з Державного бюджету України на користь МПП "Гро" 67 357,82 грн шкоди, завданої Дрогобицьким міськрайонним ВДВС ГТУЮ у Львівській області, 281,90 грн в рахунок відшкодування сплаченого державного мита та 236,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; у задоволенні вимоги про стягнення 6612,57 грн інфляційних втрат відмовлено.

Вказане рішення суду залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.06.2020.

21.07.2020 Господарським судом Львівської області видано накази про примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області від 30.01.2020 у справі №5015/6509/11.

При розгляді справи №5015/6509/11, судом було встановлено, зокрема що:

18.05.2009 відкрито виконавче провадження №12846486 за наказом №23/272 від 14.05.2009, виданим Господарським судом Львівської області, про стягнення з ТзОВ "Дія" на користь МПП "ГРО" 5 976,9 грн попередньої оплати, 185,69 грн процентів, нарахованих на суму попередньої оплати, 18 071,64 грн збитків, 242,34 грн державного мита та 82,39 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

09.06.2009 стягувачем - МПП "ГРО" подано державному виконавцю листа з вимогою встановити реальний майновий стан боржника та звернути стягнення на заборгованість третіх осіб перед боржником.

27.04.2010 Господарським судом Львівської області частково задоволено скаргу МПП "ГРО" на дії ДВС та зобов`язано Дрогобицьке міськрайонне управління юстиції Львівської області витребувати у ТзОВ "Дія" за період з 01.01.2009 по 01.01.2010 фінансові звіти, розшифровку дебіторської і кредиторської заборгованості із зазначенням повних назв контрагентів, часу, сум та підстав їх виникнення, розшифровку наявних в обліку основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних матеріальних активів, матеріалів, малоцінних швидкозношувальних предметів, готової продукції із зазначенням її номенклатури, найменувань, кількості, облікової ціни, місця зберігання та матеріально-відповідальної особи, на підзвіті якої знаходяться матеріальні цінності, бухгалтерську довідку про рух коштів по касі, а також первинні бухгалтерські документи на підтвердження цих даних. У частині вимог про зобов`язання державного виконавця повно вчинити інші виконавчі дії, передбачені Законом України "Про виконавче провадження", необхідні для виконання судових рішень, провадження припинено, у задоволенні решти вимог скарги відмовлено.

У мотивувальній частині вказаної ухвали суд дійшов висновків про безпідставність вимоги про звернення стягнення на майно та кошти ТзОВ "Дія" від третіх осіб, про застосування примусового приводу директора та головного бухгалтера, оскільки на день розгляду скарги судом майно та грошові кошти боржника не виявлені.

У подальшому стосовно боржника по виконавчих документах - ТзОВ "Дія" відкрито ліквідаційну процедуру та визнано товариство банкрутом, що вбачається з постанови Господарського суду Львівської області від 30.11.2010 у справі №8/32 (10).

15.12.2010 виконавче провадження №12846486 закінчено у зв`язку з наявністю обставин, передбачених п. 7 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", тобто, передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника - юридичної особи або арбітражному керуючому у разі визнання боржника банкрутом.

17.11.2011 Господарським судом Львівської області переглянуто за нововиявленими обставинами ухвалу суду 27.04.2010, частково задоволено заяву: визнано протиправною бездіяльність Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Львівської області в частині невитребування документів, вказаних у клопотанні МПП "ГРО" №40 від 09.06.2009, а також в частині не вчинення дій по виявленню належного боржнику майна. Стосовно вимоги заявника про зміну резолютивної частини ухвали від 27.04.2010 і визнання протиправною бездіяльності в частині звернення стягнення на кошти ТзОВ "Дія", у тому числі і тих, які йому належать від інших осіб, то у матеріалах справи відсутні та заявником суду не подані належні і допустимі докази наявності таких коштів у боржника в момент вчинення виконавчих дій. Державним виконавцем були арештовані рахунки боржника, грошові кошти не виявлені.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи балансу ТзОВ "Дія" за 1-ше півріччя 2009 року, у боржника обліковувалось матеріальних активів на загальну суму 5455 тис. грн. за обліковою вартістю, у тому числі не введеного у встановленому порядку в експлуатацію обладнання на суму 653 тис. грн., основних засобів за залишковою вартістю на суму 3697 тис. грн., виробничих запасів на суму 342 тис. грн., готової продукції на суму 763 тис. грн. Крім цього, в обліку перебувала і дебіторська заборгованість на суму 642 тис. грн. Тобто, на час здійснення виконавчого провадження у боржника були наявними активи для задоволення вимог стягувача у виконавчому провадженні.

Водночас в ході проведення ліквідаційної процедури ліквідатором було виявлене майно боржника, яке прийнято ним по акту від 24.12.2010, вартість якого визначена висновками ПП "Каштан-ЛВ" від 11.03.2011. Більше того, один з об`єктів - трансформатор 1974р.в. ТМ-250/6 продано 12.05.2011 за ціною 6333,00 грн.

Згідно з рішенням Господарського суду Львівської області від 24.11.2011 у справі №5015/5725/11 на користь ТзОВ "Дія" стягнуто дебіторську заборгованість з МВТКП "Корунд" в розмірі 191 566,81 грн.

У відповідача в силу закону існував обов`язок вчинити дії, необхідні та достатні для забезпечення виконання рішення господарського суду у справі №23/272 на підставі пред`явленого до виконання наказу від 14.05.2009, виданого Господарським судом Львівської області, про стягнення з ТзОВ "Дія" на користь МПП "ГРО" 5 976,9 грн попередньої оплати, 185,69 грн. процентів, нарахованих на суму попередньої оплати, 18 071,64 грн збитків, 242,34 грн державного мита та 82,39 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Із матеріалів справи вище встановлено, що виконавче провадження по виконанню рішення суду про стягнення 24 575,96 грн було відкрите упродовж травня 2009 року - грудня 2010 року, тобто, понад пів року. Суд звертає увагу, що на даний час відсутні можливість та підстави дослідження всього ходу виконавчого провадження по виконанню рішення суду у справі №23/272, оскільки за твердженнями відповідача, виконавче провадження на даний час знищене за терміном 3-річного зберігання.

Водночас із матеріалів справи також вбачається, що виконавче провадження здійснювалося з порушеннями приписів законодавства та порядком вчинення виконавчих дій, що підтверджується судовими рішеннями. Так, 27.04.2010 Господарським судом Львівської області частково задоволено скаргу МПП "ГРО" на дії ДВС та зобов`язано Дрогобицьке міськрайонне управління юстиції Львівської області витребувати у ТзОВ "Дія" за період з 01.01.2009 по 01.01.2010 фінансових документів. 17.11.2011 Господарським судом Львівської області переглянуто за нововиявленими обставинами ухвалу суду 27.04.2010 та частково задоволено заяву, а саме визнано протиправною бездіяльність Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Львівської області в частині не витребування документів, а також в частині не вчинення дій по виявленню належного боржнику майна.

Крім того, як підтверджено актом інвентаризації матеріальних цінностей ТзОВ "Дія" від 24.12.2010, в ході проведення ліквідаційної процедури було виявлене майно боржника, яке було наявним та належним боржнику, вартість якого визначена висновками ПП "Каштан-ЛВ" від 11.03.2011. Також з вказаного акта вбачається, що згідно з даними бухгалтерського обліку товариства (баланс ф-1) станом на 30.09.2010 наявна дебіторська заборгованість в розмірі 582, тис. грн., готова продукція у розмірі 762,9 тис. грн. та виробничі запаси у розмірі 342,3 тис. грн.

Так, як зазначено в ухвалі суду від 17.11.2011, стосовно визнання протиправною бездіяльності в частині звернення стягнення на кошти ТзОВ "Дія", у тому числі і тих, які йому належать від інших осіб, то у матеріалах справи відсутні та заявником суду не подані належні і допустимі докази наявності таких коштів у боржника в момент вчинення виконавчих дій. Проте, із описаного вище акта та судового рішення можна дійти висновку, що на виявлення відповідної обставини державним виконавцем не вчинялося відповідних дій, що майно, виявлене ліквідатором, було наявним у боржника станом на 2010 рік. Водночас, судовим рішенням від 17.11.2011 було встановлено не вчинення державним виконавцем дій по виявленню належного боржнику майна. Наведене підтверджує твердження позивача про те, що судове рішення не виконане саме з тих причин, що державний виконавець не звернув стягнення на наявне у боржника майно та майнові права, та спростовує заперечення відповідача про те, що позивачем не доведено можливість виконання рішення суду за рахунок майна боржника ТзОВ "Дія" .

Відтак, позивач вважає, що при виконанні рішення Господарського суду Львівської області від 24.04.2009 у справі №23/272 відповідач припустився протиправної поведінки, наслідком якої стала неможливість виконання вказаного судового рішення та завдання збитків позивачу, а рішенням Господарського суду Львівської області від 30.01.2020 у справі №5015/6509/11 встановлено обставини завдання позивачу майнової шкоди. При цьому звертає увагу на те, що зобов`язання відповідача щодо відшкодування шкоди виникло між сторонами із заподіяння такої шкоди, а не із рішення Господарського суду Львівської області від 30.01.2020 у справі №5015/6509/11, оскільки таке рішення лише встановлює факт, розмір та обставини заподіяння такої шкоди.

Позивач зазначає, що по мірі спливу строку прострочення виконання рішення Господарського суду Львівської області у справі №23/272 у відповідача виникали грошові зобов`язання з урахуванням індексу інфляції та зобов`язання сплатити 3% на суму простроченого зобов`язання.

З підстав наведеного позивач просить суд стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 5 768,44 грн 3% річних за період з 01.09.2017 по 31.08.2020 від суми прострочення виконання зобов`язання з відшкодування шкоди, завданої відповідачем.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Законом України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на час здійснення виконавчого провадження) передбачено, що збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом (ст. 86). Законом України "Про державну виконавчу службу" (ст. 11), чинному на час звернення з позовом у даній справі до суду, також передбачено, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Статтею 5 Закону України "Про виконавче провадження" (в чинній редакції) встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом. Особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до наведених вище положень ЦК України, та відповідачем у справі є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 06.11.2019 у справі №924/1022/17).

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно із ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України "Про виконавче провадження".

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Нормою ч.1 ст.1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Приписами ст.1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Дії (бездіяльність) органів державної влади, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (статті 11 ЦК України).

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Як зазначалося вище, судом в рішенні Господарського суду Львівської області від 30.01.2020 у справі №5015/6509/11, яке набрало законної сили, встановлено, що матеріалами справи підтверджено неправомірність дій відповідача при здійсненні виконавчого провадження по своєчасному виконанню судового рішення. Такими діями, у тому числі бездіяльністю виконавця щодо виявлення майна та грошових коштів боржника, відповідач призвів до заподіяння стягувачу шкоди у вигляді неотриманих грошових коштів, присуджених до стягнення на користь стягувача судовим рішенням у справі №23/272, в сумі 24 575,96 грн. Причинно-наслідковий зв`язок між заподіяними збитками та неправомірними діями також наявний і відповідачем не спростований, адже невиконання рішення суду упродовж шести місяців, як було передбачено чинним на час пред`явлення до виконання наказу законом, пов`язане з бездіяльністю держаного виконавця по виконанню відповідного рішення. Більше того, неналежне здійснення державним виконавцем своїх обов`язків по виконанню рішення суду унеможливило виконання рішення і поза визначеними законом строками, адже у зв`язку з відкриттям ліквідаційної процедури стосовно боржника у виконавчому провадженні виконавче провадження було закінчене без фактичного стягнення грошових коштів на користь стягувача. Відповідні грошові вимоги згідно з ухвалою суду від 09.09.2019 у справі №8/32 (10) на підставі ч. 6 ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом" вважаються погашеними.

Приписами ч.4 ст. ГПК України унормовано, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, з врахуванням наведеного, колегія суддів вважає доведеними обставини неправомірності дій відповідача при здійсненні виконавчого провадження, заподіяння такими діями відповідача шкоди позивачу та причиновий зв`язок між діями відповідача та завданою позивачу шкодою.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що відповідно до ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти. Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

При цьому, суд звертає увагу на те, що, що інфляційні втрати є складовою частиною зобов`язання відшкодування шкоди, а відтак, сума простроченого зобов`язання, на яку підлягають нарахуванню відсотки річних, визначається з урахуванням суми основного боргу у сукупності з нарахованими інфляційними втратами за попередній період. Для визначення суми, на яку позивач має право на підставі ч.2 ст.625 ЦК України нарахувати три проценти річних за прострочення зобов`язання відшкодування шкоди, необхідно визначити суму простроченого зобов`язання з урахуванням індексу інфляції за попередній період.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19.

Відповідно до ч.2 ст.2, ч.1 ст. 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов`язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКСУ чи її територіального органу.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що матеріалами справи підтверджено факт протиправної поведінки відповідача, наявності шкоди позивача та причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями відповідача та шкодою позивача, перевіривши розрахунки нарахованих сум 3% річних, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 5768,44 грн 3% річних за період з 01.09.2017 по 31.08.2020 від суми прострочення виконання зобов`язання з відшкодування шкоди, завданої відповідачем.

Твердження скаржника щодо покладення на відповідача зобов`язань ліквідованого боржника, а також відсутності між сторонами у справі грошових зобов`язань колегія суддів вважає безпідставними, оскільки предметом спору у даній справі є стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 3% річних від суми простроченого відповідачем грошового зобов`язання із відшкодування завданої протиправною бездіяльністю відповідача при виконанні судового рішення позивачу шкоди, обставини якої встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 30.01.2020 у справі №5015/6509/11, а не стягнення з відповідача замість ліквідованого боржника на користь позивача суми присудженого до стягнення рішенням Господарського суду Львівської області від 24.04.2009 у справі №23/272 боргу.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, апелянтом всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б спростували факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

В свою чергу позивачем належним чином підтверджено свої доводи.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Оскільки, апеляційна скарга до задоволення не підлягає, то відповідно понесені судові витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги залишається за скаржником.

Керуючись, ст.ст. 247, 252, 269, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 03.11.2020 у справі № 914/2239/20 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Порядок та строки оскарження постанови апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

5. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

судді Г.Т. Кордюк

Б.Д. Плотніцький