Постанова

від 09.11.2020 по справі 480/2183/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Діска А.Б.

09 листопада 2020 р.Справа № 480/2183/20

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді - Мельнікової Л.В.,

суддів - Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С. ,

за участю секретаря судового засідання - Білюк Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: товариство з обмеженою відповідальністю ФІНФОРС , приватний нотаріус Броварського нотаріального округу Київської області Колейчик Володимир Вікторович про визнання протиправними дій та скасування постанов, -

в с т а н о в и л а:

06.04.2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень (а.с. 148), просить:

- визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич В.Л. (далі - приватний виконавець) щодо відкриття, ведення виконавчого провадження ВП № 61311235;

- скасувати всі винесенні приватним виконавцем в межах виконавчого провадження ВП № 61311235 постанови, у тому числі: "Про відкриття виконавчого провадження" від 19.02.2020 року, "Про стягнення з боржника основної винагороди" від 19.02.2020 року, "Про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження" від 19.02.2020 року, "Про арешт коштів боржника", "Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника" від 16.03.2020 року.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик В.В. всупереч ст. ст. 87, 88, 89, Закону України від 02.09.1993 року № 3426-ХІІ Про нотаріат , не перевіряючи особисті дані про неї, без необхідних документів, що підтверджують безспірність заборгованості, 10.02.2020 року вчинив виконавчий напис № 1629 про стягнення з неї на користь товариства з обмеженою відповідальністю ФІНФОРС (далі - ТОВ ФІНФОРС ) заборгованість в розмірі 8.782,80 грн.

Також, позивач зазначає, що відповідач з порушенням приписів ст. 24 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII) прийняв до виконання вказаний виконавчий напис нотаріуса щодо боржника фізичної особи поза місцем її проживання чи перебування, поза місцезнаходженням майна боржника.

Крім того, позивач зазначила, що постанова не містить адреси для забезпечення реалізації права боржника на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, тому за відсутності відповідного ідентифікатора, вона не має доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження.

Позивач зазначає, що зі змісту оскаржуваної постанови також вбачається, що зазначені протиправні дії відповідача безпосередньо негативно впливають на законні права та інтереси товариства з обмеженою відповідальністю ВВ АГРО-СТЕН . Вважає, що у відповідача були відсутні повноваження щодо відкриття та подальшого ведення виконавчого провадження стосовно неї.

Заперечуючи проти вимог позивача, у відзиві на адміністративний позов приватний виконавець вказує, що позивач не оскаржує дії приватного виконавця саме щодо відкриття виконавчого провадження. Натомість відповідачем не було наведено жодних доводів на порушення ним вимог чинного законодавства при винесенні постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 16.03.2020 року.

Також, відповідач звернув увагу, що стягувач у своїй заяві про примусове виконання рішення просив звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_1 без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника та без перевірки його майнового стану за місцем проживання (перебуванням)боржника.

У відзиві на уточнений адміністративний позов відповідач вказує, що якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність, та відповідно на яку розповсюджуються відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання.

Відповідач зазначає, що виконавче провадження відкрито на підставі даних, зазначених стягувачем, який в силу приписів ч. 1 ст. 24 Закону № 1404-VIII наділений правом вибору місця відкриття виконавчого провадження. Окрім цього, у виконавчому написі приватного нотаріусу № 1629 від 10.02.2020 року вказано місце проживання боржника, а саме: АДРЕСА_1 .

Крім того, відповідач вказує, що чинною редакцією Закону № 1404-VIII не передбачено проведення виконавчих дій, спрямованих на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження.

Також, відповідач зауважив, що керуючись вимогами ст. 3, ч. 3 ст. 40, ст. 45 Закону № 1404-VIII, ним було винесено постанову Про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця . Крім того, постанова Про арешт коштів боржника від 19.02.2020 року, була винесена ним на підставі ст. 56 Закону № 1404-VIII.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправною та скасування постанови Про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 19.02.2020 року, відповідач зазначає, що вона була винесена на підставі ст. 42 Закону № 1404-VIII та відповідно до п. 2 розділу VIІнструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/2 та є цілком законною та правомірною.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 18.05.2020 року (рішення ухвалено в порядку письмового провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 частково задоволений наступним чином.

Так, судовим рішенням визнано протиправними та скасовано постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. про:

- відкриття виконавчого провадження № 61311235 від 19.02.2020 року, щодо примусового виконання виконавчого напису № 1629 від 10.02.2020 року, вчиненого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В.,

- стягнення з боржника основної винагороди від 19.02.2020 року ВП № 61311235,

- розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 19.02.2020 року ВП № 61311235,

- арешт коштів боржника від 19.02.2020 року ВП № 61311235,

- арешт майна боржника від 19.02.2020 року ВП № 61311235,

- звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 16.03.2020 року ВП № 61311235.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Судом проведений розподіл судових витрат: стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Висновок суду вмотивований тим, що відповідачем не дотримано вимоги ст. 24 Закону №1404-VIII та без достатніх на те правових підстав відкрито виконавче провадження не за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи або знаходження його майна, а в іншому виконавчому окрузі, у зв`язку з чим оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження №61311235 не може відповідати критеріям правомірності, встановлених в ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому підлягає скасуванню.

Крім того, суд прийшов висновку, що прийняттю таких постанов як про арешт коштів боржника; про арешт майна боржника; про стягнення з боржника основної винагороди; про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника передує відкриття виконавчого провадження. Відтак, зважаючи на протиправність прийняття відповідачем постанови про відкриття виконавчого провадження № 61311235, оскаржувані постанови від 19.02.2020 року, прийняті у даному виконавчому провадженні № 61311235 про арешт коштів боржника; про арешт майна боржника; про стягнення з боржника основної винагороди; про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та від 16.03.2020 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника також не можуть відповідати критеріям правомірності, встановлених в ч. 2 ст. 2 КАС України

Також, з метою максимального захисту прав позивача, суд вийшов за межі позовних вимог та визнав протиправною та скасував постанову відповідача, винесену 19.02.2020 року в межах виконавчого провадження № 61311235, про арешт майна боржника.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправними дії відповідача щодо відкриття, ведення виконавчого провадження ВП № 61311235, суд прийшов висновку, що такі вимоги задоволенню не підлягають, оскільки на переконання суду, достатнім та допустимим способом захисту прав та інтересів позивача є визнання протиправними та скасування оскаржених постанов, прийнятих приватним виконавцем в межах цього виконавчого провадження.

Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі приватний виконавець, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні вимог адміністративного позову ОСОБА_1 .

Вимоги апеляційної скарги відповідач обґрунтовує аналогічними доводами, що наведені ним у відзиві на уточнений позов.

На час розгляду справи позивач та треті особи правом надання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

За приписами ст. 268 КАС України у справах, визначених статтями 273 - 277, 280 - 283, 285 - 289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку (ч. 1 ст. 268 КАС України).

Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду (ч. 2 ст. 268 КАС України).

Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (ч. 3 ст. 268 КАС України).

Згідно зі ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення на підставі ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно частини першої статті 5 Закону № 1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України від 02.06.2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон № 1403-VIII).

Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини 2 статті 18 Закону № 1404-VІІІ).

Пунктом 4 частини другої статті 23 Закону № 1403-VІІІ передбачено, що в Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.

Відповідно до частин 1, 2, 3, б статті 25 Закону № 1403-VІІІ виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.

За приписами ч. 2 ст. 24 Закону № 1404-VIII приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Зі змісту наведеної норми убачається, що у разі якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на яку розповсюджуються відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1404-VІІІ виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VІІІ).

У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (частина третя статті 26 Закону №1404-VІІІ).

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (частина п`ята статті 26 Закону № 1404-VІІІ).

При цьому, відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Колегія суддів зазначає, що за приписами ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до ч. 6 цієї статті фізична особа може мати кілька місць проживання.

За визначенням ст. 3 Закону України від 11.12.2003 року № 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (далі - Закон № 1382-IV) місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; < >.

Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом 30 календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання (пункт 4 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 207).

Згідно із п. 7 цих Правил реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Порядок учинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України від 02.09.1993 року № 3425-XII "Про нотаріат" (далі - Закон № 3425-XII) та іншими актами законодавства (частина 1 статті 39 цього Закону). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Підпунктами 5.1, 5.2 пункту 5 "Викладення виконавчого напису" глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій установлено, що виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість (підпункт 5.1).

Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку нотаріальних документів (підпункт 5.2).

Як установлено судовим розглядом, 18.02.2020 року на адресу приватного виконавця надійшла заява ТОВ ФІНФОРС про примусове виконання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В. за № р. 1629 від 10.02.2020 року, про стягнення з боржника, яким є ОСОБА_1 , коштів у розмірі 8.782,80 грн.

Адреса місця реєстрації боржника у заяві зазначена: АДРЕСА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 /а.с. 74/.

Матеріали ВП № 61311235 /а.с. 73-139/ посвідчують ту обставину, що виконавчий напис № 1629 від 10.02.2020 року виконаний на спеціальному бланку нотаріальних документів № 234039-А від 30.03.2018 року та прикріплений до договору № 234039-А, що укладений 30.03.2018 року між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ ФІНФОРС /а.с. 75-91/.

Як убачається із договору кредиту, при його укладенні позивач ОСОБА_1 надавала паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 09.10.1997 року Краснопільським РВ УМВС України в Сумській області, та повідомляла адресу своєї реєстрації - АДРЕСА_2 /а.с. 75/.

Відповідно до ст. 3 Закону № 1382-IV документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач ОСОБА_1 надала копії сторінок паспорту серії НОМЕР_1 , виданий 09.10.1997 року Краснопільським РВ УМВС України в Сумській області, із аркуша 11 якого вбачається, що з 1998 року місцем її проживання є АДРЕСА_2 /зв. бік а.с. 5/.

Колегія суддів зазначає, що жодних даних, які посвідчують визначене приватним нотаріусом у виконавчому написі про те, що місцем проживання/перебування позивача є квартира АДРЕСА_1 судам першої та апеляційної інстанції не надано.

Крім того судам першої та апеляційної інстанції не надано, доказів, які б посвідчували факт знаходження майна, у тому числі банківських рахунків, ОСОБА_1 у межах виконавчого округу м. Києва.

Частиною п`ятою статті 24 Закону № 1404-VІІІ визначено, що у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України. Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у даному випадку (за наявності двох адрес, одна із яких знаходиться в іншому виконавчому окрузі), приймаючи рішення про відкриття виконавчого провадження без з`ясування питання дійсного місця проживання/перебування боржника ОСОБА_1 , приватний виконавець свідомо не виключає можливості порушення ним приписів ч. 2 ст. 24 Закону № 1404-VIII.

Колегія суддів зауважує, що такі обставини не були перевірені та враховані приватним виконавцем Дорошкевич В.Л. під час винесення спірної постанови, що зумовлює висновок про те, що постанова про відкриття виконавчого провадження не відповідає критерію законності, визначеному ч. 2 ст. 2 КАС України.

Крім того, принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen V. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Щодо інших оскаржуваних постанов, прийнятих в межах даного виконавчого провадження № 61311235, колегія суддів зазначає, що згідно ст. 42 Закону № 1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

За приписами ст. ст. 26, 27 Закону № 1404-VIII, ст. 31 Закону № 1403-VІІІ приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця.

Крім іншого, нормами ст. 56 Закону № 1404-VIII передбачено, що арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника; постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна; арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. А відповідно до ст. 48 Закону №1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації; про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Відповідно до ч. 1 ст. 68 Закону № 1404-VIII стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.

Системний аналіз вказаних норм, свідчить про те, що прийняттю таких постанов як про арешт коштів боржника; про арешт майна боржника; про стягнення з боржника основної винагороди; про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника передує відкриття виконавчого провадження. В той же час, як встановлено судовим розглядом постанова про відкриття виконавчого провадження № 61311235, була прийнята з порушенням вимог Закону № 1404-VIII.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відтак, зважаючи на протиправність прийняття відповідачем постанови про відкриття виконавчого провадження № 61311235, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані постанови від 19.02.2020 року, прийняті у даному виконавчому провадженні № 61311235 про арешт коштів боржника; про арешт майна боржника; про стягнення з боржника основної винагороди; про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та від 16.03.2020 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника також не можуть відповідати критеріям правомірності, встановлених в ч. 2 ст. 2 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на те, що позивач просив скасувати всі винесенні приватним виконацем в межах цього виконавчого провадження постанови, з метою захисту прав позивача, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною та скасувати постанову відповідача, винесену 19.02.2020 року в межах виконавчого провадження № 61311235 Про арешт майна боржника .

При цьому, колегія суддів зауважує, що встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень вказаному критерію для оцінювання рішення, (дій) є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову, за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.

Інші доводи і заперечення відповідача означених висновків колегії суддів не спростовують.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі наведеного, керуючись статтями 13, 23, 31, 268, 269, 287, 271, 272, 292, 293, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни залишити без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року, - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Л.В. Мельнікова Судді (підпис) (підпис) А.О. Бегунц С.С. Рєзнікова Постанова складена і підписана 09 листопада 2020 року.