Постанова

від 06.11.2020 по справі 2а-0770/2730/11

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 2a-0770/2730/11

касаційне провадження № К/9901/55420/18

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області

на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року (головуючий суддя - Луцович М.М.)

та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2018 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Глушко І.В.; судді - Коваль Р.Й., Макарик В.Я.)

у справі № 2а-0770/2730/11

за позовом Ужгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області

до Приватного підприємства Уж Експрес ,

Товариства з обмеженою відповідальністю ОМІА Україна

про визнання правочину фіктивним та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2011 року Ужгородська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Закарпатській області (далі - Ужгородська ОДПІ; позивач; контролюючий орган) звернулася до суду з адміністративним позовом до Приватного підприємства Уж Експрес (далі - ПП Уж Експрес ; відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю ОМІА Україна (далі - ТОВ ОМІА Україна ; відповідач-2), в якому просила визнати фіктивним правочин, укладений між відповідачами, та стягнути в дохід Державного бюджету України з ПП Уж Експрес кошти в розмірі 715600,00 грн, отримані за цим правочином.

Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням від 13 лютого 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовив повністю.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 07 червня 2018 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Ужгородська ОДПІ звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2018 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Зокрема, наголошує на тому, що оспорюваний правочин завідомо суперечний інтересам держави та суспільства, оскільки невстановлені особи умисно, з корисливих спонукань, з метою незаконного збагачення, без мети здійснення задекларованого основного виду діяльності - оптової торгівлі, створили на території Закарпатської області ПП Уж Експрес з ознаками фіктивного підприємництва, за допомогою якого в період з 2010 року по січень 2011 року здійснювали конвертацію безготівкових коштів у готівку та незаконно хотіли заволодіти грошовими коштами в розмірі 715600,00 грн.

Верховний Суд ухвалою від 01 серпня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Ужгородської ОДПІ.

06 вересня 2018 року від відповідача-2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, а також наголосив на тому, що між відповідачами були відсутні будь-які договірні відносини, а кошти в розмірі 715600,00 грн отримано ПП Уж Експрес від ТОВ ОМІА Україна без жодних правових підстав, що підтверджується долученими відповідачем-2 до матеріалів справи судовими рішеннями.

Від відповідача-1 відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

09 жовтня 2020 року Ужгородською ОДПІ заявлено клопотання про заміну позивача у справі - Ужгородської ОДПІ на Головне управління ДПС у Закарпатській області у зв`язку з реорганізацією, яке згідно із статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою адміністрацією у Закарпатській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП Уж Експрес з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 27 січня 2010 року по 31 січня 2011 року, за результатами якої складено акт від 22 квітня 2011 року № 1/23-60/36908299.

Під час перевірки контролюючим органом встановлено, що між відповідачами укладено фіктивний правочин, за яким ПП Уж Експрес отримано з розрахункового рахунка ТОВ ОМІА Україна грошові кошти в сумі 715600,00 грн як оплату за послуги згідно з рахунком-фактурою від 18 січня 2011 року № 3547/17 DN-11-LOC.

З огляду на викладене, Ужгородська ОДПІ, вважаючи, що вказаний правочин завідомо суперечний інтересам держави і суспільства, оскільки був вчинений відповідачаем-1 з корисливих мотивів, а саме з метою незаконного збагачення без мети здійснення основного виду діяльності, звернулася до суду з розглядуваним позовом.

Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За правилами частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Водночас, згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Частиною третьою статті 228 ЦК України при цьому передбачено, що в разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Таким чином, наслідки недійсності правочину, укладеного з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, застосовуються до правочинів, недійсність яких встановлюється судом.

При цьому для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України повинна враховуватись вина сторони, у зв`язку з чим необхідно довести наявність умислу у сторін/сторони при укладенні та вчиненні конкретного правочину щодо настання певних протиправних наслідків.

У справі, яка розглядається, відповідач-2, заперечуючи проти заявленого контролюючим органом позову, наголошував на відсутності факту існування договірних зобов`язань (правочину) між ПП Уж Експрес та ТОВ ОМІА Україна , на підтвердження чого подав, зокрема, рішення Господарського суду Закарпатської області від 02 серпня 2012 року, що набрало законної сили 17 серпня 2012 року, у справі № 5008/477/2012, згідно з яким за наслідками задоволення позову ТОВ ОМІА Україна стягнуто з ПП Уж Експрес на користь відповідача-2 кошти в сумі 715600,00 грн, отримані без достатніх правових підстав.

Судом у названій справі, зокрема, встановлено, що між Публічним акціонерним товариством Райффайзен Банк Аваль та ТОВ ОМІА Україна укладено договір від 05 травня 2006 року № 03/08-9-1/2605-0813 на здійснення розрахунково-касового обслуговування. За результатами укладення додаткової угоди від 07 листопада 2006 року № 03/08-9-1/2605 сторони дійшли згоди щодо забезпечення виконання умов розрахунково-касового обслуговування за допомогою програмно-технічного комплексу електронних платежів Банк-Клієнт із системою криптозахисту.

20 січня 2011 року до системи дистанційного управління рахунками Клієнт-Банк Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль надійшло платіжне доручення № 45 на суму 715600,00 грн, підписане індивідуальними електронними ключами посадових осіб ТОВ ОМІА Україна , де отримувачем платежу зазначено ПП Уж Експрес , код 36908299, рахунок № НОМЕР_1 , МФО 380805, призначення платежу: Оплата за послуги відповідно до рахунка-фактури від 18 січня 2011 року № 3547/17-DN-11-LOC .

Виявивши факт несанкціонованого списання з рахунку грошових коштів у сумі 715600 грн., ТОВ ОМІА Україна проінформувало банк про таке списання, звернулося до господарського суду з відповідним позовом та повідомило про факт правоохоронні органи.

Постановою старшого слідчого слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 21 лютого 2012 року ТОВ ОМІА Україна визнано цивільним позивачем у кримінальній справі № 18-506, порушеній за фактом заволодіння чужим майном шляхом обману, за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України.

Вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 грудня 2016 року, який набрав законної сили 13 січня 2017 року, у справі № 1-852/11 ОСОБА_1 (директора ПП Уж Експрес ) визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України.

За правилами частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно ж до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Слід зазначити, що за змістом цієї норми процесуального права учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи.

Водночас передбачене частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматись судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.

Проте для спростування преюдиційних обставин, передбачених зазначеною нормою, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази.

Утім, у справі, яка розглядається, судами встановлено, що позивачем на підтвердження своєї позиції щодо існування між відповідачами договірних відносин жодних доказів, яким би не надавалась юридична оцінка у справі № 5008/477/2012, не представлено.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги контролюючого органу без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись частиною другою розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15.01.2020 № 460-IX, статтями 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Замінити позивача у справі - Ужгородську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Закарпатській області її правонаступником - Головним управлінням ДПС у Закарпатській області.

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя -доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова