Рішення

від 09.11.2020 по справі 910/10191/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.11.2020Справа № 910/10191/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНКОМ АМАЛ"

до Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" в особі Філії

"Броварська" ПНВК "ІНТЕРБІЗНЕС"

про стягнення заборгованості у розмірі 213 709,13 грн.

Суддя Зеленіна Н.І.

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНКОМ АМАЛ" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" в особі Філії "Броварська" ПНВК "ІНТЕРБІЗНЕС" про стягнення 213 709,13 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язань зі сплати виконаних робіт та оплати встановлених позивачем запчастин за Договором № 29/08 від 29.08.2019 р. на сервісне обслуговування та продаж запасних частин.

24.07.2020 Господарський суд міста Києва постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху, встановив позивачеві строк на усунення недоліків - 10 днів з дня вручення даної ухвали шляхом: 1) надання доказів відправлення відповідачу (філії "Броварська" Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес") копії позовної заяви і доданих до неї документів; 2) зазначення відомостей про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися.

19.08.2020 від позивача до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача, якою останній усунув недоліки позовної заяви встановлені ухвалою від 24.07.2020.

Ухвалою від 25.08.2020 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; визначені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

07.09.2020 через відділ діловодства суду позивачем подано клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.

Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

15.09.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач повідомив суд про те, що позовні вимоги не визнає в повному обсязі.

25.09.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечив стосовно доводів відповідача, підтримав позов та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

29.08.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНКОМ АМАЛ" (надалі - виконавець, позивач) та Приватною науково-виробничою компанією "Інтербізнес" в особі Філії "Броварська" ПНВК "ІНТЕРБІЗНЕС" (надалі - замовник, відповідач) укладеного Договір №29/08 на сервісне обслуговування та продаж запасних частин (надалі - Договір).

Відповідно умов п. 1.1. Договору виконавець надає замовнику на платній основі послуги по мийці, технічному обслуговуванню, поточному та капітальному ремонту вантажних автомобілів, причепів, напівпричепів та автобусів європейського та вітчизняного виробництва, здійснює ремонт та обслуговування автономних обігрівачів, здійснює продаж запасних частин, автомобільних шин, автохімії, мастил (олив), супутніх товарів для вантажного автотранспорту (далі - товар), за цінами, в асортименті (за номенклатурою) і кількості, що погоджуються сторонами в видаткових накладних, актах виконаних робіт, які є невід`ємною частиною даного Договору, а замовник зобов`язаний приймати послуги та/або товар і оплачувати їх на встановлених даним Договором умовах.

Згідно з п. 4.5. Договору загальний обсяг та асортимент (номенклатура) товару, що поставляється за цим Договором, та/або обсяг робіт по сервісному обслуговуванню або ремонту, визначається кількістю та асортиментом (номенклатурою) товару чи наданих послуг, за всіма видатковими накладними та/або актами виконаних робіт відповідно до умов Договору на протязі його дії.

За твердженнями позивача, ним на виконання умов Договору було складено акти виконаних робіт № ІА-0000239 від 22.01.2020 р. на суму 60 209, 68 грн. (на підставі замовлення-наряду від 01.10.2019р.), № ІА-0000242 від 22.01.2020 р. на суму 63 009, 60 грн. (на підставі замовлення-наряду від 17.10.2019р.), № ІА-0000240 від 22.01.2020 р. на суму 56 346, 46 грн. (на підставі замовлення-наряду від 10.10.2019р.)

Таким чином, як зазначає позивач, ним були виконані роботи та встановлені запасні частини на загальну суму 179 565, 74 грн. Вказані акти виконаних робіт підписані з боку відповідача уповноваженою особою та скріплені його печаткою.

Відповідно до п. 3.2.5 Договору після повного виконання сервісного обслуговування або ремонту замовнику, протягом трьох календарних днів з моменту повідомлення про це виконавцем, замовник зобов`язується забрати свій відремонтований транспортний засіб і використані запасні частини. В разі не виконання умов цього пункту, замовник сплачує виконавцю за стоянку та зберігання транспортного засобу 100, 00 грн за добу.

На виконання умов Договору відповідач передав позивачу транспортний засіб марки МАН з державним номером НОМЕР_1 (що зазначено в Актах виконаних робіт).

Відповідач підписав зазначені акти 22.01.2020 р. і був зобов`язаний, згідно п. 3.2.5 Договору, до 25.01.2020 р. забрати відремонтований транспортний засіб, проте на момент подачі позовної заяви, транспортний засіб знаходиться на стоянці позивача.

Таким чином, з 26.01.2020 р. по 23.06.2020 р. плата за стоянку за 156 днів складає 15 600, 00 грн.

Разом з тим, 02.03.2020 позивач направив на адресу відповідача претензію з вимогою сплатити заборгованість за Договором, у відповідь відповідачем визнано вимоги претензії з проханням надати можливість оплачувати заборгованість частинами щомісяця, починаючи з квітня 2020 р. Проте, за твердженням позивача, станом на дату подання позовної заяви відповідачем не погашена заборгованість за Договором.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНКОМ АМАЛ" підлягають задоволенню з наступних підстав.

За приписами ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1-3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами 29.08.2019 Договору №29/08, суд дійшов висновку, що такий договір за своєю правовою природою є змішаним договором, який містить умови договору про надання послуг (щодо обов`язків з надання послуг сервісного обслуговування) та договору поставки (щодо похідних обов`язків з передання запасних частин за заявкою покупця у його власність).

Однак, до спірних правовідносин, що виникли на підставі неналежного виконання обов`язків відповідача в частині сплати наданих послуг застосовуються положення, що регулюють надання послуг.

За приписами ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За умовами п. 5.4. Договору при проведенні поставки або виконанні сервісного обслуговування та ремонту з оплатою за фактом (якщо відпущений товар та/або виконані роботи з відстрочкою платежу, але строк розрахунків в накладній та/або акті виконаних робіт не зазначений) - замовник повинен сплатити суму ціни товару або суму наданого сервісного обслуговування або ремонту протягом семи банківських днів з моменту прийняття зазначеної партії товару або послуг.

Матеріалами справи підтверджено, зокрема актами виконаних робіт № ІА-0000239 від 22.01.2020 р., № ІА-0000240 від 22.01.2020 р., № ІА-0000242 від 22.01.2020 р., що позивачем були надані послуги та витрачені матеріали на загальну суму 179 565,74 грн. Зазначені акти підписані та скріплені печатками уповноваженими особами позивача та відповідача без зауважень.

Згідно частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

З огляду на вище зазначене суд дійшов висновку, що станом на дату звернення позивача із позовною заявою до Господарського суду міста Києва строк виконання обов`язків відповідача зі сплати суми наданих послуг за Договором настав та в повному обсязі відповідачем не виконано.

Таким чином, з врахуванням наявних в матеріалах справи належних та допустимих доказів в підтвердження доводів позивача, які відповідачем по суті не спростовані, суд з огляду на баланс вірогідності доказів дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 179 565, 74 грн. Відповідачем доказів сплати заборгованості за Договором суду не надано.

Разом з тим, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань згідно умов п. 5.1.-5.4. Договору нараховано пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, що діяла на період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення в сукупному розмірі 13 452, 71 грн, 3% річних у розмірі 2 207, 78 грн та інфляційні збитки у розмірі 2 882, 90 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати за товар передбачена у п. 6.1. Договору, відповідно до якого, в разі недотримання замовником умов 5.1.-5.4. даного Договору, виконавець має право, стягнути з замовника, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочення до моменту повного погашення заборгованості.

Розрахунок пені у сумі 13 452, 71 грн. є арифметично вірним, обґрунтованим та здійсненим у відповідності до приписів законодавства, у зв`язку із чим вимоги у цій частині суд задовольняє повністю.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 2 207, 78 грн та 2 882, 90 грн інфляційних збитків.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних збитків, суд дійшов висновку про те, що він є арифметично вірним та обґрунтованим, а тому вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 2 207, 78 грн та інфляційні збитки у розмірі 2 882, 90 грн підлягають задоволенню.

Крім того, належним чином підтвердженою є вимога про стягнення 15 600, 00 грн плати за стоянку за період з 26.01.2020 по 23.06.2020, що виникла у зв`язку з порушенням відповідачем вимог п. 3.2.5. Договору.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до приписів ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частина 1 ст. 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з пункту 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

За таких обставин, оцінивши подані докази, які досліджені судом, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, як такі, що є обґрунтованими, документально доведеними та відповідачем не спростованими.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНКОМ АМАЛ" до Приватної науково-виробничої компанії "ІНТЕРБІЗНЕС" в особі Філії "Броварська" ПНВК "ІНТЕРБІЗНЕС" про стягнення заборгованості у розмірі 213 709, 13 грн задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Приватної науково-виробничої компанії ІНТЕРБІЗНЕС (03115, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 121В; код ЄДРПОУ 01200244) в особі Філії "Броварська" ПНВК "ІНТЕРБІЗНЕС" (07413, Київська обл., Броварський район, с. Пухівка, вул. Соборна, буд. Б/Н; код ЄДРПОУ 01200244) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНКОМ АМАЛ" (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, буд. 4-А, офіс 139; код ЄДРПОУ 42988204) 179 565 (сто сімдесят дев`ять тисяч п`ятсот шістдесят п`ять) грн 74 коп. - основного боргу, 15 600 (п`ятнадцять тисяч шістсот) грн 00 коп. - плати за зберігання транспортного засобу, 13 452 (тринадцять тисяч чотириста п`ятдесят дві) грн 71 коп. - пені, 2 207 (дві тисячі двісті сім) грн 78 коп. - 3% річних, 2 882 (дві тисячі вісімсот вісімдесят дві) грн 90 коп. - інфляційних збитків, а також 3 205 (три тисячі двісті п`ять) грн 64 коп. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Північного апеляційного господарського суду в строки, передбачені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.І. Зеленіна