Постанова

від 10.11.2020 по справі 346/6158/18

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 346/6158/18

Провадження № 22-ц/4808/1103/20

Головуючий у 1 інстанції Калинюк О. П.

Суддя-доповідач Горейко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Девляшевського В.А., Максюти І.О.

секретаря Капущак С.В.

з участю позивача та його представника ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою Державної архітектурно-будівельної інспекції України на рішення Коломийського міськрайонного суду, ухвалене у складі судді Калинюка О.П. 23 червня 2020 року в м. Коломиї,

в с т а н о в и в:

03.12.2018 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що з 25.03.2008 року наказом №9ос від 24.03.2008 року ОСОБА_2 призначено на посаду головного державного інспектора відділу контролю будівництва та виробництва будівельних матеріалів і виробів як такого, що пройшов за конкурсом. Наказом №35-ос від 01.06.2013 року його переведено на посаду начальника Південного інспекційного відділу інспекційного управління №2 Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області. Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 04.10.2013 року позивача відсторонено від посади у зв`язку з підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України. Після цього вказаний захід забезпечення кримінального провадження застосовувався до позивача ухвалами суду від 27.01.2014 року, 03.04.2014 року, 19.06.2014 року, 07.08.2014 року, 19.09.2014 року та 19.11.2014 року. Вироком Коломийського міськрайонного суду від 27.06.2018 року, який набрав законної сили, позивача виправдано за інкримінованим йому злочином у зв`язку з недоведеністю вчинення вищевказаного кримінального правопорушення та визнано винним за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 190 КК України і звільнено від покарання у вигляді штрафу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України. Таким чином, в ході досудового розслідування позивача незаконно обмежено у правах та позбавлено можливості отримувати заробітну плату. Загальний розмір невиплаченої заробітної плати за період з жовтня 2013 року по грудень 2014 року становить 51 698,88 грн., що з урахуванням інфляції становить 78 650,83 грн. Тому відповідно до ст. 115 КЗпП України, ст.ст. 24, 34 Закону України Про оплату праці та Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду вказана сума підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, наказом голови ліквідаційної комісії ОСОБА_3 №76ОС від 29.12.2014 року позивача звільнено з роботи у зв`язку з ліквідацією Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України). Вказаним наказом передбачено виплату вихідної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати в порядку ст. 44 КЗпП України. Разом з тим, вихідна допомога позивачу не виплачена, що підтверджується відповіддю Управління ДАБІ в Івано-Франківській області від 30.10.2018 року, наданою на адвокатський запит №П-1 від 26.10.2018 року. Отже, загальна сума матеріального відшкодування становить 84 168 грн.

Також позивач вказав, що факти порушення його прав у сфері трудових відносин, які полягали у невиплаті заробітної платі та вихідної допомоги, призвели до моральних переживань у зв`язку із відсутністю коштів, необхідних для забезпечення елементарних життєвих потреб, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації власного життя, позбавило можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими. Порушення його прав продовжувалось протягом тривалого періоду, тому він був вимушений звертатись за захистом своїх прав до суду, у зв`язку з чим перебував у постійному стресі.

Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути з відповідача 84 168 грн. матеріального відшкодування, 10 000 грн. морального відшкодування та 6 000 грн. судових витрат.

09.08.2019 року позивач уточнив позовну вимогу про стягнення матеріального відшкодування та просив стягнути з відповідача 84 527,70 грн.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 23.06.2020 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_2 84 527,70 грн. не виплачених при звільненні, включаючи заборгованість по заробітній платі за 2013-2014 роки, вихідну допомогу при звільненні та інфляційні втрати станом на 17.07.2019 року, та 7 000 грн. відшкодування моральної шкоди.

В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_2 6 000 грн. судових витрат та на користь держави судовий збір в загальному розмірі 1 686,08 грн.

Рішення мотивовано тим, що оскільки остаточний розрахунок з позивачем в день його звільнення не проведений з обов`язковим попереднім повідомленням про розмір нарахованих сум, то позовні вимоги в частині стягнення грошових коштів, невиплачених працівнику при звільненні, в загальному розмірі 84 527,70 грн. (51 242,83 грн. розмір невиплаченої заробітної плати (16 155,43 грн. в 2013 році, 35 087,40 грн. в 2014 році); 27 767,21 грн. інфляційні збитки; 5 517,66 грн. вихідної допомоги) підлягають задоволенню.

Врахувавши факт порушення прав позивача у сфері трудових відносин, що полягає у невиплаті заробітної плати та призвело до моральних страждань у зв`язку з відсутністю коштів, необхідних для забезпечення елементарних життєвих потреб, похилий вік позивача, погіршення стану його здоров`я, необхідність прикладення зусиль для підтримання в належному стані його здоров`я, нервові стреси, суд визначив, що розмір відшкодування моральної шкоди з урахуванням засад розумності, справедливості і тривалості моральних страждань повинен становити 7 000 грн. Тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Не погодившись з рішенням суду, Державна архітектурно-будівельна інспекція України подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Зокрема зазначає, що обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на норми Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду та вказує, що право на відшкодування шкоди в розмірах та порядку, передбачених цим законом, в нього виникло у зв`язку з постановленням щодо нього виправдувального вироку. Статтею 1 зазначеного Закону встановлено, що відповідно до положень цього Закону відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного відсторонення від роботи (посади). Статтею 2 Закону передбачені випадки, у яких виникає право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, зокрема постановлення виправдувального вироку суду. Згідно п. 1 ст. 3 Закону у наведених в ст. 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій. Вказані кошти, відповідно до ст. 4 даного Закону, відшкодовуються за рахунок коштів державного бюджету. Відтак, такі вимоги мають бути заявлені не до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, а до Державної казначейської служби України.

Апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність у Державної архітектурно-будівельної інспекції України заборгованості перед ОСОБА_2 . Вказує, що такі не відповідають дійсності, оскільки всі нараховані йому у 2013 році кошти виплачені, що підтверджується розрахунковою відомістю заробітної плати за січень 2014 року, де у графі до видачі відсутня інформація щодо існування заборгованості підприємства перед працівниками. На виконання ухвали суду від 08.11.2019 року Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області надано відомості з інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДПС України про отримані доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області і такі відомості відповідають розрахунку нарахованих і виплачених ОСОБА_2 коштів, наданому Державною архітектурно-будівельною інспекцією України в пояснення від 23.08.2019 року. Судом при зазначенні суми виплати із посиланням на інформацію, надану банком, не вказано про нарахування, які мали місце 04.11.2013 року в розмірі 1 068 грн. та 12.12.2013 року в розмірі 4 596,22 грн. Як наслідок, виплачена заробітна плата у 2013 році складає не 17 717,89 грн., а 23 916,57 грн. Щодо відомостей Головного управління ДПС, згідно яких сума складає 29 624,87 грн., то це нарахована сума, із якої стягується податок на доходи фізичних осіб, єдиний внесок та інше.

З приводу виплати заробітної плати за 2014 рік, то апелянт наголошує, що Державна архітектурно-будівельна інспекція України не є особою, на яку може бути покладено обов`язок щодо відшкодування шкоди, заподіяної незаконними, на думку позивача, діями щодо відсторонення.

Також апелянт зазначає, що суд безпідставно вважав доведеною позовну вимогу ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди. Вказує, що на підтвердження такої вимоги позивач надав виписку №8525 з історії стаціонарного хворого, з якої вбачається, що він хворіє на ішемічну хворобу серця з 2004 року. Як наслідок, він періодично проходить амбулаторне лікування, а тому взаємозв`язок між відстороненням та захворюванням є недоведеним.

Не відповідають дійсності і посилання суду на те, що ОСОБА_2 не є керівником ПП Анти , оскільки згідно повідомлення про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем, з 27.02.2012 року не веде підприємницької діяльності. В Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань справді міститься інформація щодо припинення підприємницької діяльності ОСОБА_2 27.06.2012 року. Разом з тим, згідно цього ж Реєстру позивач є одним із засновників ПП Анти (код ЄДРПОУ 34078407), господарська діяльність якого не припинена.

Крім того, апелянт вказує, що в порушення вимог ЦПК України суд прийняв заяву ОСОБА_2 про уточнення позову від 09.08.2019 року, пояснення від 27.08.2019 року, пояснення від 19.09.2019 року та ряд інших документів після закінчення підготовчого провадження та призначення справи до розгляду. Враховуючи, що такі документи подані після закінчення процесуальних строків, суд повинен був залишити їх без розгляду.

Також судом першої інстанції порушено права відповідача, визначені ст. 47 ЦПК України. Так, в оскаржуваному рішенні суд вказав, що представник відповідача повторно не з`явився в судове засідання. Разом з тим, судом проігноровано клопотання відповідача від 22.06.2020 року про відкладення розгляду справи у зв`язку із запровадженням на території України карантину та ряду обмежувальних заходів для його дотримання.

З наведених підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скарги заперечив та зазначив, що такі доводи є необґрунтованими та не відповідають ні матеріалам справи, ні чинному законодавству. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В засідання апеляційного суду представник апелянта не з`явився, про час та день розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку. Причину неявки суду не повідомив.

Позивач та його представник доводи скарги заперечили з мотивів, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просили залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з 25.03.2008 року ОСОБА_2 відповідно до наказу №9ос від 24.03.2008 року призначено на посаду головного державного інспектора відділу контролю будівництва та виробництва будівельних матеріалів і виробів як такого, що пройшов за конкурсом (а.с. 28 в т. 1).

01.06.2013 року позивача переведено на посаду начальника Південного інспекційного відділу інспекційного управління №2 (наказ №35-ос від 01.06.2013 року), що підтверджується копією трудової книжки позивача (а.с. 35-36 в т. 1).

Ухвалою слідчого судді Коломийського міськрайонного суду від 04.10.2013 року підозрюваного ОСОБА_2 відсторонено від посади начальника Південного інспекційного відділу інспекційного управління №2 Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області строком на 2 місяці у кримінальному провадженні №12013090180001503 від 25.07.2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України (а.с. 5 в т. 1).

Ухвалами Коломийського міськрайонного суду від 27.01.2014 року, 03.04.2014 року, 19.06.2014 року, 07.08.2014 року, 19.09.2014 року та 19.11.2014 року обвинувачений ОСОБА_2 відсторонювався від посади щоразу строком на 2 місяці (а.с. 6-11 в т. 1).

Наказом голови ліквідаційної комісії Кобилянського В.І. №76ОС від 29.12.2014 року ОСОБА_2 відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України звільнено з роботи з 29.12.2014 року у зв`язку з ліквідацією Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області. В п. 2 наказу зазначено про виплату вихідної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати. Підставою прийняття наказу зазначені: наказ Держархбудінспекції України №150 від 09.07.2014 року та попередження про наступне вивільнення у зв`язку з ліквідацією від 08.10.2014 року (а.с. 29, 33 зв., 34 в т. 1).

Листом від 29.12.2014 року Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області довела до відома позивача наказ №76ОС від 29.12.2014 року про його звільнення з посади (а.с. 33 в т. 1).

Вироком Коломийського міськрайонного суду від 27.06.2018 року ОСОБА_2 визнано винуватим за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 190 КК України та призначено покарання у виді штрафу. На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_2 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності. По обвинуваченню за одержання неправомірної вигоди, поєднаного з вимаганням такої вигоди, вчиненого повторно, ОСОБА_2 виправдано у зв`язку з недоведеністю його вини (а.с. 12-18 в т. 1).

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 09.10.2018 року вказаний вирок залишено без змін (а.с. 19-25 т. 1).

Згідно відповіді Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області від 30.10.2018 року №3025/1009/1.18/2018 на адвокатський запит №П-1 від 26.10.2018 року, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області ліквідована згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2014 року №150. Вихідна допомога позивачу не виплачена у зв`язку з ліквідацією та відсутністю коштів на рахунку (а.с. 31 в т. 1).

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 131 КПК України відсторонення від посади є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 154 КПК України відсторонення від посади може бути здійснено щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину. Відсторонення від посади здійснюється на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження на строк не більше двох місяців. Строк відсторонення від посади може бути продовжено відповідно до вимог статті 158 цього Кодексу.

У ст. 22 Закону України від 16.12.1993 року №3723-XII Про державну службу та ст. 72 Закону України від 10.12.2015 року №889-VIII Про державну службу визначено порядок відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків на час здійснення дисциплінарного провадження. Зазначено, що рішення про відсторонення у такому випадку приймається відповідно керівником державної служби або суб`єктом призначення.

Законами України Про державну службу від 16.12.1993 року №3723-XII та від 10.12.2015 року №889-VIII, так само як і трудовим законодавством (Кодексом законів про працю України, Законом України від 24.03.1995 року №108/95-ВР Про оплату праці ) не передбачено збереження за державним службовцем (працівником) заробітної плати за час відсторонення його від посади (роботи).

Натомість п. 2 ч. 2 ст. 80 Закону України від 10.12.2015 року №889-VIII Про державну службу встановлено матеріальну відповідальність посадової особи (осіб), винної (винних) у незаконному звільненні, відстороненні або переведенні державного службовця чи іншого працівника на іншу посаду, щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної державному органу у зв`язку з оплатою часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи.

Отже, з роботодавця може бути стягнутий втрачений державним службовцем заробіток за час незаконного відсторонення від посади виключно у випадку, якщо таке відсторонення здійснювалось в межах дисциплінарного провадження за рішенням керівника державної служби (суб`єкта призначення).

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню відповідно до положень Закону України від 01.12.1994 року №266/94-ВР Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду (п. 1 ч. 1 ст. 1, далі - Закон №266/94-ВР).

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону №266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення або відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення.

За приписами п.п. 1, 5 ст. 3, ч. 1 ст. 4 Закону №266/94-ВР заробіток та інші грошові доходи, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, а також моральна шкода підлягають відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету.

Розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної, зокрема, в п. 1 ст. 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку. Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом (ст.ст. 12, 13 Закону №266/94-ВР).

Відповідно до ст. 14 цього Закону заяву про оскарження постанови про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури, на вибір громадянина може бути подано до суду за місцем його проживання або за місцезнаходженням відповідного органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури.

Таким чином, матеріальна і моральна шкода, завдана державному службовцю внаслідок незаконного відсторонення від посади органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури, підлягає відшкодуванню Державною казначейською службою України за рахунок державного бюджету в розмірі, визначеному вказаними органами у постанові (ухвалі), яка може бути оскаржена до суду за правилами цивільно-процесуального судочинства.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_2 заборгованості по заробітній платі з урахуванням інфляційних втрат та моральної шкоди за час відсторонення останнього від посади, яке здійснювалось в межах кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_2 про стягнення з відповідача 5 517,66 грн. вихідної допомоги, то така вимога є частково обґрунтованою з наступних підстав.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Наказом голови ліквідаційної комісії ОСОБА_3 №76ОС від 29.12.2014 року Про звільнення ОСОБА_2 передбачена виплата ОСОБА_2 вихідної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати (а.с. 29 в т. 1).

З відповіді Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області від 30.10.2018 року №3025/1009/1.18/2018, наданої на адвокатський запит №П-1 від 26.10.2018 року, вбачається, що така допомога позивачу не виплачена у зв`язку з ліквідацією Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області та відсутністю коштів на рахунку (а.с. 31 в т. 1).

Однак, відсутність коштів на рахунку ліквідованої юридичної особи не є підставою для невиплати її працівникові вихідної допомоги при звільненні.

Разом з тим, ОСОБА_2 не доведено, що розмір такої вихідної допомоги становить саме 5 517,66 грн.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі- Порядок), цей Порядок обчислення застосовується у випадках, зокрема, виплати вихідної допомоги (пп. є п. 1 Порядку).

Згідно з абзацами 1-4 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

У відповідності до абзацу 4 п. 4 Порядку в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Враховуючи, що на момент звільнення посадовий оклад ОСОБА_2 згідно інформації, наданої Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області від 03.11.2020 року становив 1 435 грн., то саме в зазначеному розмірі слід стягнути з відповідача на його користь вихідну допомогу при звільненні.

За таких обставин та з урахуванням положень ч. 4 ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 1 435 грн. вихідної допомоги при звільненні.

В решті позову ОСОБА_2 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Положеннями ч. 6 зазначеної статті встановлено, що сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 1 435 грн. вихідної допомоги при звільненні, то пропорційно розміру задоволених позовних вимог (1,52%) стягненню з відповідача на користь держави підлягає 0,16 грн. судового збору .

За подання апеляційної скарги Державна архітектурно-будівельна інспекція України згідно платіжного доручення №1932 від 17.08.2020 року сплатила 2 529,12 грн. судового збору (а.с. 157 в т. 2), хоча відповідно до ухвали Івано-Франківського апеляційного суду від 07.09.2020 року за подання апеляційної скарги підлягав оплаті судовий збір в розмірі 1 412,52 грн. (а.с. 151-152 в т. 2).

Враховуючи пропорційність задоволених апеляційних вимог (98,48%), відповідачу необхідно компенсувати за рахунок держави 1 391,05 грн. (1 412,52 грн. ? 98,48%).

Відповідно до п. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Оскільки з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір в розмірі 0,16 грн., а за рахунок держави відповідачу необхідно компенсувати 1 391,05 грн., то в силу ч. 10 ст. 141 ЦПК України, відповідач звільняється від обов`язку сплачувати державі 0,16 грн. судового збору, а відповідачу необхідно компенсувати за рахунок держави 1 390,89 грн. (1 391,05 грн. - 0,16 грн.).

Щодо вимоги ОСОБА_2 про стягнення з Державної архітектурно-будівельної інспекції України 6 000 грн. судових витрат за надання правничої допомоги, то з урахуванням положень ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України стягненню з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_2 підлягає 91,20 грн. судових витрат за надання правничої допомоги (1,52% задоволених позовних вимог).

Частиною 6 ст. 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вона відноситься до малозначних справ.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381 - 384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України задовольнити частково.

Рішення Коломийського міськрайонного суду від 23 червня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державної архітектурно-будівельної інспекції України, місцезнаходження якої: м. Київ, вул. Лесі Українки, 26, код ЄДРПОУ 37471912, на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , - 1 435 грн. (одну тисячу чотириста тридцять п`ять гривень) вихідної допомоги при звільненні.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_2 91,20 грн. судових витрат за надання правничої допомоги.

Судовий збір в розмірі 1 390,89 грн., сплачений Державною архітектурно-будівельною інспекцією України за подання апеляційної скарги, компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча М.Д. Горейко

Судді: В.А. Девляшевський

І.О. Максюта

Повний текст постанови складено 11 листопада 2020 року