Ухвала

від 22.12.2020 по справі 346/6158/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

22 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 346/6158/18

провадження № 61-18564ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі - ДАБІ) про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, та відшкодування моральної шкоди .

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 25 березня 2008 року наказом № 9ос від 24 березня 2008 року його призначено на посаду головного державного інспектора відділу контролю будівництва та виробництва будівельних матеріалів і виробів як такого, що пройшов за конкурсом. Наказом № 35-ос від 01 червня 2013 року його переведено на посаду начальника Південного інспекційного відділу інспекційного управління № 2 Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області. Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2013 року його відсторонено від посади у зв`язку з підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України. Після цього вказаний захід забезпечення кримінального провадження застосовувався до нього ухвалами суду від 27 січня 2014 року, 03 квітня 2014 року, 19 червня 2014 року, 07 серпня 2014 року, 19 вересня 2014 року та 19 листопада 2014 року. Вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 червня 2018 року, який набрав законної сили, позивача виправдано за інкримінованим йому злочином у зв`язку з недоведеністю вчинення вищевказаного кримінального правопорушення та визнано винним за частиною третьою статті 15, частиною першою статті 190 КК України і звільнено від покарання у вигляді штрафу на підставі пункту 2 частини першої статті 49, частини п`ятої статті 74 КК України. Таким чином, в ході досудового розслідування його незаконно обмежено у правах та позбавлено можливості отримувати заробітну плату. Загальний розмір невиплаченої заробітної плати за період з жовтня 2013 року по грудень 2014 року становить 51 698,88 грн, що з урахуванням інфляції становить 78 650,83 грн. Тому відповідно до статті 115 КЗпП України, статей 24, 34 Закону України Про оплату праці та Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду вказана сума підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, наказом голови ліквідаційної комісії Кобилянського В. І. № 76ОС від 29 грудня 2014 року його звільнено з роботи у зв`язку з ліквідацією Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області. Вказаним наказом передбачено виплату вихідної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати в порядку статті 44 КЗпП України. Разом з тим, вихідна допомога йому не виплачена, що підтверджується відповіддю Управління ДАБІ в Івано-Франківській області від 30 жовтня 2018 року, наданою на адвокатський запит № П-1 від 26 жовтня 2018 року. Отже, загальна сума майнового відшкодування становить 84 168,00 грн.

Разом з тим, факти порушення його прав у сфері трудових відносин, які полягали у невиплаті заробітної платі та вихідної допомоги, призвели до моральних переживань у зв`язку із відсутністю коштів, необхідних для забезпечення елементарних життєвих потреб, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації власного життя, позбавило можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими. Порушення його прав продовжувалось протягом тривалого періоду, тому він був вимушений звертатись за захистом своїх прав до суду, у зв`язку з чим перебував у постійному стресі.

З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь 84 527,70 грн, невиплачених при звільненні, включаючи вищевказані розміри заборгованої заробітної плати, інфляційних втрат, вихідної допомоги та 10 000,00 грн відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ДАБІ на користь ОСОБА_1 84 527,70 грн, невиплачених при звільненні, включаючи заборгованість по заробітній платі за 2013-2014 роки, вихідну допомогу при звільненні та інфляційні втрати станом на 17 липня 2019 року. Стягнуто з ДАБІ на користь ОСОБА_1 7 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Івано-Франківської апеляційного суду від 10 листопада 2020 року апеляційну скаргу ДАБІ задоволено частково.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23 червня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ДАБІ на користь ОСОБА_1 1 435,00 грн вихідної допомоги при звільненні. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

09 грудня 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Івано-Франківської апеляційного суду від 10 листопада 2020 року у вказаній вище справі, в якій просила скасувати оскаржувану постанову та залишити рішення суду першої інстанції в силі .

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною дев`ятою статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік передбачено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2020 року (на час подання касаційної скарги) - 2 102 грн.

Ціна позову у цій справі становить 84 527,70 грн - невиплачених при звільненні, включаючи вищевказані розміри заборгованої заробітної плати, інфляційних втрат, вихідної допомоги та 10 000,00 грн - відшкодування моральної шкоди , що станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100=210 200 грн).

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а) і в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню: якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також якщо справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

У касаційній скарзі відсутнє належне обґрунтування підстав для касаційного перегляду судового рішення, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів а , в пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію суду права , що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення .

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено передбачених законом підстав для перегляду оскаржуваного судового рішення в касаційному порядку.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу retione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості ( Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36.

Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов`язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі Zubac v. Croatia (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Верховний Суд зауважує, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій в межах своїх повноважень, заявник не переконав у наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківської апеляційного суду від 10 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

В. С. Висоцька

А. І. Грушицький