Постанова

від 10.11.2020 по справі 344/7346/19

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/7346/19

Провадження № 22-ц/4808/724/20

Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.

Суддя-доповідач Горейко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Бойчука І.В., Максюти І.О.

секретаря Капущак С.В.

з участю позивача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Муніципальна варта , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - начальник Комунального підприємства Муніципальна варта Прусак Андрій Степанович, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, за апеляційною скаргою Комунального підприємства Муніципальна варта на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене у складі судді Бородовського С.О. 10 березня 2020 року в м. Івано-Франківську ,

в с т а н о в и в:

25.04.2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до КП Муніципальна варта , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - начальник КП Муніципальна варта Прусак А.С., про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Позов мотивував тим, що відповідно до наказу №135 від 11.12.2017 року він працював в КП Муніципальна варта на посаді заступника начальника - начальника відділу охорони об`єктів комунального майна. За період його роботи жодних зауважень до нього не було, дисциплінарні стягнення не застосовувались. Проте, в кінці 2018 року між ним та керівником підприємства виник конфлікт, після чого його особа почала привертати особливу увагу певних працівників адміністрації підприємства. 29.01.2019 року наказом №27 начальника КП Муніципальна варта йому оголошено догану, а 03.04.2019 року йому стало відомо, що 25.03.2019 року за день до його перебування на лікарняному директор КП Муніципальна варта виніс наказ про його звільнення. Того ж дня стало відомо про те, що на нього була написана доповідна і стосовно його роботи проводилась службова перевірка.

Вважаючи наказ про звільнення з роботи від 25.03.2019 року №70 незаконним, оскільки його описова частина не містить визначення, який саме дисциплінарний проступок вчинено, в наказі не зазначено конкретних обставин, за яких вчинено поступок, зокрема, в чому саме проявилося порушення трудової дисципліни, що стало приводом до застосування звільнення, чи могло воно бути підставою для застосування стягнення у вигляді звільнення згідно КЗпП України, не зазначено дату та обставини вчинення дисциплінарного проступку, що свідчить про формальний підхід відповідача до процедури накладення стягнення, позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення його з роботи, поновити його на роботі на посаді заступника начальника - начальника відділу охорони об`єктів комунального майна КП Муніципальна варта , стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.03.2019 року до дня поновлення на роботі та стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 10.03.2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ начальника КП Муніципальна варта №70 про звільнення з роботи від 25.03.2019 року.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника начальника - начальника відділу охорони об`єктів комунального майна КП Муніципальна варта з 25.03.2019 року.

Стягнуто з КП Муніципальна варта на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.03.2019 року по 10.03.2020 року, з відрахуванням всіх встановлених законодавством податків і платежів.

Стягнуто з КП Муніципальна варта на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць звернуто до негайного виконання.

Стягнуто з КП Муніципальна варта на користь держави судовий збір в розмірі 1 536,80 грн.

Рішення мотивовано тим, що наказ про звільнення не конкретизований, немає доказу фактів, які передували звільненню, рішення суду про скасування наказу про оголошення догани вступило в законну силу, таким чином позивач не притягався до дисциплінарної відповідальності за систематичне невиконання обов`язків, від позивача не відібрано пояснень, позов обґрунтовано належними правовими підставами, а тому наказ від 25.03.2019 року №70 про звільнення позивача з роботи є незаконним та підлягає скасуванню, позивач підлягає поновленню на роботі в КП Муніципальна варта на посаді заступника начальника - начальника відділу охорони об`єктів комунального майна з 25.03.2019 року. Враховуючи наведене, підставними є і вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25.03.2019 року по 10.03.2020 року, з відрахуванням всіх встановлених законодавством податків і платежів, та моральної шкоди в розмірі 5 000 грн.

Не погодившись з рішенням суду, КП Муніципальна варта подало апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, неналежну оцінку доказів, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема вказує, що суд, задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку, в резолютивній частині оскаржуваного рішення не зазначив грошову суму, яка підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України, без утримання податків та обов`язкових зборів, що суперечить положенням статей 263, 265 ЦПК України та роз`ясненням, які містяться в пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі та пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів .

Задовольняючи вимогу про відшкодування моральної шкоди, суд в порушення вимог статей 76-81, 263, 265 ЦПК України в мотивувальній частині оскаржуваного рішення не навів доводів із посиланням на докази про те, що позивачу була заподіяна моральна шкода і розмір цієї моральної шкоди становить саме 5 000 грн.

Також апелянт вказує, що вирішуючи спір, суд не дослідив один із основних доказів - наказ про звільнення позивача. У передостанньому абзаці на третьому аркуші оскаржуваного рішення судом зазначено, що підставою прийняття оскаржуваного наказу вказано наказ про оголошення догани №27 від 29.01.2019 року, хоча із самого наказу про звільнення вбачається, що його підставою, окрім згаданого наказу, є також доповідні записки та висновок службової перевірки у зв`язку з порушенням трудового законодавства ОСОБА_1 з додатками. Таким чином поза увагою суду залишилося два ключових докази у даній справі.

Окрім наведеного, недослідженими, на думку апелянта, залишилися і інші обставини справи, а саме посадові обов`язки позивача. Суд не дослідив окремо і в сукупності з іншими матеріалами справи докази, які були підставою прийняття наказу про звільнення і обов`язки позивача, які ним систематично не виконувалися. Незважаючи на наведений у висновку службової перевірки перелік фактів порушення ОСОБА_1 трудового законодавства, суд в оскаржуваному рішенні не дав правової оцінки жодному з них та не навів мотивів неврахування аргументів сторони відповідача, що свідчить про грубе порушення судом норм процесуального права.

Крім того, апелянт зазначає, що суд, встановивши, що наказ про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності на момент винесення наказу про звільнення був чинним і лише під час судового розгляду справи його скасовано, повинен був застосувати положення статті 235 КЗпП України та змінити формулювання причини звільнення, а не скасовувати наказ про звільнення.

З наведених підстав апелянт просить рішення суду першої скасувати та ухвалити нове рішення, яким змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 із займаної ним посади, вказавши звільнення за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, а в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скарги заперечив. Зазначив, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, а рішення суду законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального та процесуального права. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В засідання апеляційного суду представник апелянта та третя особа, яка не заявляє самостійних вимогщодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 не з`явились повторно, про час та день розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Голова ліквідаційної комісії Прусак А.С. повторно надіслав суду письмову заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з поганим самопочуттям та з метою запобігання розповсюдженню можливих проявів СОVІD-19.

Колегія суддів звертає увагу, що на виконання Закону України від 30.03.2020 року №540-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) та відповідно до пункту 10 частини 1 статті 152, частини 5 статті 153 Закону України Про судоустрій і статус судів Державна судова адміністрація України наказом від 08.04.2020 року №169 затвердила Порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, із наступними змінами внесеними наказом Державної судової адміністрації України від 23.04.2020 року №196.

Таким чином представник апелянта та третя особа не були позбавлені права прийняти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Враховуючи викладене та строки розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що правових підстав для відкладення розгляду справи немає.

З урахуванням наведеного та положень частини 2 статті 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їх відсутності.

Позивач в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечив з мотивів, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просив залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення учасника справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що наказом №163 від 22.11.2017 року позивача було прийнято на роботу в КП Муніципальна варта на посаду головного інспектора відділу охорони публічного порядку з посадовим окладом згідно штатного розпису з 23.11.2017 року (а.с. 8 в т. 1).

З 11.12.2017 року позивач працював на даному підприємстві на посаді заступника начальника - начальника відділу охорони об`єктів комунального майна.

29.01.2019 року начальником КП Муніципальна варта Прусаком А.С. винесено наказ №27, яким ОСОБА_1 оголошено догану за порушення чинного трудового законодавства та ігнорування вимог посадової інструкції (а.с. 10 в т. 1).

25.03.2019 року наказом №70 позивача звільнено з роботи відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України з 25.03.2019 року. Підставою видачі наказу вказано: наказ Про оголошення догани №27 від 29.01.2019 року; доповідні записки; висновок службової перевірки з додатками (а.с. 7 в т. 1).

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно зі статтею 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Пунктом 3 частини 1 статті 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконанням працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення.

Згідно роз`яснень, які містяться в пунктах 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів , у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пунктом 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

За передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (стаття 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.

Виходячи з норм чинного законодавства, для розірвання трудового договору за підставою, що міститься у пункті 3 статті 40 КЗпП України, необхідними є такі умови: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; належним чином зафіксований факт протиправного винного невиконання або неналежного виконання працівником трудових обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку; невиконання трудових обов`язків мало систематичний характер; до працівника раніше протягом року вже застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення.

Судом першої інстанції установлено, що наказом начальника КП Муніципальна варта Прусака А.С. №27 від 29.01.2019 року до позивача було застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді догани (а.с. 10 в т. 1).

Також встановлено, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 27.09.2019 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06.12.2019 року, даний наказ визнано незаконним та скасовано.

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині визнання незаконним та скасування наказу начальника КП Муніципальна варта №70 від 25.03.2019 року Про звільнення з роботи , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішення суду про скасування наказу про оголошення догани вступило в законну силу, а відтак відсутня така обов`язкова умова розірвання трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України, як систематичний характер невиконання працівником трудових обов`язків. Тому позов ОСОБА_1 в цій частині є підставним.

Враховуючи наведене, суд вірно поновив позивача на роботі на посаді заступника начальника - начальника відділу охорони об`єктів комунального майна КП Муніципальна варта з 25.03.2019 року.

Частинами 1 та 2 ст. 235 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З урахуванням наведених положень закону, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з КП Муніципальна варта на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25.03.2019 року по 10.03.2020 року.

Разом з тим, в резолютивній частині рішення судом не визначено грошову суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 28.04.2020 року дану цивільну справу було повернуто до суду першої інстанції для ухвалення додаткового рішення.

09.09.2020 року Івано-Франківський міський суд постановив ухвалу, якою відмовив в ухваленні додаткового рішення.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає зміні.

Згідно пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, встановлені вимогами ЦПК України до змісту рішення суду.

У ній, зокрема, має бути зазначено: висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково (при відмові в позові слід точно зазначити, кому, відносно кого та в чому відмовлено); висновок суду по суті позовних вимог: які саме права позивача визнано або поновлено; розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні; вартість майна, яке належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна у наявності не буде; конкретні дії, які відповідач повинен вчинити та на чию користь, або інший передбачений законом спосіб захисту порушеного права; розподіл судових витрат; строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; у яких межах допускається негайне виконання рішення, коли суд зобов`язаний або має право його допустити.

В абзаці 1 пункту 14 вищевказаної постанови роз`яснено, що законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв`язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. При стягненні періодичних платежів суд має вказати період, протягом якого проводиться виконання.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці 3 пункту 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (100-95-п) (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року №348).

Згідно з абзацами 1-3 пункту 2 вищевказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Як вбачається з довідки Пенсійного фонду України від 15.06.2020 року (а.с. 221-224 в т. 1), ОСОБА_1 в січні 2019 року отримав заробітну плату в розмірі 9 058,66 грн. та в лютому 2019 року - в розмірі 8 880,09 грн.

Отже, середньоденний заробіток позивача за цей період становить 437,53 грн. ((9 058,66 грн. + 8 880,09 грн.) : 41 роб. день).

Кількість робочих днів вимушеного прогулу за період з 25.03.2019 року по 10.03.2020 року включно - 241 день.

Таким чином, розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу становить 105 444,73 грн. (437,53 грн. ? 241 день), а тому саме таку суму слід стягнути з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 .

Статтею 237-1 КЗпП України встановлено обов`язок власника або уповноваженого ним органу відшкодувати моральну шкоду працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 13 постанови від 31.03.1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Оскільки в судовому засіданні знайшло своє підтвердження порушення прав ОСОБА_1 , як працівника, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що діями відповідача позивачу спричинено моральну шкоду, а тому на його користь підлягає стягненню 5 000 грн. моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги про те, що задовольняючи вимогу про відшкодування моральної шкоди, суд в порушення вимог статей 76-81, 263, 265 ЦПК України в мотивувальній частині оскаржуваного рішення не навів доводів із посиланням на докази про те, що позивачу була заподіяна моральна шкода і розмір цієї моральної шкоди становить саме 5 000 грн., не спростовують правильність висновків суду першої інстанції в цій частині.

Також не заслуговують на увагу твердження апелянта про те, що поза увагою суду залишилося два ключових докази у справі, а саме доповідні записки та висновок службової перевірки у зв`язку з порушенням трудового законодавства ОСОБА_1 з додатками, оскільки такі докази за наявності рішення суду про скасування наказу про оголошення позивачу догани самі по собі не свідчать про систематичний характер невиконання ним трудових обов`язків, що є обов`язковою умовою розірвання трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України.

Колегія суддів вважає безпідставними і посилання апелянта на те, що суд, встановивши, що наказ про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності на момент винесення наказу про звільнення був чинним і лише під час судового розгляду справи його скасовано, повинен був застосувати положення статті 235 КЗпП України та змінити формулювання причини звільнення, а не скасовувати наказ про звільнення, оскільки питання про зміну формулювання причини звільнення позивача відповідачем не піднімалося і судом першої інстанції не розглядалося.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення в частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

З огляду на викладене та з урахуванням положень статті 376 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки судом першої інстанції не визначено грошову суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача, то в цій частині рішення суду слід змінити, стягнувши з КП Муніципальна варта на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.03.2019 року по 10.03.2020 року в розмірі 105 444,73 грн., з відрахуванням всіх встановлених законодавством податків і платежів.

В решті рішення Івано-Франківського міського суду від 10.03.2020 року слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381- 384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства Муніципальна варта задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 10 березня 2020 року в частині стягнення з Комунального підприємства Муніципальна варта на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінити.

Стягнути з Комунального підприємства Муніципальна варта , місцезнаходження якого: м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 126, код ЄДРПОУ 40688537, на користь ОСОБА_1 , жителя АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.03.2019 року по 10.03.2020 року в розмірі 105 444,73 грн. (сто п`ять тисяч чотириста сорок чотири гривні 73 копійки), з відрахуванням всіх встановлених законодавством податків і платежів.

В решті рішення Івано-Франківського міського суду від 10.03.2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча М.Д. Горейко

Судді: І.В. Бойчук

І.О. Максюта

Повний текст постанови складено 11 листопада 2020 року