Рішення

від 07.10.2020 по справі 640/4492/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2020 року м. Київ № 640/4492/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П. при секретарі судового засідання Кузьмич М.Б.

за участі представників сторін згідно з протоколом судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу:

за позовомОСОБА_1 до третя особаДепартаменту містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації-виконавчого органу Київської міської ради Товариство з обмеженою відповідальністю "Стрівер Девелопмент" провизнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо видачі Товариству з обмеженою відповідальністю Стрівер Девелопмент (код в ЄДРПОУ: 42830550) містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва Будівництво житлового комплексу з паркінгом граничної висоти 27,0 м за адресою: вулиця Петропавлівська, 22-24 літера В , 22-24 літера А , 22-24, 22-24 літера Б , 22 літера А у Подільському районі міста Києва, затверджених наказом № 586 від 17 травня 2019 року;

- скасувати видані Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Товариству з обмеженою відповідальністю Стрівер Девелопмент (код в ЄДРПОУ: 42830550) містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва Будівництво житлового комплексу з паркінгом граничної висоти "27,0 м за адресою: вулиця Петропавлівська, 22-24 літера В , 22-24 літера А , 22-24, 22-24 літера Б , 22 літера А у Подільському районі міста Києва, затверджених наказом № 586 від 17 травня 2019 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач стверджує про те, що оскаржувані містобудівні умови та обмеження не відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, позивач вказує на заборону використання земельної ділянки, що знаходиться по вул. Петропавлівська, 22-24 літера В , 22-24 літера А , 22-24, 22-24 літера Б , 22 літера А у Подільському районі міста Києва, кадастровий номер: 8000000000:85:269:0067, для будівництва багатоповерхового житлового будинку. Позивач зауважує, що згідно встановлених обмежень ДБН-360-92 на означеній земельній ділянці можливе будівництво будівель не вище чотирьох поверхів.

Також позивач зазначає, що Генеральним планом міста Києва не передбачено нове будівництво, а лише реконструкція з ущільненням будинків по вулиці Петропавлівській у місті Києві.

Крім того, позивач вказує на те, що вказана земельна ділянка не може використовуватись для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, оскільки цільове призначення земельної ділянки визначено для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка).

Відповідач заперечуючи проти позову, зазначає про відсутність підстав для його задоволення, оскільки вважає, що Департамент містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації-виконавчого органу Київської міської ради мав всі законодавчо визначені повноваження та підстави для видачі ТОВ Стрівер Девелопмент оскаржуваних містобудівних умов та обмежень. Також звертає увагу суду на те, що за відсутності факту порушення прав та інтересів позивача виданням оспорюваних містобудівних умов та обмежень, відсутні підстави для надання їм правової оцінки.

Позивач надав відповідь на відзив, зміст якого відповідає доводам позивача, викладеним у позовній заяві.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.03.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі № 640/4492/20 та призначено судове засідання у справі.

Вказаною ухвалою залучено до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Стрівер Девелопмент .

Відповідач заперечуючи проти позову, зазначає про відсутність підстав для його задоволення, оскільки вважає, що Департамент містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації-виконавчого органу Київської міської ради мав всі законодавчо визначені повноваження та підстави для видачі ТОВ "Стрівер Девелопмент" оскаржуваних містобудівних умов та обмежень. Також звертає увагу суду на те, що за відсутності факту порушення прав та інтересів позивача виданням оспорюваних містобудівних умов та обмежень, відсутні підстави для надання їм правової оцінки.

Позивач надав відповідь на відзив, зміст якого відповідає доводам позивача, викладеним у позовній заяві.

Третя особа надала пояснення по суті спору, у яких зазначила, що доводи позивача є необґрунтованими та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами. Також третя особа наголошує на тому, що позивач не вправі оспорювати містобудівні умови та обмеження з огляду на те, що позивач керується майбутнім ймовірним інтересом, проте захисту підлягають лише порушені права, а також у зв`язку із тим, що він не є учасником спірних правовідносин.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.03.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі № 640/4492/20 та призначено судове засідання у справі на 29.04.2020. Вказаною ухвалою залучено до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Стрівер Девелопмент .

23.04.2020 від третьої особи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із карантинними обмеженнями.

29.04.2020 від позивача через канцелярію до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на продовження карантину до 11.05.2020.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

У зв`язку з неявкою уповноважених представників сторін у судове засідання 29.04.2020 в адміністративній справі № 640/4492/20, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, розгляд справи відкладено на 10.06.2020.

Повістку з викликом у судове засідання, призначене на 10.06.2020, було направлено позивачеві за зареєстрованим місцем проживання.

Конверт з вказаною повісткою не був вручений позивачеві з причин, що не залежали від суду, що підтверджується довідкою відділення поштового зв`язку із зазначенням причин невручення адресат відсутній за вказаною адресою .

10.06.2020 від позивача через канцелярію до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи за станом здоров`я, на підтвердження чого долучив до клопотання листок непрацездатності від 10.06.2020.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Зважаючи на неявку уповноважених представників сторін у судове засідання, судом відкладено розгляд справи на 19.08.2020.

Повістку з викликом до суду на 19.08.2020 вручено позивачу 19.06.2020, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення №0315070566770.

18.08.2020 від позивача через канцелярію до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з карантинними обмеженнями та проходженням реабілітації після хвороби.

19.08.2020 від позивача повторно через канцелярію до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з карантинними обмеженнями та проходженням реабілітації після хвороби.

У зв`язку з неявкою позивача у судове засідання 19.08.2020 протокольною ухвалою суду відкладено розгляд справи на 07.10.2020.

Повістку з викликом у судове засідання, призначене на 07.10.2020, було направлено позивачеві за зареєстрованим місцем проживання.

Конверт з вказаною повісткою не був вручений позивачеві з причин, що не залежали від суду, що підтверджується довідкою відділення поштового зв`язку із зазначенням причин невручення за закінченням терміну зберігання .

Разом з тим, 07.10.2020 позивач у судове засідання не з`явився, завчасно поданих клопотань із підтвердженням поважних причин відсутності у судовому засіданні суду не подав.

Суд зазначає, що вказана справа перебуває у провадженні суду з лютого 2020 року, та її розгляд неодноразово відкладався у зв`язку з надходженням відповідних клопотань від позивача.

На переконання суду, чергове відкладення розгляду справи з підстав повторної неявки учасника справи є необґрунтованим та таким, що призводить до безпідставного затягування розгляду справи, та порушення судом процесуальних норм щодо граничних строків розгляду справи.

З огляду на наведене, враховуючи положення ч. 3 ст. 205 КАС України, розгляд вказаної справи судом вирішено здійснювати за відсутності позивача та з урахуванням наявних матеріалів справи.

Відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив. Суд зауважує, що у судовому засіданні 19.08.2020 представником відповідача були надані пояснення по суті заперечень та додано усі докази на підтвердження своєї позиції. З огляду на те, що неявка суб`єкта владних повноважень не перешкоджає розгляду справи по суті, суд ухвалив розглядати справу за відсутності представника відповідача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2020, внесеною до протоколу судового засідання відмовлено у закритті провадження у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2020, внесеною до протоколу судового засідання відмовлено у залишенні позовної заяви без розгляду.

У судовому засіданні 07.10.2020 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши представників відповідача та третьої особи, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як установлено з матеріалів справи, Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 17 травня 2019 року видано Товариству з обмеженою відповідальністю Стрівер Девелопмент містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки по вул. Петропавлівська, 22-24 літ. В , 22-24 літ. А , 22-24, 22-24 літ. Б , 22 літ. А у Подільському районі (№ 586).

ОСОБА_1 є власником будинку та земельної ділянки, що розташовані по АДРЕСА_1 .

Право власності ОСОБА_1 на будинок АДРЕСА_1 підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 06 жовтня 2005 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 95654622 від 29.08.2017, рішенням Подільського районного суду міста Києва № 758/9241/14-ц від 18.12.2014, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 95654859 від 29.08.2017.

Згідно з витягом з чергового кадастрового плану від 07.02.2020 з фрагментом аеро (супутникової) фотозйомки земельна ділянка по АДРЕСА_1 суміжною із земельною ділянкою по АДРЕСА_2 , 22-24 літ. А , 22-24, 22-24 літ. Б , 22 літ. А у Подільському районі.

28 січня 2020 року ОСОБА_1 та інші мешканці прилеглих будинків звернулись до Державної архітектурно-будівельної інспекції України із заявою про скасування містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:85:269:0067), у якій просили скасувати містобудівні умови, видані Товариству з обмеженою відповідальністю Стрівер Девелопмент Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 17 травня 2019 року, наказ №586.

Відповідь на вказану заяву позивач не отримав.

Позивач, вважаючи вказані містобудівні умови та обмеження такими, що порушують його права та інтереси, звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначені Законом України Про регулювання містобудівної діяльності (далі - Закон №3038-VI, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 26 Закону № 3038-VI забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; реєстрація права власності на об`єкт містобудування (частини перша, п`ята зазначеної статті).

Згідно з частиною першою статті 29 Закону № 3038-VI основними складовими вихідних даних є: містобудівні умови та обмеження; технічні умови та завдання на проектування.

За приписами пункту 8 частини першої статті 1 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - це документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Частиною другою статті 29 Закону № 3038-VI встановлено, що фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (частина 3 вказаної норми).

Згідно з приписами наведеної норм, спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури на підставі поданих заявником документів визначає, зокрема, відповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

В той же час, підстави для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень, а також для їх скасування встановлюють частини четверта, восьма статті 29 Закону № 3038-VI.

Зокрема, підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є: 1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень; 2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці; 3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні (частина четверта статті 29 Закону №3038-VI).

Разом з цим, частиною п`ятою статті 29 Закону № 3038-VI встановлено, що містобудівні умови та обмеження містять:

1) назву об`єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об`єкта;

2) інформацію про замовника;

3) відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні;

4) гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах;

5) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки;

6) максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону);

7) мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд;

8) планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони);

9) охоронні зони об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій, відстані від об`єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж.

Перелік зазначених умов є вичерпним.

Згідно із частиною восьмою статті 29 Закону №3038-VI містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника. Внесення змін до містобудівних умов та обмежень може здійснювати орган, що їх надав, за заявою замовника, на виконання приписів головних інспекторів будівельного нагляду центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, або за рішенням суду.

При цьому вказаною вище нормою визначено, що скасування містобудівних умов та обмежень здійснюється:

1) за заявою замовника;

2) головними інспекторами будівельного нагляду в порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду у разі невідповідності містобудівних умов та обмежень містобудівному законодавству, містобудівній документації на місцевому рівні, будівельним нормам, стандартам і правилам;

3) за рішенням суду.

У разі скасування в порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду або за рішенням суду містобудівних умов та обмежень посадові особи відповідного уповноваженого органу містобудування та архітектури несуть відповідальність згідно із законом (частина восьма статті 29 Закону №3038-VI).

Суд наголошує, що наведений у статті 29 Закону №3038-VI перелік підстав для скасування містобудівних умов та обмежень є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Надаючи оцінку твердженням позивача щодо неможливості використання земельної ділянки, кадастровий номер: 8000000000:85:269:0067, для будівництва багатоповерхового житлового будинку, суд виходить із наступного.

Згідно із частиною першою статті 16 Закону №3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Частиною першою та другою статті 17 вказаного Закону передбачено, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану.

Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником.

У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Для населених пунктів з чисельністю населення до 50 тисяч осіб генеральні плани можуть поєднуватися з детальними планами всієї території таких населених пунктів.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №3038-VI план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Положеннями частини першої статті 19 Закону №3038-VI передбачено, що детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій (частина перша статті 25 Закону №3038-VI).

Приписами частини четвертої статті 26 цього Закону регламентовано, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Разом з цим, положеннями частини другої статті 24 Закону № 3038-VI передбачено, що забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації населеного пункту на місцевому рівні. На його основі та відповідно до генерального плану розробляються інші види містобудівної документації на місцевому рівні, зокрема, й детальний план території. Відтак, відповідність намірів забудови містобудівній документації на місцевому рівні, під час прийняття рішення про надання або відмову у наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, уповноважений орган визначає, виходячи саме із генерального плану.

Рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804 затверджено генеральний план міста Києва, який був чинним на час видання спірних містобудівних умов та обмежень.

Як зазначено у містобудівних умовах та обмеженнях та підтверджується витягом з містобудівного кадастру, земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:85:269:0067, відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, за функціональним призначенням відноситься частково до території вулиць і доріг, частково до територій садибної забудови, частково до території житлової забудови багатоповерхової.

Відповідно до п. 3.13 розділу Забудова вільних територій і реконструкція житлових кварталів ДБН 360-92** Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ДБН 360-92**) відстань між житловими будинками, житловими і громадськими, а також між виробничими будинками треба приймати на основі розрахунків інсоляції і освітленості відповідно до норм (розділ 10), протипожежних вимог, крім того, і від гаражів (додаток 3.1). Між довгими сторонами житлових будинків заввишки 2-3 поверхи треба приймати відстані (побутові розриви) не менше 15 м, а заввишки в 4 поверхи і більше - 20 м, між довгими сторонами і торцями з вікнами із житлових кімнат цих будинків - не менше 15 м.

У примітках 1 та 2 п. 3.13 передбачено, що при розміщенні 9-16-поверхових житлових будинків суміжно з кварталами садибної забудови, що зберігається, відстань між садибним будинком і довгими сторонами багатоповерхового будинку приймається не меншою за висоту будинку, що зводиться. При різних вимогах (протипожежних, санітарно-гігієнічних та ін.) до мінімально допустимих відстаней між будинками і спорудами при проектуванні треба приймати величини, найбільші з них.

Згідно з п. 3.19* розділу Садибна забудова ДБН 360-92** район садибної забудови може бути сформований окремими житловими чи блокованими будинками з присадибними (приквартирними) ділянками з господарськими будівлями або без них. Забудова цих районів не повинна перевищувати 4-х поверхів.

Виключно Генеральним планом встановлюються вимоги щодо використання тієї чи іншої території чи її функціональне призначення.

Відповідно до п. 3.3 Генерального плану (текстова частина), визначена така структура житлового будівництва: Садибна та котеджна (1-3 поверхи); Малоповерхова та блокована (1-3 поверхи); Середньоповерхова (4-8 поверхи); Багатоповерхова (9 поверхів та вище).

Отже, судом встановлено, що відповідно до містобудівної документації на місцевому рівні, а саме, Генерального плану на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:85:269:0067 допускається розміщення об`єктів садибної житлової забудови (3 поверхи) та багатоповерхової житлової забудови (9 поверхів та вище).

При цьому, суд також враховує, що у письмових поясненнях третя особа зазначила про те, що вихідні дані та проектні рішення будуть виконані на території багатоповерхової житлової забудови.

Отже, доводи позивача про неможливість використання земельної ділянки, кадастровий номер: 8000000000:85:269:0067, для будівництва багатоповерхового житлового будинку спростовуються встановленими судом обставинами.

Що стосується доводів позивача про заборону використання земельної ділянки, кадастровий номер: 8000000000:85:269:0067 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, суд зазначає таке.

Так, судом встановлено, що згідно з даними наявного у матеріалах справи витягу з Державного земельного кадастру цільове призначення земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:85:269:0067 від 19.03.2019: 02.01 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Аналогічно згідно з даними Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно в описі об`єкта іншого речового права відносно вказаної земельної ділянки зазначено: право користування земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлових будинків відповідно до містобудівних умов та обмежень в межах категорії земельної ділянки.

Проте, відповідно до класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010, для будівництва відповідного багатоквартирного будинку, що здійснюється позивачем, має бути відведена земельна ділянка з цільовим призначенням - 02.03 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

З приводу наведеного суд зазначає, що згідно зі статтями 91, 96 Земельного кодексу України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням.

Відповідно до положень статті 1 Закону України Про землеустрій від 22.05.2003 № 858-IV, цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

За змістом статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі житлової та громадської забудови.

Згідно з приписами статей 38 та 39 Земельного кодексу України, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування. Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Відповідно до Класифікації, до земель житлової забудови належать землі: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (стаття 40 ЗК України); для колективного житлового будівництва (стаття 41 ЗК України); для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку (стаття 42 ЗК України); для будівництва і обслуговування будівель тимчасового проживання; для будівництва індивідуальних гаражів; для колективного гаражного будівництва; для іншої житлової забудови; для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.

Таким чином, землі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та землі для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку відносяться до земель однієї категорії.

Відповідно до положень частини першої статті 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Частиною 5 даної статті визначено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Враховуючи наведені правові норми та встановлені обставини у справі, суд погоджується із доводами позивача про те, що для виконання будівельних робіт із будівництва багатоквартирного житлового будинку цільове призначення земельної ділянки повинно відповідати приписам статті 42 Земельного кодексу України - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Разом з тим, ураховуючи те, що пунктом 5 оскаржуваних Містобудівних умов та обмежень встановлено до початку проектування цільове призначення земельної ділянки привести у відповідність до намірів забудови, а також те, що позивач не заперечує необхідність приведення цільового призначення земельної ділянки у відповідність до умов забудови, та беручи до уваги, що землі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та землі для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку відносяться до земель однієї категорії, суд вважає, що вказана невідповідність цільового використання земельної ділянки намірам забудови може бути самостійно усунений позивачем, в порядку визначеному чинним законодавством, та не може слугувати самостійною підставою для скасування Містобудівних умов та обмежень.

Що стосується доводів позивача про те, що Генеральним планом міста Києва не передбачено нове будівництво, а лише реконструкція з ущільненням будинків по вулиці Петропавлівській у місті Києві, суд вважає їх помилковими, адже генеральний план міста не є проектною документацією щодо будівництва, реконструкції і розширення об`єктів, а є містобудівною документацією.

Суд також враховує висновки Шостого апеляційного адміністративного суду у постанові від 12.06.2020 у справі 640/12126/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Стрівер Девелопмент до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про внесення змін до Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва "Будівництво житлового комплексу з паркінгом граничної висоти 27,0 м за адресою: вулиця Петропавлівська, 22-24 літера В , 22-24 літера А , 22-24, 22-24 літера Б , 22 літера А у Подільському районі міста Києва, затверджених наказом № 586 від 17.05.2019, за результатами розгляду якої судом апеляційної інстанції не встановлено обставин для внесення змін до затверджених відповідачем містобудівних умов та обмежень шляхом виключення з них відповідних положень з огляду на їх відповідність положенням чинного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, факти, встановлені вищевказаним судовим рішенням, що підтверджують правомірність оскаржених Містобудівних умов та обмежень, визнаються судом преюдиціальними та не потребують повторного доказування.

Беручи до уваги викладене, суд не вбачає правових підстав для скасування оскаржуваних містобудівних умов і обмежень.

Що стосується посилання позивача на порушення відповідачем його охоронюваних законом інтересів суд вважає зазначити наступне.

Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно із вищевказаними нормами права, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Підставами для визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. При цьому, обов`язковою умовою скасування такого рішення є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

У свою чергу, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Водночас порушення вимог Закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Таким чином, обов`язковою умовою для задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та/або охоронюваних законом інтересів, зокрема, наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Аналогічні правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 504/4148/16-а.

Перевіряючи доводи позовної заяви, суд зазначає, що позивачем не надано належних і допустимих у розумінні статей 73, 74 Кодексу адміністративного судочинства України доказів порушення його прав або законних інтересів внаслідок надання відповідачем Товариству з обмеженою відповідальністю Стрівер Девелопмент Містобудівних умов та обмежень.

При цьому, доводи позивача про те, що здійснення будівництва на підставі оскаржуваних Містобудівних умов та обмежень, створює загрозу для життя та здоров`я позивача як власника сусідньої земельної ділянки, позаяк будинок позивача може бути зруйнований або заблокований, суд залишає поза увагою, оскільки вони засновуються на припущеннях, є абстрактними та не підтверджуються жодними доказами.

Водночас, відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим, а не засновуватися на припущеннях.

Таким чином, проаналізувавши доводи позивача щодо підстав звернення до суду, суд вважає, що наведені ним обставини не вказують на порушення оскаржуваними Містобудівними умовами та обмеженнями його конкретних індивідуальних прав та охоронюваних законом інтересів.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Жодних належних та допустимих доказів на спростування вказаних висновків позивач суду не надав.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Позивач належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідача, не надав.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Беручи до уваги висновок суду про відмову у задоволенні позову, понесені позивачем витрати, пов`язані з розглядом справи, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 : (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , місце реєстрації АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Департамент містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації-виконавчого органу Київської міської ради: (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 26345558, місцезнаходження: 01001, Київ, вул. Хрещатик, 32).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Повний текст рішення виготовлено - 02.11.2020.

Суддя Т.П. Балась