Рішення

від 16.11.2020 по справі 160/6620/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2020 року Справа № 160/6620/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віхрової В.С., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Черкаській області, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Реал Естейт Чейн", Черкаська міська рада про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ :

18.06.2020 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Черкаській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу ГУ ДПС у Черкаській області №145395-50 від 16.09.2019 р.;

- зобов`язати ГУ ДПС у Черкаській області подати відповідні документи до органів казначейства для оформлення повернення сплачених грошових коштів у розмірі 9 378,33 грн. (сплачений податковий борг) та 392,51 грн. (сплачена пеня) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) (згідно з Порядком інформаційної взаємодії Державної фіскальної служби України, її територіальних органів, Державної казначейської служби України, її територіальних органів, місцевих фінансових органів у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань та пені);

- стягнути з відповідача на мою користь завдану протиправними діями моральну шкоду у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувана вимога прийнята неправомірно та в порядку, що не відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки вона не є власником нерухомого майна, за яке нараховано орендну плату з фізичних осіб. Проте, маючи потребу в отриманні споживчого кредитування від банків (фінансових установ), вона була змушена сплатити незаконно нарахований податковий борг (у розмірі 9378,33 грн.) та пеню (у розмірі 392,51 грн.), про що свідчать квитанція № ПН346 від 02.04.2020 р. (сплата пені) та квитанція № 0.0.1664253774. Враховуючи значну відстань від місця проживання позивача та її місця реєстрації, вона майже півроку у телефонному режимі намагалась з`ясувати у представників відповідача підстави для нарахування боргу та те, за що саме його нараховано, проте, на всі її телефонні дзвінки жодної конкретної відповіді податковий орган не надавав. Позивач вказує, що нею було надіслано відповідне звернення з метою отримання пояснень відповідачеві, проте, жодної відповіді на нього не отримала. У результаті такого байдужого підходу до виконання своїх посадових обов`язків та ненадання їй як пенсіонерці необхідної інформації щодо податкового боргу, враховуючи похилий вік, позивач не лише позбулась можливості отримати споживчий кредит на заплановане лікування, але й тривалий час зазнавала глибоких душевних хвилювань та сильного занепокоєння, у результаті чого змушена була приймати заспокійливі препарати та препарати для зниження тиску. У зв`язку із чим, позивач вважає, що наявні усі підстави для задоволення позову у повному обсязі.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/6620/20 передана до розгляду судді Віхровій В.С. 19.06.2020 р.

Частиною 2 ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін.

09.07.2020 р. позивачем подано клопотання про долучення доказів по справі.

17.07.2020 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду подано відзив на позовну заяву, згідно якого контролюючий орган вказує про безпідставність вимог позову. Відповідачем вказано, що за даними інформаційної системи контролюючого органу загальна сума заборгованості Позивача станом на дату формування податкової вимоги становила 9378,33 грн. На підставі цих даних Головним управлінням ДПС у Черкаській області сформовано податкову вимогу від 16.09.2019 №145395-50. Платником самостійно погашено суму боргу, відповідно до платіжних доручень №@2РL424300 від 31.03.2020 року на суму 9378,33 грн. та №ПН 3223 від 02.04.2020 року на суму 392,60 грн. Тобто, на дату розгляду справи податкова вимога вважається відкликаною у зв`язку із самостійним погашенням боргу на підставі пп. 60.1.1 п. 60.1 ст. 60 Податкового кодексу України. В позовній заяві позивач зазначає, що податкову вимогу отримала 26.09.2019 р. Тобто, з 26.09.2019 року ОСОБА_1 була обізнана про існування податкового боргу, однак податкове повідомлення-рішення №126721-5013-2301 від 21.02.2019 року не було оскаржене ні в адміністративному ні в судовому порядку, отже вважається узгодженим. Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням ДПС у Черкаській області правомірно, відповідно до вимог чинного законодавства була сформована оскаржувана податкова вимога. Крім того, відповідач вказує, що позивач не наводить жодних обґрунтованих доказів щодо наявності причинного зв`язку між діями відповідача та заявленими до стягнення сум моральної шкоди, в чому полягає така шкода, у зв`язку із чим вважає, що у позивача відсутні правові підстави вимагати відшкодування завданої моральної шкоди, оскільки така шкода не була завдана.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.08.2020 р. до участі у справі залучено до участі у справі №160/6620/20 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Черкаську міську раду (вулиця Байди Вишневецького, 36, Черкаси, Черкаська область, 18000, код ЄДРПОУ 25212542).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.08.2020 р. витребувано від Головного управління ДПС в Черкаській області витяг з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджує право власності позивача - ОСОБА_1 , на майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

04.09.2020 р. від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі, згідно яких повідомляє про неможливість виконання ухвали суду від 07.08.2020 р., оскільки не є розпорядником запитуваної судом інформації.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 р. витребувано від Черкаської міської ради договори оренди та/або угоду про справляння плати за користування частиною прибудинкової території, зареєстрованої в управлінні земельних ресурсів Департаменту містобудування 19.09.2007 року за №391 в книзі обліку Угод про оплату за користування частиною прибудинкової території.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 р. зупинено провадження у справі до надходження витребуваних документів.

28.10.2020 р. Черкаською міською радою на виконання ухвали суду надано копію угоди №391 від 19.09.2007 р. про справляння плати за користування частиною прибудинкової території разом з додатками.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 р. провадження у справі поновлено.

Судом під час судового розгляду справи враховані положення постанови КМУ №211 від 11.03.2020 р. Про запобігання поширенню на території України коронавірусу CODIV-19 (зі змінами та доповненнями) та впровадження низки заходів на виконання рішення уряду відносно даного питання.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що між Черкаською міською радою та гр. ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 була укладена Угода про справляння плати за користування частиною прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_2 , яка зареєстрована в управлінні земельних ресурсів та землеустрою виконавчого комітету Черкаської міської ради 19.09.2007 р. за №391, про що у книзі обліку Угод про плату за користування частиною прибудинкової території зроблено запис.

Угода була укладена терміном дії до 01.09.2010 р. (п.2.1.).

Згідно п. 2.3 Угоди, у разі якщо землекористувач продовжує використовувати частину прибудинкової території після закінчення строку дії цієї Угоди, то за відсутності письмових заперечень землевласника протягом одного місяця після закінчення строку дії Угоди, ця Угода вважається продовженою на той самий термін на тих самих умовах, які були передбачені Угодою.

При зміні землекористувача, Угода втрачає чинність з моменту реєстрації нової Угоди з новим землекористувачем.

Плата за користування частиною прибудинкової території визначена в п. 3 Угоди.

У зв`язку із тим, що за даними податкового органу була наявна інформація про користування позивачем вказаним майном, позивачу було нараховано до сплати орендну плату з фізичних осіб за 2019 рік у сумі 9378,33 грн. податковим повідомленням-рішенням №126721-5013-2301 від 21.02.2019 р. та сформовано податкову вимогу, яка звернена до оскарження.

Згідно платіжних доручень №0.0.1664253774.1 від 31.03.2020 року на суму 9378,33 грн. та від 02.04.2020 року на суму 392,60 грн. позивачем було сплачено суму боргу за податковою вимогою.

При цьому, відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10.12.2018 р., індексний номер витягу: 148827829 (копія надається) власником зазначеного нерухомого майна з 05.12.2018 р. є Товариство з обмеженою відповідальністю Реал Естейт Чейн (код за ЄДРПОУ: 42340292).

Оскільки землекористувачем спірного майна є інша особа, позивач вважає, що достатньо підстав для скасування податкової вимоги та повернення сплачених нею коштів за визначеним контролюючим органом податковим боргом, у зв`язку із чим звернулася до суду з даним позовом.

За таких обставин, предмет спору становить наявність або відсутність правових підстав для нарахування і сплати позивачем орендної плати з фізичних осіб, визначеною податковою вимогою, яка звернена до оскарження.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до п. 287.7 статті 287 Податкового кодексу України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Згідно з пунктом "в" статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до частини першої та третьої статті 2 Закону України "Про плату за землю" використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про плату за землю" підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Так, відповідно до положень статті 15 Закону України "Про плату за землю", які кореспондуються з положеннями пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України, власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу.

За частиною третьою статті 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

У статті 5 цього Закону України "Про плату за землю" визначено, зокрема, що об`єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, суб`єктом - власник земельної ділянки і землекористувач, у тому числі орендар.

За змістом статті 15 вказаного Закону обов`язок сплачувати за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Отже, відповідачем помилково було надано перевагу положенням Закону України "Про плату за землю" та статей 125, 126 Земельного кодексу України, які регулюють випадки набуття права власності чи права користування на земельну ділянку, як окремий об`єкт та які щодо спірних відносин є загальними. Водночас, перевагу мають спеціальні норми, що регулюють випадки набуття права власності на землю чи права користування нею внаслідок придбання споруди, розміщеної на земельній ділянці, за наведених обставин - стаття 120 Земельного кодексу України та стаття 377 Цивільного кодексу України.

Таким чином, при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України переходить право на земельну ділянку. При цьому при зникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду реєстрації права на нерухомість, про яку йдеться в п. 287.6, право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без оформлення припинення права будь-якими актами та документами.

Тобто в усіх випадках переходу права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право на земельну ділянку виникає в набувача одночасно із виникненням права на зведені на ній об`єкти. Подальша реєстрація земельної ділянки (ст. 202 ЗКУ) та права на земельну ділянку (Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") повинні бути здійснені з метою запобігання спорам та створення можливості для наступного відчуження земельної ділянки за договором.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 8 червня 2016 року (справа № 21-804а16).

Таким чином, на переконання суду до нового власника об`єкта нерухомості переходить і встановлений податковим законом обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розташоване набуте ним майно.

Згідно з частиною першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно із частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б повністю спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

З огляду на встановлені судом в ході розгляду спору обставини, суд дійшов висновку, що нараховування позивачу орендної плати з фізичних осіб за користування частиною нерухомого майна, що знаходиться за адресою: Черкаська область, м. Черкаси, вул. Смілянська буд.99 за 2019 рік є безпідставним та неправомірним, оскільки відповідачем не враховано фактичного переходу права користування на спірну земельну ділянку від позивача до ТОВ "Реал Естейт Чейн" (код за ЄДРПОУ 42340292) з 05.12.2018 р.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин, враховуючи фактичне відкликання оскаржуваної податкової вимоги, суд вважає належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача та відновлення її порушених прав, враховуючи ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 245 КАС України, буде визнання протиправним нарахування ОСОБА_1 податку з орендної плати з фізичних осіб за користування частиною нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за 2019 рік та зобов`язання ГУ ДПС у Черкаській області подати відповідні документи до органів казначейства для оформлення повернення сплачених грошових коштів у розмірі 9 378,33 грн. (сплачений податковий борг) та 392,51 грн. (сплачена пеня) на користь позивача на виконання положень Поряду інформаційної взаємодії Державної фіскальної служби України, її територіальних органів, Державної казначейської служби України, її територіальних органів, місцевих фінансових органів у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань та пені.

Такий спосіб захисту, на переконання суду, свідчитиме про дотримання судом основних принципів здійснення судочинства.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі Чуйкіна проти України констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн. суд зазначає наступне.

В силу статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до пунктів 4 та 5 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п.5 Пленуму ВСУ №4).

Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України N 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану (Постанова Верховного Суду від 04.04.2018, № 339/169/16-а, К/9901/8866/18).

Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Вказана позиція узгоджується з правовим висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12- 199гс18).

Як зазначено у позовній заяві, позивач, як особа похилого віку, зазнала глибоких душевних хвилювань та сильного занепокоєння від незаконних дій податкового органу і оцінила такі свої моральні страждання у 20000,00 грн.

Під час судового розгляду справи до суду не надійшли жодні належні та достатні докази фактичного понесення моральних страждань саме від відповідача в межах заявлених позовних вимог, тобто саме внаслідок формування та стягнення з позивача суми боргу оскаржуваною вимогою. Крім того, позивачем жодним чином не обґрунтована сума оціненої моральної шкоди, яка в свою чергу не співмірна з сумою боргу, яку було стягнуто податковим органом згідно спірної вимоги.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає.

При цьому судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо.

За наведених обставин у сукупності, позовна заява підлягає частковому задоволенню у редакцій позовних вимог, визначених судом.

У відповідності до положень ст. 139 КАС України за наслідками розгляду даної справи документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 420,40 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 132, 139, 246-247, 249, 255, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Черкаській області, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Реал Естейт Чейн", Черкаська міська рада про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково;

Визнати протиправним нарахування ГУ ДПС у Черкаській області податку з орендної плати з фізичних осіб за користування частиною нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 за 2019 рік;

Зобов`язання ГУ ДПС у Черкаській області у відповідності до Поряду інформаційної взаємодії Державної фіскальної служби України, її територіальних органів, Державної казначейської служби України, її територіальних органів, місцевих фінансових органів у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань та пені подати відповідні документи до органів казначейства для оформлення повернення сплачених грошових коштів у розмірі 9 378,33 грн. (сплачений податковий борг) та 392,51 грн. (сплачена пеня) на користь ОСОБА_1 згідно платіжних доручень №0.0.1664253774.1 від 31.03.2020 року. та від 02.04.2020 року відповідно;

В іншій частині вимог позову відмовити;

Стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 420,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Черкаській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.С. Віхрова