Постанова

від 04.11.2020 по справі 644/7232/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 644/7232/17 Головуючий суддя І інстанції Сітало А. К.

Провадження № 22-ц/818/4539/20 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: купівлі-продажу

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2020 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.,

суддів колегії Бурлака І.В.,Хорошевського О.М.,

за участю секретаря судового засідання Семикрас О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 01 липня 2020 року, ухвалене у складі головуючого судді Сітало А.К. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Українська технологічна компанія , товариства з обмеженою відповідальністю ДІЛА ЛТД про визнання договору купівлі-продажу нежитлової будівлі недійсним ,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Українська технологічна компанія (далі - ТОВ Українська технологічна компанія ), Товариства з обмеженою відповідальністю ДІЛА ЛТД (далі - ТОВ ДІЛА ЛТД ) про визнання договору купівлі-продажу нежитлової будівлі недійсним.

Позов мотивовано тим, що з березня 2015 року він є власником нежитлової будівлі літ. Т-1 . що розташована за адресою АДРЕСА_1 , у зв`язку з віддаленістю місця проживання він не оформив належним чином своє право власності на вказане приміщення, а лише отримав акт про реалізацію предмета іпотеки.

Вважає, що договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна від 05 квітня 3026 року, укладений між ТОВ "Українська технологічна компанія та ТОВ Діла ЛТД недійсним.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 січня 2019 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Постановою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 січня 2019 року та постанова Харківського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року скасовані, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 01 липня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, новим рішенням задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування скарги зазначено, що судом першої інстанції ухвалено рішення без врахування вказівок, які містяться в постанові Верховного Суду, які є обов`язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Зазначає, що судом не перевірено чи була добросовісною поведінка відповідача, чи було йому відомо про проведені електронні торги.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, представника відповідача ТОВ ДІЛА ЛТД , за відсутності представника відповідача ТОВ Українська технологічна компанія , учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, які не з`явилися у судове засідання, що відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України колегія суддів перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У статті 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вказаним вимогам ухвала суду першої інстанції відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів, що він є власником майна, оскільки він отримав акт про перемогу на електронних торгах, однак своє право власності на нерухоме майно належним чином в нотаріальному порядку не зареєстрував та не отримав свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, тобто позивач не набув право власності на нерухоме майно, яке було предметом реалізації з електронних торгів - нежитлову будівлю літ Т-1 , що розташована за адресою АДРЕСА_1 , та належало відповідачу ТОВ Українська технологічна компанія на праві власності.

Також суд зазначив про те, що права особи, яка вважає себе власником майна, яким він не володіє, не підлягають захисту шляхом задоволенні позову до добросовісного набувача шляхом визнання договору недійсним, з використанням правового механізму, встановленого ст. 215,216 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступних підстав.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральних засадам суспільства. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосування наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно із частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальний правовим наслідком недійсності правочину є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку із вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

Звертаючись з позовом ОСОБА_1 зазначив, що з березня 2015 року він є власником етилової будівлі літ Т-1 , розташованої за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується актом про реалізацію предмета іпотеки від 28 квітня 2015 року.

Судом першої інстанції встановлено, що 06.03.2015 року ДП Інформаційний центр Міністерства Юстиції України було проведено електронні торги, на яких на реалізацію було виставлено нежитлову будівлю літ. Т-1 , площею 14,8 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та належала відповідачу ТОВ Українська технологічна компанія . Переможцем торгів став позивач ОСОБА_1 , який сплатив за вказану будівлю грошові кошти у загальному розмірі 6235 грн.

Зазначене підтверджується актом № 42869062 про реалізацію предмета іпотеки, який затверджено 28.04.2015 року начальником відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Харківській області (т.1, а.с.119). 18.05.2015 року вказаний акт було направлено позивачу.

За положеннями ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ст. 76 ЦПК доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно з частиною першою ст. 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме :підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремих частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Відповідно до розділу Х Порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, у випадках, передбачених законодавством, є акт про проведені електронні торги, який видається державним виконавцем на підставі протоколу про проведення електронних торгів.

У випадку придбання нерухомого майна документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, є свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, яке видається нотаріусом на підставі акта про проведені електронні торги.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не отримано свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, яке видається нотаріусом.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Момент набуття права власності за договором визначений у ст. 334 ЦК України:

1. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

3. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

4. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Таким чином, оскільки позивач не оформив у нотаріальному порядку договір купівлі-продажу нерухомого майна, придбаного на електронних торгах та не отримав нотаріально посвідчене свідоцтво про право власності на нерухоме майно - то відповідно до змісту вказаної норми ст. 334 ЦК України він не набув у власність спірне майно.

Крім того, колегія суддів погоджується з тим, що витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а стаття 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.

Правила частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до правового висновку викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №674/31/15-ц на практиці слід розмежовувати випадки застосування двосторонньої реституції як наслідку недійсності правочину та витребування майна від добросовісного набувача, як способу захисту прав власника, порушених незаконним відчуженням цього майна. Так, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину володіючим власником, право власності якого порушене внаслідок укладення такого договору.

Як пояснив позивач під час розгляду апеляційної скарги, він не отримав нотаріальне свідоцтво про право власності на придбане на електронних торгах нерухоме майно та не здійснив державну реєстрацією свого права власності з огляду на те, що отримав пропозицію від банку продати це майно, однак цей правочин не був укладений, а згодом він дізнався, що вказана нерухомість була продана відповідачем.

Тому правильним є висновок суду першої інстанції про те, що позивач належним чином не зареєстрував право власності на нерухоме майно, тобто не набув на нього право власності.

Також, судом встановлено, що 05.04.2016 року ТОВ Українська технологічна компанія продало ТОВ ДІЛА ЛТД нежитлову будівлю літ. Т-1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Продаж було здійснено шляхом укладання договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Івановою О.В. Відповідно до п.1.2 вказаного договору право власності ТОВ Українська технологічна компанія на вказану нежитлову будівлю підтверджено договором купівлі-продажу від 24.11.2005 року та відповідним Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 05.04.2016 року нежитлова будівля літ. Т-1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ТОВ ДІЛА ЛТД на підставі вказаного вище договору купівлі-продажу.

10.07.2017 року позивач звернувся до Індустріального ВП ГУНП в Харківській області із заявою з приводу заподіяння матеріальної шкоди. Проведено перевірку, обставин на підтвердження вчинення кримінального правопорушення не встановлено.

З інформації з Єдиного реєстру заборон від чуження об`єктів нерухомого майна, вбачається що 16.02.2012 року було накладено обтяження на майно ТОВ Українська Технологічна компанія у вигляді арешту майна, окрім нежитлових будівель літ Д-3, Д1-1, Е-1, Т-1, загальною площею 6885.50 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

З повної інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ТОВ Українська Технологічна Компанія , код ЄДРПОУ 31644101, вбачається, що арешт на нежитлову будівлю Т-1 за адресою АДРЕСА_1 , на підставі Постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.02.2012 року Ленінського відділу Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, не накла дався.

Відповідно до відомостей вищезазначених реєстрів, на час вчинення купівлі - продажу нежитло вої будівлі Т-1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та реєстрації права вла сності за ТОВ ДІЛА ЛТД , тобто на 05.04.2016 року, будь - які заборони були відсутні.

Оскільки питання щодо добросовісності відповідача при укладенні спірного договору купівлі-продажу перебуває поза межами підстав розглянутого судом позову, то відповідно до ст.ст. 13, 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції ці обставини не перевіряє і відхиляє наведені з цього приводу доводи скарги про те, що суд в цій частині не перевірив мотиви скасування рішення суду судом касаційної інстанції.

Таким чином суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростували, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 01 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 16 листопада 2020 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді колегії І.В.Бурлака.

О.М.Хорошевський.