Постанова

від 16.11.2020 по справі 554/2088/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/2088/20 Номер провадження 22-ц/814/2443/20Головуючий у 1-й інстанції Тімошенко Н. В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2020 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Лобов О.А.,

судді: Дорош А.І., Пікуль В.П.

за участю секретаря судового засідання Ачкасової О.Н.

розглянув в у відкритому судовому засіданні у м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 10 липня 2020 року (час ухвалення судового рішення з 16:14:14 год до 16:28:27 год, дата виготовлення повного тексту - 13.07.2020 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд

в с т а н о в и в :

У березні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом, після уточнення вимог просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошові кошти в сумі 300 000 грн., вирішити питання судових витрат.

Заявлені вимоги мотивувала тим, що 20 грудня 2018 року між ТОВ Бабич дизайн (підрядник) в особі директора ОСОБА_1 і ТОВ НВП Яциново-Слобідський кар`єр піску (замовник) в особі директора ОСОБА_3 укладений договір підряду №201218, згідно умов якого підрядник зобов`язався виконати певні роботи, визначені специфікацією №1, на загальну суму 1 419 190 грн.

05 березня 2019 року ОСОБА_2 як засновник ТОВ НВП Яциново-Слобідський кар`єр піску передала ОСОБА_1 свої особисті грошові кошти у сумі 300 000 грн.

Передані відповідачу кошти позивач вважає безпідставно набутим майном, оскільки юридичні особи є самостійними учасниками цивільних правовідносин, передача коштів відповідачу була зумовлена його погрозами припинити виконання зобов`язань за укладеним договором підряду.

Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 10 липня 2020 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 300 000 гривень 00 копійок. Вирішено питання судових витрат.

ОСОБА_4 в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення місцевого суду скасувати, постановити нове про закриття провадження у справі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що оплата у розмірі 300 000 грн. проводилась на виконання договору підряду, укладеного між юридичними особами, а тому ця справа підсудна господарському суду.

Також зазначав, що розписка за своєю суттю є письмовим правочином, несе договірний характер. Таким чином, передаючи кошти та підписуючи розписку, сторони діяли від імені підприємств, отже відсутні підстави вважати що кошти набуті безпідставно.

Правом подання відзиву на апеляційну скаргу учасник справи не скористалися.

Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав:

Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити судове рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, що 20 грудня 2018 року між ТОВ Бабич дизайн (підрядник) в особі директора ОСОБА_1 і ТОВ НВП Яциново-Слобідський кар`єр піску (замовник) в особі директора ОСОБА_3 укладений договір підряду №201218, згідно умов якого підрядник зобов`язався виконати певні роботи, визначені специфікацією №1, на загальну суму 1 419 190 грн. (т.1 а.с.8-14).

ОСОБА_2 є засновником і кінцевим бенефіціарним власником ТОВ НВП Яциново-Слобідський кар`єр піску (т.1 а.с.38-40, 93-95).

05 березня 2019 року ОСОБА_1 отримав авансовий платіж у сумі 300 тисяч гривень від ОСОБА_2 згідно договору поставки № 201218 від 20.12.2018 року за специфікацією №1 (вироби з натурального каменю - елементи фасаду), про що між сторонами складена розписка (т.1 а.с.4, т.2 а.с.14).

14.02.2020 року ОСОБА_2 направила ОСОБА_1 нагадування про отримання ним від неї 300 000 грн. для прискорення закупівлі матеріалів на будівництво об`єкту кафе-пекарні по АДРЕСА_1 та просила негайно не пізніше 20 лютого 2020 року повернути дані кошти, інакше вона змушена буде продати даний борг фінансовій компанії (т.1 а.с.7).

05 березня 2020 року ОСОБА_2 направила вимогу ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 300 000 грн. (т.1 а.с.5)

На даний час кошти відповідачем не повернуті.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачка передала ОСОБА_1 свої особисті власні заощадження в сумі 300 000 грн., оскільки вони не належать і не могли належати ТОВ Науково-виробниче підприємство "Яциново-Слобідський кар`єр піску , так як позивачка не була і не є директором ТОВ Науково-виробниче підприємство "Яциново-Слобідський кар`єр піску , у неї були відсутні повноваження вчиняти від імені ТОВ Науково-виробниче підприємство "Яциново-Слобідський кар`єр піску будь-які юридичні дії, спрямовані на виконання договору підряду №201218 від 20 грудня 2018 року.

Окрім того суд першої інстанції вказував, що ОСОБА_1 отримав грошові кошти в сумі 300 000 грн. за розпискою не як директор ТОВ Бабич дизайн , а як фізична особа ОСОБА_1 , про що він власноручно зазначив у вказаній розписці та не здійснив оприбуткування готівки в сумі 300 000,00 грн. в касі ТОВ Бабич дизайн в день її надходження, як це передбачено пунктом 11 розділу 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління НБУ №148 від 29.12.2017р.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого.

Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Сталою судовою практикою сформульовані такі правові висновки у спорах, що виникають з правовідносин позики (постанова Верховного Суду України від 11 листопада 2015 (справа № 6-1967цс15), постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 липня 2019 року (справа №524/4946/16-ц) .

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046 , 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Стосовно правильності застосування до спірних правовідносин норм ст.1212 ЦК України судами касаційної інстанції сформульовані такі висновки (постанова Верховного Суду України від 29 вересня 2014 року № 6-122цс14, постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року (справа № 753/15556/15-ц), постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 квітня 2020 року (справа № 753/650/15-ц, 753/17193/18).

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій уллани набуте, згодом відпала.

Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава улла, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та iншi правочини.

Зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої уллани (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частинами першою, другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, улланиах, якими обмінялися уллани.

Системний аналіз вищезазначених положень закону дає підстави вважати, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошових коштів).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення набуття учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 стверджувала про отримання ОСОБА_1 грошей, факт передачі яких підтверджений розпискою, за відсутності правової підстави, тобто правовою підставою заявлених вимог визначила положення ст.1212 ЦК України.

У цій справі учасники визнають такі фактичні обставини, які також підтверджені належними і допустимими доказами.

За станом на час виникнення спірних правовідносин (05 березня 2019 року) між ТОВ Бабич дизайн і ТОВ НВП Яциново-Слобідський кар`єр піску існували господарські відносини відповідно до договору підряду №201218, укладеного 20 грудня 2018 року.

ОСОБА_1 був директором ТОВ Бабич дизайн , а ОСОБА_2 - засновником і кінцевим бенефіціарним власником ТОВ НВП Яциново-Слобідський кар`єр піску .

ОСОБА_2 передала 300 000 грн. ОСОБА_1 в якості авансу для виконання робіт, передбачених договором підряду №201218 від 20 грудня 2018 року, про що прямо вказано у тексті розписки, яка не містить указівки про обов`язок повернення отриманих коштів.

У справі відсутні докази того, що ОСОБА_1 вніс отримані кошти до каси ТОВ Бабич дизайн або про те, що саме ці кошти були використані ТОВ Бабич дизайн для виконання зобов`язань за укладеним договором підряду.

Разом з тим, очевидним є те, що ОСОБА_2 як фактичний власник ТОВ НВП Яциново-Слобідський кар`єр піску передала кошти ОСОБА_1 як уповноваженій особі ТОВ Бабич дизайн з метою та задля виконання умов укладеного договору підряду між двома юридичними особами. Позивач за встановлених обставин не могла не усвідомлювати, що кошти вона передає уповноваженій особі юридичної особи - виконавцю робіт за договором підряду, про це, зокрема, свідчить зміст письмових вимог, направлених ОСОБА_1 (т.1 а.с.5,7).

Мотиви, з яких ОСОБА_2 формально поза межами своїх повноважень частково виконала зобов`язання ТОВ НВП Яциново-Слобідський кар`єр піску за договором підряду, не мають істотного юридичного значення, оскільки передача коштів не суперечила меті і юридичному змісту правовідносин, що виникли між двома юридичними особами.

Наведене дає підстави обґрунтовано вважати, що спірні правовідносини мають договірний характер, що виключає можливість застосування до них положень ст.1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

З урахуванням встановлених фактів розписка від 05 березня 2019 року не є договором позики у розумінні ст.1046 ЦК України, тобто відсутні підстави вважати доведеним існування між сторонами правовідносин позики.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку про недоведеність заявлених позовних вимог, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті заявлених вимог - про відмову у позові за недоведеністю.

Порушене право позивача може бути усунуто шляхом пред`явлення позову до виконавця робіт за договором підряду, якому фактично були передані кошти.

Частиною 13 ст.141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 1 та п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

З матеріалів справи вбачається, що за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено 4 500 грн. судового збору (т.2 а.с.290)

Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 10 липня 2020 року скасувати. ухвалити нове рішення по суті спору.

ОСОБА_2 відмовити за недоведеністю у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 500 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.А. Лобов

Судді А.І. Дорош

В.П. Пікуль