Постанова

від 04.08.2021 по справі 554/2088/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 554/2088/20

провадження № 61-10221св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач),

Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка не брала участі у справі: ліквідатор фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 - Кошовський Сергій Васильович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ліквідатора фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 - Кошовського Сергія Васильовичана ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 12 березня 2020 року у складі судді Тімошенко Н. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 травня 2020 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, після уточнення вимог просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти в сумі 300 000 грн, вирішити питання судових витрат.

Заявлені вимоги мотивувала тим, що 20 грудня 2018 року між ТОВ Бабич дизайн (підрядник) в особі директора ОСОБА_2 і ТОВ НВП Яциново-Слобідський кар`єр піску (замовник) в особі директора Бурлаки Г. М. укладений договір підряду № 201218 про виконання робіт з натурального каменю та інших видів робіт.

20 грудня 2018 року між ТОВ Бабич дизайн в особі директора ОСОБА_2 та ТОВ НВП Яциново-Слобідський кар`єр піску в особі директора Бурлаки Г. М. була погоджена Специфікація № 1 до договору підряду № 201218 про виконання робіт з натурального каменю. Загальна вартість товару з ПДВ за Специфікацією № 1 становила 1 419 190 грн.

05 березня 2019 року ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 авансовий платіж відповідно до договору підряду від 20 грудня 2018 року № 201218 по специфікації № 1 (вироби із натурального каменю, елементи фасаду, мрамор та граніт) у сумі 300 000 грн.

Факт отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів на суму 300 000 грн підтверджується його розпискою від 05 березня 2019 року. Також факт отримання грошових коштів та написання розписки можуть підтвердити свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які є працівниками підприємства.

Однак в подальшому ОСОБА_2 ні підприємству, ні ОСОБА_1 жодних виробів із каміння, передбачених специфікацією № 1 до договору підряду № 201218 від 20 грудня 2018 року, на суму 300 000 грн, не надав.

Таким чином, особисті грошові кошти ОСОБА_1 в сумі 300 000 грн, отримані ОСОБА_2 05 березня 2019 року, є безпідставно набутим майном, яке останній зобов`язаний повернути згідно зі статтею 1212 ЦК України.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 12 березня 2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на нежитлові приміщення загальною площею: загальною площею 2 883,1 кв. м, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 20713253240, номер об`єкта РПВП 16194366.

Виконання ухвали доручено Управлінню державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Полтавської міської ради.

Ухвала мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в подальшому.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 12 березня 2020 року виправлено описку в ухвалі суду від 12 березня 2020 року про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Викладено резолютивну частину ухвали в такій редакції:накласти арешт на нежитлові приміщення загальною площею: 2 883,1 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об 'єкта нерухомого майна 20713253240, номер об`єкта РПВН 16194366.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Не погодившись з ухвалою про забезпечення позову, ліквідатор фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 - Кошовський С. В. (далі - ліквідатор ФОП ОСОБА_3 - Кошовський С. В. ) в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив ухвалу скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 25 травня 2020 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 11 березня 2020 року про відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Апеляційну скаргу ліквідатора ФОП ОСОБА_3 - Кошовського С. В. на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 12 березня 2020 року залишено без задоволення.

Ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 12 березня 2020 року (про забезпечення позову) залишено без змін.

Залишаючи без змін ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 12 березня 2020 року (про забезпечення позову), суд виходив з того, що постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з наданих позивачем доказів про наявність у відповідача ОСОБА_2 на праві приватної власності вказаного об`єкта нерухомості, відомостей про те, що цей об`єкт нерухомості належить іншій особі, суд першої інстанції не мав, тому дійшов до правомірного висновку про задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

Таким чином, відповідач ОСОБА_2 не позбавлений процесуальної можливості звернутися до суду першої інстанції з відповідною заявою про скасування заходів забезпечення позову та надати суду відповідні докази на підтвердження того, що вказаний об`єкт нерухомого майна належить не йому, а іншій особі, оскільки, порівнюючи надані у справі Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон на відчуження реєстрів нерухомого майна станом на 05 березня 2020 року (а. с. 25-28) та станом на 27 березня 2020 (а. с. 131-135), відомості у них суттєво відрізняються щодо вчинення відповідних номерів запису. У свою чергу позивач ОСОБА_1 не позбавлена можливості просити суд допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим.

Доводи апеляційної скарги ліквідатора ФОП ОСОБА_3 - Кошовського С. В. про те, що законним власником об`єкта нерухомого майна: нежитлової будівлі загальною площею 2883,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка розташована на земельній ділянці площею 2,9 га, кадастровий номер 5324085200:00:014:0004, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 20713253240, номер запису про право власності: 20061318, є ОСОБА_3 , то вони не заслуговують на увагу, оскільки відсутні належні та допустимі докази цього.Згідно з частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2020 року ліквідатор ФОП ОСОБА_3 - Кошовський С. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Октябрського районного суду від 12 березня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 травня 2020 року, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ліквідатора ФОП ОСОБА_3 - Кошовського С. В. та витребувано цивільну справу з Октябрського районного суду м. Полтави.

22 грудня 2020 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

На обґрунтування касаційної скарги ліквідатор ФОП ОСОБА_3 - Кошовський С. В. зазначав, що постановою Господарського суду Харківської області від 10 грудня 2013 року ФОП ОСОБА_3 визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12 грудня 2017 року Кошовського С. В. призначено ліквідатором банкрута.

Визнання банкрутом боржника, у тому числі фізичної особи - підприємця, передбачає безумовний перехід до призначеного судом ліквідатора функцій з управління та розпорядження його майном, яких, відповідно, позбавляється сам власник майна - банкрут.

Нежитлові будівлі загальною площею 2883,1 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , належали на праві власності ФОП ОСОБА_3 та були передані останнім в іпотеку АТ СБЕРБАНК як забезпечення виконання кредитних зобов`язань.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18 квітня 2019 року у справі № 922/4587/13, залишеною без змін рішеннями суду апеляційної від 28 серпня 2019 року та касаційної від 22 жовтня 2019 року інстанцій, визнано недійсними результати аукціону, проведеного 27 березня 2017 року, з продажу зазначеного майна банкрута на користь ОСОБА_2 (сина банкрута); визнано недійсним договір купівлі-продажу такого майна та свідоцтво про право власності на зазначене нерухоме майно; скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким зареєстровано право власності на зазначений об`єкт нерухомого майна.

11 травня 2019 рокуза заявою ліквідатора рішенням № 46814494 державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Полтавської міської ради Андрущенко Я. С. виконано ухвалу Господарського суду Харківської області від 18 квітня 2019 року в частині скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер: 34859972 від 20 квітня 2017 року, яким було зареєстровано право власності (запис про право власності: 20061318) на нежитлові будівлі загальною площею 2883,1 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Тобто станом на дату винесення ухвали судом першої інстанції щодо накладення арешту на нежитлові будівлі загальною площею 2883,1 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , вказаний об`єкт нерухомості не перебував у власності ОСОБА_2 .

Законним власником такого майна з 11 травня 2019 року був та є ОСОБА_3 .

Зазначене підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які вважаються достовірними і не потребують доказування відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Внаслідок прийняття судом першої інстанції оскаржуваної ухвали склалася ситуація, коли на майно третьої особи, яка не є стороною у справі № 554/2088/20 та не має відношення до предмета спору у такій справі, безпідставно накладено арешт, що грубо порушує її права та інтереси.

Таким чином, застосований захід забезпечення позову в рамках цієї справи створює перешкоди в реалізації майна в рамках справи про банкрутство № 922/4587/13, порушує права заставного кредитора у справі про банкрутство, а розгляд зазначеного питання у суді касаційної інстанції має виняткове значення для ФОП ОСОБА_3 .

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зазначає, що доводи апеляційної скарги ліквідатора про те, що законним власником об`єкта нерухомого майна: нежитлової будівлі є фізична особа - підприємець ОСОБА_3 , не заслуговують на увагу, оскільки відсутні належні та допустимі докази цього.

При цьому ліквідатором до апеляційної скарги було додано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 205480739 від 27 березня 2020 року, яка містить чітку, належну, достовірну та беззаперечну інформацію, що власником нежитлових будівель є ФОП ОСОБА_3 .

Підстави, з яких суд апеляційної інстанції визнав інформаційну довідку неналежним та недопустимим доказом на підтвердження права власності, в оскаржуваному рішенні не зазначені.

Інформаційна довідка з державного реєстру речових прав на нерухоме майно є єдиним можливим доказом, що підтверджує наявність права власності особи.

Відзиву на касаційну скаргу сторонами не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, після уточнення вимог просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти в сумі 300 000 грн, вирішити питання судових витрат.

12 березня 2020 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову, яка мотивована тим, що не забезпечення позову у даній справі може ускладнити повернення безпідставно набутих ОСОБА_2 грошових коштів, оскільки на цей момент ОСОБА_2 має намір покинути територію України та переїхати на постійне місце проживання за кордон. З цією метою ОСОБА_2 продає все своє майно. Отже, за відсутності накладеного арешту на нежитлові приміщення, власником яких є ОСОБА_2 , воно за час розгляду цієї справи судом може бути відповідачем відчужене, що унеможливить виконання рішення.

Просила суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлові будівлі загальною площею 2 883,1 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Право на ефективний засіб юридичного захисту встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

У пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі Шмалько проти України зазначено, що право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а отже й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частинами першою, другою статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обирати такий спосіб, який у найбільший мірі спрямований на забезпечення предмета спору.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов може забезпечуватися, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Частиною третьою статті 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається: одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Вживаючи заходи забезпечення позову та накладаючи на спірне майно арешт, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що між сторонами виник спір і невжиття вказаних заходів забезпечення позову у разі його задоволення може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Разом із тим ані суд першої інстанції, ані апеляційний суд не вжили жодних заходів для з`ясування реального власника спірного майна.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу (постанова Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 657/1211/19).

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ліквідатор ФОП ОСОБА_3 - Кошовський С. В. , який не брав участі у розгляді справи, вказував на те, що оскарженим рішенням порушено права ФОП ОСОБА_3 , як власника, оскільки нежитлові приміщення належали на праві власності ФОП ОСОБА_3 , та були передані останнім в іпотеку АТ СБЕРБАНК як забезпечення виконання кредитних зобов`язань.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18 березня 2015 року вимоги АТ СБЕРБАНК було внесено окремо до реєстру вимог кредиторів, як вимоги забезпечені іпотекою, а саме: будівлі загальною площею 2 883,1 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

27 березня 2017 року Товарною біржею Ресурс-Інформ+ проведено аукціон з продажу зазначеного заставного майна. Переможцем аукціону визначено ОСОБА_2 (відповідач). 20 квітня 2017 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на зазначене нерухоме майно, на підставі якого було зареєстровано право власності на таке майно за останнім.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18 квітня 2019 року у справі № 922/4587/13, залишеною без змін рішеннями суду апеляційної (28 серпня 2019 року) та касаційної (22 жовтня 2019 року) інстанції, визнано недійсними результати аукціону, проведеного 27 березня 2017 року, з продажу зазначеного майна банкрута на користь ОСОБА_2 (сина банкрута); визнано недійсним договір купівлі-продажу такого майна та свідоцтво про право власності на зазначене нерухоме майно; скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким зареєстровано право власності на зазначений об`єкт нерухомого майна.

11 травня 2019 рокуза заявою ліквідатора рішенням № 46814494 державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Полтавської міської ради Андрущенко Я. С. виконано ухвалу Господарського суду Харківської області від 18 квітня 2019 року в частині скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер: 34859972 від 20 квітня 2017 року), яким було зареєстровано право власності (запис про право власності: 20061318) на нежитлові будівлі загальною площею 2 883,1 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Тобто станом на дату постановлення судом першої інстанції ухвали про накладення арешту на нежитлові будівлі загальною площею 2 883,1 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , вказаний об'єкт нерухомості не перебував у власності ОСОБА_2 .

З наведеного вище слідує, що на момент вирішення заяви про забезпечення позову вирішувались права та охоронювані законом інтереси особи, яка не є учасником цього судового процесу, що є недопустимим.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, але судом допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів вважає, що ухвалені у справі судові рішення слід скасувати з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ліквідатора фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 - Кошовського Сергія Васильовичазадовольнити.

Ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 12 березня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 травня 2020 року в частині задоволення заяви про забезпечення позову скасувати та ухвалити нове судове рішення .

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук