Окрема думка

від 16.11.2020 по справі 554/2088/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/2088/20 Номер провадження 22-ц/814/2443/20Головуючий у 1-й інстанції Тімошенко Н. В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

ОКРЕМА ДУМКА

16 листопада 2020 року м. Полтава

Суддіколегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду Дорош А.І.

у справісправи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

У порядку, визначеному ст. 35 ч. 3 ЦПК України, висловлюю окрему думку й прошу її додати до постанови колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 10 липня 2020 року скасоване і ухвалене нове рішення по суті спору. ОСОБА_1 відмовлено за недоведеністю у задоволенні позову до ОСОБА_2 про стягнення коштів. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 500 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Однак, з висновками колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду не погоджуюсь з наступних підстав.

Вважаю, що рішення суду першої інстанції, яким позовну заяву ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 300 000 гривень 00 копійок, вирішено питання судових витрат, не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позовних вимог за недоведеністю, виходив з того, що, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 стверджувала про отримання ОСОБА_2 грошей, факт передачі яких підтверджений розпискою, за відсутності правової підстави, тобто правовою підставою заявлених вимог визначила положення ст.1212 ЦК України. У справі учасники визнають такі фактичні обставини, які також підтверджені належними і допустимими доказами. Станом на час виникнення спірних правовідносин (05 березня 2019 року) між ТОВ Бабич дизайн і ТОВ НВП Яциново-Слобідський кар`єр піску існували господарські відносини відповідно до договору підряду №201218, укладеного 20 грудня 2018 року. ОСОБА_2 був директором ТОВ Бабич дизайн , а ОСОБА_1 - засновником і кінцевим бенефіціарним власником ТОВ НВП Яциново-Слобідський кар`єр піску . ОСОБА_1 передала 300 000 грн. ОСОБА_2 в якості авансу для виконання робіт, передбачених договором підряду №201218 від 20 грудня 2018 року, про що прямо вказано у тексті розписки, яка не містить указівки про обов`язок повернення отриманих коштів. У справі відсутні докази того, що ОСОБА_2 вніс отримані кошти до каси ТОВ Бабич дизайн або про те, що саме ці кошти були використані ТОВ Бабич дизайн для виконання зобов`язань за укладеним договором підряду. Разом з тим, очевидним є те, що ОСОБА_1 як фактичний власник ТОВ НВП Яциново-Слобідський кар`єр піску передала кошти ОСОБА_2 як уповноваженій особі ТОВ Бабич дизайн з метою та задля виконання умов укладеного договору підряду між двома юридичними особами. Позивач за встановлених обставин не могла не усвідомлювати, що кошти вона передає уповноваженій особі юридичної особи - виконавцю робіт за договором підряду, про це, зокрема, свідчить зміст письмових вимог, направлених ОСОБА_2 (т.1 а.с. 5,7). Мотиви, з яких ОСОБА_1 формально поза межами своїх повноважень частково виконала зобов`язання ТОВ НВП Яциново-Слобідський кар`єр піску за договором підряду, не мають істотного юридичного значення, оскільки передача коштів не суперечила меті і юридичному змісту правовідносин, що виникли між двома юридичними особами. Наведене дає підстави обґрунтовано вважати, що спірні правовідносини мають договірний характер, що виключає можливість застосування до них положень ст.1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому. З урахуванням встановлених фактів розписка від 05 березня 2019 року не є договором позики у розумінні ст.1046 ЦК України, тобто відсутні підстави вважати доведеним існування між сторонами правовідносин позики. Порушене право позивача може бути усунуто шляхом пред`явлення позову до виконавця робіт за договором підряду, якому фактично були передані кошти.

З матеріалів справи вбачається, що 10 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в якому вказала, що 20.12.2018 року між ТОВ Бабич дизайн , в особі директора ОСОБА_2, та ТОВ НВП Яциново-Слобідський кар`єр піску в особі директора Бурлаки Г.М., був укладений договір підряду №201218 про виконання робіт з натурального каменю та інших видів робіт. 05.03.2019 року ОСОБА_2 , як фізична особа, отримав від ОСОБА_1 авансовий платіж відповідно вказаного договору підряду № 201218 від 20 грудня 2018 року по специфікації № 1 (вироби із натурального каменю, елементи фасаду, мармур та граніт) в сумі 300 тис. грн. Тому враховуючи той факт, що юридичні особи є самостійними учасниками цивільних відносин, вони наділяються цивільною правоздатністю і дієздатністю, отримання від фізичної особи ОСОБА_1 , авансового платежу відповідно до договору підряду № 201218 від 20 грудня 2018 року, укладеного між ТОВ Бабич дизайн , в особі директора ОСОБА_2, та ТОВ НВП Яциново-Слобідський кар`єр піску у розмірі 300 тис. грн. фізичною особою ОСОБА_2 є безпідставно набутим майном, яке останній зобов`язаний повернути згідно статті 1212 ЦК України. На підтвердження факту передачі та отримання зазначеної грошової суми до позовної заяви додано письмову розписку, згідно якої фізична особа ОСОБА_2 отримав 05.03.2019 р. авансовий платіж у сумі 300 тис. грн. від фізичної особи ОСОБА_3 .

Постановою Полтавського апеляційного суду від 25.05.2020 року, якою ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 12 березня 2020 року (про забезпечення позову) залишено без змін, встановлено, що позов пред`явлено фізичною особою ОСОБА_1 до фізичної особи ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у розмірі 300 тис. грн. як безпідставно набутих у відповідності до вимог ст. 1212 ЦК України. Оскільки, згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, то позивач на свій розсуд обрав спосіб захисту порушеного права у відповідності до норм ЦПК України.

У даній справі апеляційний суд дав іншу правову оцінку спірним правовідносинам, з якою я не погоджуюсь, оскільки моя правова оцінка, як головуючого судді у справі при розгляді апеляційної скарги на ухвалу суду про забезпечення позову, і з якою погодилася колегія суддів, викладена у постанові від 25.05.2020 р., і вона у мене не змінилася.

У мотивувальній частині постанови апеляційного суду від 16.11.2020 р. зазначено, що у справі учасники визнають фактичні обставини, які також підтверджені належними і допустимими доказами, тобто судом встановлено, що сторонами визнається факт отримання ОСОБА_2 грошей від ОСОБА_1 , який підтверджений розпискою.

В частині посилання апеляційного суду на те, що встановлене у справі дає підстави обґрунтовано вважати, що спірні правовідносини мають договірний характер, що виключає можливість застосування до них положень ст.1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому, а розписка від 05 березня 2019 року не є договором позики у розумінні ст.1046 ЦК України, тобто відсутні підстави вважати доведеним існування між сторонами правовідносин позики, то це протирічить тому, про що зазначено вище у постанові щодо визнання сторонами факту передачі та отримання грошей.

Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 5 Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду судам роз`яснено, що суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору.

Згідно п.4 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

З урахуванням викладеного, вважаю, що рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Суддя Полтавського апеляційного суду А. І. Дорош