Ухвала

від 16.11.2020 по справі 19/199

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

У Х В А Л А

16.11.2020 м.Харків Справа № 19/199

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Лабуня С.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні

скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (ПАТ "Промінвестбанк"), м.Київ №09-6/1547 від 03.11.2020 на бездіяльність керівника Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України при примусовому виконанні рішення суду у справі №19/199

за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії „Відділення ПАТ Промінвестбанк в м.Димитрів Донецької області»

до відповідача Державного підприємства «Красноармійськвугілля» , м.Димитрів Донецької області

про стягнення по кредитному договору №78-08 від 22.02.2008 р., з наступними змінами, заборгованості в сумі 20764074,97грн., яка складається з 17500000грн. - суми кредиту, 2769873,98грн. - відсотків за користування кредитними коштами, 259971,46грн. - плати за управління кредитом, 234229,53грн. - нарахованої пені

Представники:

від стягувача: Хорошилов І.І.

від боржника: не з`явився

від органу ДВС: Литовченко Ю.С.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Донецької області від 03.11.2009р. позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії „Відділення ПАТ Промінвестбанк в м.Димитрів Донецької області» до відповідача Державного підприємства «Красноармійськвугілля» , м.Димитрів Донецької області задоволено, стягнуто з позивача на користь відповідача 17500000грн. - заборгованості за кредитом згідно кредитного договору №78-08 від 22.02.2008р., 2769873,98грн. - заборгованості по відсотках за користування кредитом, 259971,46грн. - плати за управління кредитом, 234229,53грн. - пені, 25500,00грн. витрат по сплаті державного мита, 315,00грн. витрат по сплаті за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

04.11.2020 до канцелярії суду надійшла скарга Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (ПАТ "Промінвестбанк"), м.Київ №09-6/1547 від 03.11.2020 на бездіяльність керівника Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України при примусовому виконанні рішення суду у справі №19/199.

Ухвалою суду від 05.11.2020 вказану скаргу прийнято та призначено до розгляду в судовому засідання 16.11.2020. Про місце, час та дату слухання справи учасники судового процесу були повідомлені своєчасно та належним чином, в тому числі телефонограмами.

У судове засідання 16.11.2020 представник боржника не з`явився.

13.11.2020 на електронну адресу суду від боржника надійшли заперечення на скаргу та клопотання про відкладення розгляду скарги на іншу дату після закінчення карантину.

Суд не приймає та не розглядає зазначені заперечення та клопотання, оскільки воно оформлено з порушенням вимог Законів України Про електронні довірчі послуги , Про електронні документи та електронний документообіг , та вимог ГПК України, а саме, заперечення та клопотання не скріплено електронним цифровим підписом.

Крім того, суд звертає увагу, що явка сторін не визнавалася судом обов`язковою, а сторони мали можливість взяти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, в тому числі із використанням власних технічних засобів поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EasyCon"

У судове засідання 16.11.2020 з`явився представник скаржника, який підтримав доводи, викладені у скарзі та наполягав на задоволені вимог, викладених у поданій скарзі.

Присутній у судовому засіданні представник органу ДВС проти задоволення скарги заперечував з підстав та мотивів, викладених у письмових поясненнях від 16.11.2020.

Згідно із частинами 1, 2 статті 342 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов`язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Суд зазначає, що згідно з частиною 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що суд надавав можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, з огляду на обмеженість розгляду скарги процесуальним строком, підстави для відкладення розгляду скарги відсутні.

Отже, враховуючи те, що всіх учасників судового процесу належним чином було повідомлено про місце, час та дату розгляду скарги, а також з огляду на те, що відповідно до статті 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд вважає за можливе розглянути скаргу за відсутності представника боржника та за наявними матеріалами справи.

В обґрунтування поданої скарги скаржник (стягувач) зазначає, що державний виконавець, в супереч статті 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , не виконав рішення Господарського суду Донецької області від 03.11.2009 у справі №19/199 протягом шести місяців з моменту відкриття виконавчого провадження 23.03.2016 за наказом Господарського суду Донецької області від 16.11.2009 у справі №19/199, зокрема, державним виконавцем не було вжито заходів для виконання судового рішення за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень .

Скаржник вважає таку бездіяльність, щодо невжиття вказаних заходів, незаконною та такою, що порушує права і законні інтереси стягувача. Питання щодо законності дій виконавчої служби щодо зупинення виконавчого провадження в межах даної скарги не ставиться.

З огляду на вищевказане, скаржник просить суд:

визнати незаконною бездіяльність керівника Відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в межах ВП №50565935, щодо неподання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів - Державної казначейської служби України, документів та відомостей, що необхідні для перерахування Публічному акціонерному товариству Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк коштів відповідно до наказу Господарського суду Донецької області по справі №19/199 від 16.11.2009;

зобов`язати керівника Відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів - Державної казначейської служби України, документи та відомості, необхідні для перерахування Публічному акціонерному товариству Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк коштів відповідно до наказу Господарського суду Донецької області по справі №19/199 від 16.11.2009.

Отже, як вбачається зі змісту поданої скарги, предметом оскарження є саме бездіяльність керівника Відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, яка безпосередньо пов`язана з порушенням прав стягувача оскільки така бездіяльність призводить до затягування виконання рішення суду, яке набрало законної сили.

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надав письмові пояснення по скарзі, згідно яких у задоволенні скарги просить відмовити. Заперечення проти доводів скарги обґрунтовані тим, що державний виконавець діяв відповідно до норм чинного законодавства і правомірно прийняв постанову про зупинення виконавчого провадження з урахуванням положень Закону України Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств . За твердженнями Департаменту, з огляду на чинність спеціальних норм законодавства щодо боржника, які зобов`язують орган ДВС зупинити щодо нього виконавче провадження, в даному випадку відсутні підстави для застосування положень статті 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень та відповідно, зобов`язання державного виконавця вчинити певні дії.

Крім того, Департамент вважає, що скарга подана до господарського суду з пропуском строку, встановленого статтею 74 Закону України Про виконавче провадження та статтею 341 ГПК України.

У поданій скарзі та відповідно до усних пояснень представника скаржника (стягувача), наданих у судовому засіданні, своєчасність звернення зі скаргою скаржник обґрунтовував тим, що встановлений законом строк для звернення до суду зі скаргою на триваюче в часі порушення прав Банку, як стягувача спливає не раніше 13.11.2020, оскільки стягувач дізнався про бездіяльність керівника Відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України лише 03.11.2020 з Автоматизованої системи виконавчих проваджень.

Розглянувши заперечення Департаменту щодо пропущення стягувачем строку на подання скарги на бездіяльність керівника Відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо подання скарги з пропуском встановлено строку, суд не погоджується із вказаними запереченнями з огляду на наступне:

Відповідно до положень частини 1 статті 74 Закону України Про виконавче провадження (у редакції, чинній на момент звернення стягувача до суду зі скаргою) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з частиною 5 цієї статті рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

У статті 341 ГПК України передбачено, що скаргу може бути подано до суду, зокрема, у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права.

У письмових поясненнях Департамент зазначив, що копії постанов державного виконавця були своєчасно направлені на адреси сторін виконавчого провадження, та відповідно до Закону України Про виконавче провадження сторони виконавчого провадження мають право ознайомлюватись з матеріалами виконавчого провадження, в тому числі, внесеними до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень.

Суд зазначає, що системний аналіз норм частини 1 статті 19, частини 1 статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" дає можливість зробити висновок про те, що права сторони у виконавчому провадженні щодо обізнаності про стан виконавчого провадження будуть належним чином реалізовані лише у випадку вчинення виконавчих дій спрямованих на надсилання документів у встановленому Законом України Про виконавче провадження порядку.

До письмових пояснень Департаменту додані супровідні листи, зокрема, від 23.03.2016, від 25.05.2016, від 23.09.2016, від 12.11.2020 про направлення на адресу, зокрема, стягувача постанов державного виконавця.

Проте, самі лише листи, на які посилається Департамент, за відсутності документу, що підтверджує надання поштових послуг (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) та опису вкладень в поштовий конверт, не є доказами надсилання поштової кореспонденції.

Розрахункові документи (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) про відправлення поштової кореспонденції на адресу стягувача, які підтверджують факт здійснення операції щодо надіслання поштових відправлень та описи вкладень, до письмових пояснень не додані.

Відсутність таких доказів свідчить про порушення прав стягувача бути обізнаним про хід виконавчого провадження та на здійснення своєчасних процесуальних заходів для запобігання порушенню його прав та охоронюваних законом інтересів.

Наведені Департаментом посилання щодо наявності у сторін виконавчого провадження права ознайомлюватись з матеріалами виконавчого провадження, в тому числі, внесеними до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, не спростовують вказаний висновок суду. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 11.10.2019 у справі №910/22695/13.

Оцінивши подані докази, суд, на підставі приписів чинного законодавства, дійшов висновку про задоволення скарги з наступних підстав:

Відповідно до частин 1 та 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Частиною 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Умови і порядок виконання рішень судів визначає Закон України Про виконавче провадження та інші нормативно-правові акти.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України Про виконавче провадження , виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України Про виконавче провадження відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина 1 статті 5 Закону).

Поряд з цим статтею 6 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що виконання рішень може здійснюватись іншими органами та установами. У випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються податковими органами, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевого бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють обслуговування бюджетних коштів.

Суд зазначає, що з моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.

Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи встановлені статтею 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", за приписами частини першої якої виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом (частина 1 статті 4 вказаного Закону).

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Разом з тим, частиною 3 статті 4 цього Закону передбачено, що протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

Водночас, 24.05.2017 набрав чинності Закон України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств" положеннями статті 1 якого (з урахуванням змін внесених Законом України від 18 грудня 2018 року N 2658-VIII) передбачається, що тимчасово, до 1 січня 2022 року, підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, які підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", знімаються арешти та заборони відчуження майна у таких виконавчих провадженнях, крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, стягнення аліментів та рішень про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Наведене свідчить, що стягувач через законодавчі обмеження не має можливості домогтися виконання рішення у порядку, який встановлений Законом України "Про виконавче провадження".

В такому випадку таке виконання можливе лише на підставі Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Крім того, надсилання центральному органу, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не тільки не є заходом примусового виконання рішення у розумінні статті 10 Закону України "Про виконавче провадження", але й відповідно до пункту 9 частини першої статті 34 цього Закону є самостійною підставою для зупинення здійснення виконавчих дій.

Таке тимчасове зупинення державою лише захищає саме боржника від примусових дій зі стягнення визначених судовим рішенням грошових коштів, але жодною мірою не звільняє/зупиняє обов`язків самої держави перед стягувачем - особою приватного права, які (обов`язки) зумовлені встановленими Законом державними гарантіями.

У даній ситуації слід керуватися інтересами стягувача, оскільки стягувач вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення. У цьому сенсі наявність невиконаного судового рішення не вселятиме стягувачеві надію, що Україна, як держава робить усе, аби наблизити стягувача до бажаної ним законної мети - виконання судового рішення, як стадії реалізації права стягувача на справедливий суд у розумінні Конвенції.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 905/3773/14-908/5138/14.

З огляду на обмеження встановлені Законом України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств" стягувач не має можливості домогтися виконання судового рішення від 03.11.2009, а також приймаючи до уваги, що наказ від 16.11.2009 не виконується більше ніж шість місяців з моменту відкриття виконавчого провадження, суд приходить до висновку, що виконання рішення у даній справі слід здійснювати у порядку, який встановлений Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Суд зазначає, що підстави, передбачені частиною другою і частиною третьою статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" є окремими та самостійними підставами для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, а саме:

- частина друга статті 4 зазначеного Закону передбачає нічим необумовлений перехід до цієї процедури лише по факту спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто, після закінчення цього строку;

- частина третя статті 4 вказаного Закону передбачає, що в разі встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, передбачених пунктами 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій) керівник органу ДВС протягом десяти днів з дня встановлення такого факту, але не пізніше, тобто, до, а не після, спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, переходить до вказаної процедури.

Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12.03.2018 у справі №908/2671/13.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 19.03.2019 у справі № 13/156-10 дійшов висновку, що покладення можливості стягувача домогтися виконання судового рішення про стягнення коштів з державного підприємства в залежність від обов`язковості наявності підстав для повернення виконавчого документа згідно з пунктами 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" суперечить частині другій статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", яка не обмежується приписами частини третьої статті 4 цього Закону, а забезпечується процедурною регламентацією здійснення, не сприяє своєчасному виконанню судового рішення, а навпаки, відтерміновує таке виконання на невизначений час, що очевидно не відповідає практиці Європейського суду з прав людини та меті відповідного національного законодавства.

Таке "узалежнення" суперечило би положенню статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини відносно можливості втручання держави в право "мирного володіння" виключно на підставі закону, який, своєю чергою, згідно позиції Європейського суду з прав людини, викладеної в п. 45 рішення "Жовнер проти України", повинен відповідати вимогам точності, ясності та передбачуваності, яке й забезпечується гарантією виконання рішення за рахунок бюджетних коштів після спливу шести місяців неефективного виконання (незалежно від причин) шляхом застосування (незастосування) примусових заходів безпосередньо до боржника.

Відповідно до матеріалів скарги 23.03.2016 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Руденком В.В. за заявою стягувача відкрито виконавче провадження №50565935 з виконання наказу Господарського суду Донецької області від 16.11.2009 у справі №19/199, боржником за яким є державне підприємство.

23.09.2016 винесено постанову про зупинення виконавчого провадження №50565935 на підставі пункту 17 частини 1 статті 37 Закону України Про виконавче провадження (прийняття рішення про приватизацію вугледобувних підприємств).

Згідно вищенаведених норм, держава відповідальна за виконання рішення ухваленого на користь стягувача і в даному випадку процедура примусового виконання рішення має відбуватись з урахуванням особливостей, встановлених Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень .

Запровадження державою механізмів, направлених на оздоровлення підприємств державного сектору (введення мораторіїв, заборон) не повинно ставити в нерівні умови інших суб`єктів цивільно-правових та господарських відносин. З цією метою та з метою забезпечення реалізації конституційних обов`язків держави щодо забезпечення виконання рішень суду, держава прийняла на себе субсидіарну відповідальність за своєчасне виконання рішення суду за рахунок бюджетних коштів по зобов`язаннях суб`єктів державного сектору, із наступним переходом до держави прав кредитора по цих зобов`язаннях.

За висновком суду, орган виконавчої служб не зміг вичинити всіх необхідних дій для виконання судового рішення протягом встановленого законом строку і примусове виконання рішення у цій справі має здійснюватися за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, що прямо визначено частиною 2 статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» .

Встановлення державним виконавцем факту неможливості виконання рішення в порядку Закону України «Про виконавче провадження» через обмеження, встановлені Законом України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» і сплив шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження є підставою для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Суд зазначає, що ніяких інших умов для застосування, в т.ч. визначених частиною третьою статті 4 вказаного Закону, крім спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, вказана частина друга статті 4 Закону не вимагає та не передбачає.

Тобто, частина друга статті 4 Закону підлягає застосуванню саме після спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.08.2019 у справі №905/2986/16, від 19.03.2019 у справі №13/156-10.

Отже, факт невиконання рішення суду протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження є самостійною і безумовною підставою для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішення суду. При цьому саме виконавча служба, на яку покладено обов`язок забезпечити ефективне та своєчасне виконання рішення суду, повинна виступати ініціатором застосування механізмів, направлених на задоволення вимог кредитора, права якого захищені судом. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 07.08.2020 у справі №906/465/17.

З огляду на наведене, враховуючи дату відкриття виконавчого провадження (23.03.2016) суд дійшов висновку, що державний виконавець повинен був здійснити заходи, визначені Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Проте, матеріали даної скарги не містять доказів того, що державним виконавцем дотримані вимоги статті 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , а саме відсутні докази того, що керівник органу державної виконавчої служби подав до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повинен був повідомити в установленому порядку стягувача.

Зважаючи на вищевикладене та враховуючи встановлені судом порушення прав та інтересів стягувача у справі як сторони виконавчого провадження, доводи скаржника визнаються судом обґрунтованими.

Відповідно до частини 1 статті 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

Згідно з частиною 2 статті 343 ГПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Враховуючи встановлені судом обставини обґрунтованості поданої ПАТ Промінвестбанк скарги на бездіяльність керівника Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та приписи статті 343 ГПК України, суд дійшов висновку про задоволення скарги та визнання неправомірною бездіяльність керівника Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в межах ВП №50565935, щодо неподання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів - Державної казначейської служби України, документів та відомостей, що необхідні для перерахування Публічному акціонерному товариству Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк коштів відповідно до наказу Господарського суду Донецької області по справі №19/199 від 16.11.2009.

Водночас, згідно з приписами частини 2 статті 343 ГПК України суд зобов`язує керівника Відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України усунути порушення (поновити порушене право заявника) - подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів - Державної казначейської служби України, документи та відомості, необхідні для перерахування Публічному акціонерному товариству Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк коштів відповідно до наказу Господарського суду Донецької області по справі №19/199 від 16.11.2009.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 234, 235, 339, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (ПАТ "Промінвестбанк"), м.Київ від 03.11.2020 на бездіяльність керівника Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, задовольнити.

Визнати неправомірною бездіяльність керівника Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в межах ВП №50565935, щодо неподання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів - Державної казначейської служби України, документів та відомостей, що необхідні для перерахування Публічному акціонерному товариству Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк коштів відповідно до наказу Господарського суду Донецької області по справі №19/199 від 16.11.2009.

Зобов`язати керівника Відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України усунути порушення (поновити порушене право заявника) - подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів - Державної казначейської служби України, документи та відомості, необхідні для перерахування Публічному акціонерному товариству Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк коштів відповідно до наказу Господарського суду Донецької області по справі №19/199 від 16.11.2009.

Ухвала набрала законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Східного апеляційного господарського суду через Господарський суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги у строки, встановлені ГПК України.

В судовому засіданні 16.11.2020 оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Повний текст ухвали складено та підписано 18.11.2020.

Суддя М.О. Лейба