Постанова

від 24.12.2020 по справі 19/199

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" грудня 2020 р. Справа № 19/199

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Білоусова Я.О. , суддя Шевель О.В.

за участі секретаря судового засідання Ярітенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вх. №3335Д) на ухвалу господарського суду Донецької області від 16.11.2020 (ухвалу постановлено суддею Лейба М.О. 16.11.2020 о 12:33 год., у приміщені господарського суду Донецької області, повний текст ухвали складено та підписано 18.11.2020) у справі №19/199

за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Димитрів Донецької області» ,

до Державного підприємства «Красноармійськвугілля» , Донецька область, м. Димитрів

про стягнення по кредитному договору №78-08 від 22.02.2008 р., з наступними змінами, заборгованості в сумі 20764074,97грн., яка складається з 17500000грн. - суми кредиту, 2769873,98грн. - відсотків за користування кредитними коштами, 259971,46грн. - плати за управління кредитом, 234229,53грн. - нарахованої пені

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою господарського суду Донецької області від 16.11.2020 у справі №19/199 скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» від 03.11.2020 на бездіяльність керівника Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задоволено; визнано неправомірною бездіяльність керівника Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в межах ВП №50565935, щодо неподання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів - Державної казначейської служби України, документів та відомостей, що необхідні для перерахування Публічному акціонерному товариству «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» коштів відповідно до наказу Господарського суду Донецької області по справі №19/199 від 16.11.2009; зобов`язано керівника Відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України усунути порушення (поновити порушене право заявника) - подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів - Державної казначейської служби України, документи та відомості, необхідні для перерахування Публічному акціонерному товариству «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» коштів відповідно до наказу Господарського суду Донецької області по справі №19/199 від 16.11.2009.

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу господарського суду Донецької області від 16.11.2020 у справі №19/199 скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначає, що ним враховано те, що боржник є державним вугледобувним підприємством, на яке розповсюджується дія Закону України Про відновлення платоспроможності державних підприємств , а тому керуючись ч.1. ст.34, ст. 35 Закону України Про виконавче провадження державним виконавцем винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу №19/199, виданого господарським судом Донецької області 16.11.2009, до закінчення строку дії обмеження передбаченого Законом України Про відновлення платоспроможності державних підприємств . Передбачений ст.4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень обов`язок керівника відповідного органу державної виконавчої служби виникає у разі наявності підстав, передбачених пунктами 2 - 4, 9 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження . Натомість, за твердженням заявника апеляційної скарги, судом першої інстанції не враховано, що на даний час відсутні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу та в матеріалах виконавчого провадження не міститься інформація про вчинення виконавчих дій на безпосереднє виконання наказу, зокрема, встановлення наявності активів боржника тощо. Тобто, з огляду на чинність спеціальних норм законодавства щодо боржника, які зобов`язують орган ДВС зупинити щодо нього виконавче провадження, заявник апеляційної скарги вважає, що в даному випадку відсутні підстави для застосування положень ст. 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень та відповідно зобов`язання державного виконавця вчинити певні дії.

Крім того, заявник апеляційної скарги зазначає, що скарга №09-6/1547 від 03.11.2020 була подана з пропуском строку, встановленого ст. 74 Закону України Про виконавче провадження та ст. 341 ГПК України, оскільки стягувач за виконавчим провадженням мав змогу бути обізнаним щодо стану примусового виконання наказу, зокрема, щодо зупинення виконавчого провадження на підставі Закону України Про особливості приватизації вугледобувних підприємств ще у 2016 та своєчасно, з підстав викладених у скарзі, звернутися до суду.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу господарського суду Донецької області від 16.11.2020 у справі №19/199; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 24.12.2020.

08.12.2020 від ПАТ Промінвестбанк надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому стягувач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу -без змін (вх.№12197).

У судовому засіданні представник Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Інші учасники процесу у судове засідання не з`явились, хоча були належним чином повідомлені судом про дату, час та місце розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

Рішенням господарського суду Донецької області від 03.11.2009 у справі №19/199 задоволено позов ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії „Відділення ПАТ Промінвестбанк, стягнуто з ДП Красноармійськвугілля на користь ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» м. Київ в особі філії „Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Димитрів Донецької області» 17500000 грн. - заборгованості за кредитом згідно кредитного договору №78-08 від 22.02.2008 р., 2769873,98 грн. - заборгованості по відсотках за користування кредитом, 259971,46 грн. - плати за управління кредитом, 234229,53 грн. - пені, 25500,00 грн. витрат по сплаті державного мита, 315,00 грн. витрат по сплаті за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На виконання вказаного рішення судом видано відповідний наказ.

23.03.2016 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Руденком В.В. відкрито виконавче провадження за №50565935 на виконання наказу №19/199 від 16.11.2009 та винесено постанову про арешт майна боржника і оголошення заборони на його відчуження.

23.09.2016 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадимом І.С. винесено постанову про зупинення виконавчого провадження на підставі п.17 ч.1 ст. 37, ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» , у зв`язку з прийняттям рішення про приватизацію вугледобувних підприємств відповідно до Закону України "Про особливості приватизації вугледобувних підприємств" протягом трьох років з моменту завершення приватизації.

04.11.2020 до господарського суду Донецької області надійшла скарга ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» , в якій товариство просило визнати незаконною бездіяльність керівника відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в межах ВП №50565935, щодо неподання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів - Державної казначейської служби України, документів та відомостей, що необхідні для перерахування ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» коштів відповідно до наказу господарського суду Донецької області по справі №19/199 від 16.11.2009; зобов`язати керівника відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів - Державної казначейської служби України, документи та відомості, необхідні для перерахування ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» коштів відповідно до наказу господарського суду Донецької області по справі №19/199 від 16.11.2009.

В обґрунтування скарги стягувач, зокрема, посилається на невиконання керівником відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вимог ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» .

Суд першої інстанції, задовольняючи скаргу ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» , зазначив, що підстави, передбачені частинами 2 та 3 статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» є безумовними та самостійними підставами для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Відтак, лише по факту спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, рішення суду повинно виконуватися відповідно до положень вказаного Закону.

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

При цьому держава Україна на своїй території повинна забезпечити реалізацію всіх прав, що випливають з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі й права на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").

У рішенні від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі "Фуклев проти України" (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» , як спеціальний нормативний акт, що регулює порядок здійснення виконавчого провадження.

Згідно ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 7) розумності строків виконавчого провадження.

Як вже зазначалось, 23.09.2016 державним виконавцем винесено постанову про зупинення виконавчого провадження на підставі п.17 ч.1 ст. 37, ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» .

Слід зазначити, що згідно даних автоматизованої системи виконавчого провадження, інформація в якій є доступною для сторін виконавчого провадження, 12.11.2020 постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Гатинюк Т.Ю. поновлено вчинення виконавчих дій на підставі ч. 5 ст. 35 Закону України Про виконавче провадження у зв`язку з усуненням обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій.

Також, 12.11.2020 державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Гатинюк Т.Ю, керуючись п. 14 ч. 1 ст. 34, ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про зупинення вчинення виконавчих дій на підставі Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств".

Станом на час постановлення оскаржуваної ухвали виконавче провадження №50565935 зупинено.

Колегія суддів зазначає, що 24.05.2017 набрав чинності Закон України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств", положеннями статті 1 якого (з урахуванням змін внесених Законом України від 18.12.2018 року N 2658-VIII) передбачається, що тимчасово, до 1 січня 2022 року, підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, які підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", знімаються арешти та заборони відчуження майна у таких виконавчих провадженнях, крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, стягнення аліментів та рішень про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Наведене свідчить, що стягувач через законодавчі обмеження не має можливості домогтися виконання рішення у порядку, який встановлений Законом України "Про виконавче провадження". У цьому випадку таке виконання можливе лише на підставі Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Крім того, надсилання центральному органу, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не тільки не є заходом примусового виконання рішення у розумінні статті 10 Закону України "Про виконавче провадження", але й відповідно до пункту 9 частини 1 статті 34 цього Закону є самостійною підставою для зупинення здійснення виконавчих дій.

Таке тимчасове зупинення виконання рішення державою лише захищає боржника від примусових дій зі стягнення визначених цим рішенням грошових коштів, але жодною мірою не звільняє/зупиняє обов`язків самої держави перед стягувачем - особою приватного права, які (обов`язки) зумовлені встановленими Законом державними гарантіями.

У даній ситуації слід керуватися інтересами стягувача, оскільки стягувач вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення. У цьому сенсі наявність невиконаного судового рішення не вселятиме стягувачеві надію, що Україна, як держава робить усе, аби наблизити стягувача до бажаної ним законної мети - виконання судового рішення, як стадії реалізації права стягувача на справедливий суд у розумінні Конвенції.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №905/3773/14-908/5138/14 та у постанові Верховного Суду від 12.08.2019 у справі № 905/2986/16.

Заявник апеляційної скарги стверджує, що на даний час відсутні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу згідно з пунктами 2 - 4, 9 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження та в матеріалах виконавчого провадження не міститься інформація про вчинення виконавчих дій на безпосереднє виконання наказу господарського суду Донецької області від 16.11.2009 №19/199, зокрема, встановлення наявності активів боржника тощо.

Відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо:

2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;

4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа;

9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Разом з цим, Верховний Суд у постанові від 19.03.2019 у справі №13/156-10 дійшов висновку, що покладення можливості стягувача домогтися виконання судового рішення про стягнення коштів з державного підприємства в залежність від обов`язковості наявності підстав для повернення виконавчого документа згідно з пунктами 2 - 4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" суперечить частині другій статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", яка не обмежується приписами частини третьої статті 4 цього Закону, а забезпечується процедурною регламентацією здійснення, не сприяє своєчасному виконанню судового рішення, а навпаки, відтермінує таке виконання на невизначений час, що очевидно не відповідає практиці Європейського суду з прав людини та меті відповідного національного законодавства.

Таке "узалежнення" суперечило би положенню статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини відносно можливості втручання держави в право "мирного володіння" виключно на підставі закону, який, своєю чергою, згідно позиції Європейського суду з прав людини, викладеної в п. 45 рішення "Жовнер проти України", повинен відповідати вимогам точності, ясності та передбачуваності, яке й забезпечується гарантією виконання рішення за рахунок бюджетних коштів після спливу шести місяців неефективного виконання (незалежно від причин) шляхом застосування (незастосування) примусових заходів безпосередньо до боржника.

Суд зазначає, що умови, передбачені частинами 2 та 3 статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» є окремими та самостійними підставами для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відтак, лише по факту спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто, після закінчення цього строку, рішення суду повинно виконуватися відповідно до положень ч. 2 та 3 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» . При цьому, ніяких обставин переривання/зупинення перебігу вказаного строку означена спеціальна норма не передбачає. Крім того, в контексті ч.2 ст.4 вказаного Закону зупинення виконавчого провадження не впливає на право стягувача отримати виконання за рахунок коштів бюджету зі спливом шестимісячного строку з моменту відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, враховуючи, що обставини невиконання судового рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження є самостійною і безумовною підставою для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішення суду, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення скарги на бездіяльність державного виконавця.

Посилання заявника апеляційної скарги на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.04.2018 у справі №913/2218/13, від 18.09.2018 у справі №905/526/13-г, щодо відсутності умов для виконання рішення суду на підставі норм статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" з огляду на зупинення виконавчого провадження відповідно до норм Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств", колегією суддів не приймаються, оскільки відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, передбаченого статтею 1 Першого протоколу Конвенції. Така позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 905/3773/14-908/5138/14, від 19.03.2019 у справі №13/156-10, які прийняті хронологічно пізніше ніж ті, на які посилається заявник.

Щодо доводів заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, ст. 74 Закону України Про виконавче провадження та ст. 341 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до положень ст. 74 Закону України Про виконавче провадження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до ст. 341 ГПК України, скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Предметом даної скарги є бездіяльність керівника відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в межах ВП №50565935 щодо неподання до Державної казначейської служби України документів та відомостей, що необхідні для перерахування ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» коштів відповідно до наказу Господарського суду Донецької області по справі №19/199 від 16.11.2009

За своїм характером вказане правопорушення є триваючим, яке характеризується тим, що почавшись з протиправної дії чи бездіяльності, здійснюється безперервно шляхом невиконання обов`язку. Таке правопорушення припиняється або у випадку усунення стану, за якого об`єктивно існує певний обов`язок у суб`єкта, що вчиняє правопорушення, або виконанням обов`язку відповідним суб`єктом.

В даному випадку керівник органу Державної виконавчої служби тривалий час вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків щодо подання до органу казначейської служби відповідних документів та відомостей. Таким чином, право на звернення зі скаргою на бездіяльність державного виконавця виникає у стягувача з моменту порушення зобов`язання до моменту його усунення, а тому підлягає захисту.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали - без змін.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276. 281-284 ГПК України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Донецької області від 16.11.2020 у справі №19/199 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 28.12.2020.

Головуючий суддя О.О. Крестьянінов

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.В. Шевель