Постанова

від 17.11.2020 по справі 910/18388/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2020 р. Справа№ 910/18388/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Корсака В.А.

при секретарі Островерха В.Л.

за участю представників зазначених в протоколі від 17.11.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АРНАД ГРУП

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 (повний текст підписано 20.08.2020)

у справі № 910/18388/19 (суддя Удалова О.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АРНАД ГРУП

до Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю АРНАД ГРУП (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк (далі - відповідач) про визнання Кредитного договору №4А16125Г від 18.11.2016 недійсним.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що Кредитний договір №4А16125Г від 18.11.2016 укладено з порушенням вимог чинного законодавства та є таким, що вчинений під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у справі №910/18388/19 у задоволені позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не подано доказів на підтвердження погодження умов участі позивача у трансформації кредитного портфелю Банку, відсутні докази на підтвердження погодження умов та пов`язаності обставин кредитування позивача, погашення позивачем (поручителем за договорами поруки) за рахунок отриманих в якості кредиту коштів кредитної заборгованості старих боржників та обставин щодо забезпечення зобов`язань старих боржників та відповідного переходу прав заставодержателя до позивача. Місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позивачем не було надано належних, достатніх та вірогідних доказів введення відповідачем в оману позивача щодо обставин, які мали істотне значення при укладенні Кредитного договору №4А16125Г від 18.11.2016.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю АРНАД ГРУП звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у справі №910/18388/19 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що дії позивача щодо отримання кредитних коштів по Кредитному договору №4А16125Г від 18.11.2016 були направленні на залучення коштів для погашення зобов`язань старих боржників Банку в рамках реалізації плану трансформації кредитного портфелю Банку, ініційованого НБУ. Як зазначає апелянт, обов`язковою умовою укладення спірного договору та Договору поруки №DNH2LOK06794 від 18.11.2016 було набуття ТОВ АРНАД ГРУП права власності на активи, що забезпечували зобов`язання старих боржників перед Банком. Сума отриманого кредиту була направлена на погашення позивачем за зобов`язаннями старих боржників та співпадає із сумою зобов`язань старих боржників.

Як вказав апелянт, Банк в порушення умов Договору поруки №DNH2LOK06794 від 18.11.2016 не передав позивачу документи, що посвідчували право власності Заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання старих боржників.

На переконання позивача тривале невиконання Банком умов п.п. 8, 10 Договору поруки №DNH2LOK06794 від 18.11.2016 свідчить про відсутність у Банку документів, які підтверджують активи старих боржників, отже Банк ввів позивача в оману з метою реалізації плану трансформації кредитного портфелю Банку, ініційованого НБУ.

Також позивач вказав на те, що отримання кредитних коштів для фінансування поточної діяльності, як це вказано у спірному договорі, не спростовує доводів позивача про те, що кредит отриманий з метою отримання прибутку, оскільки поточна та будь-яка діяльність суб`єкта підприємництва здійснюється з метою отримання прибутку.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АРНАД ГРУП у справі №910/18388/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Іоннікова І.А. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Тарасенко К.В., Разіна Т.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2020 у справі №910/18388/19 заяву судді Іоннікової І.А. про самовідвід від розгляду справи №910/18388/19 задоволено. Матеріали справи №910/18388/19 передано на повторний автоматизований розподіл відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.09.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АРНАД ГРУП передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Владимиренко С.В., судді Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 у справі №910/18388/19 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю АРНАД ГРУП на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 по справі №910/18388/19. Розгляд апеляційної скарги призначено на 03.11.2020. Учасникам справи надано право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, заперечення, пояснення до 16.10.2020.

20.10.2020 на адресу Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, який надіслано поштою 16.10.2020, отже поданий у встановлений судом строк.

Згідно письмового відзиву на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що позивачем не доведено наявності підстав для визнання Кредитного договору недійсним на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2020 у зв`язку з перебуванням судді Демидової А.М. на лікарняному з 03.11.2020, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі №910/18388/19 колегію суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Ходаківська І.П., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2020 у справі №910/18388/19 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АРНАД ГРУП на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у справі №910/18388/19 до провадження вказаною колегією суддів. Призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АРНАД ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у справі №910/18388/19 на 17.11.2020 о 13 год. 00 хв.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2020 у справі №910/18388/19 клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю АРНАД ГРУП Повалій Олени Василівни про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду - задоволено. Вирішено проводити судове засідання, призначене на 17.11.2020, в режимі відеоконференції. Представник позивача в судовому засіданні 17.11.2020 підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, просив апеляційний господарський суд її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 по справі №910/18388/19 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні 17.11.2020 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив апеляційний господарський суд відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 по справі №910/18388/19 залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до ст. 15, ч. 1 ст.16 Цивільного кодекс України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17.

Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Верховний Суд у своїй постанові від 14.03.2019 у справі №755/3903/17 зауважив, що стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №909/685/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

18.11.2016 між Публічним акціонерним товариством Кредитний банк ПРИВАТБАНК , правонаступником якого є Акціонерне товариство Кредитний банк ПРИВАТБАНК , (далі - Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю АРНАД ГРУП (далі - Позичальник) укладений Кредитний договір № 4А16125Г (далі - Кредитний договір), за умовами якого Банк відкрив Позичальнику відновлювальну кредитну лінію з лімітом 800 000 000,00 грн кредитних коштів на наступні цілі: фінансування поточної діяльності, термін повернення кредиту - 13.11.2024. (а.с. 8-10).

Згідно з п.п. А.6, А.7, А.8 Кредитного договору за користування кредитом Позичальник сплачує відсотки за фіксованою ставкою в розмірі 10,5% річних. При порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань з погашення/повернення кредиту, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом за фіксованою ставкою в розмірі 21% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. Сплата відсотків здійснюється позичальником щоквартально (в січні, квітні, липні, жовтні) в період з 25 числа місяця по останній день місяця.

21.11.2016 відповідач надав позивачу кредитні кошти в межах кредитного ліміту, для фінансування поточної господарської діяльності, у сумі 653 208 104,90 грн. Вказані обставини сторонами не оспорюються та визнаються.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом.

18.11.2016 між Публічним акціонерним товариством Кредитний банк ПРИВАТБАНК , правонаступником якого є Акціонерне товариство Кредитний банк ПРИВАТБАНК , (далі - Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю АРНАД ГРУП (далі - Поручитель) укладений Договір поруки № DNH2LOK06794 (далі - Договір поруки) в забезпечення виконання зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю СТАЛЬ за кредитними договорами № DNH2LOK06794 від 11.03.2016, № DNH2LOK06796 від 11.03.2016, № DNH2LOK06797 від 11.03.2016, № DNH2LOK06798 від 11.03.2016, № DNH2LOK06795 від 11.03.2016. (а.с. 12).

Позивач на виконання зобов`язань за вказаними кредитними договорами № DNH2LOK06794 від 11.03.2016, № DNH2LOK06796 від 11.03.2016, № DNH2LOK06797 від 11.03.2016, № DNH2LOK06798 від 11.03.2016, № DNH2LOK06795 від 11.03.2016 згідно Договору поруки здійснив оплату на загальну суму 653 208 104,90 грн, що підтверджується меморіальними ордерами №1 від 21.11.2016. (а.с. 13-15).

Судом встановлено, що сума отриманого від Банку кредиту за Кредитним договором співпадає з загальною сумою, що була погашена Позивачем за Договором поруки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оспорюваний Кредитний договір та Договір поруки були укладені ним в межах участі у процедурі трансформації кредитного портфеля АТ КБ Приватбанк , яка, за твердженнями представника Банку, була ініційована Національним банком України. Вказана процедура трансформації передбачала переведення існуючого кредитного портфеля, що належить АТ КБ Приватбанк , на компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження прибутків, при цьому зазначені кредитні зобов`язання боржників, як зазначав Банк, були забезпечені надзвичайно ліквідними активами, вартість яких значно перевищує боргові зобов`язання за кредитами. Після виконання зобов`язання за Договором поруки позивач сподівався отримати право власності на активи, якими були забезпечені зобов`язання боржника (ТОВ СТАЛЬ ) перед АТ КБ Приватбанк , і вигідно їх реалізувати, що дозволило б позивачу отримати прибуток.

Однак, відповідач не передав позивачу документи, що підтверджують зобов`язання боржника, а також посвідчують наявність у боржника активів, переданих в заставу банку, що позбавило позивача можливості звернути стягнення на заставлені активи боржника.

За доводами позивача, така поведінка банку свідчить про відсутність намірів виконувати свої зобов`язання за Договором поруки ні в момент його укладання, ні протягом значного періоду після його укладення, що також свідчить про те, що Банк свідомо ввів в оману позивача, який спрямував кошти, отримані в рамках Кредитного договору саме на погашення боргів старого боржника, очікуючи отримання прибутку.

Верховний Суд у своїй постанові від 13.02.2019 у справі № 910/2200/19 зазначив наступне. Відповідно до статті 230 ЦК України у разі, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Частиною 1 статті 229 ЦК України передбачено, що в разі, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 29.04.2014 у справі № 3-11гс14, постанові Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 911/1382/18.

Позивач належними та допустимими доказами в порушення вимог ст.ст. 77, 76 ГПК України не навів та не довів умислу відповідача при укладенні спірного правочину, не довів обставин, які не відповідають дійсності, але є істотними для вчиненого нею правочину, відсутність волі перебувати у відносинах, породжених правочином.

Так, Кредитний договір укладено для фінансування поточної діяльності. Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду погоджується із доводами апелянта про те, що господарська діяльність підприємства передбачає одержання прибутку. Разом з цим, матеріали справи не містять доказів того, що Кредитний договір укладено з метою отримання активів старих боржників з рамках процедури трансформації кредитного портфеля АТ КБ Приватбанк .

Крім того, матеріали справи містять протокол Загальних зборів учасників ТОВ АРНАД ГРУП від 15.11.2016, в якому вказано, що загальними зборами прийнято рішення звернутися до установи ПАТ КБ ПРИВАТБАНК з пропозицією щодо укладення кредитного договору на суму 800 000 000,00 грн та укласти кредитний договір. (а.с. 52).

Згідно техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 15.11.2016 основним видом діяльності позивача вказано неспеціалізована оптова торгівля, додатковий вид діяльності: оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; неспеціалізована оптова торгівля; купівля та продаж власного нерухомого майна. Кредит в сумі 800 000 000, 0 грн, а також нараховані за ним відсотки і комісії позивач планує погашати за рахунок коштів, що залишаються в розпорядженні підприємства. (а.с. 53).

Вказані докази не містять будь-яких посилань на те, що Кредитний договір укладено з метою одержання у власність активи старих боржників, у даному випадку Товариства з обмеженою відповідальністю Сталь .

Вказані правові висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.10.2020 у справі №910/18604/19.

Крім того, не передання документів за Договором поруки було предметом розгляду під час розгляду справи №910/15894/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Арнад Груп до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю Сталь про зобов`язання вчинити дії. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2017, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 у справі №910/15894/17, у задоволенні позову відмовлено.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, здійснивши аналіз наявних матеріалів справи, суд дійшов висновку про не доведення позивачем наявності обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину, не доведення того, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином та не доведено того, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі Федорченко та Лозенко проти України від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення поза розумним сумнівом . Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у справі №910/18388/19 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Арнад Груп задоволенню не підлягає.

Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю Арнад Груп .

Керуючись ст. ст. 129, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Арнад Груп залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у справі №910/18388/19 - без змін.

2. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю Арнад Груп .

3. Матеріали справи № 910/18388/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст.ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 19.11.2020.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

В.А. Корсак