Постанова

від 17.02.2021 по справі 910/18388/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18388/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Кібенко О.Р., Стратієнко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання - Коровай Л.В.,

за участю представників учасників справи:

позивача - Повалій О.В. (адвокат);

відповідача - Тищенка А.В. (адвокат);

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АРНАД ГРУП

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя Удалова О.Г.)

від 06.08.2020

на постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий -Владимиренко С.В., судді - Ходаківська І.П., Корсак В.А.)

від 17.11.2020

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АРНАД ГРУП

до Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк

про визнання договору недійсним

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю АРНАД ГРУП (далі - ТОВ АРНАД ГРУП , позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк (далі - АТ КБ Приватбанк , відповідач) про визнання Кредитного договору №4А16125Г від 18.11.2016 недійсним.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір був укладений товариством під впливом обману, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання вказаного договору недійсним відповідно до частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України.

1.3. Позивач стверджує, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ КБ Приватбанк , ініційованої Національним банком України, ввів в оману позивача про існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитним зобов`язанням попереднього боржника у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом та спонукало позивача до укладення з відповідачем кредитного договору та договорів поруки, зокрема, і оспорюваного.

1.4. Позивач вказав, що ПАТ КБ Приватбанк , володіючи повною фінансовою інформацією про товариство, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув позивачу пропозицію щодо можливості участі позивача у процедурі трансформації кредитного портфеля ПАТ КБ Приватбанк , яка зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України, та відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, ПАТ КБ Приватбанк зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля. При цьому, за твердженнями позивача, ПАТ КБ Приватбанк наголошував на тому, що кредитні зобов`язання попередніх боржників забезпеченні ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше.

1.5. У зв`язку з укладенням оспорюваного договору позивач мав намір отримати прибуток за рахунок інших майнових забезпечень основного зобов`язання. Однак, після здійснення погашення заборгованості боржника, в тому числі за рахунок отриманого у банку кредиту, йому не було передано документів, необхідних для реалізації набутих прав за основним зобов`язанням, що унеможливлює отримання прибутку. Відсутність вказаних договорів забезпечення, на переконання позивача, має істотне значення при укладенні кредитного договору та договорів поруки і підтверджує факт обману позивача. За твердженнями позивача, якщо б на момент укладання оспорюваного договору він знав про відсутність даних забезпечень, то не укладав би ані кредитний договір, ані договір поруки.

1.6. Банк проти позову заперечив посилаючись на те, що кредитний договір укладено з метою фінансування поточної діяльності позивача, а укладення договору поруки відбулося внаслідок його вільного волевиявлення; позивач не довів підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у справі № 910/18388/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2020, у задоволені позову відмовлено повністю.

2.2. В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції, з мотивами якого погодився й апеляційний господарський суд, зазначив, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили про введення його в оману відповідачем, як не доведено позивачем й самого факту обману чи наявності умислу в діях відповідача.

2.3. Рішення судів мотивовані тим, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність у даному випадку одночасно трьох складових: умислу в діях відповідача, істотності значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявності самого факту обману (ведення в оману позивача). Позивач належними та допустимими доказами не довів наявності умов, які є обов`язковими для визнання договору недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.

2.4. Суд апеляційної інстанції вказав, що наявні в матеріалах справи докази спростовують доводи позивача і вказують, що отримання позивачем кредиту відбулося для фінансування його поточної діяльності.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

3.1. 07.12.2020 ТОВ АРНАД ГРУП звернулося із касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 у справі № 910/18388/19, в якій просило скасувати оскаржувані рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

11.01.2021 ТОВ АРНАД ГРУП подало до суду уточнену касаційну скаргу, яку зареєстровано канцелярією Верховного Суду 18.01.2021.

3.2 . Скаржник визначає підставами касаційного оскарження судових рішень:

1) пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме - застосування судами попередніх інстанцій норм статті 236, пункту 2 частини 3 та пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, без урахування висновків щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19;

2) пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме - неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм частини 1 статті 229, частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України та статті 74 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах;

3) наявність підстав, передбачених частиною 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України (пункт 4 частини 2 статті 287 цього Кодексу), а саме - суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи про витребування доказів, який він з об`єктивних причин не міг одержати самостійно та не залучив до участі у справі третіх осіб, про що позивачем подавалося клопотання.

3.3. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство

4.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

4.2. Щодо оскарження рішень судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.3. Пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

4.4. У касаційній скарзі заявник стверджує про застосування судами попередніх інстанцій норм статті 236, пункту 2 частини 3 та пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, без урахування висновків щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19.

4.5. У справі № 910/18007/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес Пром Інновація до АК КБ Приватбанк про визнання недійсним договору поруки № 4М14109Д/П від 20.10.2016, на яку скаржник посилається в обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд скасував рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2020, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

4.6. Суд касаційної інстанції вказав, що позивач звертався до місцевого господарського суду з клопотанням про витребування доказів - належним чином посвідченої копії рішення правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, яке, на думку позивача, має суттєве значення для вирішення справи, оскільки містить відомості про її обставини і позивач не міг його отримати самостійно, оскільки воно містить банківську таємницю (стаття 60 Закону України Про банки і банківську діяльність ). Однак, у рішенні місцевого господарського суду відсутні будь-які відомості щодо розгляду такого клопотання. Про наведене позивачем (скаржником) зазначалося і в апеляційній скарзі, проте апеляційним господарським судом таке клопотання також не розглянуто по суті.

4.7. Також Верховний Суд зауважив на необґрунтованому залишені без будь-якого належного процесуального реагування клопотання учасника справи про витребування доказу, який він з об`єктивних причин не міг одержати самостійно, що свідчить про порушення положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України щодо законності і обґрунтованості судового рішення. Так само не розглянуте по суті судами попередніх інстанцій і клопотання позивача про залучення до участі у справі ТОВ Мілорін Лтд як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Наведене в пунктах 18-20 даної постанови суперечить і вимогам пункту 2 частини третьої та пункту 5 частини четвертої статті 238 Господарського процесуального кодексу України щодо зазначення в описовій частині рішення суду заяв, клопотань учасників справи, а в мотивувальній частині - мотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного учасниками справи. Водночас відповідні порушення не можуть бути виправлені судом касаційної інстанції в силу імперативного припису частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України. Тобто підставою для скасування Верховним Судом ухвалених у справі № 910/18007/19 рішень судів попередніх інстанцій було порушення норм процесуального права.

4.8. На відміну від справи № 910/18007/19, у справі, яка переглядається, судами розглянуто клопотання позивача про витребування доказів і про залучення третіх осіб та їм була надана оцінка.

4.9. Тобто у справі № 910/18007/19, правовідносини у якій є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій з огляду на порушення ними норм процесуального права.

4.10. Незгода позивача з рішенням суду щодо відмови у задоволенні цих клопотань не свідчить про прийняття судами рішень з порушенням норм процесуального права та не є підставою для їх скасування з цих причин.

4.11. Таким чином, скаржник безпідставно посилається на неврахування судами у справі № 910/18388/19 правових висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19, а тому суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування прийнятих у цій справі судових рішень.

4.12. Як вже зазначалося, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є, у тому числі, пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

4.13. Скаржник у касаційній скарзі посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.

4.14. Під час касаційного провадження у цій справі, судом встановлено, що Верховним Судом у касаційному порядку переглядалася справа № 910/18604/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Прем`єр Бізнес Брук (далі - ТОВ Прем`єр Бізнес Брук ) до АТ КБ Приватбанк про визнання недійсним кредитного договору №4П16098Г від 25.10.2016.

4.15. Звертаючись з позовом, ТОВ Прем`єр Бізнес Брук стверджувало, що дії з отримання коштів по кредитному договору № 4П16098Г від 25.10.2016 були направлені на погашення зобов`язань боржників банку в рамках реалізації плану трансформації кредитного портфелю банку, ініційованого Національним банком України. Однак, зобов`язання банку щодо передання позивачу документів, які посвідчували права на активи, якими були забезпечені зобов`язання боржників у забезпечених порукою зобов`язаннях, не виконані, тому позивач вважав, що банк не мав на меті передати йому документи, які би підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для ТОВ Прем`єр Бізнес Брук активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір і договори поруки з метою реалізації плану трансформації, чим увів позивача в оману щодо істотних умов кредитного договору. Суттєвою передумовою укладання договорів поруки було надання йому відомостей щодо багатократного забезпечення виконання боржниками своїх зобов`язань. При цьому обов`язковою умовою, на якій наполягало ТОВ Прем`єр Бізнес Брук , було набуття ним прав на активи, що забезпечували зобов`язання попередніх боржників перед банком.

4.16. У ході розгляду справи № 910/18604/19 судами встановлено, що за змістом кредитного договору № 4П16098Г від 25.10.2016 він укладався для фінансування поточної господарської діяльності позивача. Доказів його укладення з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками відповідача, та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю відповідача, на чому наполягав позивач, він не надав. Також суди врахували ту обставину, що 18.10.2016 загальні збори учасників позивача погодили укладення з банком кредитного договору. При цьому жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за кредитами, укладеними з іншими боржниками, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних щодо такого майна та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю банку. Отже кредитний договір укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача, без будь-яких зауважень сторін, що свідчить про погодження ними всіх умов, і жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваних позивачем договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

4.17. Застосовуючи до цих правовідносин положення статті 230 Цивільного кодексу України, суди відмовили у позові і їх рішення залишені без змін постановою Верховного Суду від 29.10.2020.

4.18. Зважаючи на викладене та беручи до уваги предмет, підстави позову, нормативно-правове регулювання та обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у справі, що розглядається Верховним Судом, та у справі № 910/18604/19, суд касаційної інстанції зазначає, що правовідносини в обох цих справах є подібними.

4.19. Переглядаючи судові рішення у справі № 910/18604/19 у касаційному порядку, зокрема, в частині дотримання судами попередніх інстанцій приписів статті 230 Цивільного кодексу України, Верховний Суд вказав, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину .

4.20. Наведене свідчить про наявність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах і здійснене судами у справі № 910/18388/19 правозастосування повністю відповідає такому висновку.

4.21. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

4.22. З огляду на те, що наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування положень статей 229, 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах і здійснене судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі правозастосування повністю відповідає такому висновку, тому суд касаційної інстанції доходить висновку про закриття касаційного провадження з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.23. Щодо посилань скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо необхідності/можливості застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 74 Господарського процесуального кодексу України, при порушенні стороною зустрічного зобов`язання за договором поруки (приховування предмета застави, надання якого було умовою укладення договору поруки та єдиним способом забезпечення прав поручителя) під час розгляду справ про недійсність договорів поруки на підставі частини першої статті 230 Цивільного кодексу України, слід зазначити, що відсутні підстави для формування такого висновку у цій справі, оскільки дійсність/недійсність договору поруки, про що помилково зазначає позивач у касаційній скарзі, та наслідки його невиконання однією зі сторін не є предметом розгляду у цій справі.

4.24. Щодо оскарження рішень судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.25. Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

4.26. У касаційній скарзі скаржник стверджує, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи про витребування доказів, який він з об`єктивних причин не міг одержати самостійно та не залучив до участі у справі третьої особи, про що позивачем подавалося клопотання.

4.27. Як свідчать матеріали справи, позивач клопотав про витребування копії рішення правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, позаяк вважав, що в цьому рішенні містяться відомості щодо обставин, за яких укладено кредитний договір та договори поруки, а також просив витребувати оригінали кредитних договорів, укладених між АТ КБ ПриватБанк та товариством з обмеженою відповідальністю Сталь із супутніми документами.

4.28. Суд першої інстанції у задоволенні вказаних клопотань відмовив, що вбачається зі змісту протоколів судових засідань від 25.02.2020 та від 23.06.2020.

4.29. Не погоджуючись із такою відмовою суду у задоволенні клопотань про витребування доказів, акцентуючи увагу на порушенні судами норм процесуального права, скаржник не наводить обґрунтувань стосовно того, яким чином вказані докази можуть підтвердити твердження щодо ведення його в оману відповідно до положень статті 230 Цивільного кодексу України.

4.30. Відповідно до положень статті 81 Господарського процесуального кодексу України у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено, зокрема, обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати.

4.31. З огляду на те, що в матеріалах справи наявні усі необхідні докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, а також враховуючи те, що кредитний договір не містить посилань на трансформацію/майно/забезпечення, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні поданих клопотань, оскільки відомості із витребуваних документів жодним чином не вплинули б на результат вирішення справи.

4.32. Доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій прийняли рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, а саме щодо ТОВ Сталь , Верховним Судом відхиляються, оскільки позивачем не доведено, що прийняті судові рішення безпосередньо впливають на інтереси та права цієї особи.

4.33. Поряд з цим слід зазначити, що під час перегляду справи в апеляційній інстанції, зокрема в апеляційній скарзі, позивач не вказував про неправомірність відмови у витребуванні таких доказів та залученні ТОВ Сталь третьою особою.

5. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанцій закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

5.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308, статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.3. Оскільки після відкриття касаційного провадження у цій справі виявилося, що Верховний Суд у своїх постановах вже викладав висновки щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення місцевого господарського суду відповідно до таких висновків, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження відповідно до вимог пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України щодо підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.4. Водночас, у частині підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції - без змін, оскільки судом касаційної інстанції не було встановлено порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

6. Розподіл судових витрат

6.1. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись пунктом 4 частини 1 статті 296, статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю АРНАД ГРУП в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. В іншій частині касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АРНАД ГРУП залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 у справі № 910/18388/19 - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кондратова

Судді О. Кібенко

Л. Стратієнко