Рішення

від 09.11.2020 по справі 227/5420/19

ДОБРОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

09.11.2020 227/5420/19

РІІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2020 року м. Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Корнєєвої В.В.

при секретарі Голомідовій К.А.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Добропілля цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Білозерської міської ради, третя особа Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків Новатор , про визнання права користування жилим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача - адвокат Трун О.В., яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 звернулася до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Білозерської міської ради, третя особа Обєднання співвласників багатоквартирних будинків Новатор , про визнання права користування жилим приміщенням. Позивач зазначає, що на підставі рішення виконкому Білозерської міської ради № 280 від 18.09.2012 року їй було видано ордер на житлове приміщення № 37 від 02.10.2012 року, згідно якого позивач та її діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вселилися в житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 14,8 кв.м. Також позивач зазначає, що 10.11.2012 року син позивача- ОСОБА_2 одружився та разом зі своєю дружиною став проживати у вказаній квартирі, а позивач виписалася із зазначеної квартири 28.11.2012 року та стала проживати в квартирі своєї матері ОСОБА_4 , де й зареєструвалася. Згідно рішення Виконавчого комітету Білозерської міської ради від 16.06.2015 року № 79 договір найму на зазначену квартиру було переоформлено на сина позивача ОСОБА_2 . Після того, як 04.08.2016 року син позивача ОСОБА_2 розлучився, позивач ОСОБА_1 знову повернулася жити у вказану квартиру, оскільки її син мав проблеми з серцем, потребував стороннього догляду. Позивач зазначає, що з того часу почала вести зі своїм сином спільне господарство: купувала їжу, ліки, оплачувала комунальні послуги, а після того як ІНФОРМАЦІЯ_1 син позивача помер, вона продовжує проживати у спірній квартирі, несе всі витрати по утриманню квартири, сплачує комунальні послуги, провела її капітальний ремонт, оскільки у 2012 році її було передано в користування позивачу в незадовільному стані. Враховуючи, що позивач повторно вселилася до спірної квартири ще у 2016 році, тобто задовго до смерті сина ОСОБА_2 , який був зареєстрований у вказаній квартирі один, постійно проживала з ним однією родиною, впродовж всього часу проживання ніяких вимог про її виселення від сина не надходило, тому позивач вважає, що вона як член сім`ї померлого сина набула рівного із ним права користування цим жилим приміщенням, в зв`язку з чим просить суд визнати за нею право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.12.2019 року вказану цивільну справу було передано на розгляд судді Добропільського міськрайонного суду Донецької області Мацишин Л.С., яка своєю ухвалою від 24.12.2019 року відкрила спрощене позовне провадження та призначила справу до судового розгляду по суті. Відповідно до розпорядження в.о. керівника апарату Добропільського міськрайонного суду Донецької області Ципляк Л.В. від 05.02.20 № 88 було призначено повторний автоматизований розподіл вказаної цивільної справи через перебування судді Мацишин Л.С. у відпустці в зв`язку з вагітністю та пологами з 03.02.2020 року по 12.04.2020 року включно. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2020 року цивільну справу було передано на розгляд судді Добропільського міськрайонного суду Донецької області Корнєєвій В.В.

Згідно ухвали від 17.02.2020 року справа прийнята суддею Корнєєвою В.В. до свого провадження та призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження із проведенням підготовчого судового засідання, відповідачу було встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву. В строк, встановлений судом, відзиву на позовну заяву не надійшло.Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 19 травня 2020 року підготовче провадження в справі було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання 09.11.2020 року сторони не з`явилися, про дату, час і місце розгляду цивільної справи повідомлялись належним чином, в матеріалах справи містяться заяви позивача та її представника з проханням проводити розгляд справи без їх участі. Від представника відповідача до суду надійшла заява з проханням проводити розгляд справи без його участі, а також винести рішення на розсуд суду. Представник третьої особи також надіслав до суду заяву, в якій просив провести розгляд справи без його участі, а також не заперечував проти задоволення позовних вимог.

З урахуванням ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у зв`язку з неявкою всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ст. 223 ЦПК України, неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Представник позивача - адвокат Трун О.В. в судовому засіданні 29.09.2020 року позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити, зазначила, що у 2012 році ОСОБА_1 разом зі своїми двома синами вселилася до квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 на підставі відповідного ордеру на право зайняття житлового приміщення, виданого Виконавчим комітетом Білозерської міської ради. Після цього,10.11.2012 року син позивача - ОСОБА_5 одружився і почав проживати у вказаній квартирі разом зі своєю дружиною, в зв`язку з чим позивач виписалася із вказаної квартири та зареєструвалася в квартирі, яка належить її матері ОСОБА_4 , де і почала проживати. Після того, як син позивача розлучився зі своєю дружиною, позивач почала проживати разом з ним у цій квартирі, оскільки він потребував стороннього догляду через хворобу серця. Позивач разом з сином вели спільне господарство, вона проводила оплату комунальних послуг, купувала ліки синові. У 2019 році син позивача помер, а вона залишилася проживати у вказаній квартирі без реєстрації. Згідно довідки син позивача ОСОБА_2 на момент смерті в зазначеній квартирі був зареєстрований сам.Представник позивача суду повідомила, що ОСОБА_1 на праві власності дійсно належала інша квартира, яку остання отримала в спадок від своєї знайомої в 2018 році, проте в 2019 році вона її продала своїм сусідам через те, що квартира була непридатна для проживання. Також представник позивача додала, що позивач на сьогоднішній день зареєстрована в квартирі своєї матері ОСОБА_4 , але фактично проживає в спірній квартирі. Проживати в квартирі матері ОСОБА_4 , тобто за місцем реєстрації, позивачу ніхто не перешкоджає, але в квартирі матері проживають декілька осіб, а вона хоче проживати окремо. Окрім того, представник позивача суду повідомила, що позивач раніше зверталася до Виконавчого комітету Білозерської міської ради з проханням переоформити договір найму на спірну квартиру з померлого сина на неї, але рішенням комісії виконкому в переоформлені договору найму їй було відмовлено та порекомендовано звернутися до суду.

Суд, заслухавши думку представника позивача, дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, приходить до наступних висновків.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 129 Конституції України закріплює основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу. Особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Конституція України передбачає як захист права власності, так і захист права на житло. Частиною першою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Житловим кодексом України регулюється цивільно-правові відносини щодо забезпечення гарантованого Конституцією права громадян на житло, належного використання і схоронності житлового фонду, а також зміцнення законності в галузі житлових відносин.

Згідно ст.4 ЖК України жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України, утворюють житловий фонд. Відповідно до ст.5 ЖК України державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих рад (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Статтею 9 ЖК України громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Забезпечення постійним житлом громадян, які відповідно до законодавства мають право на його отримання, може здійснюватися шляхом будівництва або придбання доступного житла за рахунок надання державної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Згідно ст.15 ЖК України виконавчі комітети районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів у межах і в порядку, встановлених законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР, на території району, міста, району в місті: здійснюють державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду (частина перша статті 30); керують житловим господарством, забезпечують належний технічний стан, капітальний і поточний ремонт житлового фонду, що є у віданні Ради; здійснюють управління житловим фондом місцевих Рад (частина перша статті 18); здійснюють облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов (частина перша статті 36), а також контроль за станом цього обліку на підприємствах, в установах, організаціях (стаття 41), затверджують рішення про взяття громадян за місцем роботи на облік потребуючих поліпшення житлових умов (стаття 39); приймають рішення про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої Ради (стаття 51), затверджують спільні рішення адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації про надання жилих приміщень у будинках відомчого житлового фонду (стаття 52); видають ордери на жилі приміщення (частина перша статті 58, частина перша статті 122, частина друга статті 141) тощо.Виконавчі комітети районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів вирішують й інші питання в галузі використання і забезпечення схоронності житлового фонду, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Згідно ст.22 ЖК України облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, установлення черговості на одержання жилої площі, а також її розподіл у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюються під громадським контролем і з додержанням гласності.

Відповідно до ст.31 ЖК України громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.

Статтєю 34 ЖК України передбачено умови, за яких особа може бути визнана такою, що потребує поліпшення житлових умов. Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, беруться на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду та вносяться до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, порядок ведення якого визначає Кабінет Міністрів України.

Згідно ст.35 ЖК України громадяни, які штучно погіршили житлові умови шляхом обміну займаного жилого приміщення, його псування або руйнування, відчуження придатного і достатнього за розміром для проживання жилого будинку (частини будинку), а також громадяни, у яких потреба в поліпшенні житлових умов виникла внаслідок вилучення жилого приміщення, використовуваного для одержання нетрудових доходів (стаття 96), не беруться на облік потребуючих поліпшення житлових умов протягом п`яти років з моменту погіршення житлових умов. Не беруться на облік потребуючих поліпшення житлових умов працездатні особи, які не займаються суспільно корисною працею.

Відповідно до частин першої та другої статті 61 статей 64 та 65 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Частиною першою статті 106 ЖК України передбачено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.10.2012 року позивачу ОСОБА_1 було видано ордер на житлове приміщення № 378 від 02.10.2012 року, виданого на підставі рішення виконкому Білозерської міської ради № 280 від 18.09.2012 року, згідно якого ОСОБА_1 ( склад сім`ї з 3х осіб) отримала право займання житлового приміщення, що складається з 1 кімнати у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , до складу родини квартиронаймача входили також сини: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 8).

Відповідно до фотокопії копії акту, складеного 05.06.2012 року працівниками АОСББ Гармонія , в тому числі членом правління зазначеного АОСББ Моржової В.В., було проведено обстеження квартири АДРЕСА_3 , згідно якого в квартирі вікна та двері присутні, проте перебувають в неробочому стані, опалювальні прилади відсутні, ванної, унітаза, умивального столу, раковини на кухні немає (а.с. 9).

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що позивач разом із своїми синами ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вселилася в спірну квартиру на підставі ордеру № 37, виданого Виконавчим комітетом Білозерської міської ради 02.10.2012 року, а після того як її син ОСОБА_2 10.11.2012 року одружився, тобто через місяць після вселення в спірну квартиру позивача разом із синами, вона разом із малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виселилася із даної квартири та 28.11.2012 року знялася із реєстрації в даній квартирі(а.с. 6)

Позивач в позові зазначила, що після виписки із вказаної квартири вона 28.11.2012 року зареєструвалася в квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_4 , яка належить на праві приватної власності її матері ОСОБА_4 , та на підтвердження факту належності вказаної квартири матері позивача останньою було надано до суду копію договору купівлі-продажу квартири від 28.05.1996 року, посвідченого державним нотаріусом Молодняк О.В. (а.с. 11).

Згідно копії рішення Виконавчого комітету Білозерської міської ради від 16.06.2015 № 79 було переоформлено договір найму на житлову площу в м. Білозерське за адресою: АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_2 з матері ОСОБА_1 в зв`язку з її випискою 28.11.2012 року (а.с. 10).

Позивач також зазначила, що після того, як шлюб її сина ОСОБА_2 з дружиною ОСОБА_6 було розірвано рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 04.08.2016 року, вона почала проживати в спірній квартирі, розташованій за адресою АДРЕСА_1 , разом із своїм сином ОСОБА_2 , на підтвердження чого надала суду копію акту, складеного 04.07.2019 року працівниками АСББ Гармонія , згідно якого ОСОБА_1 починаючи з серпня 2016 року вселилася у вказану квартиру за згодою наймача ОСОБА_2 , проживала разом з ним однією сім`єю та вела спільне господарство, так як останній мав проблеми зі станом здоров`я. ОСОБА_1 на даний час проживає в квартирі АДРЕСА_5 без реєстрації ї та сплачує комунальні платежі. (а.с. 12,14).

Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 син позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер, про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 23.05.2019 року Виконавчим комітетом Білозерської міської ради міста Добропілля Донецької області, актовий запис № 102 від 23.05.2019 року (а.с. 13).

Згідно інформації, наданої Виконавчим комітетом Білозерської міської ради від 08.10.2020 року № 02/02-1009, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 був зареєстрований з 17.10.2012 року та знятий з реєстраційного обліку 03.06.2019 року, на день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) був зареєстрований один (а.с. 109).

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_7 суду повідомила, що позивач ОСОБА_1 станом на сьогоднішній день є зареєстрованою в квартирі своєї матері ОСОБА_4 розташованій за адресою: АДРЕСА_4 , перешкод в її проживання ані мати, ані інші особи не чинять, але позивач не бажає проживати за місцем реєстрації, оскільки в квартирі матері ОСОБА_4 проживає декілька осіб, а вона бажає жити окремо.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 зверталася до Виконавчого комітету Білозерської міської ради м. Добропілля з проханням про укладення договору найму на житлову площу на квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , і вказане питання було ретельно розглянуто на засіданні громадської комісії з житлових питань при виконкомі. Згідно копії протоколу № 17 від 12.07.2019 засідання громадської комісії з житлових питань при виконавчому комітеті Білозерської міської ради громадською комісією з житлових питань прийнято рішення відмовити останній в укладанні договору найму на житлову площу у АДРЕСА_1 , оскільки відповідно до Житлового Кодексу договір найму житлового приміщення може бути змінено тільки за згодою наймача, членів його сім`ї і наймодавця, та враховуючи, що ОСОБА_1 не зареєстрована в даній квартирі (а.с. 15,110).

Оцінюючи надані позивачем докази, суд критично оцінює акт АСМД Гармонія , складеного за участю представників ОСМД Новатор від 05.06.2012 року про стан квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , а також акт АСББ Гармонія від 04.07.2019 року про спільне проживання позивача ОСОБА_1 разом із сином ОСОБА_2 з серпня 2016 року до його смерті та проведення позивачем ОСОБА_1 капітального ремонту цієї квартири в 2012 році за власний рахунок, оскільки акт від 05.06.2012 року був складений за участю члена правління ОСМД Новатор ОСОБА_4 , яка є матір`ю позивача, а відомості, викладені в акті від 04.07.2019 року не підтверджуються будь-якими іншими доказами по справі, та окрім того, інформація про проведення ОСОБА_1 капітального ремонту спростовується тим, що остання виселилася із цієї квартири в зв`язку із одруженням свого сина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 і зареєструвалася в квартирі своєї матері ОСОБА_4 28.11.1992 року(а.с.6). Зазначена в актах інформація також ставиться судом під сумнів, оскільки позивач, як зазначено в копії її паспорту, має на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,який відновідно до вимог закону має бути зареєстрований та проживати із своїми батьками, наразі -матір`ю ОСОБА_1 , хоча позивач в своїй позовній заяві взагалі не зазначає про проживання в спірній квартирі свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 разомі із нею з серпня 2016 року до смерті ОСОБА_2 .Окрім того, на підтвердження зазначеного в акті від 04.07.2019 року про проблеми ОСОБА_2 із здоров`єм, позивачем не надано до суду жодного доказу.

Таким чином, на підтвердження факту проживання однією сім`єю без реєстрації в квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , позивачем не надано достатніх належних та допустимих доказів. Окрім того, в даному провадженні позовна вимога про встановлення факту проживання позивача разом із її сином ОСОБА_2 з 2016 року до його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 взагалі не заявлялася, та в іншому провадженні факт проживання однією сім"єю не встановлювався.

Як вбачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_1 зверталася до Виконкому Білозерської міської ради з питання переоформлення договору найму на спірну квартиру з померлого сина ОСОБА_2 на неї, але в задоволенні її прохання Виконконом Білозерської міської ради було відмовлено.

В судовому засіданні під час з`ясування судом питання стосовно того, чи дійсно позивач ОСОБА_1 є особою, яка потребує поліпшення житлових умов, було з`ясовано, що позивач ОСОБА_1 , будучи зареєстрованою в квартирі своєї матері ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_6 , в результаті спадкування після смерті своєї знайомої, як повідомила представник позивача ОСОБА_7 в судовому засіданні, 17.09.2018 року отримала у власність 2-х кімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_7 .

Таким чином, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 на момент звернення до Виконкому Білозерської міської ради із питанням про переоформлення на її ім`я договору найму на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , мала у своїй власності квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_7 , а також мала постійне місце реєстрації в квартирі своєї матері ОСОБА_4 за адресою : АДРЕСА_4 .

Окрім того, з автоматизованої системи документообігу суду (КП Д-3) вбачається, що у липні 2019 року позивач ОСОБА_1 вже зверталася до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Білозерської міської ради Донецької області, третя особа, Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків Новатор , про визнання права користування жилим приміщенням. Вказана справа перебувала в провадженні судді Добропільського міськрайонного суду Донецької області Левченко А.М., який своєю ухвалою від 08.11.2019 року залишив вказану позовну заяву без розгляду за заявою позивача ОСОБА_1 та її представника - адвоката Трун О.В.

Як вбачається з матеріалів даної справи право власності ОСОБА_1 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_7 , було припинено позивачем 22.11.2019 року внаслідок укладання договору купівлі-продажу(а.с. 95). Як повідомила в судовому засіданні представник позивача ОСОБА_7 позивач продала квартиру, яку отримала у спадок від своєї знайомої, так як ця квартира була непридатна до проживання.

Таким чином, після залишення позовної заяви без розгляду суддею Добропільського міськрайонного суду Донецької області Левченко А.М. 08.11.2019 року, позивач ОСОБА_1 продала належну їй на праві власності квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_7 , та після цього 23.12.2019 року, повторно звернулася до Добропільського міськрайонного суду Донцеької області з позовом до Білозерської міської ради Донецької області, третя особа, Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків Новатор , про визнання права користування жилим приміщенням.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позивачем штучно створени умови, за яких позивач не має власного житла станом на день звернення до суду повторно, а саме 23.12.2019 року, та має право претендувати на переукладання із нею договору найму на спірну квартиру, тобто позивачем вчинено навмисні дії щодо штучного погіршення своїх житлових умов з метою визнання судом в подальшому за нею права користування спірним житловим приміщенням.

Окрім того, Виконавчим комітетом Білозерської міської ради було повідомлено суд про те, що ОСОБА_1 не перебуває у списках осіб, які передують на поліпшення житлових умов (а.с. 110).

Судом встановлено, що на час смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та на момент звернення до суду позивач ОСОБА_1 є зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_6 починаючи з 28.11.2012 року разом із своїм малолітнім сином ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто зберігала постійне місце проживання у іншому жилому приміщенні, а отже не могла бути визнана такою, що відповідно до встановленого статтями 64,65, 156 ЖК України порядку набула право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_2 , наймачем якої за життя був ОСОБА_5 .

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не,було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК УРСР).

При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім' ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.

За змістом статті 65 ЖК України за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні.

Статтею 107 ЖК України визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім`ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. У зв`язку зі смертю основного наймача, договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім`я члена сім`ї, який має право користуватися квартирою.

Суд приходить до висновку про те, що позивач не довела факту дотримання встановленого статтями 64, 65, 156 ЖК України порядку вселення у спірну квартиру, зокрема відсутність у неї права користування іншим житлом за життя наймача. В судовому засіданні представником позивача ОСОБА_7 суду було повідомлено, що позивачу ніхто не вчиняє жодних перешкод в проживанні та користуванні квартирою за місцем її реєстрації, яка належить матері позивача ОСОБА_4 , жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту неможливості проживання в квартирі за місцем реєстрації до суду не надано.Також позивачем не було надано доказів, що за життя наймачем квартири вчинялися дії щодо надання згоди на постійне вселення позивача у спірну квартиру, в якості члена сім`ї наймача.Позивач зазначає, що вселилася в спірну квартиру, де проживав її син, з метою здійснення догляду за останнім через серцеве захворювання ОСОБА_5 . Проте суд вважає за необхідне зазначити, що особи, які вселились в квартиру з метою здійснення догляду за хворими родичами, є тимчасовими мешканцями і самостійного права користування житлом не набувають.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.07.2020 року в справі № 759/17953/15-ц.

З врахуванням викладеного, суд вважає, що позивачка не довела свого права, із урахуванням вказаних норм ЖК України, на користування спірним житловим приміщенням. Окрім того, судом встановлено, що позивачем було вжито заходів щодо штучного погіршення своїх житлових умов шляхом продажу належної їй на праві власності іншої квартири, в той час як частиною першою статті 35 ЖК України встановлено, що громадяни, які штучно погіршили житлові умови шляхом обміну займаного жилого приміщення, його псування або руйнування, відчуження придатного і достатнього за розміром для проживання жилого будинку (частини будинку), а також громадяни, у яких потреба в поліпшенні житлових умов виникла внаслідок вилучення жилого приміщення, використовуваного для одержання нетрудових доходів (стаття 96), не беруться на облік потребуючих поліпшення житлових умов протягом п`яти років з моменту погіршення житлових умов.

Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд, з врахуванням вищевикладеного та керуючись принципами законності, розумності та справедливості, приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог позивача.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.Враховуючи, що в задоволенні позовних вимог позивача відмовлено, судові витрати по справі слід залишити за позивачем.

На підставі ст. 47 Коституції України, ст.ст.1-5, 9-15,20-22,28,29,31,34-43,46,47,57,58 ЖК України та керуючись ст.ст. 12, 13, 258-259, 264-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Білозерської міської ради, третя особа: Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків Новатор , про визнання права користування жилим приміщенням - відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення до Донецького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резулятивну частини рішення проголошено в судовому засіданні 09 листопада 2020 року, повний текст рішення суду виготовлено 18 листопада 2020 року.

Сторони по справі:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , іпн НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_6 ;

Представник позивача - адвокат Трун Ольга Валентинівна, адреса: АДРЕСА_8 ;

Відповідач - Білозерська міська рада, код ЄДРПОУ 04052695, адреса: Донецька область, м. Білозерське, вул. Гірнича, 4;

Третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків Новатор , код ЄДРПОУ 35801589, адреса: Донецька область, м. Білозерське, вул. Східна, 20.

09.11.2020Суддя В.В. Корнєєва