Постанова

від 26.05.2021 по справі 227/5420/19

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 227/5420/19

Номер провадження 22-ц/804/1461/21

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Єдиний унікальний номер 227/5420/19

Номер провадження 22-ц/804/1461/21

26 травня 2021 року м. Бахмут

Донецький апеляційний суд в складі колегії:

судді-доповідача Гапонова А.В.

суддів Новікової Г.В., Никифоряка Л.П.

за участю секретаря: Ротар Я.Б.

сторони по справі:

позивач: ОСОБА_1

представник позивача: адвокат Трун Ольга Валентинівна

відповідач: Білозерська міська рада

третя особа: Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків Новатор

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Білозерської міської ради, третя особа Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків Новатор , про визнання права користування жилим приміщенням,

- за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 09 листопада 2020 року, вступну та резолютивну частину якого складено суддею Корнєєвою В.В. в м. Добропілля в приміщенні Добропільського міськрайонного суду Донецької області 09 листопада 2020 року, час ухвалення рішення не зазначено, повний текст рішення складено 18 листопада 2020 року -

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У грудні 2019 року адвокат Трун О.В., яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 звернулася до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Білозерської міської ради, третя особа Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків Новатор про визнання права користування жилим приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що на підставі рішення виконкому Білозерської міської ради № 280 від 18.09. 2012 року позивачці було видано ордер на житлове приміщення № 37 від 02.10.2012 року, згідно якого позивач та її діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вселилися в житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 14, 8 кв. м. Також позивач зазначає, що 10.11.2012 року син позивача - ОСОБА_2 одружився та разом зі своєю дружиною став проживати у вказаній квартирі, а позивач виписалася із зазначеної квартири 28.11.2012 року та стала проживати в квартирі своєї матері ОСОБА_4 , де й зареєструвалася. Згідно рішення Виконавчого комітету Білозерської міської ради від 16.06.2015 року № 79 договір найму на зазначену квартиру було переоформлено на сина позивача ОСОБА_2 . Після розлучення сина ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач ОСОБА_1 знову повернулася жити у вказану квартиру, у зв`язку із хворобою сина. Позивач зазначає, що з того часу ОСОБА_1 почала вести зі своїм сином спільне господарство: купувала їжу, ліки, оплачувала комунальні послуги, а після того як ІНФОРМАЦІЯ_2 син позивача помер, вона продовжує проживати у спірній квартирі, несе всі витрати по утриманню квартири, сплачує комунальні послуги, провела її капітальний ремонт, оскільки у 2012 році її було передано в користування позивачу в незадовільному стані.

Враховуючи вищенаведене, вважає, що ОСОБА_1 як член сім`ї померлого сина набула рівного із ним права користування цим жилим приміщенням, в зв`язку з чим просила суд визнати за нею право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_2 .

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ

09 листопада 2020 року рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Білозерської міської ради, третя особа: Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків Новатор , про визнання права користування жилим приміщенням відмовлено.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

У квітні 2021 року не погодившись із вказаним рішенням позивачкою подано апеляційну скаргу, в якій вона просить рішення суду першої інстанції скасувати у зв`язку з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом помилково не було взято до уваги акт від 05.06.2012 року, оскільки той факт, що взяття участі її матері у складанні цього акту не свідчить про його недостовірність, а акт 04.07.2019 року взагалі є самостійним доказом, який складено на підставі свідчень співвласників будинку.

Посилаючись на норми чинного законодавства зазначає, що наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась.

Звертає увагу на те, що твердження суду першої інстанції про штучне погіршення своїх житлових умов, внаслідок продажу належної їй на праві власності іншої квартири не відповідає нормам матеріального права, оскільки ст. 35 ЖК Української РСР стосується правовідносин, пов`язаних із взяттям на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов, натомість, предметом даного спору є відносини з визнання наймачем члені сім`ї наймача.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Сторони не скористалися своїм правом на подання відзиву відповідно до вимог статті 360 ЦПК України.

В АПЕЛЯЦІЙНОМУ СУДІ

18 травня 2021 року від Білозерської міської ради надійшов лист, в якому відповідач просить розглянути справу без участі представника за наявними у справі матеріалами та ухвалити рішення на розсуд суду (а.с.182).

24 травня 2021 року від представника позивача - адвоката Трун О.В. надійшла заява, в якій вона просить розгляд апеляційної скарги, який відбудеться о 11-00 годині 26.05.2021 року розглянути без участі ОСОБА_1 та її представника.

Сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (а.с.179-180, 183- 186), у судове засідання не з`явились, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити повністю, а рішення суду першої інстанції скасувати з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено.

02.10.2012 року позивач ОСОБА_1 отримала ордер на житлове приміщення № 378 від 02.10.2012 року, виданий на підставі рішення виконкому Білозерської міської ради № 280 від 18.09.2012 року. Відповідно до ордеру ОСОБА_1 отримала право займання житлового приміщення, що складається з 1 кімнати у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , до складу родини квартиронаймача входили також сини: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 8).

Відповідно до фотокопії копії акту, складеного 05.06.2012 року працівниками АОСББ Гармонія , в тому числі членом правління зазначеного АОСББ Моржової В.В., було проведено обстеження квартири АДРЕСА_3 , згідно якого в квартирі вікна та двері присутні, проте перебувають в неробочому стані, опалювальні прилади відсутні, ванної, унітаза, умивального столу, раковини на кухні немає (а.с. 9).

Після одруження того сина позивачки ОСОБА_2 у 10.11.2012 року, вона разом із малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , виселилася із даної квартири та 28.11.2012 року знялася із реєстрації (а.с. 6).

Після виписки із вказаної квартири вона 28.11.2012 року зареєструвалася в квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_4 , яка належить на праві приватної власності її матері ОСОБА_4 , та на підтвердження факту належності вказаної квартири матері позивача останньою було надано до суду копію договору купівлі-продажу квартири від 28.05.1996 року, посвідченого державним нотаріусом Молодняк О.В. (а.с. 11).

Відповідно до копії рішення Виконавчого комітету Білозерської міської ради від 16.06.2015 № 79 було переоформлено договір найму на житлову площу в АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_2 з матері ОСОБА_1 в зв`язку з її випискою 28.11.2012 року (а.с. 10).

Після розірвання шлюбу її сина ОСОБА_2 з дружиною ОСОБА_5 рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 04.08.2016 року, позивачка почала проживати в спірній квартирі, розташованій за адресою АДРЕСА_1 , разом із своїм сином ОСОБА_2 .

Відповідно до копії акту, складеного 04.07.2019 року працівниками АСББ Гармонія , ОСОБА_1 починаючи з серпня 2016 року вселилася у вказану квартиру за згодою наймача ОСОБА_2 , проживала разом з ним однією сім`єю та вела спільне господарство, так як останній мав проблеми зі станом здоров`я. ОСОБА_1 на даний час проживає в квартирі АДРЕСА_5 без реєстрації ї та сплачує комунальні платежі. (а.с. 12,14).

Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_2 син позивачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер, про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 23.05.2019 року Виконавчим комітетом Білозерської міської ради міста Добропілля Донецької області, актовий запис № 102 від 23.05.2019 року (а.с. 13).

Згідно інформації, наданої Виконавчим комітетом Білозерської міської ради від 08.10.2020 року № 02/02-1009, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 був зареєстрований з 17.10.2012 року та знятий з реєстраційного обліку 03.06.2019 року, на день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) був зареєстрований один (а.с. 109).

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_6 суду повідомила, що позивач ОСОБА_1 станом на сьогоднішній день є зареєстрованою в квартирі своєї матері ОСОБА_4 розташованій за адресою: АДРЕСА_4 .

Позивач ОСОБА_1 зверталася до Виконавчого комітету Білозерської міської ради м. Добропілля з проханням про укладення договору найму на житлову площу на квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , і вказане питання було ретельно розглянуто на засіданні громадської комісії з житлових питань при виконкомі. Згідно копії протоколу № 17 від 12.07.2019 засідання громадської комісії з житлових питань при виконавчому комітеті Білозерської міської ради громадською комісією з житлових питань прийнято рішення відмовити останній в укладанні договору найму на житлову площу у АДРЕСА_1 , оскільки відповідно до Житлового Кодексу договір найму житлового приміщення може бути змінено тільки за згодою наймача, членів його сім`ї і наймодавця, та враховуючи, що ОСОБА_1 не зареєстрована в даній квартирі (а.с. 15,110).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 на момент звернення до Виконкому Білозерської міської ради із питанням про переоформлення на її ім`я договору найму на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , мала у своїй власності квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_6 , а також мала постійне місце реєстрації в квартирі своєї матері ОСОБА_4 за адресою : АДРЕСА_4 .

Із автоматизованої системи документообігу суду (КП Д-3) суд встановив, що у липні 2019 року позивач ОСОБА_1 вже зверталася до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Білозерської міської ради Донецької області, третя особа, Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків Новатор , про визнання права користування жилим приміщенням. Вказана справа перебувала в провадженні судді Добропільського міськрайонного суду Донецької області. Ухвалою суду від 08.11.2019 року вказану позовну заяву залишено без розгляду за заявою позивача ОСОБА_1 та її представника - адвоката Трун О.В.

Право власності ОСОБА_1 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_6 , було припинено позивачем 22.11.2019 року внаслідок укладання договору купівлі-продажу (а.с. 95).

Як зазначено в оскаржуваному рішенні, після залишення позовної заяви без розгляду 08.11.2019 року, позивачка ОСОБА_1 продала належну їй на праві власності квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_6 , та після цього 23.12.2019 року, повторно звернулася до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Білозерської міської ради Донецької області, третя особа, Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків Новатор , про визнання права користування жилим приміщенням, чим позивачка штучно створила умови, за яких вона не має власного житла станом на день звернення до суду повторно.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог судом було зроблено висновок про те, що позивачка не довела свого права на користування житловим приміщенням.

Колегія апеляційного суду не погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом.

Відповідно до ч. 4 ст. 816 ЦК України, порядок користування житлом наймачем та особами, які постійно проживають разом з ним, визначається за домовленістю між ними, а у разі спору - встановлюється за рішенням суду.

У статті 9 ЖК УРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 61 статей 64 та 65 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.

Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до копії акту від 05.06.2012 року, складеного працівниками АОСББ Гармонія було проведено обстеження квартири АДРЕСА_3 , згідно якого в квартирі вікна та двері присутні, проте перебувають в неробочому стані, опалювальні прилади відсутні, ванної, унітаза, умивального столу, раковини на кухні немає.

Дані щодо технічного стану квартири, про які зазначено в акті та ким саме він складався не мають правового значення для вирішення справи, оскільки під час розгляду справ про користування житловим приміщенням, насамперед, суд повинен з`ясувати, обставини щодо реєстрації осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Крім того, акт від 02.10.2012 року було складено ще до того, як позивачка стала наймачем квартири за адресою: АДРЕСА_2 відповідно до ордеру на житлове приміщення № 37 позивачка отримала лише 02.10.2012 року.

Таким чином, акт від 02.10.2012 року не є належним доказом у цій справі у розумінні ч.1 ст. 77 ЦПК України.

Поняття доказів розкрито у частині першій статті 76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. ст. 77, 78 ЦПК України, належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підтвердження факту проживання разом із сином однією сім`єю у спірній квартирі позивачкою було надано копію акту, складеного 04.07.2019 року працівниками АСББ Гармонія , в якому зазначено, що ОСОБА_1 починаючи з серпня 2016 року вселилася у вказану квартиру за згодою наймача ОСОБА_2 , проживала разом з ним однією сім`єю та вела спільне господарство, так як останній мав проблеми зі станом здоров`я. ОСОБА_1 на даний час проживає в квартирі АДРЕСА_5 без реєстрації ї та сплачує комунальні платежі.

Дослідивши вказаний акт, колегія вважає його достатнім доказом, з якого вбачається, що позивачка ОСОБА_1 починаючи з 2016 року за згодою наймача ОСОБА_2 почала проживати у спірній квартирі та вести спільне господарство із своїм сином, акт складено головою ОСББ Новатор ОСОБА_7 та співвласниками ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та підписано зазначеними особами, сумнівів у його достовірності акт не викликає.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України.

Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.

Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Як було зазначено у Постанові КЦС ВС від 25.09.2020 року у справі № 332/857/18 вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселились до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмові згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи прописані вони в даному житловому приміщенні, було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім`ї наймача приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 12 червня 2020 року в справі № 755/16392/17 (провадження № 61-310св19), від 15 квітня 2020 року в справі № 466/5057/17 (провадження № 61-42617св18) і від 15 травня 2019 року № 465/9412/13 (провадження № 61-18212св18).

За правилами ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Висновок суду першої інстанції про те, що на час смерті ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та на момент звернення до суду позивач ОСОБА_1 є зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_7 починаючи з 28.11.2012 року разом із своїм малолітнім сином ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто зберігала постійне місце проживання у іншому жилому приміщенні, а отже не могла бути визнана такою, що відповідно до встановленого статтями 64,65, 156 ЖК України порядку набула право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_2 , наймачем якої за життя був ОСОБА_11 колегія суддів не приймає до уваги, оскільки дійшовши такого висновку, суд не взяв до уваги акт від 04.07.2019 року, складений працівниками АСББ Гармонія з якого вбачається, що позивачка проживає саме за адресою: АДРЕСА_2 , а не за місцем реєстрації.

Крім того, як зазначено в постанові КЦС ВС від 09.02.2021 року у справі № 201/489/17 наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім`ї наймача приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Отже, питання про виселення позивачки сином ОСОБА_2 не ставилось, а відсутність письмової згоди наймача не свідчить про те, що вона не набула право користування спірним жилим приміщенням.

В частині незгоди апелянта із висновком суду про штучне погіршення своїх житлових умов, внаслідок продажу належної їй на праві власності іншої квартири , слід зазначити наступне.

Висновок, який було зроблено судом про те, що позивачем було вжито заходів щодо штучного погіршення своїх житлових умов шляхом продажу належної їй на праві власності іншої квартири, в той час як частиною першою статті 35 ЖК України встановлено, що громадяни, які штучно погіршили житлові умови шляхом обміну займаного жилого приміщення, його псування або руйнування, відчуження придатного і достатнього за розміром для проживання жилого будинку (частини будинку), а також громадяни, у яких потреба в поліпшенні житлових умов виникла внаслідок вилучення жилого приміщення, використовуваного для одержання нетрудових доходів (стаття 96), не беруться на облік потребуючих поліпшення житлових умов протягом п`яти років з моменту погіршення житлових умов не має правового значення для вирішення справи, оскільки у даній справі необхідно було встановити, чи проживала позивачка у спірній квартирі, чи вела спільне господарство з наймачем, тобто предметом спору у даній справі є користування житловим приміщенням, а не поліпшення житлових умов апелянта.

З вимогами про поліпшення житлових умов позивачка взагалі не зверталась, що підтверджується листом Виконавчого комітету Білозерської міської ради № 02/04/209-1012 від 08.10.2020 року, з якого вбачається, що ОСОБА_1 не перебуває в списках осіб, які претендують на поліпшення житлових умов (а.с. 109).

Крім того, розпорядження позивачкою іншим майном не має правового значення, оскільки мова йде про користування конкретним іншим майном.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Кривіцька і Кривіцький проти України ( Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine , заява № 30856/03) поняття житло не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі Прокопович проти Росії Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. Житло - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання житлом , що спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі Баклі проти Сполученого Королівства від 11 січня 1995 року, пункт 63).

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про доведеність позовних вимог ОСОБА_1 та наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Відповідно до підпунктів б та в пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Частиною 6 ст. 141 ЦК України передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 26 квітня 2021 року позивачку ОСОБА_1 було звільнено від сплати судового збору в розмірі 1 152 60 грн.

Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено повністю, суд апеляційної інстанції покладає на відповідача Білозерську міську раду понесені позивачкою витрати за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі - 768, 40 грн (а.с.1) та судовий збір, який підлягав сплаті за подання апеляційної скарги та від якого позивачку було звільнено в сумі 1 152 60 грн, на користь держави.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результа-тами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п.п. 1,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, у зв`язку з цим апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 09 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Білозерської міської ради, третя особа Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків Новатор , про визнання права користування жилим приміщенням -задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право користування квартирою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 14, 8 кв.

Стягнути з Білозерської міської ради, на користь ОСОБА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 , витрати по сплаті судового збору в розмірі 768, 40 (сімсот шістдесят вісім гривень) сорок копійок.

Стягнути з Білозерської міської ради, на користь держави судовий збір в розмірі 1 152 60 (одна тисяча сто п`ятдесят дві гривні) 60 копійок, який підлягав сплаті за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено та долучено до матеріалів справи 26 травня 2021 року.

Судді: