Рішення

від 10.11.2020 по справі 463/3836/19

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №463/3836/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2020 року зал судових засідань № 11

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Ходаня Н.С.,

представника позивача Туркоця Н.І.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представників третіх осіб Хандина О.В., Піскун А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом приватного підприємства КАС КОНСАЛТИНГ до заступника міського голови з питань розвитку Москаленка Андрія Олександровича, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання протиправною і скасування постанови, -

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла ухвала судді Личаківського районного суду м.Львова Мармаша В.Я. від 15.05.2019 про передачу на розгляд іншому адміністративному суду адміністративної справи за позовом приватного підприємства КАС КОНСАЛТИНГ (далі - позивач; ПП КАС КОНСАЛТИНГ ) до заступника міського голови з питань розвитку Москаленка Андрія Олександровича (далі - відповідач) про визнання протиправною і скасування постанови від 27.03.2019 №0013 про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

Ухвалою від 19.07.2019 суддя залишив позовну заяву без руху.

Ухвалою від 05.08.2019 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 11.09.2019 суд залучив третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача управління охорони історичного середовища Львівської міської ради.

Ухвалою від 02.10.2019 суд залучив третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача виконавчий комітет Львівської міської ради.

Ухвалою від 28.10.2019 суд прийняв до провадження заяву позивача про зміну підстав позову.

Ухвалою від 28.10.2019 суд продовжив строки підготовчого провадження у справі.

Ухвалою від 13.11.2019 суд прийняв до провадження заяву позивача про зміну підстав позову.

Ухвалою від 13.11.2019 суд відмовив в задоволенні клопотання представника третьої особи про зупинення провадження у справі.

Ухвалою від 26.02.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в оскарженій постанові відсутня вказівка на те, яку саме шкоду пам`ятці завдало чи може завдати виконання робіт. Застосування максимального розміру штрафних санкцій не може ґрунтуватись на потенційній можливості настання незначної шкоди. Акт, в якому зафіксовано розширення будівлі шляхом прибудови та влаштування скляної конструкції не складався. Відповідач порушив процедуру прийняття оскарженої постанови. Позивач також зазначив, що відповідач вже приймав постанову за порушення законодавства про охорону культурної спадщини, а тому оскаржена постанова фактично повторно притягає до відповідальності за одне правопорушення. Накладений на позивача штраф за своєю природою є адміністративно-господарською санкцією, а тому відповідач порушив шестимісячний строк її застосування з дня виявлення порушення. Крім цього, оскаржена постанова протиправно прийнята на засіданні адміністративної комісії охорони історичного середовища, яка уповноважена розглядати лише справи про адміністративні правопорушення, передбачені статею 92 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Позивач вказав, що відповідач не повідомив його про дату та час розгляду справи, у зв`язку з чим він не зміг подати свої пояснення та заперечення. Відповідач не ознайомив позивача з актом, в якому зафіксовано факт вчинення правопорушення, внаслідок чого позбавив права подати пояснення. Позивач не є ні власником, ні замовником робіт на об`єкті за адресою: м. Львів, вул. Вітовського, 35А, а тому не може бути суб`єктом вчинення правопорушення, передбаченого абзацом другим частини першої статті 44 Закону України Про охорону культурної спадщини .

28.10.2019 представник управління охорони історичного середовища Львівської міської ради подала до суду пояснення, в яких зазначила, що позивач не уклав охоронний договір. Однак його відсутність не звільняє особу від обов`язків, що випливають із Закону України Про охорону культурної спадщини . Власник пам`ятки повинен вживати заходи щодо її збереження, та позбавлений права самовільного виконання робіт на такій пам`ятці.

12.02.2020 представник виконавчого комітету Львівської міської ради подав до суду пояснення, в яких зазначив, що у відповідності до статті 44 Закону України Про охорону культурної спадщини на позивача накладено штраф за проведення незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоди пам`ятці. Проведення незаконних робіт підтверджується актами про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини та фотофіксацією проведення робіт. Відповідач не приймав постанову на підставі акта від 19.09.2019, оскільки постанова прийнята 07.08.2018. Позивача належним чином повідомлено про розгляд акта. Крім цього, про розгляд справи позивач повідомлявся через офіційний сайт Львівської міської ради, оскільки його місцезнаходження встановити було неможливо.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Просив суд позов задовольнити повністю.

У судовому засіданні відповідач проти позовних вимог заперечив. Просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

У судовому засіданні представники третіх осіб проти позовних вимог заперечили. Просили суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, представників третіх осіб, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно з рішенням виконкому обласної ради народних депутатів від 13.12.1991 №671 будинок № 35 на вулиці Вітовського у місті Львові включений до переліку пам`яток архітектури місцевого значення.

Розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради Про присвоєння будинкових номерів від 09.12.1998 № 1391 будинку, в якому знаходився дитячий дошкільний заклад присвоєно будинковий № 35-А, а житловий номер залишено 35.

Вказаний будинок відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова від 09.12.2005 № 1311 знаходиться у межах історичного ареалу міста Львова.

В акті про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 16.07.2018 зафіксовано, що у будинку № 35А по вулиці Вітовського у місті Львові ПП КАС КОНСАЛТИНГ проводить незаконні роботи з перепланування, що завдає або може завдати шкоди пам`ятці.

07.08.2018 відповідач на підставі акта про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини, фотофіксації порушення законодавства про охорону культурної спадщини за проведення незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоду пам`ятці прийняв постанову про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 07.08.2018 № 0005.

В акті про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 19.09.2018 зафіксовано, що у будинку № 35А по вулиці Вітовського у місті Львові ПП КАС КОНСАЛТИНГ проводить незаконні роботи з перепланування та заміні віконних та дверних заповнень, що завдали або можуть завдати шкоди пам`ятці культурної спадщини.

27.03.2019 відповідач на підставі акта про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини, фотофіксації порушення законодавства про охорону культурної спадщини за проведення незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоду пам`ятці прийняв постанову про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 27.03.2019 №0013 (далі - оскаржена постанова).

Вважаючи постанову про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 27.03.2019 №0013 протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закону України Про охорону культурної спадщини від 08.06.2000 №1805-III (тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; Закон України № 1805-III)

У частині першій статті 3 Закону України № 1805-III встановлено, що державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Згідно з частиною шостою статті 3 Закону України № 1805-III рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов`язковими для виконання юридичними і фізичними особами.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону України № 1805-III до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить, зокрема: забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; організація відповідних охоронних заходів щодо пам`яток місцевого значення та їх територій у разі виникнення загрози їх пошкодження або руйнування внаслідок дії природних факторів чи проведення будь-яких робіт; видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток місцевого значення, припинення робіт на цих пам`ятках, їх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених зазначеним Законом дозволів або з відхиленням від них; застосування фінансових санкцій за порушення вказаного Закону.

Відповідальність за порушення законодавства про охорону культурної спадщини регламентує розділ VIII Закону України № 1805-III.

Згідно з абзацом другим частини першої статті 44 Закону України №1805-III відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт, фінансові санкції за проведення будь-яких незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоди пам`ятці, її території, охоронюваній археологічній території, охоронним зонам, історичним ареалам населених місць, у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порядок застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини встановлений у статті 45 Закону України № 1805-III та у розділі ІІ Порядку оформлення документів щодо застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини, затвердженого рішенням виконкому від 23.03.2018 № 321 (далі - Порядок № 321).

Так, згідно з частинами першою, другою вказаної статті фінансові санкції, передбачені статею 44 згаданого Закону, накладаються керівником, заступниками керівника центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, головою чи заступником голови обласної, районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, головою чи заступником голови відповідної місцевої ради після розгляду матеріалів, які засвідчують факт правопорушення.

Про вчинення правопорушення, зазначеного у статті 44 вказаного Закону, особою, уповноваженою органом охорони культурної спадщини, складається акт. Керівник юридичної особи, стосовно якої складено акт, протягом трьох днів з моменту отримання акта може подати письмові пояснення до нього. Акт разом з іншими документами, що стосуються справи, у десятиденний термін з моменту складення акта надсилається посадовій особі, яка має право накладати фінансові санкції.

Відповідно до пунктів 2.1-2.5 Порядку № 321 підставою для розгляду справи є акт про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини (далі - Акт). Акт складається особою, уповноваженою управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради, у двох примірниках: перший примірник передається управлінню охорони історичного середовища Львівської міської ради, другий - юридичній особі, стосовно якої складено Акт. Акт підписується особою, яка його склала, та уповноваженим представником юридичної особи, стосовно якої складено Акт (за наявності). Уповноважений представник юридичної особи, стосовно якої складено Акт, є його керівник або інша посадова особа, якій за довіреністю згідно з законодавством України доручено представляти інтереси юридичної особи. У разі відмови уповноваженого представника юридичної особи, стосовно якої складено Акт, від підписання Акта, у ньому робиться запис про це особою, що його склала. Керівник юридичної особи, стосовно якої складено Акт, протягом 3 днів з моменту отримання Акта може подати письмові пояснення до нього. Акт разом з іншими документами, що стосуються справи, у 10-денний термін з моменту складення Акта надсилається заступнику міського голови з питань розвитку.

З наведених положень вбачається, що прийняттю постанови про застосування фінансових санкцій передує складення особою, уповноваженою органом охорони культурної спадщини, акта, який фіксує факт вчиненого правопорушення.

Суд звертає увагу на те, що відповідач не надав жодних доказів надсилання позивачу та отримання ним акта від 19.09.2018, чим порушив вимоги статті 45 Закону України №1805-III та пунктів 2.1-2.5 Порядку №321.

Більше того, акт від 19.09.2018 складений за відсутності представника позивача, що відповідач не заперечує.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач був позбавлений права на подання письмових пояснень щодо порушень законодавства про охорону культурної спадщини у відповідності до положень статті 45 Закону України №1805-III та Порядку №321, зафіксованих в акті від 19.09.2018.

Щодо аргументів позивача про неповідомлення його про розгляд справи про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини, суд зазначає наступне.

Представник позивача у ході судового розгляду справи пояснив, що жодних повідомлень про розгляд справи на адресу позивача не надходило. Для підтвердження вказаних обставин надав довідку від 21.07.2020 №5 про те, що згідно з даними журналу реєстрації вхідної кореспонденції за період з 01.01.2018 по 31.12.2019 на адресу позивача не надходила жодна кореспонденція від відповідача, управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, виконавчого комітету Львівської міської ради, Львівської міської ради, міського голови міста.

Суд зазначає, що серед критеріїв правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, які викладені у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), є забезпечення права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі Гримковська проти України (Grimkovskaya v. Ukraine, заява № 38182/03), рішення від 21.07.2011, Європейський суд з прав людини надав значення таким аспектам. По-перше, Уряд не довів, що перед ухваленням рішення про визначення вулиці Ч. частиною магістральної дороги М04 було підготовлено відповідне техніко-екологічне обґрунтування, а після цього впроваджено розумну політику природокористування. По-друге, Уряд не довів, що заявниця мала реальну можливість брати участь у прийнятті відповідних рішень, включаючи можливість оскарження дій міської влади у незалежному органі. Пам`ятаючи про ці два фактори та Орхуську Конвенцію (див. пункт 39), Суд не може зробити висновок, що у такій справі досягнуто справедливого балансу. Таким чином, було порушення статті 8 Конвенції.

З досліджених судом відеозаписів засідань від 11.09.2018, 25.09.2018, 23.10.2018, 18.12.2018, 26.12.2018, 06.03.2019, 20.03.2019, 27.03.2019 щодо розгляду питання про накладення штрафу на позивача вбачається, що такі відкладалися, зокрема, для забезпечення явки позивача та належного його повідомлення.

Проте, суд констатує, що ні відповідач, ні треті особи впродовж всього розгляду справи не надали жодних доказів, які б підтверджували факт направлення та одержання позивачем повідомлення про розгляд справи про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

З досліджених судом відеозаписів засідань від 11.09.2018, 25.09.2018, 23.10.2018, 18.12.2018, 26.12.2018, 06.03.2019, 20.03.2019, 27.03.2019 щодо розгляду питання про накладення штрафу також не вбачається, яким чином відповідач перевіряв належне повідомлення позивача про розгляд справи.

В цьому контексті необхідно надати оцінку аргументам представника виконавчого комітету Львівської міської ради про те, що місцезнаходження позивача встановити було неможливо, а тому про розгляд справи позивача повідомлено через офіційний сайт Львівської міської ради.

Суд зазначає, що ні відповідач, ні треті особи впродовж всього розгляду справи не надали доказів розміщення повідомлення на офіційному сайті Львівської міської ради про розгляд справи про накладення штрафу на позивача.

Суд також вказує на те, що відповідно до понятійного апарату Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 15.05.2003 №755-IV (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон України № 755-IV) Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

У частині першій статті 7 Закону України № 755-IV встановлено, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно з пунктом 9 частини другої статті 9 Закону України № 755-IV в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Крім того, частинами першою та другою статті 11 Закону України № 755-IV визначено, що відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних) та у випадках, передбачених вказаним Законом, за їх надання стягується плата. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, надаються у вигляді безоплатного доступу через портал електронних сервісів.

Згідно з листом Міністерства юстиції України від 25.01.2017 № 2880/1060-0-26-17/8 відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є відкритими та загальнодоступними та надаються, зокрема, у вигляді безоплатного доступу через портал електронних сервісів до відомостей з ЄДР, які є актуальні на момент запиту.

Враховуючи наведене, суд вважає, що як відповідач, так і треті особи, мали всі необхідні можливості та засоби для з`ясування місцезнаходження позивача, а тому суд відхиляє посилання представника виконавчого комітету Львівської міської ради щодо неможливості встановлення місцезнаходження позивача.

Таким чином, суд вважає, що відповідач не вчинив жодних дій для повідомлення позивача про розгляд справи про накладення штрафу, починаючи з вересня 2018 року по березень 2019 року.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позивача позбавлено права брати участь у процесі розгляду питання щодо накладення штрафу, а відтак і подати пояснення, докази щодо виявлених порушень, що свідчить про невідповідність оскарженої постанови критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень.

Щодо аргументів позивача про порушення відповідачем строку прийняття оскарженої постанови, суд встановив наступне.

Відповідно до частини третьої статті 45 Закону України № 1805-III рішення про накладення фінансових санкцій приймається протягом 10 днів після отримання документів, зазначених у частині другій вказаної статті. Рішення про накладення фінансових санкцій оформлюється постановою, що надсилається юридичній особі, на яку накладено фінансові санкції.

У пункті 2.6 Порядку № 321 визначено, що рішення про накладення фінансових санкцій приймається заступником міського голови з питань розвитку протягом 10 днів після отримання документів, зазначених у пункті 2.5 Порядку і оформлюється постановою про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

Таким чином, відповідач повинен прийняти постанову про накладення фінансових санкцій протягом 10 днів після отримання документів, які засвідчують факт правопорушення.

Суд дослідив відеозаписи засідання щодо розгляду питання про накладення штрафу на позивача та встановив таке.

На засіданні, яке відбулось 11.09.2018 відповідач вказав, що у зв`язку з не укладенням охоронного договору необхідно викликати представників позивача, які були присутні на комісії, для надання пояснень.

На засіданні, яке відбулось 25.09.2018 питання щодо накладення штрафу на позивача не розглядалось.

На засіданні, яке відбулось 23.10.2018 доповідач повідомив, що позивач не вчинив жодних дій на усунення порушень, за які накладено штраф постановою від про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 07.08.2018 № 0005.

На засіданні, яке відбулось 18.12.2018 доповідач повідомив, що з боку позивача не вчинено жодних дій, а його представники не з`явились для надання пояснень.

На засіданні, яке відбулось 26.12.2018 доповідач повідомив, що з боку позивача не вчинено жодних дій. Відповідач зазначив, що складений відносно позивача протокол потрібно реалізувати.

На засіданні, яке відбулось 06.03.2019 обговорювалось питання щодо накладення штрафу на позивача. Доповідач повідомив, що акт про вчинення адміністративного правопорушення складено.

На засіданні, яке відбулось 20.03.2019 доповідач зазначив, що позивач не вчинив дій щодо отримання дозволів. Засідання відкладено для повідомлення позивача.

У подальшому на засіданні, яке відбулось 27.03.2019 відповідач прийняв оскаржену постанову.

У судовому засіданні 13.07.2020 представник управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, виконавчого комітету Львівської міської ради Хандин О.В., представник виконавчого комітету Львівської міської ради Піскун А.І. повідомили, що відповідач очікував добровільного усунення позивачем порушення, а також те, що порушення носило триваючий характер, у зв`язку з цим протягом такого тривалого часу позивача не притягували до відповідальності. Такої ж позиції вказані представники дотримувалися також у судових засіданнях 28.09.2020 та 10.11.2020.

Крім цього, вказані представники пояснили, що акт від 19.09.2018 переданий відповідачу ще у вересні 2018 перед початком засідання і кожного разу перед початком засідань йому доповідалась інформація щодо пам`ятки.

Відповідач у судовому засіданні 28.09.2020 пояснив про ведення переговорів з позивачем щодо добровільного усунення порушення, у зв`язку з цим не накладав штраф на позивача, а порушення, на його думку, носило триваючий характер. Такої ж позиції відповідач дотримувався і в судовому засіданні 10.11.2020, в якому також зазначив, що питання про накладення штрафу розглядалось багаторазово, на його думку, не порушено часових рамок для накладення штрафу, оскільки з моменту фіксації порушення у вересні 2019 року, велися перемовини з метою добровільного усунення порушення та укладення охоронного договору. Проте впродовж місяців руйнація пам`ятки продовжувалась, лише після зняття риштувань та повного завершення робіт стало видно як змінилась пам`ятка і після цього накладено штраф.

Суд критично оцінює доводи відповідача та представників третіх осіб про те, що правопорушення носить триваючий характер, оскільки крім акта від 19.09.2018 та матеріалів фотофіксації, доданих до вказаного акта, у матеріалах справи відсутні будь-які інші докази, якими зафіксовано порушення позивачем законодавства про охорону культурної спадщини після 19.09.2018. Тобто відповідач після складення акта від 19.09.2018 не мав доказів, якими б підтверджувалося продовження вчинення позивачем правопорушення. Вказані обставини свідчать про безпідставне затягування відповідачем розгляду справи та прийняття постанови про накладення штрафу на позивача на підставі акта від 19.09.2018.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що у матеріалах справи наявні два акти про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 16.07.2018 та від 19.09.2018.

Представник виконавчого комітету Львівської міської ради Піскун А.І. у поясненнях від 12.02.2020 вказала, що справа про накладення фінансових санкцій на позивача розпочалась 11.09.2018 на підставі акта від 07.08.2018 та продовжилась 25.09.2018 із врахуванням акта від 19.09.2018.

Тобто, розгляд справи про накладення фінансових санкцій на позивача розпочався на основі акта від 07.08.2018, який слугував підставою для прийняття постанови про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 07.08.2018 № 0005.

В судовому засіданні 13.07.2020 представник виконавчого комітету Львівської міської ради Піскун А.І. та представник управління охорони сторичного середовища Львівської міської ради Хандин О.В. підтвердили, що на підставі акта про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 16.07.2018 прийнято постанову про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 07.08.2018 № 0005.

Суд констатує, що акт про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 16.07.2018 вичерпав свою дію у зв`язку з прийняттям постанови про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 07.08.2018 № 0005 та відповідно не міг враховуватись чи іншим чином використовуватись для прийняття оскарженої постанови.

Таким чином, оцінивши в сукупності докази, суд дійшов висновку, що відповідач починаючи з вересня 2018 почав розгляд справи про накладення штрафу на позивача на підставі акта від 19.09.2018, яку закінчив 27.03.2019 шляхом прийняття оскарженої постанови.

Суд наголошує на тому, що частина третя статті 45 Закону України № 1805-III в імперативній формі зобов`язує відповідача протягом десяти днів вирішити питання про притягнення позивача до відповідальності. Вказаний строк за своєю правовою природою є присікальним та не може за будь-яких умов продовжуватись відповідачем на його розсуд.

Тому, аргументи відповідача та представників третіх осіб про надання часу позивачу для добровільного усунення порушення та не притягнення його до відповідальності у зв`язку з цим, не мають жодного правового значення в контексті цього спору, та не впливають на строки притягнення позивача до відповідальності.

Щодо поданої до суду інформації про результати розгляду справи про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини, суд зазначає таке.

Згідно з вказаною інформацією (за підписом відповідача) дата отримання/розгляду документів - 27.03.2019, результат розгляду - постанова від 27.03.2019 №0013.

Відповідно до рішення Львівської міської ради від 21.01.2011 №35 затверджено Інструкцію з діловодства у Львівській міській раді та її виконавчих органах, установах, організаціях, комунальних підприємствах (далі - Інструкція). Відповідно до пункту 4.1.4. Інструкції службовий документ, що складається у міській раді, її виконавчих органах, комунальних підприємствах, установах та організаціях, повинен мати обов`язкові реквізити: найменування установи - автора документа, назву виду документа (не зазначається на листах), дату, індекс, заголовок до тексту, текст, підпис, візи, позначку про виконання документа і направлення його до справи.

Крім цього, відповідно до вимог ДСТУ 4163-2003, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 №55 документи, що їх складають в організації, повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва організації (07), назва виду документа (10) (не зазначають на листах), дата (11), реєстраційний індекс документа (12), заголовок до тексту документа (19), текст документа (21), підпис (23) (пункт 4.4 ДСТУ 4163-2003).

Суд звертає увагу на те, що долучений представником виконавчого комітету документ не містить обов`язкових у відповідності до наведених положень реквізитів, зокрема: відсутній реєстраційний індекс та дата складення документа. Крім того, документ складений та підписаний одноособово відповідачем, на ньому відсутні позначки про візування та передачу його до відома чи до виконання до інших посадових осіб чи структурних підрозділів міської ради.

Суд також зауважує, що ні представники третіх осіб, ні відповідач не змогли пояснити яким способом відбулась передача такого документа.

Більше того, суд звертає увагу на те, що до матеріалів справи раніше представник виконавчого комітету Львівської міської ради подав документ з підписом відповідача, в якому зазначалась інформація про дату отримання/розгляду документів 27.03.2020, а пізніше такий же документ з підписом відповідача, в якому вказана інша дата: 27.03.2019.

Крім цього, відповідно до підпункту 4.12. пункту 4 Інструкції під час проходження документа у міській раді та її виконавчих органах обов`язково робляться такі помітки:

- про надходження (реєстрацію) документа - на нижньому правому полі першого аркуша документа (скорочене найменування установи, дата надходження документа, індекс документа);

- про виконання документа і направлення його до справи - на нижньому лівому полі першого аркуша документа (коротка довідка про виконання, якщо немає документа про виконання, слова Знято з контролю" і номер справи, у якій документ буде зберігатися, дата направлення документа до справи, найменування і підпис виконавця);

- під час проходження документа у міській раді та її виконавчих органах референти, помічники, відповідальні за діловодство обов`язково вносять в електронну РКК дані:

- про проходження документа;

- про зміну безпосереднього виконавця з розгляду документа на іншого у разі його звільнення з роботи, тривалої відпустки.

Наказом Міністерства юстиції України №1000/5 від 18.06.2015 затверджено Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях (далі - Правила).

Відповідно до пункту 5 підрозділу 2 розділу ІІІ Правил факт надходження документа до установи обов`язково фіксується шляхом проставлення на вхідних документах відмітки про його надходження до установи, яка проставляється від руки або за допомогою штампа, автоматичного нумератора на лицьовому полі у правому куті нижнього поля першого аркуша оригіналу документа. Елементами зазначеного реквізиту є скорочене найменування установи - одержувача документа, реєстраційний індекс, дата (у разі потреби - година і хвилини) надходження документа. У разі застосування автоматизованої системи реєстрації зазначена інформація наноситься за допомогою штрих-коду.

Згідно з пунктами 1-2, 7 підрозділу 3 розділу III Правил службовий документ, отриманий установою або створений нею, у тому числі для внутрішнього користування, вважається внесеним до документаційного фонду установи з моменту його реєстрації.

Реєстрація документів проводиться з метою забезпечення їх обліку, контролю за виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації і полягає у веденні запису облікових даних про документ за встановленою установою реєстраційною формою, яким фіксується факт створення, відправлення або одержання документа, шляхом проставлення на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у зазначених формах необхідних відомостей про документ.

Під час реєстрації документів в установі необхідно дотримуватися таких вимог: документи реєструються незалежно від способу їх доставки, передачі чи створення; документи реєструються за документопотоками (вхідні, вихідні, внутрішні); документи реєструються за групами залежно від назви виду, автора і змісту документів.

В установах може застосовуватись одна з трьох форм реєстрації документів - журнальна, карткова та автоматизована (з використанням спеціальних комп`ютерних програм).

Відповідно до пункту 4-5 підрозділу 4 розділу III Правил факт передачі документів виконавцям фіксується шляхом проставлення відповідної відмітки в реєстраційній формі із зазначенням інформації про виконавців, яким передано оригінал документа та його копії.

Передача документа з одного структурного підрозділу до іншого здійснюється через службу діловодства, яка проставляє відповідні відмітки у реєстраційних формах. Документи, виконання яких перебуває на контролі, передаються до інших структурних підрозділів або іншим виконавцям тільки з повідомленням про це службі контролю.

Передача документів у межах структурного підрозділу здійснюється через особу, відповідальну за діловодство в структурному підрозділі (секретаря).

З огляду на викладене, факт передачі відповідачу акта від 19.09.2018 повинен засвідчуватись відповідною відміткою в реєстраційній формі цього акта, у відповідному письмовому чи електронному журналі, а також відміткою про дату отримання документа, яка проставляється на самому акті. В акті від 19.09.2018 відсутні будь-які позначки про проходження документа. Відповідач не надав жодних з передбачених законом форм реєстрації проходження документа.

Суд також констатує, що вказаний документ не узгоджується з іншими доказами та встановленими на їх підставі обставин щодо розгляду справи відповідачем.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку про недопустимість та недостовірність документа, в якому міститься інформація про результати розгляду справи про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини (за підписом відповідача).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач порушив строки притягнення позивача до відповідальності, передбачені статею 45 Закону України №1805-III.

Перевіряючи оскаржене рішення на предмет відповідності іншим критеріям правомірності, суд зазначає наступне.

Суд здійснює перевірку юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу оскаржених рішень крізь призму положень частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частинами першою та другою статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР та така набула чинності для України 11.09.1997.

Статею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Аналізуючи оскаржені рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: взяти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Так, критерій прийняття рішень, вчинення (невчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України, яка передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

"На підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень:

- має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України;

- зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Критерій прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи.

Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення позову.

Суд встановив, що в оскарженій постанові встановлено, що позивач здійснює незаконні роботи з розширення приміщень будівлі шляхом прибудови та влаштування скляної конструкцій, що завдало, або могло завдати шкоду пам`ятці.

Суд зауважує, що у матеріалах справи наявні два акти про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 16.07.2018 та від 19.09.2018. Проте, в оскарженій постанові не міститься посилання на конкретний акт про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

З досліджених судом відеозаписів засідань від 11.09.2018, 25.09.2018, 23.10.2018, 18.12.2018, 26.12.2018, 06.03.2019, 20.03.2019, 27.03.2019 щодо розгляду питання про накладення штрафу на позивача вбачається, що відповідач особисто не встановлював характеру та змісту правопорушення, не досліджував докази, які стосуються вказаного питання, розгляд справи відбувався формально без з`ясування усіх обставин (засідання щодо позивача тривало близько однієї хвилини), що мають значення для прийняття обґрунтованого рішення.

Крім цього, відповідач при розгляді питання про накладення штрафу на позивача не встановив, яким чином проведені незаконні роботи завдали, або могли завдати шкоди пам`ятці архітектури.

Відповідач також не встановив причинно-наслідкового зв`язку між діями позивача та наявними чи можливими наслідками здійснення незаконних робіт.

В цьому контексті, суд звертає увагу на те, що в акті від 19.09.2018 вказано про проведення позивачем незаконних робіт по переплануванню та заміні віконних та дверних заповнень, що завдали, або можуть завдати шкоду пам`ятці культурної спадщини.

Разом з тим, в оскарженій постанові встановлено, що позивач здійснює незаконні роботи з розширення приміщень будівлі шляхом прибудови та влаштування скляної конструкції, що завдало, або могло завдати шкоду пам`ятці.

Тобто, зміст порушень, встановлених в акті від 19.09.2018 відрізняється від змісту порушень, за які позивача притягнуто до відповідальності оскарженою постановою. Відповідач та третя особи не надали обґрунтованих пояснень, яким чином особу притягнуто до відповідальності за вчинення правопорушення, іншого ніж зафіксовано в акті від 19.09.2018.

Крім цього, вирішуючи питання щодо дотримання критерію обґрунтованості та співмірності застосованого відповідачем розміру фінансових санкцій до позивача, суд зазначає таке.

Згідно з абзацом другим частини першої статті 44 Закону України № 1805-III відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт, фінансові санкції за проведення будь-яких незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоди пам`ятці, її території, охоронюваній археологічній території, охоронним зонам, історичним ареалам населених місць, у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суд встановив, що оскарженою постановою на позивача накладено фінансові санкції у максимальному розмірі 170000,00 грн.

З відеозапису засідань від 11.09.2018, 25.09.2018, 23.10.2018, 18.12.2018, 26.12.2018, 06.03.2019, 20.03.2019, 27.03.2019 щодо розгляду питання про накладення штрафу на позивача вбачається, що відповідач не обґрунтовував обрання максимального розміру штрафу, накладеного на позивача. В судовому засіданні відповідач жодних пояснень з цього приводу не надав.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відповідач прийняв оскаржену постанову не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; без урахування обставин справи, що свідчить про її необґрунтованість.

Надаючи оцінку аргументам позивача про порушення відповідачем строку застосування адміністративно-господарської санкції, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 238 Господарського Кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються вказаним Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Згідно зі статею 239 Господарського кодексу України органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов`язкових платежів); застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування на умовах та в порядку, визначених законом; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб`єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб`єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб`єкта господарювання; ліквідація суб`єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені вказаним Кодексом та іншими законами.

Частиною першою статті 250 Господарського кодексу України встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Разом з тим, згідно зі статею 44 Закону України № 1805-III відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт, фінансові санкції.

Таким чином, фінансові санкції в розумінні Закону України № 1805-III не є адміністративно-господарськими санкціями, а тому доводи позивача щодо необхідності застосування строків, визначених статею 250 Господарського кодексу України є безпідставними.

Надаючи оцінку аргументам представника позивача про те, що позивача не може бути притягнуто до відповідальності, оскільки він не є суб`єктом вчинення правопорушення у відповідності до положень Закону України № 755-IV, суд зазначає таке.

З положень статті 44 Закону України № 755-IV вбачається, що до відповідальності за порушення законодавства про охорону культурної спадщини може бути притягнуто лише юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт.

Суд встановив, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 130574067, сформованої 12.07.2018, власником будівлі за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 . На підставі акта приймання-передачі внеску в статутний капітал від 29.08.2017 позивачу належить право користування таким нерухомим майном.

Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців основним видом економічної діяльності ПП КАС КОНСАЛТИНГ за КВЕД є - 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна .

Тобто, відповідач не здійснює такого виду економічної діяльності як Будівництво будівель .

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається здійснення будівельних робіт на об`єкті за адресою: вул. Вітовського, 35А у місті Львові (арк. справи 89-90, Том 1). Крім цього, факт проведення будівельних робіт на вказаному об`єкті не заперечує і сам позивач.

Таким чином, враховуючи те, що позивач не здійснює такого виду економічної діяльності як Будівництво будівель , а також фактичне здійснення будівельних робіт, суд вважає, що позивач у розумінні статті 44 Закону України № 1805-III є замовником робіт.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позивач є суб`єктом вчинення правопорушення, передбаченого абзацом другим частини першої статті 44 Закону України №1805-III, а тому доводи в цій частині є необґрунтованими та безпідставними.

Щодо аргументів позивача про те, що оскаржена постанова прийнята адміністративною комісією, тобто неуповноваженим органом, то суд такі відхиляє, оскільки із змісту постанови та відеозапису засідання від 27.03.2019 чітко вбачається, що така прийнята відповідачем одноособово у присутності голів районних адміністрацій та начальника відділу охорони та використання об`єктів культурної спадщини управління охорони історичного середовища, які не брали участі в її прийнятті.

Враховуючи наведене, суд вважає, що постанова від 27.03.2019 №0013 про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини прийнята не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, несвоєчасно.

Таким чином, суд дійшов висновку, що постанова від 27.03.2019 №0013 про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності частини першої статті 139 КАС України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 1921,00 грн, сплачений згідно з квитанцією від 25.07.2019 №0.0.1420180666.1.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову від 27.03.2019 №0013 про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

Стягнути із заступника міського голови з питань розвитку Москаленка Андрія Олександровича місцезнаходження: 79000, м. Львів, площа Ринок, 1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь приватного підприємства КАС КОНСАЛТИНГ код ЄДРПОУ 39213581, місцезнаходження: 79038, м. Львів, вул. Китайська, буд.4, кв. 64 судовий збір у розмірі 1921,00 грн.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 20 листопада 2020 року.

Суддя А.Г. Гулик