Постанова

від 15.07.2021 по справі 463/3836/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 463/3836/19 пров. № А/857/7952/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,

за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року, ухвалене суддею Гулик А.Г. у м.Львові о 17:00, повний текст якого складений 20 листопада 2020 року, у справі №463/3836/19 за адміністративним позовом Приватного підприємства "КАС КОНСАЛТИНГ" до заступника міського голови з питань розвитку Москаленка Андрія Олександровича, з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, про визнання протиправною і скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

13 травня 2019 року позивач - Приватне підприємство "КАС КОНСАЛТИНГ" звернувся в суд з адміністративним позовом до відповідача - ОСОБА_1 , з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову від 27.03.2019 №0013, винесену заступником міського голови з питань розвитку Москаленком А.О. про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

Позовні вимоги обґрунтовує порушенням відповідачем процедури та строків прийняття оскаржуваної постанови. Акт, у якому зафіксовано дослівно розширення будівлі шляхом прибудови та влаштування скляної конструкції не складався. Також вказує, що відповідачем вже приймалась постанова за порушення законодавства про охорону культурної спадщини, а тому застосування фінансових санкцій є повторним притягненням до відповідальності за те саме порушення. Крім того, вважає себе неналежним суб`єктом притягнення до відповідальності, оскільки він не є ні власником, ні замовником робіт на об`єкті за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Виконавчий комітет Львівської міської ради оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що Закон України Про охорону культурної спадщини містить формулювання, що фінансові санкції накладаються за проведення будь-яких незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоди пам`ятці. Таким чном, при винесенні Постанови №0013 від 27.03.2019 про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини на виконання ст. 44 цього Закону процитовано її пункт 2. Тобто, відповідачем не зазначалось жодних припущень, натомість дії відповідача мають стверджувальний характер, що підтверджується актами про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 16.07.2018 та 19.09.2018 та фото фіксацією проведення робіт у будику АДРЕСА_1 .

На спростування висновків про неналежне повідомлення позивача про слухання справи та прийняття постанови, скаржник вказує на те, що розгляд срави розпочався 11 вересня та продовжено до 25 вересня 2018 року із врахуванням акту від 19.09.2018.

У зв`язку із запевненнями позивача щодо того, що ним буде приведено пам`ятку до попереднього стану та укладено охоронний договір розгляд справи зупинявся до березня 2019. Однак, у зв`язку із невиконанням попередньої постанови, не укладенням охоронного договору, розгляд справи було відновлено та проведено три засідання у березні 2019, про дати проведення яких позивач у зв`язку із неможливістю встановлення місцезнаходження позивача станом на березень 2019 року, був повідомлений з офіційного сайту Львівської міської ради.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача та представників третіх осіб, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що рішенням виконкому обласної ради народних депутатів від 13.12.1991 №671 будинок АДРЕСА_1 включений до переліку пам`яток архітектури місцевого значення.

Розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради «Про присвоєння будинкових номерів» від 09.12.1998 № 1391 будинку, в якому знаходився дитячий дошкільний заклад присвоєно будинковий № 35-А, а житловий номер залишено 35.

Вказаний будинок відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова» від 09.12.2005 № 1311 знаходиться у межах історичного ареалу міста Львова.

В акті про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 16.07.2018 зафіксовано, що у будинку АДРЕСА_1 ПП «КАС КОНСАЛТИНГ» проводить незаконні роботи з перепланування, що завдає або може завдати шкоди пам`ятці.

07.08.2018 відповідач на підставі акта про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини, фотофіксації порушення законодавства про охорону культурної спадщини за проведення незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоду пам`ятці прийняв постанову про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 07.08.2018 № 0005.

В акті про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 19.09.2018 зафіксовано, що у будинку АДРЕСА_1 ПП «КАС КОНСАЛТИНГ» проводить незаконні роботи з перепланування та заміні віконних та дверних заповнень, що завдали або можуть завдати шкоди пам`ятці культурної спадщини.

27.03.2019 відповідач на підставі акта про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини, фотофіксації порушення законодавства про охорону культурної спадщини за проведення незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоду пам`ятці прийняв постанову про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 27.03.2019 №0013.

Позивач, вважаючи постанову про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 27.03.2019 №0013, винесену заступником міського голови з питань розвитку Москаленком А.О., протиправною, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

В даному випадку спірні правовідносини, що склались між сторонами, поширюється Закон України Про охорону культурної спадщини від 08.06.2000 №1805-III (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №1805-III), який регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою.

Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 17 ч. 2 ст. 5 Закону України Про охорону об`єктів культурної спадщини , до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, об`єктах всесвітньої спадщини, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.

Частиною 1 статті 3 Закону № 1805-III встановлено, що державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до ч. 6 ст. 3 Закону України № 1805-III рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов`язковими для виконання юридичними і фізичними особами.

Вимогами ч. 2 ст. 6 Закону України № 1805-III передбачено, що до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить, зокрема: забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; організація відповідних охоронних заходів щодо пам`яток місцевого значення та їх територій у разі виникнення загрози їх пошкодження або руйнування внаслідок дії природних факторів чи проведення будь-яких робіт; видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток місцевого значення, припинення робіт на цих пам`ятках, їх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених зазначеним Законом дозволів або з відхиленням від них; застосування фінансових санкцій за порушення вказаного Закону.

Абзацом 2 частини 1 статті 44 Закону України №1805-III передбачено, що відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт, фінансові санкції за проведення будь-яких незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоди пам`ятці, її території, охоронюваній археологічній території, охоронним зонам, історичним ареалам населених місць, у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порядок застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини встановлений у статті 45 Закону України № 1805-III та у розділі ІІ Порядку оформлення документів щодо застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини, затвердженого рішенням виконкому від 23.03.2018 № 321 (далі - Порядок № 321).

Відповідно до пунктів 2.1-2.5 Порядку № 321 підставою для розгляду справи є акт про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини (далі - Акт). Акт складається особою, уповноваженою управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради, у двох примірниках: перший примірник передається управлінню охорони історичного середовища Львівської міської ради, другий - юридичній особі, стосовно якої складено Акт. Акт підписується особою, яка його склала, та уповноваженим представником юридичної особи, стосовно якої складено Акт (за наявності). Уповноважений представник юридичної особи, стосовно якої складено Акт, є його керівник або інша посадова особа, якій за довіреністю згідно з законодавством України доручено представляти інтереси юридичної особи. У разі відмови уповноваженого представника юридичної особи, стосовно якої складено Акт, від підписання Акта, у ньому робиться запис про це особою, що його склала. Керівник юридичної особи, стосовно якої складено Акт, протягом 3 днів з моменту отримання Акта може подати письмові пояснення до нього. Акт разом з іншими документами, що стосуються справи, у 10-денний термін з моменту складення Акта надсилається заступнику міського голови з питань розвитку.

Крім того, з`ясовуючи дотримання відповідачем процедури застосування до позивача фінансових санкцій, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у відповідності до статті 45 Закону Про охорону культурної спадщини фінансові санкції, передбачені статтею 44 цього Закону, накладаються керівником, заступниками керівника центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, головою чи заступником голови обласної, районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, головою чи заступником голови відповідної місцевої ради після розгляду матеріалів, які засвідчують факт правопорушення. Про вчинення правопорушення, зазначеного у статті 44 цього Закону, особою, уповноваженою органом охорони культурної спадщини, складається акт. Керівник юридичної особи, стосовно якої складено акт, протягом трьох днів з моменту отримання акта може подати письмові пояснення до нього. Акт разом з іншими документами, що стосуються справи, у десятиденний термін з моменту складення акта надсилається посадовій особі, яка має право накладати фінансові санкції. Рішення про накладення фінансових санкцій приймається протягом 10 днів після отримання документів, зазначених у частині другій цієї статті. Рішення про накладення фінансових санкцій оформлюється постановою, що надсилається юридичній особі, на яку накладено фінансові санкції.

З наведених положень вбачається, що прийняттю постанови про застосування фінансових санкцій передує складення особою, уповноваженою органом охорони культурної спадщини, акта, який фіксує факт вчиненого правопорушення, забезпечення права особи, відносно якої складений акт, на подання письмових пояснень, забезпечення права особи на участь у процесі розгляду питання щодо накладення на неї фінансових санкцій.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку оскаржуваного наказу щодо його відповідності критеріям правомірності, визначених ч.2 ст.2 Кодексу адміністративне судочинство України, вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що акт від 19.09.2018 складений за відсутності представника позивача.

Матеріали справи не містять доказів ознайомлення позивача з актом від 19.09.2018, а також доказів реалізації позивачем права протягом трьох днів з моменту отримання акта подати письмові пояснення до нього.

Крім того, відповідачем не надано доказів належного скерування позивачу або доказів отримання позивачем згаданого акта.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач був позбавлений права на подання письмових пояснень щодо виявлених порушень законодавства про охорону культурної спадщини у відповідності до положень статті 45 Закону України №1805-III та Порядку №321, зафіксованих в акті від 19.09.2018.

Також згідно доводів позивача, жодних повідомлень про розгляд відповідачем матеріалів справи щодо накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини не надходило.

В підтвердження цих доводів позивачем надано довідку, сформовану за даними журналу реєстрації вхідної кореспонденції за період з 01.01.2018 по 31.12.2019, зі змісту якої слідує, що кореспонденція від відповідача, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, Львівської міської ради чи міського голови на адресу підприємства не надходила.

Необхідність завчасного повідомлення обумовлено необхідністю надання особі, відносно якої розглядається питанння про накладення фінансових санкцій, можливості належним чином підготуватися до захисту своїх прав та, у разі необхідності, скористатися правом на отримання професійної правничої допомоги.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «Гримковська проти України» (Grimkovskaya v. Ukraine, заява № 38182/03), рішення від 21.07.2011, Європейський суд з прав людини надав значення таким аспектам. По-перше, Уряд не довів, що перед ухваленням рішення про визначення вулиці Ч. частиною магістральної дороги М04 було підготовлено відповідне техніко-екологічне обґрунтування, а після цього впроваджено розумну політику природокористування. По-друге, Уряд не довів, що заявниця мала реальну можливість брати участь у прийнятті відповідних рішень, включаючи можливість оскарження дій міської влади у незалежному органі. Пам`ятаючи про ці два фактори та Орхуську Конвенцію (див. пункт 39), Суд не може зробити висновок, що у такій справі досягнуто справедливого балансу. Таким чином, було порушення статті 8 Конвенції.

Судом встановлено, що 11.09.2018, 25.09.2018, 23.10.2018, 18.12.2018, 26.12.2018, 06.03.2019, 20.03.2019, 27.03.2019 засідання щодо розгляду питання про накладення штрафу на позивача відкладалися, зокрема, для забезпечення явки позивача та належного його повідомлення.

Разом з тим, відповідачем не обгрунтовано, у який спосіб ним здійснювалась перевіка належного повідомлення позивача про розгляд відносно нього справи про порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення.

Щодо покликань виконавчого комітету Львівської міської ради на те, що місцезнаходження позивача встановити було неможливо, а тому про розгляд справи позивача повідомлено через офіційний сайт Львівської міської ради, судом першої інстанції служно вказано на те, відповідач та треті особи, не були позбавлені можливості та засобів для з`ясування місцезнаходження позивача, зокрема, із даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, який містить відкриті та загальнодоступні відомості, що надаються у вигляді безоплатного доступу через портал електронних сервісів до відомостей з ЄДР, які є актуальні на момент запиту.

При цьому, суд апеляційної інстанції акцентує увагу на тому, що обраний відповідачем спосіб повідомлення позивача не є єдино можливим, а його використання не виключає можливості паралельного використання будь-якого іншого альтернативного способу належного доведення до відома позивачу інформації про розгляд його справи. Множинність способів повідомлення дозволяє уповноваженій посадовій особі обрати один або декілька способів, які забезпечують поінформованість особи.

З`ясовуючи поінформованість особи про час та місце розгляду справи, суд також зважає на поведінку особи, яка притягується до відповідальності. Ухилення від одержання повідомлення або інші недобросовісні дії, які свідчать про намагання уникнути участі в засіданні, не можуть бути підставою для скасування постанови.

Відповідачем не надано доказів того, що з вересня 2018 року по березень 2019 року ним вчинялись вичерпні дії для повідомлення позивача про розгляд справи про накладення штрафу, та наявність станом 27.03.2019 року, тобто на час прийняття оскаржуваної постанови, відомостей щодо належного повідомлення позивача про розгляд справи про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

Доказів навмисного уникнення особою, на яку накладено штраф, участі у розгляді справи матеріали справи не містять та відповідачем таких не надано.

Встановлені обставини у їх сукупності зумовлюють висновок, що позивача позбавлено права брати участь у процесі розгляду питання щодо накладення штрафу, а відтак і подати пояснення, докази щодо виявлених порушень, що свідчить про невідповідність оскарженої постанови критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень.

Крім того, тривалий розгляд справи не узгоджується із приписами частини третьої статті 45 Закону України № 1805-III, якою встановлений десятиденний строк для розгляду питання про притягнення позивача до відповідальності, який за своєюправовою природою є присічним та не може за будь-яких умов продовжуватись відповідачем на його розсуд.

Щодо надання оцінки доводам позивача про необгрунтованість оскаржуваної постанови, суд виходивтьз наступного.

Перевіряючи оскаржувану постанову на предмет відповідності іншим критеріям правомірності, суд першої інстанції вірно зазначив, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. У рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: взяти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Так, критерій прийняття рішень, вчинення (невчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України, яка передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На підставі означає, що суб`єкт владних повноважень:

- має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України;

- зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Критерій прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи.

Порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Так, зі змісту оскаржуваної постанови слідує, що ПП КАС КОНСТАЛТИНГ здійснює незаконні роботи з розширення приміщень будівлі шляхом прибудови та влаштування скляної конструкцій, що завдало, або могло завдати шкоду пам`ятці.

Слід зазначити, що оскаржувана постанова не містить посилання на конкретний акт про вчинення позивачем порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

Разом з тим, у матеріалах справи наявні два акти про вчинення позивачем порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 16.07.2018 та від 19.09.2018.

З досліджених відеозаписів засідань від 11.09.2018, 25.09.2018, 23.10.2018, 18.12.2018, 26.12.2018, 06.03.2019, 20.03.2019, 27.03.2019 щодо розгляду питання про накладення штрафу на позивача судом першої інстанції встановлено, що відповідач особисто не встановлював характеру та змісту правопорушення, не досліджував докази, які стосуються вказаного питання, розгляд справи відбувався формально без з`ясування усіх обставин (засідання щодо позивача тривало близько однієї хвилини), що мають значення для прийняття обґрунтованого рішення.

Також відповідачем при розгляді питання про накладення штрафу на позивача не встановлено, яким чином проведені незаконні роботи завдали, або могли завдати шкоди пам`ятці архітектури та причинно-наслідкового зв`язку між діями позивача та наявними чи можливими наслідками здійснення незаконних робіт.

Слід зазначити, що акт про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 16.07.2018 вичерпав свою дію у зв`язку з прийняттям постанови про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 07.08.2018 № 0005 та відповідно не міг враховуватись чи іншим чином використовуватись для прийняття оскаржуваної постанови.

Таким чином, оцінивши в сукупності докази, суд дійшов висновку, що відповідач починаючи з вересня 2018 почав розгляд справи про накладення штрафу на позивача на підставі акта від 19.09.2018, яку закінчив 27.03.2019 шляхом прийняття оскаржуваної постанови.

Однак, в акті від 19.09.2018 вказано про проведення позивачем незаконних робіт по переплануванню та заміні віконних та дверних заповнень, що завдали, або можуть завдати шкоду пам`ятці культурної спадщини.

Разом з тим, в оскаржувана постанова мотивована тим, що позивач здійснює незаконні роботи з розширення приміщень будівлі шляхом прибудови та влаштування скляної конструкції, що завдало, або могло завдати шкоду пам`ятці.

Тобто, зміст порушення, зафіксованого актом від 19.09.2018, є відмінним від змісту порушення, яке зумовило накладення на позивача фінансових санкцій оскаржуваною постановою.

Також слід зазначити, що оскаржуваною постановою на позивача накладено фінансові санкції у максимальному розмірі 170000,00 грн без наведення обгрунтувань підстав обрання максимального розміру штрафу та його співмірності інкримінованому порушенню.

Водночас, відповідачем, всупереч вимогам ч.2 ст. 77 КАС України, свого обов`язку щодо доказування правомірності свого рішення виконано не було, жодних доводів та доказів на спростування цих тверджень позивача не зазначено.

Наведені обставини враховані судом першої інстанції при перевірці законності та обґрунтованості постанови у справі про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини на відповідність критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, визначених ч.2 ст. 2 КАС України, та наявної підстав для визнання її протиправною.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції поділяє висновок суду першої інстанції щодо наявності в даному випадку підстав для задоволення заявлених Приватним підприємством "КАС КОНСАЛТИНГ" позовних вимог до заступника міського голови з питань розвитку Москаленка Андрія Олександровича, з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, про визнання протиправною і скасування постанови від 27.03.2019 №0013 про накладення фінансових санкцій за порушенення законодавства про охорону культурної спадщини.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Керуючись статтями 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року у справі № 463/3836/19 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний Постанова складена в повному обсязі 26 липня 2021 року.