Постанова

від 17.11.2020 по справі 922/1071/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2020 р. Справа № 922/1071/20

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О. , суддя Крестьянінов О.О. , суддя Шевель О.В.

за участю секретаря судового засідання Курченко В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (вх.№2256Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 06.08.2020 у справі №922/1071/20, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Кухар Н.М., повний текст складено 10.08.2020,

за позовом Акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Газопромислове управління "Шебелинкагазвидобування", смт Донець Балаклійського району Харківської області,

до 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків,

2) Фермерського господарства "Мурафське", с. Мурафа Краснокутського району Харківської області,

про визнання протиправними та скасування наказів, визнання недійсним договорів та скасування реєстрації

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2020 Акціонерне товариство "Укргазвидобування" в особі філії Газопромислове управління "Шебелинкагазвидобування" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, 2) Фермерського господарства "Мурафське" про:

- визнання протиправними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про передачу земельних ділянок з кадастровими номерами 6323581700:03:001:0614, 6323581700:03:001:0615, 6323581700:03:001:0616 в оренду ФГ "Мурафське";

- визнання недійсними з моменту укладення договорів оренди вищевказаних земельних ділянок, укладених між Управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ФГ "Мурафське";

- скасування державної реєстрації права оренди на вказані земельні ділянки.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.08.2020 у справі №922/1071/20 відмовлено у задоволенні позову.

Рішення, з посиланням на приписи статей 23, 125, 126, 152, 155, 158 Земельного кодексу України, ст. 286 Податкового кодексу України, на положення Інструкції «Про порядок складання, видачі, реєстрації з зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право користування землею (в тому числі на умовах оренди)» мотивоване доведенням позивачем порушення його прав, адже при передачі земельних ділянок з кадастровими номерами 632381700:03:001:0614, 632381700:03:001:0615, 632381700:03:001:0616 громадянину ОСОБА_1 та створення Фермерського господарства «Мурафське» , Держгеокадастром не було досліджено факт наявності інших землекористувачів в межах земельної ділянки, яка згідно акту про постійне користування землею від 02.02.1996 року надана позивачу в постійне користування. Однак, дійшовши висновку про правомірність позовних вимог, місцевий господарський суд відмовив у позові за спливом позовної давності, про застосування якої заявив 1-й відповідач.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 06.08.2020 у справі №922/1071/20 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити в повному обсязі позовні вимоги АТ "Укргазвидобування" про визнання протиправними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди та скасування їх реєстрації. Також просить стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та Фермерського господарства "Мурафське" на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" витрати по сплаті судового збору.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач звернувся до суду за захистом своїх прав в межах строку позовної давності, обраховуючи його з 23.08.2019, тобто від дня, коли він дізнався про порушення свого права, отримавши відмову державного кадастрового реєстратора Відділу у Краснокутському району ГУ Держгеокадастру у Харківській області у внесенні у ДЗК відомостей, у зв`язку з знаходженням в межах земельної ділянки, яку передбачалось зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Також скаржником зазначено, що до спірних правовідносин не застосовується позовна давність, адже на його думку, спір у даній справі по суті є про усунення перешкод у праві користування земельною ділянкою, а правопорушення є таким, що триває у часі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду Харківської області від 06.08.2020 у справі №922/1071/20, призначено справу до розгляду на "20" жовтня 2020 р. о 11:00 у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, каб. № 104.

В судовому засіданні 20.10.2020 оголошено перерву до 17.11.2020.

В судовому засіданні 17.11.2020 представник 2-го відповідача не з`явився, про причини неявки не повідомив, однак належним чином повідомлений про розгляд справи 17.11.2020, про що свідчать повернуте на адресу суду поштове повідомлення з відмітками про отримання поштової кореспонденції - ухвали суду від 20.10.2020.

Присутні в судовому засіданні 17.11.2020 представники позивача та 1-го відповідача підтримали свої вимоги. Представник заявника апеляційної скарги наполягав на задоволенні апеляційної скарги, просив суд скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 06.08.2020 у даній справі та задовольнити позовні вимоги, навів відповідні пояснення. Представник 1-го відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, зазначав про законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення, просив суд залишити його без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами у відповідності до статті 269 ГПК України, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Звертаючись до суду з позовом про визнання протиправними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області про передачу земельних ділянок з кадастровими номерами 6323581700:03:001:0614, 6323581700:03:001:0615, 6323581700:03:001:0616 в оренду ФГ "Мурафське" та визнання недійсними договорів оренди вищевказаних земельних ділянок, укладених між Управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ФГ "Мурафське" позивач зазначає про те, що вищевказаними наказами, ГУ Держгеокадастр у Харківській області порушено право позивача на користування зазначеними земельними ділянками, з огляду на таке.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, серія ХР-18-31-000066, виданого 02.02.1996, Краснокутському нафтогазопромислу, структурному підрозділу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (позивач) було надано в постійне користування 100,8 га землі, що розташована за межами населених пунктів, на території Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області.

Разом з тим, Краснокутский нафтогазопромисел шляхом реорганізації передав права користування земельною ділянкою, що існували на підставі Державного акту постійного користування серія ХР-18-31-000066, виданого 02.02.1996, позивачу у даній справі, що підтверджується наступним.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України № 1173 від 24.07.1998 "Про розмежування функцій з видобування, транспортування, зберігання і реалізації природного газу, спільним Наказом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" № 68/234 від 06.11.1998 та Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України № 234 від 06.11.1998 "Про реорганізацію АТ "Укргазпром", з 01.01.1999 було реорганізовано АТ "Укргазпром", внаслідок чого Краснокутський нафтогазопромисел був виділений та переданий до ДК "Укргазвидобування".

27.12.2012 на підставі наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України № 529 від 18.07.2012 "Про реорганізацію в публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування", дочірню компанію "Укргазвидобування" було реорганізовано в публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування". Товариство є правонаступником усіх майнових та немайнових прав і обов`язків ДК "Укргазвидобування".

Рішенням акціонера № 237 Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" від 21.05.2018 змінено тип, найменування Товариства та внесено зміни до статуту Товариства шляхом затвердження його у новій редакції. Згідно з вказаним рішенням, найменування Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" змінено.

Отже, зазначене підтверджує набуття АТ "Укргазвидобування" права постійного користування земельними ділянками, наданих Краснокутському нафтогазопромислу 02.02.1996 на підставі Державного акту на право постійного користування землею, серія ХР-18-31-000066.

28.09.2016 позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Харківській області з листом №8-02-10499-3 про надання згоди про відновлення меж земельних ділянок сільськогосподарського призначення на території Качалівської сільської ради Краснокутського ра йону Харківської області (а.с.167 т.1).

28.10.2016 наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області №11876-СГ надано ПАТ Укргазвидобування згоду на відновлення меж земельної ділянки площею 100,8 га, що перебуває в постійному користуванні на підставі державного акту на право постійного користування землею №ХР-18-31-000066 (а.с. 168 т.1).

Як зазначає позивач, 29.12.2017 між ним та ТОВ "Енергосинтез" укладено Договір з № 41/17ю від 29.12.2017 на виконання комплексу робіт по розробці технічної документації із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), що передані позивачу у користування на підставі Державного акту на право постійного користування серії ХР-18-31-000066, виданого 02.02.1996.

14.08.2019 після виконання робіт за договором, ТОВ "Енергосинтез" звернулось до державного кадастрового реєстратора Відділу у Краснокутському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківської області із заявою про внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру.

Рішеннями від 23.08.2019 № РВ - 6302186152019 та № РВ - 6302186142019 державний кадастровий реєстратор Відділу у Краснокутському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківської області відмовив у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру (змін до них), у зв`язку із знаходженням в межах земельних ділянок, які передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини, а саме:

Земельна ділянка № 2 має перетин: на 5,5921% із земельною ділянкою кадастровий номер 6323581700:03:001:0705, код КВЦПЗ 01.02 для ведення фермерського господарства, державної форми власності, що не передана в користування, та на 90,8457% із земельною ділянкою кадастровий номер 6323581700:03:001:0614, код КВЦПЗ 01 землі сільськогосподарського призначення, що передана в оренду ФГ "Мурафське", номер запису в державному реєстрі прав 11681335.

Земельна ділянка № 3 має перетин: на 55,3192% із земельною ділянкою кадастровий номер 6323581700:03:001:0615, код КВЦПЗ 01 землі сільськогосподарського призначення, що передана в оренду ФГ "Мурафське", номер запису в державному реєстрі прав 11681074 та на 31,3625% із земельною ділянкою кадастровий номер 6323581700:03:001:0616, код КВЦПЗ 01 землі сільськогосподарського призначення, що передана в оренду ФГ "Мурафське", номер запису в державному реєстрі прав 11681578.

Як вбачається з матеріалів справи, наказами ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 31.08.2015 № 1352-СГ, № 1353-СГ, № 1354-СГ Ломаці Анатолію Івановичу надано в оренду строком на 49 років земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, площею 22,7937 га із кадастровим номером 6323581700:03:001:0615, зареєстровану у Державному реєстрі речових прав 14.08.2015 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 703610063235), строком на 49 років земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, площею 12,9853 га із кадастровим номером 6323581700:03:001:0616, зареєстровану у Державному реєстрі речових прав 14.08.2015 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 703578463235), строком на 49 років земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, площею 46,6041 га із кадастровим номером 6323581700:03:001:0614 зареєстровану у Державному реєстрі речових прав 14.08.2015 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 703632463235), відповідно (а.с. 79-81, т.1 ).

Пунктами 3.1 вказаних наказів ОСОБА_1 зобов`язано укласти договори оренди з Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області.

15.10.2015 між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області укладені договори оренди землі, відповідно до яких ОСОБА_1 передаються земельні ділянки з кадастровими номерами 6323581700:03:001:0615, 6323581700:03:001:0616, 6323581700:03:001:0614, строком на 49 років (а.с.82-110 т.1).

Згідно інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 27.01.2017 проведено державну реєстрацію Фермерського господарства Мурафське .

Засновниками ФГ Мурафське стали ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .

Додатковими угодами від 06.04.2017 преамбулу вказаних вище договорів оренди викладено в новій редакції, де замінено орендаря за договором - ОСОБА_1 на Фермерське господарство Мурафське , а також внесені зміни до пунктів 5, 9, 30 та 36 договорів оренди від 06.04.2017 .

Позивач зазначає, що саме 23.08.2019 йому стало відомо про перетин земельних ділянок із земельними ділянками з кадастровими номерами 6323581700:03:001:0614, 6323581700:03:001:0615, 6323581700:03:001:0616, надання Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області дозволів на розроблення документації із землеустрою, укладення договорів оренди від 15.10.2015 та передачу у користування ФГ "Мурафське" вказаних земельні ділянки.

1-й відповідач звернувся до суду першої інстанції з заявою про застосування позовної давності, в якій зазначив, що позивачем заявлений даний позов з пропуском позовної давності, адже про користування ОСОБА_1 спірними земельними ділянками, АТ Укргазвидобування стало відомо 05.11.2015, коли він звернувся зі скаргою до Прокуратури Харківської області, в якій просив перевірити правові підстави реєстрації права оренди земельних ділянок, наданих ОСОБА_1 та законність дій відділу Держгеокадастру Краснокутського району Харківської області з погодження землевпорядної документації та внесення відомостей до Державного земельного кадастру про державну реєстрацію земельних ділянок, надання ОСОБА_1 частини земельної ділянки, що перебуває у користуванні ПАТ Укргазвидобування на підставі державного акту на право постійного користування серії ХР-03-31-000066 від 02.02.1996 р.

06.08.2020 Господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване судове рішення у даній справі. Як зазначалось, суд першої інстанції відмовив у позові за спливом позовної давності.

Відповідно до статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи, що доводи апеляційної скарги позивача зводяться до безпідставного застосування судом першої інстанції позовної давності, колегія суддів, враховуючи приписи статті 269 ГПК України, розглядає рішення Господарського суду Харківської області від 06.08.2020 у цій частині.

Як вбачається, позивач заперечуючи проти застосування судом першої інстанції позовної давності в апеляційній скарзі зазначає, що він дізнався про порушення його прав, як користувача земельними ділянками, наданими у користування на підставі Державного акту на право постійного користування серії ХР-03-31-000066 від 02.02.1996, саме 23.08.2019, отримавши відмову державного кадастрового реєстратора у реєстрації земельних ділянок, а ні з жовтня 2015 року, коли дізнався про проведення ОСОБА_1 робіт з дискування на цих земельних ділянках.

До того ж, позивач зазначає, що правопорушення з боку відповідачів є триваючим у часі, а також про те, що позов сам по собі є негаторним, тому позовна давність за такими позовами не застосовується.

У своїх поясненнях наданих суду апеляційної інстанції 12.11.2020 позивач зазначає, що даний позов покликаний ефективно захистити права заявника, та є по суті позовом про усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимог про повернення такої земельної ділянки.

Розглянувши вказане рішення на предмет правильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та надаючи оцінку аргументам місцевого господарського суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною 1 статті 261 ЦК України, унормовано, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

То ж, досліджуючи підстави застосування судом першої інстанції позовної давності до спірних правовідносин, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.11.2015 ПАТ Украгазвидобування в особі філії газопромислового управління Шебелинкагазвидобування звернулось до Прокуратури Харківської області зі скаргою (а.с. 77 т.1), в якій просило перевірити правові підстави реєстрації права оренди земельних ділянок, наданих ОСОБА_4 , та законність дій відділу Держгеокадастру Краснокутського району Харківської області з погодження землевпорядної документації та внесення відомостей до Державного земельного кадастру про державну реєстрацію ОСОБА_1 надання в оренду частини земельної ділянки, що перебуває у користуванні ПАТ Украгазвидобування в особі філії газопромислового управління Шебелинкагазвидобування на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ХР-03-31-000066 від 02.02.1996 та вжити необхідних заходів з метою припинення порушення прав товариства.

В цій скарзі заявником зазначено, що починаючи з 29.10.2015 без будь-яких погоджень з Товариством (ПАТ Украгазвидобування в особі філії газопромислового управління Шебелинкагазвидобування ), який є постійним користувачем земельної ділянки на підставі державного акту, громадянин ОСОБА_1 розпочав роботи з дискування на зазначеній земельній ділянці.

Також, з цієї скарги слідує, що Товариству стало відомо, що на вказані земельні ділянки 19.10.2015 Лозівським міським управління юстиції Харківської області було надано витяги про право оренди земельними ділянками (кадастрові номери: 6323581700:03:001:0614, 6323581700:03:001:0615, 6323581700:03:001:0616) терміном на 49 років ОСОБА_1 .

До скарги скаржником додані, зокрема, копії витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №11681578, №11681074, №11681335.

Колегія суддів зазначає, що набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.

Тобто, звертаючись зі скаргою до прокуратури, позивач вже був обізнаний про неправомірне сформування спірних земельних ділянок, надання їх в оренду та фактичне користування ними з боку ОСОБА_1 починаючи з жовтня 2015 року.

Як вбачається, позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування наказів 1-го відповідача від 31.08.2015 про надання в оренду спірних земельних ділянок а також про визнання недійсними договорів оренди землі від 15.10.2015 щодо надання ОСОБА_1 в оренду спірних земельних ділянок.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними наказів та договорів оренди землі, позивач зазначає про своє порушене суб`єктивне матеріальне право користувача земельними ділянками, відповідно і реєстрації такого права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, саме з підстави неправомірного формування спірних земельних ділянок та надання їх в оренду ОСОБА_1 у зв`язку з їх явним перетином із земельними ділянками позивача.

Натомість, як вбачається, про порушення свого права як землекористувача, і ОСОБА_1 і Головним Управлінням Держгеокадастра у Харківській області, позивач був обізнаний ще у 2015 році, звернувшись у листопаді 2015 до прокуратури із скаргою, де виклав наведені обставини.

Зміст статті 261 ЦК України, якою регулюється початок перебігу позовної давності, вказує на те, що правильність обчислення цього строку пов`язується як із суб`єктивним критерієм, тобто коли про порушене право довідався або міг довідатися потерпілий, так і з об`єктивним - можливістю потерпілого знати про ці обставини.

Презумпція обізнаності особи про порушення її прав може бути спростована іншою стороною у справі, що кореспондується зі змістом статті 74 ГПК України щодо обов`язку сторони господарського процесу довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами довідалася та могла довідатися у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Даний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.11.2019 року №914/3224/16.

Таким чином, доведеним у даній справі є факт того, що позивач довідався про порушення свого суб`єктивного матеріального права у жовтні 2015 року, коли дізнався про користування ОСОБА_1 частинами земельних ділянок, які надані у постійне користування позивачу. Також доведеним є факт порушення прав позивача Головним Управлінням Держгеокадастру у Харківській області також у 2015 році, оскільки про сформування земельних ділянок та надання їх в оренду ОСОБА_1 , позивачу також було відомо у листопаді 2015 року.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача про те, що суб`єктний склад сторін у даній справі унеможливлює застосування позовної давності до спірних правовідносин, оскільки не Фермерське господарство Мурафське порушило його право на користування земельними ділянками, а саме ОСОБА_1 , відомості про якого були у Державному земельному кадастрі та Реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо спірних земельних ділянок станом на час звернення до прокуратури зі скаргою (05.11.2015), виходячи з такого.

Як встановлено під час розгляду даної справи, Фермерське господарство Мурафське створено 27.01.2017, засновниками є: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .

Відповідно до статті 1 Закону України Фермерське господарство , фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону. Фермерське господарство має найменування та може мати печатки. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець.

Згідно зі статтею 8 України Фермерське господарство , фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини першої статті 12 наведеного закону, землі фермерського господарства можуть складатися із, зокрема, земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

З наведених норм права вбачається, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію на земельних ділянках, наданих їм в оренду для ведення фермерського господарства. При цьому фермерське господарство створюється після набуття громадянином, який виявив бажання створити фермерське господарство, права користування земельною ділянкою.

Отже, в силу наведених вище норм права після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації. Подібні висновки неодноразово викладались Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 628/778/18, від 02 жовтня 2019 року у справі № 922/538/19.

Таким чином, ОСОБА_1 набувши право користування на спірні земельні ділянки створив Фермерське господарство Мурафське для ведення сільськогосподарської діяльності, після чого шляхом внесення змін до договору оренди землі, ФГ Мурафське набуло статусу орендаря, як це прямо передбачено законом.

У справі № 712/8916/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття сторона у спорі може не бути тотожним за змістом поняттю сторона у цивільному процесі : сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Таким чином, обставини, що склалися у даній справі свідчать про те, що право користування спірними земельними ділянками на підставі оренди перейшло від ОСОБА_1 до ФГ Мурафське в силу закону, а тому наведені вище доводи позивача про неможливість застосування позовної давності із-за суб`єктного складу сторін даної справи не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Що ж до доводів позивача, про те, що даний спір є негаторним, та фактично заявлений про усунення перешкод у праві користування, а тому позовна давність до таких правовідносин не застосовується, колегія суддів зазначає наступне.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює в користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від учинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов`язаних із позбавленням його володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц).

Тлумачення статті 15, 16 ЦК України дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження майном, що перебуває у приватній власності, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, або шляхом виселення (негаторний позов).

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04.11.2020 у справі №522/17929/16-ц.

Натомість, у даній справі позов заявлений про визнання протиправними та скасування наказів та визнання недійсними договорів оренди землі заінтересованою особою, що не є негаторним позовом, у розумінні наведених висновків Верховного Суду.

В пункті 47 постанови від 20.10.2020 у справі №910/13356/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про те, що до позовної вимоги про визнання недійсним договору за загальним правилом можуть застосовуватися наслідки спливу позовної давності.

Також до аналогічного висновку у пункті 12.17 дійшов Верховний Суд у постанові від 05.03.2019 № 908/1409/17, де зазначив, що: предметом позову у цій справі є вимога про відновлення порушеного права на вільне розпорядження та користування земельною ділянкою шляхом визнання недійсним договору та зобов`язання повернути її належному землекористувачу, а не усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном за статтею 391 ЦК України, коли право власності підлягає захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння (негаторний позов), тобто правопорушення, на яке посилається Прокурор як на підставу позову, не можна вважати триваючим, оскільки воно пов`язане з моментом вибуття майна з володіння Позивачів .

Таким чином, позовна давність до позовних вимог, що заявлені у даній справі застосовується, оскільки вказаний інститут спрямований на забезпечення визначеності та стабільності цивільних правовідносин.

Отже, встановлені колегією суддів під час апеляційного провадження обставини дають підстави для висновку про законність і обгрунтованність оскаржуваного рішення суду, адже воно прийнято при повному дослідженні та з`ясуванні обставин справи, та доказів на їх підтвердження, при правильному застосуванні норм матеріального права, при відсутності порушень норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в матеріалах даної справи та спростовуються доводами викладеними в мотивувальній частині даної постанови.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 74 ГПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Обставини встановлені судом апеляційної інстанції при розгляді даної справи не призвели до задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскаржуваного судового акту, у зв`язку з чим рішення Господарського суду Харківської області від 06.08.2020 у даній справі залишається колегією суддів без змін, як таке, що відповідає завданню господарського судочинства, прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права та при повному з`ясуванню всіх обставин, що мають значення для вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282, ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 06.08.2020 у справі №922/1071/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286- 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 20.11.2020

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя О.В. Шевель