Рішення

від 20.11.2020 по справі 484/2617/20

ПЕРВОМАЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 484/2617/20

Провадження № 2/484/1177/20 р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.11.2020 року Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

в складі: головуючого - судді Панькова Д.А.

секретаря судового засідання - Панчук О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Первомайську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПСП "НІКО", ОСОБА_2 про визнання договору оренди землі недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

13.08.2020 року позивач звернувся до суду із позовом про визнання договору оренди землі недійсним, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що згідно Державних актів на право власності на земельну ділянку Серії ЯЕ№ 933638, виданого 13.08.2008 року Первомайською районною держаною адміністрацією Миколаївської області та Серії ЯЕ № 933637, виданого 13.08.2008 року Первомайською районною держаною адміністрацією Миколаївської області, йому на праві приватної власності належать земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 4825484600:02:000:0556 площею 3,92 га та кадастровий номер 4825484600:02:000:1299 площею 0,40 га, які розташовані на території Лисогірської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

У 2018 році він дізнався, що ним нібито було укладено договір оренди, зазначених вище земельних ділянок з Приватним сільськогосподарським підприємством НІКО , а також вказаний договір вже пройшов державну реєстрацію.

Разом з тим, позивач будь-якого договору насправді з зазначеною вище особою ніколи не укладав.

З метою перевірки інформації щодо наявності зареєстрованих договорів оренди належних ОСОБА_1 земельних ділянок, було направлено на адресу Відділу у Первомайському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області відповідний адвокатський запит за № 325 від 06.06.2018 року.

Відповідно до наданої Відділом у Первомайському районі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області відповіді № 324/118-18 від 08.06.2018 року, згідно з Книгою записів державної реєстрації договорів оренди землі по Лисогірській сільській раді 28.10.2008 року було внесено запис за № 040802200189 про реєстрацію договору оренди землі, укладеного між громадянином ОСОБА_1 та ПСП НІКО , на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 4,32 га в межах території Лисогірської сільської ради терміном на 49 років.

Разом з тим, позивач ніколи не мав наміру укладати договір оренди земельних ділянок з ПСП НІКО , ані позивач до відповідача, ані відповідач до позивача з відповідними пропозиціями не зверталися, вказаний договір позивачем з відповідачем ніколи не укладався та не підписувався. Більше того, позивач взагалі ніколи не бачив вказаного договору, оскільки відповідач позивачеві примірник угоди не надавав.

Як в подальшому стало відомо, 15 серпня 2008 року ОСОБА_2 , діючи від імені позивача на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області 14 січня 2005 року за реєстраційним номером 180, уклав з ПСП НІКО оспорюваний договір оренди землі, за яким ПСП НІКО отримало в строкове платне користування земельну ділянку площею 4,32 га сільськогосподарського призначення оренду в межах території Лисогірської сільської ради строком на 49 років.

ОСОБА_2 є директором та кінцевим беніфіціарним власником підприємства. А тому, шляхом реалізації своїх повноважень як керівника ПСП НІКО , передбачених статутом, ОСОБА_2 також діяв від імені ПСП НІКО як орендар, тому спірний договір оренди землі підлягає визнанню недійсним, оскільки укладаючи спірний договір від імені позивача, ОСОБА_2 діяв в інтересах ПСП НІКО та у своїх власних інтересах як кінцевий беніфіціарний власник товариства.

Факт підписання вище вказаного договору оренди землі ОСОБА_2 від імені позивача, на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області 14 січня 2005 року за реєстраційним номером 180, був встановлений Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області у рішенні від 11.02.2020 року по справі № 484/4267/19 (копія рішення додається).

Згідно частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до частин другої, третьої статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов`язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЗУ Про оренду землі , договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору та умови, що визначені законом як істотні.

Згідно ч. 1 ст. 210 ЦК України, правочин, який підлягає державній реєстрації, є вчинений з моменту його державної реєстрації.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У свою чергу, ч. 3 ст. 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Вказані висновки також узгоджуються із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 323/19/16-ц (провадження № 61- 14514ск18) та від 10 січня 2019 року у справі № 323/1550/17-ц (провадження № 61- 40550св18).

Таким чином, оскільки ОСОБА_2 уклав договір оренди належної довірителю земельної ділянки з ПСП НІКО , керівником якого є він сам, не повідомивши довірителя, вважає, що вище зазначений договір оренди землі укладений з порушенням вимог частини третьої статті 238 ЦК України, а тому має бути визнаний недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України.

Також позивач просив стягнути на його користь судові витрати в сумі 5840,80 грн.

09.10.2020 р. на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти задоволення позову, вважаючи позовні вимоги надуманими, безпідставними та необґрунтованими, посилався на наступне.

14 січня 2005 року приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області за реєстраційним номером 180, було видано довіреність за підписом довірителя ОСОБА_1 . Даною довіреністю, він уповноважив ОСОБА_2 представляти його інтереси в усіх установах, вчинення від його імені пра-вочинів щодо передачі в оренду належної йому земельної частки (паю) на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай), виданого Первомайською райдержадміністрацією Миколаївської області 03.12.1996 року серії МК № 0087812, зареєстрованого в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 03.12.1996 року за № 3405, отримання грошових коштів по укладеним договорам, а також розписуватися за нього.

Саме в подальшому відповідно до довідки Держгеокадастру у Первомайському районі Миколаївської області від 31.10.2019 року № 483/118-19, взамін сертифікату серії МК № 0087812, ОСОБА_1 було видано 13.08.2008 року державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЕ № 933638 та серії ЯЕ № 933637.

Відповідно до ст. 244 ЦК України: "Довіреністю є письмовий документ, який видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами". Тобто цей документ свідчить, що його пред`явник - повірений - є представником особи, яка видала довіреність, довірителя і має право здійснювати від імені останнього визначені дії.

На підставі вказаної довіреності представляючи інтереси свого довірителя ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від імені свого довірителя уклав (підписав) 15.08.2008 року договір оренди земельної ділянки з Приватним сільськогосподарським підпри-ємством Ніко строком на 49 років, який зареєстровано у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із частинами першою, третьою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до частин другої, третьої статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Повноваження представника фізичної особи може здійснюватися за довіреністю, якою є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов`язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Статтею 248 ЦК України визначено, що представництво за довіреністю припиняється в тому числі у разі скасування довіреності особою, яка її видала. У разі припинення представництва за довіреністю, представник зобов`язаний негайно повернути довіреність.

Відповідно до статті 249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно із частинами першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою і шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Доводи наведені в позові про те, що укладаючи спірний договір оренди ОСОБА_2 діяв в інтересах Приватного сільськогосподарського підприємства Ніко , оскільки є його учасником, а значить і у власних інтересах так як він є особою, яка безпосередньо зацікавлена в господарській діяльності цієї юридичної особи, а тому оскаржуваний договір також має бути визнаний недійсними з підстав порушення частини першої статті 232 та частини третьої статті 238 ЦК України, не заслуговують на увагу, оскільки кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тобто, позивачем в позові не обґрунтовано, що оспорюваний договір оренди укладений представником на невигідних для нього умовах і такий договір суперечать його інтересам.

Саме такого висновку дійшов Верховний суд України в своїй постанові від 22 квітня 2019 року в цивільній справі № 623/2518/17, що підставою для визнання правочину недійсним є роз-ходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору.

Окрім того, звертає увагу суду на ту обставину, що відповідно до видаткового касового ордеру № б/н від 19 серпня 2008 року, на якому стоїть власноручний підпис ОСОБА_1 , з якого вбачається, що останній отримав орендну плату в розмірі 10 000 грн., що свідчить про безпідставність доводів позивача з приводу того, що він не був обізнаний про перебування належної йому земельної ділянки в оренді ПСП НІКО .

Так, позивач був обізнаний про те, що належна йому земельна ділянка перебуває у оренді, отримував орендну плату, в тому числі наперед за майбутнє користування землею за період з 2008-2014 рік.

Факт отримання орендної плати позивачем свідчить проте, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

В зв`язку з вище викладеним стає відомо, що обставин, вказаних позивачем як підстави, для визнання спірного договору недійсним не встановлено, тобто не виявленні правопорушення на які посилається позивач. Вказані позивачем підстави для визнання спірного договору недійсним не знайшли свого підтвердження, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Крім того, 08.10.2020 р. відповідач надав заяву про застосування строків позовної давності по справі, що на його думку також є підставою для відмови у задоволенні позову.

Представники сторін в судове засідання надали заяви про розгляд справи у їх відсутність, враховуючи їх доводи зазначені в позовній заяві та відзиві.

Дослідивши матеріали справи, матеріали цивільної справи № 484/4267/19, на рішення в якій посилається позивач, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 - 78, ч.ч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Згідно ч. 4 ст. 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, що визначено п.1 ч. 1 ст.11 ЦК України.

За змістом ст.792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму, регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Відповідно до ч.1 ст. 6 Закону України Про оренду землі орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в поряду, передбачених ЗК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі (далі - Закон) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтями 16 Закону Про оренду землі оренда земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

При цьому сторони договору можуть вчиняти дії, спрямовані на укладення договору як особисто, так і через своїх представників, що діють чи за нотаріально посвідченою довіреністю, виданою стороною, або за цивільно-правовим договором, наприклад, договором доручення.

Зокрема, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, а згідно зі ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, наявність волевиявлення учасника правочину на укладання угоди, саме на зазначених в ній умовах, вільність такого волевиявлення і відповідність його внутрішній волі є необхідною умовою дійсності правочину. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

З матеріалів справи та матеріалів цивільної справи № 484/4267/19 вбачається, та судом встановлено, що згідно Державних актів на право власності на земельну ділянку Серії ЯЕ№ 933638, виданого 13.08.2008 року Первомайською районною держаною адміністрацією Миколаївської області та Серії ЯЕ № 933637, виданого 13.08.2008 року Первомайською районною держаною адміністрацією Миколаївської області, йому на праві приватної власності належать земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 4825484600:02:000:0556 площею 3,92 га та кадастровий номер 4825484600:02:000:1299 площею 0,40 га, які розташовані на території Лисогірської сільської ради Первомайського району Мико-лаївської області.

14 січня 2005 року приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області за реєстраційним номером 180, було видано довіреність за підписом довірителя ОСОБА_1 . Даною довіреністю, він уповноважив ОСОБА_2 представляти його інтереси в усіх установах, вчинення від його імені правочинів щодо передачі в оренду належної йому земельної частки (паю) на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай), виданого Первомайською райдержадміністрацією Миколаївської області 03.12.1996 року серії МК № 0087812, зареєстрованого в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 03.12.1996 року за № 3405, отримання грошових коштів по укладеним договорам, а також розписуватися за нього.

Відповідно до довідки Держгеокадастру у Первомайському районі Миколаївської області від 31.10.2019 року № 483/118-19, взамін сертифікату серії МК № 0087812, ОСОБА_1 було видано 13.08.2008 року державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЕ № 933638 та серії ЯЕ № 933637.

На підставі вказаної довіреності представляючи інтереси свого довірителя ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від імені свого довірителя уклав 15.08.2008 року оспорюваний правочин - договір оренди земельної ділянки з Приватним сільськогосподарським підприємством Ніко строком на 49 років, який зареєстровано у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі.

Пізніше, відповідно до видаткового касового ордеру № б/н від 19 серпня 2008 року, на якому стоїть власноручний підпис ОСОБА_1 , останній отримав орендну плату в розмірі 10000 грн.

З огляду на вищевикладені норми права, на переконання суду викладене свідчить, про те, що позивач ОСОБА_1 нотаріально посвідченою довіреністю уповноважив Чатікяна А.Ф. укласти договір оренди належної йому землі саме із ПСП НІКО , після чого отримував орендну за цим договором, а отже ОСОБА_2 , укладаючи договір, діяв в інтересах довірителя та в межах своїх повноважень за довіреністю, а тому підстав для визнання правочину недійсним по причинам, наведеним у даному позові немає.

Інших підстав, які б давали суду можливість визнати договір недійсним, позивач не назвав.

Керуючись ст.ст. 2, 10-13, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволені позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ПСП "НІКО" (вул. Шевченка, 34а, с. Лиса Гора, Первомайський р-н, Миколаївська обл., ЄДРПОУ: 00429068), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про визнання недійсним договору оренди землі від 15.08.2008 р., укладеного між ОСОБА_1 та ПСП "Ніко", зареєстрованого у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Лисогірській сільській раді Первомайського району Миколаївської області за № 040802200189 від 28.10.2008 р. - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області.

Дата складання повного тексту рішення 20.11.2020 р.

Суддя: