Ухвала

від 19.11.2020 по справі 910/13411/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 910/13411/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю Укрзернотранс - КО - не з`явився,

відповідача - акціонерного товариства Українська залізниця в особі філії Центр транспортної логістики акціонерного товариства Укрзалізниця - Куць О.В., адвокат (ордер від 19.03.2020 АА № 1023355),

розглянувши матеріали касаційної скарги акціонерного товариства Українська залізниця

на рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2020 (суддя Лиськов М.О.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 (головуючий суддя: Козир Т.П., судді: Чорногуз М.Г., Коробенко Г.П.)

у справі № 910/13411/19

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Укрзернотранс - КО (далі - Товариство)

до акціонерного товариства Українська залізниця в особі філії Центр транспортної логістики акціонерного товариства Укрзалізниця (далі - Залізниця в особі філії)

про зобов`язання внести зміни до особового рахунку,

згідно з розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 16.11.2020 № 29.3-02/3017 проведено повторний автоматичний розподіл справи № 910/13411/19 у зв`язку з перебуванням судді Булгакової І.В. у відпустці,

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Залізниці в особі філії про зобов`язання внести зміни до особового рахунку Товариства № 8210922, відкритого на підставі договору від 14.02.2018 № 09690/ЦТЛ - 2018 про надання послуг шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошових коштів у сумі 26 130,60 грн.

Позовні вимоги мотивовані, зокрема, тим, що при проведенні розрахунків за надані послуги за накладними №№ 32959108, 33157603, 33180308, 33101429, 33128802 відповідачем неправомірно нарахована і списана з особового рахунку позивача плата за користування вагонами у сумі, що на 26 131,60 грн. більша, ніж вартість фактично наданих послуг.

У процесі розгляду справи Товариством подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій останнє, зокрема, зазначало, що після звернення з даним позовом відповідачем повернуто на особовий рахунок позивача 9 402,48 грн., у зв`язку із чим позивач просив зобов`язати відповідача внести зміни до особового рахунку шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошових коштів у сумі 16 728,12 грн. Вказана заява прийнята судом до розгляду згідно з протокольною ухвалою від 24.12.2019.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.01.2020 у справі № 910/13411/19 позовні вимоги (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) задоволено частково: зобов`язано Залізницю в особі філії внести зміни до особового рахунку Товариства № 8210922, відкритого на підставі договору від 14.02.2018 № 09690/ЦТЛ - 2018 про надання послуг шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошових коштів у сумі 16 728,12 грн.; провадження у справі в частині вимоги про стягнення 9 402,48 грн. закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України); стягнуто із Залізниці в особі філії на користь Товариства судовий збір у розмірі 1 229,77 грн.

Рішення суду першої інстанції (в частині задоволення позову) мотивовано обґрунтованістю заявлених позовних вимог. В частині закриття провадження у справі, суд першої інстанції зазначив про те, що оскільки відповідачем 26.09.2019 здійснено часткове повернення коштів у сумі 9 402,48 грн. (сплачено частину заборгованості) на особовий рахунок Товариства, отже, відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України, є підстави для закриття провадження в цій частині позовних вимог за відсутності предмета спору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 у справі № 910/13411/19 апеляційну скаргу Залізниці задоволено частково, рішення суду першої інстанції змінено шляхом викладення його мотивувальної частини в іншій редакції, а саме: позовні вимоги Товариства задоволено повністю; зобов`язано Залізницю в особі філії внести зміни до особового рахунку Товариства № 8210922, відкритого на підставі договору від 14.02.2018 року № 09690/ЦТЛ - 2018 про надання послуг шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошових коштів у сумі 16 728,12 грн.; стягнуто із Залізниці в особі філії на користь Товариства 1921,00 грн. судового збору.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд не погодився з висновком місцевого господарського суду в частині закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, мотивуючи зазначене тим, що заява про зменшення розміру позовних вимог на суму 9 402,48 грн. подана позивачем 24.12.2019, тобто до закінчення підготовчого засідання у справі і протокольною ухвалою від 24.12.2019 суд першої інстанції прийняв вказану заяву до розгляду, ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті. Отже, заява про зменшення розміру позовних вимог відповідно до приписів пункту 2 частини другої статті 46 ГПК України прийнята судом до розгляду, у зв`язку з чим відповідно до статті 163 ГПК України має місце нова ціна позову - 16 728,12 грн. , виходячи з якої й вирішується даний спір. Разом з тим апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача внести зміни до особового рахунку позивача шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошових коштів у сумі 16 728,12 грн. є обґрунтованими, доведеними і підлягають задоволенню. Водночас апеляційний господарський суд вказав, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції також невірно здійснив розподіл судових витрат (суми сплаченого позивачем судового збору), помилково зазначивши про часткове задоволення позову та, відповідно, безпідставно зменшивши суму судового збору до 1 229,77 грн., отже, в цій частині рішення суду першої інстанції також підлягає зміні: з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 921,00 грн. судового збору з позовної заяви.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції і постановою суду апеляційної інстанції, 05.08.2020 Залізниця звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою (з урахуванням усунутих недоліків касаційної скарги), в якій просила зазначені судові рішення зі справи скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020 (далі - у редакції, чинній з 08.02.2020).

Касаційну скаргу (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги), з посиланням на приписи частини другої статті 287 ГПК України мотивовано тим, що під час ухвалення оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 20.09.2019 у справі № 910/7230/18 , а саме не враховано те, що підстави звільнення від плати за користування вагонами є вичерпними і передбачені приписами статті 121 Статуту залізниць України та пункту 16 Правил користування вагонами і контейнерами.

Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги , які стали підставою для відкриття касаційного провадження , та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 06.10.2020, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі, розгляд касаційної скарги призначено на 19.11.2020.

Товариство у відзиві на касаційну скаргу просило відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити постанову апеляційного господарського суду без змін, посилаючись, зокрема, на її законність та обґрунтованість.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Суд зазначає, що можливість касаційного провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником у касаційній скарзі), покладається на скаржника.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/13411/19 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними .

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Верховний Суд відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у справі № 910/13411/19 ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 20.09.2019 у справі № 910/7230/18 , оскільки зміст правовідносин, їх предмет, підстави та правове регулювання, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначеній справі і у справі № 910/13411/19 є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично - доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів , що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Так, у справі № 910/7230/18, на яку скаржник посилається в обґрунтування доводів касаційної скарги, предметом судового розгляду було стягнення грошових коштів за договором надання транспортно - експедиторських послуг . У цій справі судами встановлено, що Клієнт, як сторона за договором, через невжиття дій з розпорядження власним вантажем, який знаходився на прикордонно - передавальних станціях, спричинив затримку вагонів (тобто, затримка вагонів сталася саме з вини Клієнта). У зв`язку з наведеним, Залізницею нарахований додатковий збір за простій вагонів, який був оплачений (списаний з особового рахунку) Експедитором. У свою чергу, Експедитор звернувся з вимогою до Клієнта про відшкодування додаткових зборів, пов`язаних із затримкою вагонів на прикордонно - передавальних станціях. Отже, предметом спору у цій справі були правовідносини, що виникли між Клієнтом та Експедитором на підставі договору про надання транспортно - експедиторських послуг .

Натомість у справі, що розглядається, зобов`язання сторін виникли на підставі договору про надання послуг та договору з надання послуг по накопиченню вагонів на станційних коліях для формування маршруту, які за своєю правовою природою є договорами перевезення та надання послуг. Апеляційним господарським судом у розгляді справи, зокрема, встановлено, що згідно з умовами вказаних договорів Перевізник (Залізниця) порушив обов`язок щодо повідомлення Замовника (позивача у справі) про прибуття вагонів не пізніше ніж за 2 години до подачі та всупереч умов вказаних правочинів нарахував плату за користування вагонами, що, у свою чергу, призвело до безпідставного списання грошових коштів з особового рахунку Замовника.

Отже, Касаційний господарський суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду зі справи № 910/7230/18, та на яку посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/13411/19.

За таких обставин доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій у розгляді справи відповідних висновків Верховного Суду є безпідставними, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у такій постанові Верховного Суду стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/13411/19.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) Sunday Times v. United Kingdom Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін передбачено законом передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін передбачено законом передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови законний та згідно з процедурою, встановленою законом зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі Steel and others v. The United Kingdom ).

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України ).

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах Ейрі проти Ірландії , п.24, Series A № 32, та Гарсія Манібардо проти Іспанії , заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі Гарсія Манібардо проти Іспанії від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom , серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі Helmers v. Sweden , серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду . При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

За наведених обставин, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Залізниці на рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 у справі № 910/13411/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства Українська залізниця на рішення господарського суду міста Києва від 22.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 у справі № 910/13411/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова