Рішення

від 19.11.2020 по справі 909/746/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.11.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/746/20 Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретар судового засідання Савчин Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Івано-Франківської міської ради,

вул. Грушевського, буд.21, м. Івано-Франківськ,76004;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірманн",

вул. І.Левинського, буд. 3-А, м. Івано-Франківськ,76018;

про стягнення 174 610, 14грн,

за участю:

від позивача: Мигович Іван Васильович - головний спеціаліст відділу представництва, (довіреність №12/01-20/14в від 02.01.2020; положення №24-36 від 24.01.2020);

від відповідача: Манченко Олена Віталіївна - адвокат, (ордер серія АТ №1005108 від 20.10.2020; посвідчення №001109 від 25.11.2016).

ВСТАНОВИВ:

Івано-Франківська міська рада звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірманн" про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 174 610, 14грн.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 23.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги. Обґрунтовує їх тим, що відповідач - ТОВ "Фірманн" є власником виробничо-складських приміщень та фактичним користувачем без правовстановлюючих документів земельної ділянки площею 0,3033га з кадастровим номером 2610100000:20:009:0327 по вул. І.Левинського 3а в м. Івано-Франківськ. Вважає, що відповідач без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї земельної ділянки - територіальної громади м.Івано-Франківська зберіг у себе кошти у вигляді орендної плати за період з 12.03.2017 по 31.12.2019 в розмірі 174 610, 14грн, які позивач просить суд стягнути з відповідача в судовому порядку. Позовні вимоги мотивує приписами статей 1212-1214 Цивільного кодексу України, статтею 206 Земельного кодексу України.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позову. Вказує, що відсутність між сторонами договірних відносин оренди земельної ділянки в період 2017-2019 роки є наслідком недобросовісної поведінки саме Івано-Франківської міської ради, що полягає у прийнятті рішення №314-16 від 27.10.2017 про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення та передачі в оренду ТОВ "Фірманн" земельної ділянки площею 0,3033га з кадастровим номером 2610100000:20:009:0327. Вважає, що до моменту укладення договору оренди земельної ділянки - 25.02.2020, у відповідача не було правових підстав для сплати конкретного розміру орендної плати через відсутність ймовірності того, що ТОВ "Фірманн" отримає в користування земельну ділянку саме такої площі, конфігурації тощо, які безпосередньо впливають на розмір орендної плати. Водночас, представник відповідача звертає увагу суду на те, що звертаючись до суду з позовом 01.09.2020 та заявляючи до стягнення 174 610, 14грн за період з 12.03.2017 по 31.12.2019, позивачем залишено поза увагою визначений статтею 257 Цивільного кодексу України загальний строк позовної давності, у зв"язку з чим ТОВ "Фірманн" просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити в позові на підставі частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України (відзив на позов вх№14243/20 від 22.10.2020).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників позивач та відповідача, всебічно та повно з`ясувавши обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи вказують на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірманн" є власником нерухомого майна - виробничо-складських будівель, за адресою: вул. І.Левинського 3а в м. Івано-Франківськ (реєстраційний номер об"кта нерухомого майна 30243426101), на підставі свідоцтва про право власності №18366735 від 27.02.2014 (інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №196886496 від 20.01.2020, а.с.23-24).

У відповідності до витягу з Державного земельного кадастру №НВ-2610173102020 від 28.04.2020 (а.с.27) Відділом Держгеокадастру у м.Івано-Франківську 14.03.2016 проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,3033га з кадастровим номером 2610100000:20:009:0327 по вул. І.Левинського 3а в м. Івано-Франківськ для обслуговування виробничо - складських будівель.

17 січня 2020 року інспектором з самоврядного контролю за використанням та охороною земель управління самоврядного контролю Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради в присутності свідків та керівника ТОВ "Фірманн", проведено обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:20:009:0327 по вул. І.Левинського 3а в м. Івано-Франківськ. Обстеженням встановлено, що вказана земельна ділянка використовується ТОВ "Фірманн" для обслуговування виробничо-складських будівель. Наявності правовстановлюючих документів, укладеного договору оренди земельної ділянки - не встановлено (акт обстеження земельної ділянки №272 від 17.01.2020 з план схемою земельної ділянки, а.с.14-16).

Згідно з інформацією Головного управління ДФС в Івано-Франківській області №1/9/09-19-55-04-19 від 02.01.2020 (а.с.25) ТОВ "Фірманн" протягом 2017-2019 років не сплачує податкові зобов"язання за користування земельною ділянкою площею 0,3033га з кадастровим номером 2610100000:20:009:0327 по вул. І.Левинського 3а в м. Івано-Франківськ.

Головним управлінням Держгеокадастру в Івано-Франківській області у витягах з технічної документації, встановлено нормативно-грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером: 2610100000:20:009:0327, з місцерозташуванням: вул.І.Левинського 3а, м. Івано-Франківськ, з площею 0,3033га, відповідно: станом на 2017 рік - 2 072 608,18грн; станом на 2018 рік - 2 072 608,18грн; станом на 2019 рік - 2 072 608,18грн.

Розрахунком (а.с.12) позивачем визначено розмір безпідставно збережених коштів за використання землі ТОВ "Фірманн" без правовстановлюючих документів з 12.03.2017 по 31.12.2019 у сумі 174 610, 14грн.

Предметом судового розгляду є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати в розмірі 174 610, 14грн.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Приписами частин 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

У відповідності до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт е частини першої статті 141 цього Кодексу).

Частина 1 статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Отже за змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Документальними доказами, що містяться в матеріалах справи перед судом доведено, що відповідач - ТОВ "Фірманн" є власником нерухомого майна - виробничо-складських будівель по вул. І.Левинського 3а в м. Івано-Франківськ, розташованого на земельній ділянці площею 0,3033га, кадастровий номер 2610100000:20:009:0327

При цьому, в матеріалах справи відсутній укладений в період з 12.03.2017 по 31.12.2019 договір оренди земельної ділянки між Івано-Франківською міською радою та ТОВ "Фірманн", як і відсутні докази проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки, а отже, за переконанням суду, відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна врегулювано главою 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1,2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом приписів глави 83 Цивільного кодексу України кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Для кондикційних зобов`язань характерним є приріст майна в набувача без достатніх правових підстав і важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Таким чином до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України. Така ж правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Частиною 1 статті 21 Закону України "Про плату за землю" встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

З аналізу вищенаведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.

Водночас частиною 6 статті 120 Земельного кодексу України передбачено, що істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.

Згідно з частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Як встановлено положеннями частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Матеріалами справи документально підтверджено, що земельна ділянка по вул. І.Левинського 3а в м. Івано-Франківськ, за користування якою позивач просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати, як в період зазначений у позові, так і на сьогоднішній день є сформованим об`єктом цивільних прав. Зокрема земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2610100000:20:009:0327; визначено її площу - 0,3033га; земельну ділянку зареєстровано 14.03.2016 в відділі Держгеокадастру у м.Івано-Франківську.

Поряд з цим основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з положеннями частини 5 статті 5, частини 1 статті 13 Закону України "Про оренду земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка.

Крім того приписи статті 288 Податкового кодексу України вказують на те, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку, для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.

Матеріали справи містять витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки загальною площею 0,3033га, кадастровий номер 2610100000:20:009:0327 станом на 2017 рік - 2 072 608,18грн; станом на 2018 рік - 2 072 608,18грн; станом на 2019 рік - 2 072 608,18грн.

З урахуванням вище сказаного в наявності порушене право позивача, яке підлягає судовому захисту шляхом стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати. При цьому розрахунок позивача (а.с.12) за період з 12.03.2017 по 31.12.2019 на суму 174 610, 14грн визнається судом арифметично правильним.

У відповідь відповідачу на твердження про відсутність правових підстав для сплати орендної плати у спірний період через неукладення саме з вини позивача договору оренди земельної ділянки та ймовірність ненадання в оренду земельної ділянки такої ж самої площі та конфігурації, суд зазначає, що відсутність укладеного між сторонами договору оренди землі та зареєстрованого права оренди на земельну ділянку не є обставиною для звільнення фактичного землекористувача від встановленого законом обов"язку зі сплати орендної плати,

а державна реєстрація спірної земельної ділянки з визначенням її площі та присвоєнням кадастрового номеру проведена 14.03.2016, отже, як зазначено вище, в спірний період уже була сформованим об`єктом цивільних прав, що не позбавляло відповідача можливості сплачувати орендну плату.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД та Месроп Мовсесян проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване та обґрунтоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється, зокрема на цивільний процес. Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Разом з тим, відповідач у відзиві на позов вх№14243/20 від 22.10.2020 просить суд застосувати при вирішенні спору загальну позовну давність обумовлену статтею 257 Цивільного кодексу України та у зв"язку з цим відмовити в позові.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених частиною першою статті 1 Цивільного кодексу України, та у господарських відносинах, обумовлених статтею 3 Господарського кодексу України.

Приписами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 Цивільного кодексу України. Так згідно з частиною 1 цієї правової норми перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З аналізу наведеної норми права вбачається, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. При цьому початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду пов`язується як з об`єктивним моментом - наявністю порушення прав особи, так і з суб`єктивним, коли особа, яка звертається до суду, дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Отже виникнення права на позов пов`язане не з моментом порушення цивільного права суб`єкта, що його реалізує, а з моментом, коли він довідався або міг довідатись про таке порушення, зважаючи при цьому на суб`єктивні та об`єктивні чинники, такі як усвідомлення порушення його права, наявність достатнього обсягу інформації, яка б давала можливість усвідомити те, що право порушено, наявність права на захист інтересів (обсяг повноважень, у тому числі процесуальних, для захисту права).

Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Частина 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачає можливість застосування судом правового інституту позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови в позові.

Як вбачається з розрахунку (а.с.12) позивачем заявлено до стягнення суму безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати в сумі 174 610, 14грн. за період з 12.03.2017 по 31.12.2019, в той час як позов пред`явлено 01.09.2020 (а.с.1), тобто поза межами трирічного строку позовної давності не додаючи при цьому доказів переривання такого строку. І як наслідок суд приходить до висновку про правомірність нарахування відповідачу безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за період з 01.09.2017 (в межах строку позовної давності) до 31.12.2019 (кінцевий строк визначений позивачем у розрахунку) в сумі 145 082,57грн. В частині стягнення 29 527,57грн слід відмовити.

З огляду на вимоги частин 1,3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покласти на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтею 129 1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, статтями 1212 Цивільного кодексу України, статтями 79, 79-1, 93, 96, 120, 125, 141, 206 Земельного кодексу України, статтями 20, 23 Закону України "Про оцінку земель" статтями 73-79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Івано-Франківської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірманн" про стягнення 174 610, 14грн - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірманн", вул. І.Левинського, буд. 3-А, м. Івано-Франківськ,76018 (ідентифікаційний код 39099010) на користь Івано-Франківської міської ради, вул. Грушевського, буд.21, м. Івано-Франківськ, 76004; (ідентифікаційний код 33644700) 145 082,57грн (сто сорок п"ять тисяч вісімдесят дві грн 57коп.) - безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, 2 176,23грн (дві тисячі сто сімдесят шість грн 23 коп.) - судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 29 527,57грн безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено 23.11.2020

Суддя С.Кобецька