Ухвала

від 27.07.2021 по справі 909/746/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 909/746/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірманн"

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.11.2020 (суддя Кобецька С. М.)

і постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 (головуючий суддя Дубник О. П., судді Гриців В. М., Зварич О. В.)

у справі № 909/746/20

за позовом Івано-Франківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірманн"

про стягнення 174 610,14 грн,

ВСТАНОВИВ:

19.11.2020 рішенням Господарського суду Івано-Франківської області, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 24.02.2021, позовні вимоги задоволено частково.

22.06.2021 скаржник надіслав безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.11.2020 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 у справі № 909/746/20.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 07.07.2021 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.

За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.11.2020 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 у справі № 909/746/20 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Положеннями частини п`ятої статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 7 цієї ж статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2021 встановлено у розмірі 2 270 грн.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення 174 610,14 грн що менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на час подання касаційної скарги у 2021 році (2 270 грн х 100 = 227 000 грн), а тому у розумінні Господарського процесуального кодексу України справа № 909/746/20 є малозначною.

Аналіз наведених норм закону дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у малозначних справах після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені підпунктами "а" і "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник у поданій касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики і справа має виняткове значення для нього.

Зазначені доводи скаржника не свідчать про наявність підстав для відкриття касаційного провадження з цих підстав, оскільки саме власне твердження (без належного обґрунтування) скаржника про те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та те, що справа має виняткове значення для скаржника, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпунктів "а" і "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник у своїй касаційній скарзі посилається на те, що судом апеляційної інстанції при винесенні постанови було порушено норми матеріального права та неправильно застосовано норми процесуального права, оскільки постанова прийнята без урахування висновків Верховного Суху щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Суд відхиляє вказані доводи, оскільки суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, встановили факт користування відповідачем земельною ділянкою з кадастровим номером 2610100000:20:009:0327 площею 0,3033 га, що розташована по вул. І. Левинського, 3а в м. Івано-Франківськ, в період з 01.09.2017 по 31.12.2019 (в межах строку позовної давності; переоцінка вказаних обставин виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції); визнали правовідносини сторін кондикційними; застосували до правовідносин сторін положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що практика розгляду спорів щодо застосування статті 1212 Цивільного кодексу України є сформованою Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (на які містяться посилання скаржника в касаційній скарзі), від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, в яких Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку про те, що фактичний користувач земельних ділянок, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельних ділянок на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 09.07.2021 у справі № 925/5/21.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на інші постанови Верховного Суду і Верховного суду України, оскільки висновки у справах, на які є посилання у касаційній скарзі, мають загальний характер і зроблені судами за інших встановлених обставин, які формують зміст правовідносин та зумовили прийняття відповідних судових рішень. Крім того, доводи скаржника зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Суд також відхиляє посилання скаржника на ухвали Верховного Суду, оскільки судом касаційної інстанції, відповідно до положень частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, можуть бути враховані лише постанови Верховного Суду. Різність судової практики в судах першої та апеляційної інстанції також не є підставою для відкриття касаційного провадження у малозначній справі, передбаченою пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Суд зазначає, учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а - г пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

У подібних правовідносинах заявникам слід враховувати, що Верховний Суд є судом права і використання ним оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, оскільки у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень і застосування Судом таких повноважень не може вважатися обмеженням доступу особи до процесу правосуддя з огляду на високий статус касаційного суду.

Касаційна скарга також не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "б" і "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Доводи скаржника зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції, необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України і це повністю узгоджується із положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірманн" у цій справі, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірманн" на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.11.2020 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 у справі № 909/746/20.

2. Матеріали касаційної скарги повернути скаржникові разом з доданими до неї додатками.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил