Постанова

від 18.11.2020 по справі 545/619/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 545/619/18

провадження № 61-22009св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство МТБ Банк ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - Полтавська районна державна адміністрація Полтавської області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 20 вересня 2018 року у складі судді Стрюк Л. І. та на постанову Полтавського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Бондаревської С. М., Дорош А. І., Кривчун Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року публічне акціонерне товариство МТБ Банк (далі -

ПАТ МТБ Банк ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги банку мотивовано тим, що 19 червня 2008 року між відкритим акціонерним товариством Морський транспортний банк (далі - ВАТ Морський транспортний банк ), правонаступником якого було ПАТ Марфін Банк , а

з 05 березня 2018 року правонаступником якого є ПАТ МТБ Банк , та

ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 00007/FP6, відповідно до умов якого позивач надав ОСОБА_1 кредит у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 260 343,00 доларів США зі сплатою за користування кредитом 13 % і терміном погашення до 06 травня 2024 року включно.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором

19 червня 2008 року між ВАТ Морський транспортний банк , правонаступником якого було ПАТ Марфін Банк , а з 05 березня 2018 року правонаступником якого є ПАТ МТБ Банк , та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 00420-СР6, згідно з умовами якого в іпотеку банку передано житловий будинок із господарськими побудовами загальною площею 207,4 кв. м та земельну ділянку площею 0,15 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

25 квітня 2012 року між ПАТ Марфін Банк , правонаступником якого є

ПАТ МТБ Банк , та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, яким передано в іпотеку нежитлові приміщення на АДРЕСА_2 .

У зв`язку з невиконанням умов кредитного договору утворилася заборгованість за кредитом та відсотками у розмірі 326 381,99 доларів США, а також заборгованість за пенею у розмірі 1 213 683,04 грн.

Заочним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області

від 31 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 04 травня 2017 року, стягнуто з ОСОБА_1 та

ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ Марфін Банк заборгованість за кредитним договором від 19 червня 2008 року № 00007/FР6, що складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 205 976,54 доларів США, заборгованості за відсотками у розмірі 120 405,45 доларів США, заборгованості за пенею у розмірі

1 213 683,04 грн; та судові витрати.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 27 червня

2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 10 серпня 2017 року, задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - ПАТ Марфін Банк , про поділ майна подружжя та визнання права власності на нерухоме майно. Поділено по Ѕ частині та визнано за кожним право власності на Ѕ частину нерухомого майна, що набуте спільно під час шлюбу: житлового будинку на АДРЕСА_1 , площею 207,4 кв. м; земельної ділянки площею 0,15 га на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5324085207:07:001:0020; нежитлового приміщення, площею 102,4 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

12 лютого 2018 року направлено іпотекодавцю вимогу № 64/07, також

13 лютого 2018 року банком направлено іпотекодавцю вимогу № 63/07 щодо погашення заборгованості, у яких повідомлено позичальника про порушення ним зобов`язань, передбачених кредитним договором, та попереджено, що у випадку невиконання вимог у тридцятиденний строк банк прийме рішення про звернення стягнення.

У зв`язку з тим, що вимоги банку проігноровані та не виконані, ПАТ МТБ Банк звернулося до суду за захистом свого порушеного права.

На підставі викладеного позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмети іпотеки: Ѕ частину житлового будинку, загальною площею 207,4 кв. м з усіма складовими частинами, невіддільними поліпшеннями та внутрішніми системами нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

Ѕ частину земельної ділянки загальною площею 0,15 га, кадастровий номер 5324085207:07:001:0020 на АДРЕСА_1 ;

Ѕ частину нежитлового приміщення, площею 103,6 кв. м, з усіма складовими частинами, невіддільними поліпшеннями та внутрішніми системами нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , що належать ОСОБА_1 ; а також Ѕ вказаного майна, що належать ОСОБА_2 , шляхом проведення прилюдних торгів.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 02 липня 2018 року залучено до участі в справі в якості третьої особи Полтавську районну державну адміністрацію.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 20 вересня

2018 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду

від 04 листопада 2019 року, позов ПАТ МТБ Банк задоволено.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 19 червня

2008 року № 00420-СР6 та договором іпотеки від 25 квітня 2012 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 00007/FР6 від 19 червня 2008 року, укладеного між ВАТ Морський Транспортний Банк , правонаступником якого було ПАТ Марфін Банк , а з 05 березня 2018 року правонаступником за всіма правами та обов`язками є ПАТ МТБ БАНК , та ОСОБА_1 у розмірі

326 381,99 доларів США та 1 213 683,04 грн, а саме на:

- Ѕ частину житлового будинку, загальною площею 207,4 кв. м з усіма складовими частинами, невіддільними поліпшеннями та внутрішніми системами нерухомого майна, розташованого за адресою:

АДРЕСА_1 ;

- Ѕ частину земельної ділянки загальною площею 0,15 га,кадастровий номер 5324085207:07:001:0020 на АДРЕСА_1 ;

- Ѕ частину нежитлового приміщення, площею 103,6 кв. м, з усіма складовими частинами, невіддільними поліпшеннями та внутрішніми системами нерухомого майна, розташованого за адресою:

АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 на підставі рішення Полтавського районного суду Полтавської області від

27 червня 2017 року у справі № 545/4172/16-ц;

- Ѕ частину житлового будинку, загальною площею 207,4 кв. м з усіма складовими частинами, невіддільними поліпшеннями та внутрішніми системами нерухомого майна, розташованого за адресою:

АДРЕСА_1 ;

- Ѕ частину земельної ділянки загальною площею 0,15 га,кадастровий номер 5324085207:07:001:0020, на АДРЕСА_1 ;

- Ѕ частину нежитлового приміщення, площею 103,6 кв. м з усіма складовими частинами, невіддільними поліпшеннями та внутрішніми системами нерухомого майна, розташованого за адресою:

АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 на підставі рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 27 червня 2017 року у справі

№ 545/4172/16-ц.

Ухвалено звернення стягнення на предмет іпотеки здійснювати шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності - незалежним експертом, на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до вимог Закону України Про виконавче провадження та Закону України Про іпотеку .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, мотивовано тим, що вимоги банку в добровільному порядку не виконані, заборгованість за кредитним договором тривалий час не сплачена, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

На думку судів, наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухоме майно.

Крім того, апеляційний суд вважав, що посилання апеляційної скарги на порушення рішенням суду Закону України Про охорону дитинства не можуть бути підставою для його скасування, оскільки предметом позову у справі є звернення стягнення на предмет іпотеки, що ґрунтується на нормах Закону України Про іпотеку , позов не стосується виселення або зняття з реєстраційного обліку в жилому будинку малолітніх дітей. На момент укладення договору іпотеки малолітні діти не проживали та не були зареєстровані в будинку. А тому всупереч умовам договору іпотеки позичальником свідомо вчинені дії стосовно їх реєстрації з метою перешкоджання іпотекодержателю здійснювати дії стосовно реалізації такого майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 20 вересня

2018 року та на постанову Полтавського апеляційного суду від 04 листопада

2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Находження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У січні 2020 року справу № 545/619/18 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено із порушенням норм матеріального права, зокрема,

статті 18 Закону України Про охорону дитинства , статті 12 Закону України Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей , якими передбачено, що для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування. Разом із тим, попереднього дозволу орган опіки і піклування на звернення стягнення на предмет іпотеки, в якому проживають малолітні діти, не надав.

Судами не застосовано до спірних правовідносин положення Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті , яким, зокрема, передбачено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна на період дії цього закону, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язання за споживчим кредитом, наданим в іноземній валюті (у цьому випадку кредит надано в доларах США), та за умови, що житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя, а загальна площа не перевищує 250 кв. м для житлового будинку. Суди не звернули увагу, що житловий будинок, який є предметом іпотеки, використовується ОСОБА_1 та його родиною як місце постійного проживання та загальна площа його становить

207,4 кв. м.

Крім того, суди проігнорували той факт, що договорами іпотеки передбачено позасудовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.

Доводи інших учасників справи

У січні 2020 року ПАТ МТБ БАНК подало до Верховного Суду відзив, підписаний представником Мирко Р. О., у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки зверненням стягнення на предмет іпотеки не порушено права малолітніх дітей, враховуючи той факт, що на момент підписання договорів іпотеки та на момент розгляду справи судами підтвердження реєстрації та проживання дітей у спірному будинку відсутнє.

Посилання на неправильне застосування судами Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті є необґрунтованим, оскільки вказаний закон не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати майно. Зазначене узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 01 лютого 2018 року у справі № 340/173/13-ц.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 19 червня 2008 року між ВАТ Морський транспортний банк (правонаступником якого є ПАТ МТБ Банк) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 00007/FP6, відповідно до умов якого надано кредит у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 260 343,00 доларів США зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 13 % річних за фактичний період користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом та зі сплатою комісії за надання кредиту 0,5 % від суми кредиту і терміном погашенням

до 06 травня 2024 року включно. (а. с. 12-21, т. 1)

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між

ВАТ Морський транспортний банк (правонаступником якого є ПАТ МТБ Банк) та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 00420-СР6 від 19 червня 2008 року, згідно з умовами якого в іпотеку банку передано житловий будинок із господарськими побудовами загальною площею 207,4 кв. м та земельну ділянку площею 0,15 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . (а. с. 22-24, т. 1)

Відповідно до п. 1. Договору іпотеки предметом цього договору є надання Іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна та земельної ділянки зазначеного в п. 7 цього договору в забезпечення виконання власних зобов`язань перед іпотекодержателем, в силу чого Іпотекодержатель має право в разі невиконання Іпотекодавцем зобов`язань, зазначених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами Іпотекодавця.

У п. 12.7 зазначено, що осіб, які мешкають та зареєстровані у житловому будинку, що є предметом іпотеки, немає, згідно з довідкою від 19 червня 2008 року № 996, виданою Супрунівською сільською радою Полтавської області. (а. с. 23, т. 1)

Пунктом 24 вказаного договору передбачено право іпотекодержателя на власний розсуд обрати спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання або в примусовому порядку.

Позасудове врегулювання здійснюється шляхом укладення між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем договору про задоволення вимог, яким може бути передбачено передача предмета іпотеки у власність іпотекожержателя та продаж предмета іпотеки від свого імені будь-якій особі-покупцеві у порядку, визначеному чинним законодавством .

Відповідно до довідки Супрунівської сільської ради Полтавської області

від 03 квітня 2008 року ОСОБА_1 проживає за адресою:

АДРЕСА_3 . За вказаною адресою зареєстровані та проживають дружина та діти. (а. с. 5, т. 2)

25 квітня 2012 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №00007/FP6 від 19 червня 2008 року із всіма додатковими угодами між ОСОБА_1 та ПАТ Марфін Банк укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого в іпотеку банку передано нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . (а. с. 25-28, т. 1)

Відповідно до п. 1.1. іпотечного договору за цим договором іпотекою забезпечується виконання зобов`язань позичальника по всіх наданих позичальнику траншах за кредитом. Перелічені вище, а також всі інші умови кредитного договору іпотекодавцю добре відомі, повністю зрозумілі і він погоджується з ними. Іпотекою за цим договором також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування витрат, пов`язаних із пред`явленням вимоги за кредитним договором і звернення стягнення на предмет іпотеки, витрат на утримання і збереження предмета іпотеки, витрат на страхування предмета іпотеки, збитків, завданих іпотекодержателю внаслідок порушення позичальником умов кредитного договору чи порушення іпотекодавцем умов цього договору, інші вимоги, що визначаються на момент фактичного задоволення.

Згідно з п. 4.1. іпотечного договору, іпотекодержатель набуває право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у випадку порушення позичальником будь-яких зобов`язань, що випливають із кредитного договору або порушення іпотекодавцем умов цього договору.

Відповідно до п. 4.2. іпотечного договору, у разі порушення кредитного договору та/або умов цього договору, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та позичальнику письмову вимогу про усунення порушення.

За умовами п. 4.3. іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі цього договору, виконавчого напису нотаріуса або за рішенням суду. Іпотекодержатель має право на власний розсуд обрати спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 4.4 передбачено, що реалізація предмета іпотеки за рішенням суду або виконавчим написом нотаріуса проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої ЗУ Про виконавче провадження , з дотриманням вимогу цього закону. (а. с. 27, т. 1)

Заочним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 31 травня 2016 року у справі № 545/794/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 04 травня 2017 року та постановою Верховного Суду

від 20 листопада 2019 року, стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ Марфін Банк заборгованість за кредитним договором від 19 червня 2008 року № 00007/FР6, що складається із заборгованості за кредитом у розмірі

205 976,54 доларів США, заборгованості за відсотками у розмірі

120 405,45 доларів США; заборгованості за пенею у розмірі 1 213 683,04 грн,

а також судові витрати (а.с. 29-31, 32-35, т. 1).

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 27 червня

2017 року у справі № 545/4172/16-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 10 серпня 2017 року, задоволено позов ОСОБА_2

до ОСОБА_1 , третя особа - ПАТ Марфін Банк , про поділ майна подружжя та визнання права власності на нерухоме майно поділено по Ѕ частині та визнано за кожним з подружжя право власності на Ѕ частину нерухомого майна, що набуте спільно під час шлюбу: житлового будинку на АДРЕСА_1 , загальною площею 207,4 кв. м; земельної ділянки загальною площею 0,15 га в на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5324085207:07:001:0020; нежитлового приміщення, загальною площею 102,4 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

(а. с. 36-39, т. 1)

Постановою Верховного Суду від 01 серпня 2019 року рішення Полтавського районного суду від 27 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 10 серпня 2017 року залишено без змін. (а. с. 75-78, т. 2)

12 лютого 2018 року ПАТ Марфін Банк направлено ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 вимоги щодо погашення заборгованості, у яких попереджено про порушення умов кредитного договору, договорів іпотеки та про те, що у разі невиконання зазначеної вимоги протягом тридцяти днів, банком буде розпочато процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок загальною площею 207,4 кв. м та земельну ділянку площею 0,15 га, що розташовані на АДРЕСА_1 , та нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_2 . (а. с. 40, 41, т. 1).

Судами не встановлено, а матеріали справи не містять відомостей про виконання боржником судового рішення та вимог банку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ

№ 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи відзиву на касаційну скаргу,Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржувані судові рішення частково не відповідають вказаним вимогам закону з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК Українивстановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (іпотекою). Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). За змістом частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України Про іпотеку іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України Про іпотеку ).

Щодо посилання касаційної скарги на позасудовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки

Відповідно до статей 12, 33 Закону України Про іпотеку одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону України Про іпотеку .

Способи захисту цивільного права чи інтересу можуть бути судові (стаття 16 ЦК України) та позасудові (статті 17-19 ЦК України). Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.

Закон України Про іпотеку визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону України Про іпотеку ) є: реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону України Про іпотеку ); продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України Про іпотеку ).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону України Про іпотеку ): передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку ; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України Про іпотеку .

У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України Про іпотеку ). Положення вказаної частини не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 Закону України Про іпотеку ).

Тобто, сторони в іпотечному договорі можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Разом із тим, визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону).

Встановлено, що договором іпотеки від 19 червня 2008 року № 00420-СР6 передбачено позасудове врегулювання шляхом передачі предмета іпотеки у власність іпотекожержателя та продаж предмета іпотеки від свого імені будь-якій особі-покупцеві у порядку, визначеному чинним законодавством.

Пунктом 24 вказаного договору передбачено право іпотекодержателя на власний розсуд обрати спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання або в примусовому порядку.

Відповідно до договору іпотеки від 25 квітня 2012 року іпотекодержатель має право на власний розсуд обрати спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки. Пунктом 4.4 передбачено, що реалізація предмета іпотеки за рішенням суду або виконавчим написом нотаріуса проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої ЗУ Про виконавче провадження , з дотриманням вимог цього закону.

12 лютого 2018 року ПАТ Марфін Банк направлено ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 вимоги щодо погашення заборгованості, у яких попереджено про порушення умов кредитного договору, договору іпотеки та про те, що у разі невиконання зазначеної вимоги протягом тридцяти днів, банком буде розпочато процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки, проте вказані вимоги не виконано.

У зв`язку з зазначеним, позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до вимог Закону України Про виконавче провадження та Закону України Про іпотеку , тобто в порядку задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.

Таким чином, ПАТ МТБ Банк як іпотекодержатель на власний розсуд обрало спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку у спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів із дотриманням норм законодавства, а тому вказані доводи касаційної скарги щодо позасудового врегулювання спору є безпідставними та відхиляються Верховним Судом.

Щодо посилання касаційної скарги на відсутність дозволу органу опіки та піклування на звернення стягнення на предмет іпотеки як підставу для скасування оскаржуваних судових рішень.

Статтею 3 ЦК України передбачено, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У постановах Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі

№ 6-384цс15, від 09 листопада 2016 року у справі № 6-930цс16 викладено правовий висновок про те, що власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбачені законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду

від 03 жовтня 2018 року у справі № 206/4980/15, від 17 червня 2020 року у справі № 727/5978/14-ц.

Статтею 12 Закону України Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України Про охорону дитинства , статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Згідно з положеннями частин четвертої та п`ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

Вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки. Вимоги іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягають задоволенню, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі № 6-930цс16, від 20 січня 2016 року

№ 6-2940цс15, у постановах Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі

№ 686/24202/16-ц, від 02 вересня 2020 року у справі № 755/18091/18, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.

Встановивши, що іпотекодавець, укладаючи договір іпотеки, гарантував, що за місцем знаходження предмета іпотеки не зареєстровані та фактично не проживають (не мають права користування) інші особи, що, крім того, підтверджено довідкою від 19 червня 2008 року № 996, виданою Супрунівською сільською радою Полтавської області, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що предметом позову є звернення стягнення на предмет іпотеки, що ґрунтується на нормах Закону України Про іпотеку , позов не стосується виселення або зняття з реєстраційного обліку в житловому будинку малолітніх дітей, а тому стягнення предмета іпотеки не порушує права та інтереси дітей.

Сама по собі відсутність згоди органу опіки та піклування не дає підстав для висновку про порушення прав малолітніх дітей, адже укладення договору іпотеки не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження їх права, оскільки на момент укладення договору іпотеки малолітні діти не проживали та не були зареєстровані в будинку. Банк як іпотекодержатель діяв добросовісно та пересвідчився, що в іпотечному будинку не проживають неповнолітні діти, проте усупереч умовам договору іпотеки боржником вчинені дії стосовно їх реєстрації з метою перешкоджання іпотекодержателю здійснювати дії стосовно реалізації такого майна.

При укладенні договору іпотеки права малолітніх дітей порушені не були, вони не були власниками та не користувалися нерухомим майном, яке передавалося в іпотеку, не були зареєстровані на постійне місце проживання за адресою предмета іпотеки і, отже, отримання дозволу на здійснення правочину не є імперативним, так само як і отримання дозволу на реалізацію предмета іпотеки, оскільки вказане не призвело до зменшення чи обмеження існуючого права дітей.

Таким чином, аргументи касаційної скарги не спростовують судові рішення в указаній частині.

Щодо посилання касаційної скарги на порушення судами першої та апеляційної інстанцій вимог Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті .

Верховний Суд України у постанові від 09 вересня 2015 року у справі

№ 6-483цс15 висловив правовий висновок, відповідно до якого поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України Про заставу та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України Про іпотеку , якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує

140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Аналіз наведеної норми права свідчить, що дія Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті лише обмежує в часі примусове стягнення майна до моменту втрати ним чинності.

Таким чином, установлений Законом України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове звернення стягнення на майно (відчуження без згоди власника). Крім того, згідно з пунктом 4 цього Закону протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки зазначений Закон не зупиняє дії інших нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то не може бути підставою для відмови в позові про звернення стягнення на предмет іпотеки, а унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі

№ 726/1538/16-ц (провадження № 14-111цс19) зроблено висновок про те, що мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає виконанню.

Таким чином, при вирішенні спірних правовідносин щодо звернення стягнення на предмет іпотеки суди повинні враховувати тимчасові обмеження, встановлені Законом України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті . При наявності правових підстав для задоволення позову, суди визначають, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає виконанню.

Разом із тим, Верховний Суд зауважує, що тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя застосовується лише в чітко визначених законодавцем випадках: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно ; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку .

Таким чином, норми вказаного закону не підлягають до застосування щодо звернення стягнення на предмет іпотеки щодо земельної ділянки загальною площею 0,15 га, кадастровий номер 5324085207:07:001:0020 на АДРЕСА_1 , та нежитлового приміщення, площею 103,6 кв. м, з усіма складовими частинами, невіддільними поліпшеннями та внутрішніми системами нерухомого майна, розташованого за адресою:

АДРЕСА_2 .

Разом із тим, вирішуючи питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки житлового будинку, загальною площею 207,4 кв. м з усіма складовими частинами, невіддільними поліпшеннями та внутрішніми системами нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , суди першої та апеляційної інстанції не дослідили, чи є цей предмет іпотеки таким, до якого підлягають застосуванню тимчасові обмеження, встановлені Законом України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті , а саме: не встановили, чи використовується вказане житлове приміщення як місце постійного проживання позичальника/поручителя, чи є у відповідачів інше нерухоме житлове майно.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приймає доводи касаційної скарги про незастосування судами Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті у частині вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є житловий будинок, загальною площею 207,4 кв. м з усіма складовими частинами, невіддільними поліпшеннями та внутрішніми системами нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Наведене дає підстави для висновку про неповне встановлення судами фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у частині позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є житловий будинок, а тому оскаржувані судові рішення підлягають скасування у цій частині із направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно встановити зазначені у цій постанові фактичні обставини справи, з`ясувати, чи підлягає застосуванню до предмета іпотеки, яким є житловий будинок, норми Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті , та з урахуванням частини четвертої статті 263 ЦПК України врахувати правовий висновок щодо спірних правовідносин, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі

№ 726/1538/16-ц (провадження № 14-111цс19).

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

У силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Статтею 411 ЦПК України передбачено підстави для повного або часткового скасування рішень і передачі справи повністю або частково на новий розгляд або для продовження розгляду

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи судами не встановлені, судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими та в силу положень статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 20 вересня

2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 04 листопада

2019 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на: Ѕ частину житлового будинку, загальною площею 207,4 кв. м з усіма складовими частинами, невіддільними поліпшеннями та внутрішніми системами нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 ; Ѕ частину житлового будинку, загальною площею 207,4 кв. м з усіма складовими частинами, невіддільними поліпшеннями та внутрішніми системами нерухомого майна, розташованого за адресою:

АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 , скасувати.

Передати справу на новий розгляд у цій частині до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Полтавського районного суду Полтавської області від

20 вересня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду

від 04 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

С. П. Штелик