Рішення

від 13.11.2020 по справі 440/544/15-ц

БУСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Єдиний унікальний номер №440/544/15-ц

Провадження № 2/943/13/2020

13 листопада 2020 року

Буський районний суд Львівської області

у складі: головуючого-судді Коса І.Б.,

секретаря Дутки С.І.,

за участю позивача ОСОБА_1 та її представника - адвоката Жак Н.Т.,

за участю відповідачки ОСОБА_2 та її представника - адвоката Ковальчук І.О.,

за участю відповідача ОСОБА_3 ,

за участю представника Служби в справах дітей Буської РДА - Яцківа Б.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Буськ цивільну справу за позовом Голови ліквідаційної комісії по справі про банкрутство Красненського споживчого товариства ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб: Полтв`янської сільської ради Буського району Львівської області та Служби в справах дітей Буської районної державної адміністрації Львівської області про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням та виселення, -

в с т а н о в и в :

позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом. Просить ухвалити рішення, яким виселити відповідачів із приміщення магазину по АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Також просить визнати право власності на вказане приміщення магазину за Красненським СТ. Уточнивши позовні вимоги, позивач просить усунути перешкоди у користуванні вказаним нежитловим приміщенням магазину шляхом звільнення цього приміщення відповідачами та зобов`язання їх не чинити перешкод і забезпечити доступ до приміщення.

В обгрунтування заявлених вимог покликається на те, що Красненське СТ є власником спірного нежитлового приміщення магазину за вищевказаною адресою, право власності на яке ним було зареєстровано у встановленому законом порядку державним реєстратором 12.08.2016 року. Проте позивач не в змозі належно використовувати належне йому на праві власності нерухоме майно, оскільки у ньому раніше самовільно вселились відповідачі, які там проживають з малолітніми дітьми без законних підстав. На неодноразові звернення позивача вони не реагують, добровільно виселитись не бажають, чим порушують права позивача та створюють йому перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні спірним приміщенням, а тому просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою судді від 17.03.2020 року, після заміни складу суду в зв`язку зі звільненням у відставку судді Буського районного суду Львівської області ОСОБА_10, вказану позовну заяву прийнято до свого провадження та призначено до судового розгляду за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання та викликом сторін.

Ухвалою підготовчого судового засідання від 25.09.2020 року було закрито підготовче судове засідання та призначено вищевказану справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 13.11.2020 року із викликом сторін.

Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Жак Н.Т. в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали повністю із наведених вище мотивів. Крім того покликались на те, що відповідачі безпідставно вселились у нежитлове приміщення, що в даний час належить на праві власності Красненському СТ, яке проти цього заперечує та відповідної згоди на їх вселення не надавало. При цьому позивач просить виселити лише відповідачів з цього приміщення, а не їх малолітніх дітей. Також вказують, що відповідачам пропонувались приміщення для проживання в іншому населеному пункті, однак вони цим не скористались, хоча до органів соціального захисту населення з аналогічним питанням відповідачі не звертались. У 2015 році відповідачці ОСОБА_2 виділена земельна ділянка під забудову в цьому ж населеному пункті, проте за цей час вона житла не збудувала. Крім того, відповідач ОСОБА_3 має інше житло в с. Борщовичі Пустомитівського району Львівської області, що належить на праві власності його батьку, а відповідач має там зареєстроване місце проживання. Відтак, позивач та її представник вважають, що відповідачі підлягають виселенню з приміщення магазину, а тому просили позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечила повністю та просить у його задоволенні відмовити, оскільки її батько ОСОБА_4 працював у колгоспі ТзОВ Полтва , яке вселило його та членів сім`ї у спірне приміщення, яке рахувалось колгоспною їдальнею. Крім того, вона постійно проживає там з 2001 року, є інвалідом І групи по зору, а у вказаному приміщенні проживає з 9 років до цього часу разом із матір`ю, чоловіком та трьома малолітніми дітьми, оскільки її батько помер у 2007 році. У даному приміщенні ними проведено значні покращення та ремонтні роботи, що істотно змінило його житловий та вартісний стан. Іншого житла у її сім`ї не має, а придбати чи збудувати житло у них не має таких коштів, оскільки працює лише її чоловік, а вона здійснює догляд за дітьми. Оскільки іншого житла у них не має, вона тривалий час проживає у спірному приміщенні, де народились та проживають її троє малолітніх дітей, а тому просить у задоволенні позову відмовити.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечив проти позову та просив відмовити у його задоволенні, оскільки з 2010 року він проживає разом із відповідачкою у спірному приміщенні, де у них народилось троє дітей. За час проживання у вказане приміщення ними вкладено значні кошти на його оздоблення та покращення, встановлено двері та вікна, замінено підлогу та побілені стіни, облаштовано дві кімнати, прихожу, ванну та туалет. Крім того зазначив, що іншого житла у них не має, а назване позивачем житло його батька є лише місцем реєстрації, де проживає сім осіб і місця для нього та його сім`ї там не має. За увесь час ніхто питання про їх виселення не ставив, аж у 2014 році з`явилась ОСОБА_1 , яка намагалась за допомогою поліції їх звідти виселити.

Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Ковальчук І.О. проти задоволення позовних вимог заперечила повністю, покликаючись на те, що позов було заявлено неналежним позивачем безпосередньо ОСОБА_1 як головою ліквідаційної комісії Красненського СТ, хоча останнє не перебуває у стані припинення чи ліквідації, а позивач значиться його керівником. Крім того вказує, що зареєстроване Красненським СТ право власності на спірне приміщення не може бути безумовною підставою для виселення відповідачів, оскільки предмет виселення є більш ширшим, ніж право власності, зважаючи на те, що відповідачі тривалий час із 2001 року проживають у даному житлі, яке є для них єдиним, а Красненське СТ лише через 15 років після цього почало претендувати на це приміщення. Крім того вважає, що задоволення позову призведе до порушення балансу інтересів, є непропорційним та суперечить судовій практиці ЄСПЛ у подібних справах, а тому просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Представник третьої особи: Органу опіки та піклування Буської РДА - Яцків Б.М. в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог у частині виселення зі спірного приміщення малолітніх дітей відповідачів заперечив, покликаючись на висновок органу опіки та піклування від 31.01.2017, яким визнано недоцільним виселення дітей, а щодо доцільності виселення самих відповідачів покладається на думку суду.

Третя особа: Полтв`янська сільська рада явку свого повноважного представника в судове засідання не забезпечила, направивши суду письмові заяви про розгляд справи у їх відсутності, а у вирішенні спору поклались на думку суду.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників та представника третьої особи, дослідивши матеріали та з`ясувавши дійсні обставини справи, всебічно, повно та об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку, виходячи із таких мотивів.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено частиною першою статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

В силу частини першої та другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами п`ятою - сьомою статті 81 цього Кодексу передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що Красненське споживче товариство (код ЄДРПОУ 01759158) є власником об`єкта нежитлової нерухомості (магазин) загальною площею 92,4 кв.м. по АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №661102801 від 18.08.2016.

Із наведеного також вбачається, що право власності на вказане приміщення магазину в Красненського СТ виникло з 12 серпня 2016 року.

При цьому судом з`ясовано, що батько відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_4 працював у ТзОВ Полтва з 15 березня 1987 року до 31 грудня 2006 року, що підтверджується довідками ТзОВ Полтва №69 та № 71 від 12.05.2008.

Також у 2001 році ОСОБА_4 був вселений разом із членами своєї сім`ї (дружиною та дочкою ОСОБА_2 ) у спірне приміщення по АДРЕСА_1 , як працівник ТзОВ Полтва , що підтверджується показаннями допитаних судом як свідків: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Також вказані свідки повідомили, що відповідачка ОСОБА_2 з 2001 року проживає у вказаному приміщенні разом з матір`ю, а згодом з чоловіком (відповідачем ОСОБА_3 ) та їх неповнолітніми дітьми: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Крім того, допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 повідомили, що спірне приміщення вважалось колгоспною хатою, яку збудував місцевий колгосп, а батько відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_4 був вселений туди ТзОВ Полтва разом зі своєю сім`єю, із яким батько відповідачки перебував у трудових відносинах, оскільки іншого житла не мав. У вказаному приміщенні відповідачі проживають постійно та не мають іншого житла, провели там ремонт приміщення, яке має житловий стан (кімнати, прихожа, ванна, туалет).

З листа Полтв`янської сільської ради Буського району Львівської області №119 від 18.06.2020 вбачається, що відповідачці ОСОБА_2 іншого житла не пропонувалось, оскільки вільного житла на території сільської ради не має.

17 березня 2016 року проведено комісійне обстеження технічного стану місця проживання відповідачки ОСОБА_2 , про що складено акт, яким встановлено, що відповідачка разом із сім`єю проживає у приміщенні площею 50 кв.м. по АДРЕСА_1 , яке в минулому використовувалось як магазин та їдальня одноповерхова, що знаходиться за межами населеного пункту. Приміщення забезпечене електропостачанням, обігрів здійснюється за допомогою електронагрівачів та пічки на тверде паливо. Вказане приміщення не є аварійним, але потребує ремонту.

Як убачається із договору про користування електроенергією від 06.12.2017, укладеного між ПАТ Львівобленерго та відповідачкою ОСОБА_2 , що спірне приміщення по АДРЕСА_1 забезпечено електропостачанням.

Положеннями статті 41 Конституції України закріплено принцип непорушності права власності. Проте приписами даної конституційної норми закладено також принцип, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно норми статті 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог частини першої статті 311 ЦК України житло фізичної особи є недоторканим. Фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом (ч. 4 ст. 311 ЦК).

Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (ч. 1 ст. 29 ЦК).

Висновком органу опіки та піклування від 31.01.2017 року визнано недоцільним виселення малолітніх дітей відповідачки: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 із приміщення в АДРЕСА_1 .

Оскільки в силу приписів частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків, а тому задоволення цього позову призведе до виселення малолітніх дітей відповідачів.

Крім того, відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ЄКПЛ) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч. 4 ст. 10 ЦПК).

Так, у своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання справедливого балансу між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи.

Стаття 8 ЄКПЛ закріплює право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя, житла і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Зокрема, у пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі Прокопович проти Росії Європейський суд з прав людини визначив, що концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. Житло - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання житлом , що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі Баклі проти Сполученого Королівства від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 тривалий час проживає у спірному помешканні та не має іншого житла, а спірний об`єкт нерухомості є єдиним житлом для проживання відповідачки та членів її сім`ї, що не оспорюється учасниками справи, а тому в силу вимог частини першої статті 82 ЦПК України вказані обставини не підлягають доказуванню.

Разом із тим, доводи сторони позивача про належність відповідачу ОСОБА_3 на праві власності житла в с. Борщовичі Пустомитівського району Львівської області жодними належними і допустимими доказами не доведено. Із представленої ними довідки Борщовицької сільської ради від 18.12.2017 року вбачається лише те, що відповідач там зареєстрований. Проте вказана загальна площа цього житла становить 92 кв.м., де зареєстровані 7 осіб, що з урахуванням ще п`яти членів сім`ї відповідачів не дає їм об`єктивної можливості там проживати.

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

У справі Саган проти України від 23.10.2018 року Європейський суд з прав людини з посиланням на ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зазначає, що омебльоване та обладнане додаткове місце для проживання є житлом.

Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві . Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності , зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція житла має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року в справі Кривіцька та Кривіцький проти України (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine), заява № 8863/06, § 44).

Поняття майно у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися згідно із законом , воно повинне мати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві . Якраз необхідність у демократичному суспільстві і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути відповідними і достатніми ; для такого втручання має бути нагальна суспільна потреба , а втручання - пропорційним законній меті (рішення ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), заяви №7151/75, №7152/75).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі МакКенн проти Сполученого Королівства ).

Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (рішення ЄСПЛ у справі Зехентнер проти Австрії ). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2007 року у справі Станкова проти Словаччини ; рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі Косіч проти Хорватії та рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 2009 року у справі Пауліч проти Хорватії ).

Встановивши, що відповідачі, про виселення яких заявлено позов, вселені у спірне приміщення на вимогу ТзОВ Полтва , у якому батько відповідачки працював, яке вселило ОСОБА_4 , як свого працівника разом з членами його сім`ї, оскільки іншого житла у них не було, а спірне приміщення побудоване місцевим колгоспом, на місці якого створено ТзОВ Полтва , із 2001 року є конкретним, єдиним та визначеним місцем проживання відповідачів, набуло всіх вимог, які властиві для проживання людини: обладнане електропостачанням, омебльоване, має дві кімнати, прихожу, ванну, туалет, а тому суд вважає необгрунтованим їх виселення із спірного приміщення, оскільки таке є непропорційним та порушить істотний дисбаланс інтересів сторін.

Зокрема, аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в справі №445/1480/16-ц від 12 лютого 2020 року, яка є обов`язковою для застосування в силу приписів частини четвертої статті 263 ЦПК України.

Відтак, суд вважає, що набуття Красненським споживчим товариством права власності на спірне нежитлове приміщення у 2016 році, після вселення туди відповідачки ОСОБА_2 у 2001 році, тривале проживання відповідачів у вказаному приміщенні, з приводу чого ні у кого впродовж тривалого часу не виникало претензій, проведення у ньому ремонтних робіт, спрямованих на надання йому ознак житла, не може бути підставою для задоволення заявленого позову, виходячи також із того, що позивачем не доведено легітимної мети виселення відповідачів, якою не може вважатись формальна належність приміщення на праві власності позивачу, невідповідність такого вимогам щодо житла, поведінка його мешканців і, зокрема, без надання іншого житла, що буде становити дисбаланс приватного та суспільних інтересів, а також є непропорційним втручанням у права відповідачів, що не відповідає праву відповідачів на повагу до їх житла, гарантоване статтею 8 Конвенції.

Окрім того, суд погоджується із доводами представника відповідача про те, що позов пред`явлено неналежним позивачем - фізичною особою ОСОБА_1 як головою ліквідаційної комісії по справі про банкрутство, хоча Красненське споживче товариство згідно інформації з ЄДРПОУ в стані припинення не перебуває, процедура банкрутства завершена у 2003 році, а сама ОСОБА_1 не має статусу арбітражного керуючого.

Також, суд вважає, що позивачем не доведено заявлених вимог у частині створення позивачами перешкод у користуванні спірним приміщенням.

За таких обставин суд приходить до переконання про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до вимог пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати (сплачений судовий збір) покладаються на позивача, ураховуючи відмову в позові.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 1, 2, 4, 8, 10, 11, 12, 13, 76, 77, 78, 81, 82, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Буський районний суд Львівської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі п одання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: Голова ліквідаційної комісії по справі про банкрутство Красненського СТ - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ).

Представник позивача: адвокат Жак Наталія Тадеївна (79022, м. Львів, вул. Городоцька, 174).

Відповідач: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ).

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Ковальчук Іванна Олександрівна (79037, м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 269/140).

Третя особа: Полтв`янська сільська рада (80554, Львівська область, Буський район, с. Полтва; код ЄДРПОУ 34830582).

Третя особа: Служби в справах дітей Буської РДА Львівської області (80500, м. Буськ, вул. Львівська, 2; код ЄДРПОУ 35065480).

Повне судове рішення складено: 23 листопада 2020 року.

Суддя: І. Б. Кос