Ухвала
від 19.11.2020 по справі 349/534/19
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 349/534/19

Провадження № 11-кп/4808/401/20

Категорія ч. 2 ст. 286 КК України

Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1

Суддя-доповідач ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2020 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:

суддів ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 , ОСОБА_5

з участю секретаря ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12018090210000228 за апеляційними скаргами прокурора, потерпілого ОСОБА_7 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Стобуд+», на вирок Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 07.07.2020 року, яким

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає в АДРЕСА_1 , українець, громадянин України, з професійно-технічною освітою, одружений, який є пенсіонером, раніше несудимий,

визнано винуватимза ч.2ст.286КК Українита призначенопокарання увиді 4-хроків позбавленняволі зпозбавленням правакерувати транспортнимзасобом настрок 1рік;на підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.

Цим же вироком цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 до обвинуваченого ОСОБА_8 про відшкодування майнової та моральної шкоди залишено без розгляду; цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стобуд+» про відшкодування майнової та моральної шкоди, задоволено частково: стягнуто з ТзОВ «Стобуд+» на користь ОСОБА_7 майнову шкоду на загальну суму 300292 грн.

Вироком вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат за проведення експертиз.

з участю: прокурора ОСОБА_9

потерпілого ОСОБА_7

представника потерпілого ОСОБА_10

обвинуваченого ОСОБА_8

захисника ОСОБА_11

представника цивільного

відповідача ОСОБА_12

ВСТАНОВИЛА:

В апеляційних скаргах:

-прокурор не оспорює правильність дій та доведеність вини обвинуваченого, просить вирок суду скасувати в частині покарання внаслідок м`якості, ухвалити новий вирок, яким призначити покарання обвинуваченому за ч. 2 ст. 286 КК України у виді 5-ти років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортним засобом строком на 3 роки. Апелянт вважає вирок суду незаконним з підстав істотного порушення вимог закону, неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості. На думку апелянта, зазначені у вироку обставини не дають підстав для звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, оскільки фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення свідчать про його більшу суспільну небезпеку. Звертає увагу суду на те, що ОСОБА_8 не намагався відшкодувати заподіяну ним шкоду, лише перед останнім словом відшкодував потерпілому 4000 грн.; відносно обвинуваченого здійснювався привів, у зв`язку із неодноразовою неявкою в судові засідання, що на думку апелянта, унеможливлює застосування положень ст. 75 КК України до обвинуваченого, оскільки це не буде сприяти його виправленню;

-потерпілий ОСОБА_7 просить вирок суду скасувати в частині призначення покарання внаслідок м`якості, просить призначити ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді 4 років позбавлення волі з позбавлення права керувати транспортним засобом строком на 3 роки; водночас виловив свою незгоду в частині задоволення моральної шкоди, просить стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі 200000 грн., а в решті вирок суду залишити без змін. Не оспорює доведеність вини, вважає, що обставини, які пом`якшують покарання, а саме щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину носять формальний характер. Звертає увагу на те, що ОСОБА_8 не з`являвся на судові засідання, не надавав підтверджуючих доказів про причини неявки, внаслідок чого, суд двічі виносив ухвали про привід обвинуваченого. Крім того, висловив свою незгоду в частині визначення судом першої інстанції розміру моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню та часткового задоволення його вимог в цій частині. Виходячи з характеру скоєного злочину, глибини його фізичних та душевних страждань, наявності тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості та тяжких, які супроводжуються постійним нервовим навантаженням, стресом та нестерпним болем, запамороченням, стривоженістю та дискомфортом, страхом перед можливістю залишитись інвалідом, нездатністю зосередитись та необхідністю постійно приймати ліки. Вважає співрозмірною компенсацію за вказані моральні страждання суму у розмірі саме 200000 грн.

-представник ТзОВ «Стобуд+» - захисник ОСОБА_12 , просить скасувати вирок суду в частині вирішення цивільного позову і стягнення з ТзОВ «Стобуд+» коштів, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своїх доводів посилається на те, що матеріали провадження містять достатньо доказів того, що з 24.09.2018 року по 27.09.2018 року ОСОБА_8 перебував у відпустці, а тому ніяким чином не міг виконувати у цей час своїх трудових обов`язків. Звертає увагу на те, що суд першої інстанції не перевірив кому саме належить транспортний засіб, зазначений у видатковій накладній №61505 від 25.09.2018 року,оскільки жодного відношення до ТзОВ «Стобуд+» ці транспортні засоби не мають. Стверджує, що жодних документів, які б підтверджували той факт, що ОСОБА_8 у день, коли сталася ДТП отримав вказівку перевозити цемент, виконував свої трудові обов`язки, у справі немає.

В запереченнях на апеляційну скаргу:

- потерпілий ОСОБА_7 посилається на те, що ОСОБА_8 25.09.2018 року виконував свої трудові обов`язки, а саме здійснював перевезення вантажу для ТОВ «Стобуд+», що підтверджується належними доказами. Доводи про перебування ОСОБА_8 у відпустці не є слушними та спростовуються матеріали провадження;

- захисник ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить апеляційну скаргу прокурора та потерпілого залишити без задоволення, а вирок суду без змін, оскільки судом належним чином досліджено особу обвинуваченого та прийняте справедливе покарання.

Під час апеляційного розгляду:

- прокурор підтримав доводи апеляційної скарги поданої прокурором та потерпілим в частині обрання судом занадто м`якого покарання щодо обвинуваченого, в частині доводів апеляційної скарги представника ТзОВ «Стобуд+» - захисника ОСОБА_12 просив відмовити;

- потерпілий ОСОБА_7 та його представник ОСОБА_10 підтримали доводи поданої потерпілим апеляційної скарги та скарги прокурора, просили їх задовольнити, заперечували з приводу апеляційної скарги представника цивільного відповідача, просили в її задоволенні відмовити;

- представник цивільного відповідача ТзОВ «Стобуд+» - захисник ОСОБА_12 , підтримав доводи апеляційних скарг, просив вирок суду скасувати з призначенням нового судового розгляду в суді першої інстанції.

- обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_11 заперечували з приводу апеляційних скарг, просили вирок суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, думку учасників кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційних скарг належить відмовити, вирок суду залишити без змін з наступних підстав.

Відповідно до вимогст. 370 КПК Українисудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до вимогст. 404 КПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 2ст. 286 КК Україниє обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені наявними у справі доказами, і в апеляційних скаргах не оспорюються.

Перевіркою доводів апелянтів прокурора та потерпілого в частині м`якості призначеного ОСОБА_8 покарання, колегія суддів доходить висновку, що вирок суду в цій частині є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Так, відповідно дост. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

У відповідності дост. 65 КК Українисуд призначає покарання в межах, встановлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частиниКК України, яка передбачає відповідальність за скоєний злочин, враховуючи ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу винного, обставини пом`якшуючи та обтяжуючі покарання. Особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне та достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно з положеннями ч. 2ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Призначаючи ОСОБА_8 покарання, суд першої інстанції послався як на ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який є необережним тяжким злочином, так й на те, що останній визнав свою вину, активно сприяв розкриттю злочину та щиро покаявся.

Суд першої інстанції також встановив обставини, що пом`якшують покарання, та відсутність обставин, що обтяжують покарання.

При цьому,суд першоїінстанції врахував йдані проособу обвинуваченого,який ранішедо кримінальноївідповідальності непритягався,є пенсіонеромза вислугоюроків,на моментвчинення злочинупрацював напосаді водіяу ТзОВ«Стобуд+»,маєпостійне місцемешкання,де позитивно характеризується, одружений, що свідчить про наявність у нього міцних соціальних зв`язків, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Судом першої інстанції, при обранні міри та розміру покарання, також було враховано й те, що ОСОБА_8 раніше притягався до адміністративної відповідальності за адміністративні правопорушення на транспорті за ч. 3 ст. 121 та ч. 1 ст. 126 КУпАП, згідно довідки з інтегрованого банку даних «Армор», а також врахував й інформацію, що міститься у досудової доповіді Миколаївського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» у Львівській області про те, що виправлення обвинуваченого можливе без позбавлення волі, ризик вчинення ОСОБА_8 повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства оцінюється як низький.

Під час апеляційного перегляду справи, колегією суддів повторно досліджено відомості, що характеризують особу обвинуваченого, зокрема: досудові доповідь (а.п. 66-69 т. 1); характеристику видану виконавчим комітетом Гонячівської сільської ради Миколайвського району Львівської області за підписом сільського голови ОСОБА_13 (а.п. 73 т. 2); довідку про стан сім`ї (а.п. 74 т. 2).

Враховуючи наведене вище, а також позицію Верховного Суду у постанові від 01.11.2018 року (справа № 51-2776км18), в частині того, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покаранням і тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання, у колегії суддів відсутні правові підстави для призначення ОСОБА_8 покарання у запропонованих прокурором та потерпілим розмірах

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора та потерпілого щодо неналежного врахування судом першої інстанції поведінки обвинуваченого та недостатності пом`якшуючих покарання обставин для звільнення останнього від покарання з випробуванням.

Посилання прокурора як на підставу неможливості застосування відносно ОСОБА_8 положень ст. 75 КК України, оскільки він не намагався відшкодувати заподіяну ним шкоду, лише перед останнім словом відшкодував потерпілому 4000 грн., а також на те, що відносно обвинуваченого здійснювався привів, у зв`язку із неодноразовою неявкою в судові засідання, не спростовують висновків суду першої інстанції в частині виду та міри покарання, оскільки судом першої інстанції в повній мірі встановлено та належним чином оцінено і враховано всі обставини, які за законом повинні бути врахованими при призначенні особі покарання, в тому числі й наведені прокурор.

Доводи потерпілого про те, що щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину носять формальний характер, на думку колегії суддів не заслуховують на увагу, виходячи з наступного.

Щире каяття характеризується суб`єктивним ставленням винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого, проте також передбачає, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.

Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Про щирість каяття особи свідчить її поведінка після вчинення злочину.

ОСОБА_8 відшкодував потерпілому 4000 грн., висловив свій жаль, визнав вину за обставин, які викладені в обвинувальному акті, що, на думку колегії суддів, й свідчить про те, що обвинувачений мав бажання виправити ситуацію, що склалася, а тому ці дії й свідчать про прояв щирого каяття у вчиненому.

Період часу в який саме обвинувачений висловлює жаль з приводу вчиненого, тобто щиро кається, жодним чином не спливає на формальність його слів, за умови в намаганні відшкодувати завдані злочином збитки та бажанні виправити наслідки вчиненого.

Щодо питання активного сприяння у розкритті злочину, то обов`язковою ознакою сприяння розкриттю злочину закон встановлює його активність.

Між тим, сприяння у розкритті злочину може виражатися також й у правдивому повідомленні органам слідства про всі обставини вчинення злочину, наданні своїми діями надає допомогу (сприяє) правоохоронним органам у розкритті злочину, тобто встановленні всіх обставин вчинення злочину, а також у виявленні причин та умов злочину, що, на думку колегії суддів й відбувалось з боку обвинуваченого ОСОБА_8 .

Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосуванняст. 75 КК України, за змістом якої, рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду й розміру, він ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Такий висновок узгоджується з позиціями, висловленими в постанові Верховного Суду від 22.03.2018 року (справа № 51-1985км18) та постанові Верховного Суду від 07.11.2018 року (справа № 51-329км18).

Колегія суддів вважає, що призначаючи ОСОБА_8 покарання з подальшим його звільненням від відбуття покарання на підставі ст.ст. 75, 76 КК України, суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст.50,65 КК України, в повній мірі встановив та належним чином оцінив і врахував всі обставини, які за законом повинні бути врахованими при призначенні особі покарання.

Що стосується незгоди потерпілого з розміром визначеним відшкодування моральної шкоди у виді 150000 грн., в той час як він просив стягнути з обвинуваченому моральну шкоду у сумі 200000 грн., то колегія суддів, вважає їх безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно ст.ст. 56, 62 Конституції України, зокрема фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів.

У відповідності до ст. 23 ЦПК України, а також виходячи з системного аналізу законодавства України в частині, що стосується відшкодування моральної (немайнової) шкоди, колегія суддів звертає увагу на те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав потерпілий, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, проте при цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як встановлено у вироку, ОСОБА_7 , було спричинено тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості та тяжких тілесних ушкоджень, що викликали загрозу для життя в момент спричинення, який тричі переніс хірургічне втручання, було порушено нормальний спосіб його життя, у зв`язку з чим ним докладаються зусилля для його налагодження та організації, його теперішній стан здоров`я - визнаний інвалідом третьої групи.

Колегія суддів вважає, що розмір, визначений судом першої інстанції на відшкодування моральної шкоди у виді 150000 грн. відповідає розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням тих страждань, що зазнав потерпілий ОСОБА_7 , та на які посилається в апеляційній скарзі останній, тому вимоги апеляційної скарги потерпілого в цій частині не підлягають задоволенню.

На переконання колегії суддів, не знайшли свого підтвердження й доводиапеляційної скарги представника ТзОВ «Стобуд+» - захисника ОСОБА_12 .

В апеляційній скарзі представник ТзОВ «Стобуд+» - захисник ОСОБА_12 стверджує, що належних доказів того, що ОСОБА_8 у день, коли сталася ДТП отримав вказівку перевозити цемент, виконував свої трудові обов`язки, матеріали провадження не містять, оскільки, як запевняє апелянт, останній, з 24.09.2018 року по 27.09.2018 року перебував у відпустці.

Проте, вказані доводи апелянта були предметом розгляду суду першої інстанції, та суд першої інстанції належним чином мотивував свої висновки в цій частині, з якими погоджується я й колегія суддів.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що на момент ДТП обвинувачений ОСОБА_8 працював на посаді водія у ТзОВ «Стобуд+», що підтверджується листом начальника Стрийського управління ГУ ДВС у Львівській області ОСОБА_14 №29026/9/54.13-05 від 07.06.2019 року про те, що ОСОБА_8 з 07.11.2017 року по 22.01.2019 року працював в ТзОВ «Стобуд+» (а.п. 163 т. 1).

З листа заступника голови правління ПрАТ «Івано-Франківськцемент» ОСОБА_15 №01/1405-8/1 від 04.10.19 вбачається, що за даними бухгалтерського обліку 25.09.2018 року ПрАТ «Івано-Франківськцемент» на адресу ТзОВ «Стобуд+» було відвантажено портландцемент на підставі видаткових накладних, зокрема й накладної №61505 від 25.09.2018 року, з долученням доручень ТзОВ «Стобуд+» на отримання товару певними водіями, зокрема й доручення на ОСОБА_8 (а.п. 164 т. 1).

З вказаного листа також вбачається, що номерні знаки транспортних засобів, які надавалися ТзОВ «Стобуд+» для відвантаження товару зазначені у видаткових накладних.

Отже, факт вказівки ТзОВ «Стобуд+» на перевезення саме ОСОБА_16 25.09.2018 року цементу, підтверджується як дорученням ТзОВ «Стобуд+» від 25.09.2018 року вих. 25.09/11, згідно якого ТзОВ «Стобуд+» доручає ОСОБА_17 отримати 28,5т тарованого цементу (а.п. 165 т. 1), так й видатковою накладною №61505 від 25.09.2018 року, згідно якої постачальник ПрАТ «Івано-Франківськцемент» постачає одержувачу ТзОВ «Стобуд+» вантаж портландцемент у кількості 28,5 т з вказівкою на час та дату відвантаження товару, а саме 25.09.2018 року о 18-15 год., та підписами сторін, завірених печаткою (а.п. 166 т. 1).

На підтвердженняфакту перебування ОСОБА_8 з 24.09.2018 року по 27.09.2018 року у відпустці, апелянтом долучено заяву останнього датовану 24.09.2018 року та наказ ТзОВ «Стобуд+» №4К від 24.09.2018 року про надання водію ОСОБА_8 відпустки за власним бажання без збереження заробітної плати тривалістю 4 календарних днів з 24.09.2018 року по 27.09.2018 року (а.п. 125, 126 т. 1).

Між тим, обвинувачений ОСОБА_8 стверджував, що підпис на заяві про відпустку йому не належить.

Виходячи з презумпція невинуватості як в сенсі ст. 17 КПК України та й в сенсі п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, яка спрямована на закріплення привілейованої позиції обвинуваченого в процесі, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини порушенням принципу презумпції невинуватості, є відображення у судовому рішенні щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, думки про те, що вона винна без доведення її вини відповідно до закону.

Суд ухвалює рішення у справі на підставі поданих сторонами доказів, витребуваних за клопотанням, а також презюмованих, преюдиціальних, загальновідомих фактів, що не потребують доведення, які подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, а також витребовуються судом за клопотанням сторін, що є однією із конституційних засад судочинства - змагальність сторін, закріпленої в ст. 129 Конституції України.

Отже, виходячи з наведеного вище, обов`язок доказування вини покладається на ту особу, яка подає доказ обвинувачення і лише за допомогою таких засобів, які не порушують права обвинуваченого.

Сам по собі факт наявності наказу ТзОВ «Стобуд+»про перебування ОСОБА_8 у відпустці з 24.09.2018 року по 27.09.2018 року та табелю обліку використання робочого часу з датою заповнення 30.09.2018 року (а.п.127 т.1),так й посилання представника ТзОВ «Стобуд+» на те, що транспортний засіб під керуванням ОСОБА_8 немає жодного відношення до ТзОВ «Стобуд+», на переконання колегії суддів не спростовують факту виконання ОСОБА_8 своїх службових (трудових) обов`язків на підставі виданого саме 25.09.2018 року ТзОВ «Стобуд+» доручення (а.п. 165 т. 1).

Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства.

Приписами ч.1ст.129КПК України встановлено, що ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.06.2019 року по справі №465/4621/16-к зазначила, що відповідно до ч. 5ст. 128 КПК Україницивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються нормиЦПК Україниза умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

За загальними правилами майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1ст. 1166 ЦК України).

Частиною 1ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

З матеріалів справи вбачається, що суми, які були заявлені потерпілим, та які підлягали відшкодуванню як певні види витрат, є законними, а тому, враховуючи те, що представником ТзОВ «Стобуд+» - захисником ОСОБА_12 не надано беззаперечних доказів на спростування висновків суду в частині прийняття рішення щодо цивільного позову, колегія суддів вважає за необхідне залишити доводи апелянта без задоволення.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що за зазначених вище обставин, апеляційні скарги прокурора, потерпілого та представника ТзОВ «Стобуд+» - захисника ОСОБА_12 , належить залишити без задоволення, вирок суду без змін.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419КПК України,колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги прокурора,потерпілого ОСОБА_7 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Стобуд+», залишити без задоволення.

Вирок Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 07.07.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до касаційного суду протягом трьох місяців з дня проголошення, засудженим у той же строк з дня вручення йому копії ухвали.

Судді: ОСОБА_3

ОСОБА_5

ОСОБА_4

СудІвано-Франківський апеляційний суд
Дата ухвалення рішення19.11.2020
Оприлюднено13.02.2023
Номер документу93069115
СудочинствоКримінальне
КатегоріяЗлочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами

Судовий реєстр по справі —349/534/19

Ухвала від 14.05.2021

Кримінальне

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Голубицький Станіслав Савелійович

Ухвала від 13.04.2021

Кримінальне

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Голубицький Станіслав Савелійович

Ухвала від 24.03.2021

Кримінальне

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Голубицький Станіслав Савелійович

Ухвала від 19.02.2021

Кримінальне

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Голубицький Станіслав Савелійович

Ухвала від 19.11.2020

Кримінальне

Івано-Франківський апеляційний суд

Повзло В. В.

Ухвала від 19.11.2020

Кримінальне

Івано-Франківський апеляційний суд

Повзло В. В.

Ухвала від 31.08.2020

Кримінальне

Івано-Франківський апеляційний суд

Повзло В. В.

Ухвала від 21.08.2020

Кримінальне

Івано-Франківський апеляційний суд

Повзло В. В.

Ухвала від 18.08.2020

Кримінальне

Івано-Франківський апеляційний суд

Повзло В. В.

Ухвала від 11.08.2020

Кримінальне

Івано-Франківський апеляційний суд

Повзло В. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні