Ухвала

від 13.04.2021 по справі 349/534/19

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

іменем України

13 квітня 2021 року

м. Київ

справа №349/534/19

провадження №51-745ск21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

вивчивши матеріали касаційної скарги прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року відносно засудженого ОСОБА_5 ,

встановив:

За вирокомРогатинського районного суду Івано-Франківської області від 7 липня 2020 року,

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі КК) - до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про відшкодування майнової та моральної шкоди залишено без розгляду. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 до ТОВ «Стобуд+» задоволено частково. Стягнуто із ТОВ «Стобуд+» на користь потерпілого ОСОБА_6 41114,75 грн в рахунок відшкодування майнової шкоди, пов`язаної з витратами на лікування, 109177 грн в рахунок відшкодування майнової шкоди, заподіяної в результаті ДТП майну потерпілого, 150000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат

Суд першої інстанції встановив, що 25 вересня 2018 року о 20:39 водій ОСОБА_5 , керуючи автомобілем «RENAULT MAGNUM» д.н.з. НОМЕР_1 , який є сідловим тягачем у складі автопоїзда з причепом «KOGEL SN-24» д.н.з. НОМЕР_2 , рухаючись автодорогою Н-09 сполученням «Мукачево-Львів» у напрямку м. Львів та проїжджаючи ділянку автодороги в с. Вербилівці Рогатинського району Івано-Франківської області, де попереду нього в попутному напрямку по узбіччі та частково займаючи правий край проїзної частини автодороги рухався гужовий транспорт під керуванням не встановленої слідством особи, а смугою зустрічного руху, виїжджаючи з с. Вербилівці Рогатинського району Івано-Франківської області у напрямку м. Івано-Франківськ, рухався автомобіль «DODGE CALIBER SXT» д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням потерпілого ОСОБА_6 , проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку та стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух і безпечно керувати ним, не обрав безпечної швидкості руху, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху та що смуга зустрічного руху, на яку він буде виїжджати, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані, а, виявивши на своїй смузі перешкоду для руху у вигляді підводи, що рухалася в попутному напрямку, своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, та з метою обгону підводи виїхав на смугу зустрічного руху, де вчинив зіткнення із зустрічним автомобілем під керуванням ОСОБА_6 , порушивши при цьому вимоги пунктів 1.2, 2.3, 10.1, 12.1, 12.3, 14.2Правил дорожнього руху України, унаслідок чого потерпілий ОСОБА_6 отримав тяжких тілесних ушкоджень, що викликали загрозу для життя в момент спричинення, а також тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що викликали тривалий розлад здоров`я і не є небезпечні для життя в момент спричинення .

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року вирок районного суду залишено без змін.

У касаційній скарзі прокурор просить на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК), скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. За твердженням прокурора, суд апеляційної інстанції не врахував повною мірою ступеня тяжкості вчинених діянь і всіх даних про особу винного і, не вмотивувавши належним чином свого рішення, необґрунтовано погодився з рішенням місцевого суду про призначення покарання засудженому ОСОБА_5 із застосуванням положень ст. 75 КК, що потягло за собою невиправдану м`якість заходу примусу. Вважає, що оспорювана ухвала не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Розглянувши касаційну скаргу, дослідивши надані до неї копію судового рішення, перевіривши наведені доводи, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті провадження слід відмовити на таких підставах.

Подія злочину, доведеність винуватості ОСОБА_5 у його вчиненні, кримінально-правова оцінка діянь за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Як убачається зі змісту касаційної скарги, прокурор, вказуючи на істотні порушення апеляційною інстанцією вимог кримінального процесуального закону, не зазначає яких саме порушень, з огляду на положення ст. 412 КПК, було допущено цим судом, та які перешкодили чи могли перешкодити цьому суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, що є підставами для його скасування відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 вказаного Кодексу.

Фактично суть доводів касаційної скарги прокурора зводиться до незгоди останнього з висновком суду про можливість виправлення засудженого без відбування покарання при умові застосування до нього положень ст. 75 КК.

Однак ці доводи не можна визнати прийнятними.

Відповідно до визначених кримінальним законом загальних засад призначення покарання, значення заходу примусу для досягнення його мети (ст. 50 КК) визначається не лише його суворістю, а й справедливістю.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають врахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного і обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром воно повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

За змістом ст. 75 КК застосування закріплених у ній правил є допустимим лише за наявності в суду обґрунтованих підстав вважати, що виходячи з тяжкості злочину, даних про особу винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого можливе без його ізоляції від суспільства.

З наданої до касаційної скарги копії ухвали апеляційного суду вбачається, що аналогічні за змістом доводи апеляційної скарги прокурора були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який, переглядаючи вирок, ретельно їх перевірив та надав вичерпну відповідь, належним чином вмотивувавши своє рішення з наведенням докладних мотивів, з яких цю апеляційну скаргу було залишено без задоволення.

Зокрема, апеляційний суд, переглянувши вирок районного суду, дійшов висновку про додержання цим судом вимог статей 50 та 65 КК при призначенні покарання ОСОБА_5 , яке є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, а також правильність застосування до нього судом положень ст. 75 КК, і, не вбачаючи підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора, відмовив у її задоволенні.

При цьому апеляційний суд, погодившись із висновком суду першої інстанції про правильність обраної ним міри покарання засудженому в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК урахував, окрім ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК відноситься до тяжкого злочину, й особу останнього, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, є пенсіонером за вислугою років, на момент вчинення злочину працював на посаді водія ТОВ «Стобуд+», має постійне місце мешкання, де характеризується позитивно, одружений, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Також, судом апеляційної інстанції було враховано й те, що ОСОБА_5 раніше притягався до адміністративної відповідальності за адміністративні правопорушення на транспорті за ч. 3 ст. 121 та ч. 1 ст. 126 КУпАП, згідно довідки з інтегрованого банку даних «Армор», а також й інформацію, що міститься у досудовій доповіді Миколаївського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» у Львівській області про те, що виправлення ОСОБА_5 можливе без позбавлення волі, ризик вчинення ним повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства оцінюється як низький.

Під час апеляційного перегляду вироку колегією суддів повторно було досліджено відомості, що характеризують особу ОСОБА_5 , зокрема: досудову доповідь, характеристику, видану виконавчим комітетом Гонячівської сільської ради Миколаївського району Львівської області та довідку про стан сім`ї і підтверджено наявність у справі обставин, що пом`якшують покарання щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину і визнання вини ОСОБА_5 та також відсутність обставин, які його обтяжують.

При цьому в своєму рішенні суд апеляційної інстанції правильно вказав про те, що період часу, в який саме ОСОБА_5 відшкодував потерпілому ОСОБА_6 4000 грн. жодним чином не впливає на формальність його слів щодо висловлення свого жалю за вчинене та визнання вини за обставин, викладених в обвинувальному акті, а навпаки свідчить про те, що він мав бажання виправити ситуацію, що склалася, а тому така поведінка засудженого є проявом його щирого каяття у вчиненому й не може ставити під сумнів законність вироку в частині призначеного покарання останньому.

Зважаючи на всі ці обставини, у тому числі й ті, на які посилався прокурор у апеляційній скарзі, та які за законом мають правове значення, апеляційний суд дійшов умотивованого висновку про правильність прийнятого судом першої інстанції рішення щодо можливості виправлення засудженого ОСОБА_5 без ізоляції від суспільства та звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.

Така позиція апеляційного суду не суперечить положенням статей 50, 65 КК, а призначене ОСОБА_5 покарання є домірним тяжкості вчиненого злочину, обставинам справи та даним про його особу й відповідає меті та загальним засадам призначення покарання визначених вказаними нормами кримінального закону.

Рішення апеляційного суду відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК, у ньому наведено відповідні мотиви, обґрунтування та підстави, якими керувався апеляційний суд при його ухваленні.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність ухвали апеляційного суду та вмотивованість наведених у ній висновків з питань істотного порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного засудженому покарання через м`якість, що можуть тягнути за собою її скасування на підставі ч. 1 ст. 438 КПК з урахуванням положень статей 412, 413, 414 цього Кодексу, прокурор у касаційній скарзі не навів, і таких даних зі змісту цього рішення не вбачається.

З огляду на викладене касаційна скарга прокурора та додані до неї матеріали не дають підстав для її задоволення, а тому колегія суддів вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.

На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428, ст. 441КПК, Верховний Суд

постановив:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року відносно засудженого ОСОБА_5 відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3