Постанова

від 05.08.2020 по справі 910/12062/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" серпня 2020 р. Справа№ 910/12062/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Іоннікової І.А.

при секретарі судового засідання: Горді В.В.

за участі представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 05.08.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України

на рішення Господарський суд міста Києва

від 09.12.2019 (дата складання повного тексту 17.12.2019)

у справі № 910/12062/19 (суддя - Грєхова О.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Санофі-Авентіс Україна

до 1) Міністерства юстиції України;

2) Державної казначейської служби України

про стягнення шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій та бездіяльності в розмірі 7 083 076,06 грн.

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю Санофі-Авентіс Україна звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Міністерства юстиції України та Державної казначейської служби України про стягнення шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій та бездіяльності в розмірі 7 083 076,06 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач в період з 17.10.2017 по 12.12.2018 був незаконно позбавлений права користування власними коштами в розмірі 45 995 821,43 грн внаслідок неправомірних дій Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо їх подвійного стягнення з рахунків позивача.

1.2. короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2019 у справі № 910/12062/19 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Санофі-Авентіс Україна 3% річних в розмірі 1 595 361,92 грн, інфляційні втрати в розмірі 5 052 581,07 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 99 871,38 грн. В іншій частині позову відмовлено.

1.3. короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з прийнятим рішенням Міністерство юстиції України звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2019 у справі № 910/12062/19 в частині задоволених позовних вимог.

2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ:

2.1. визначення складу суду, заяви, клопотання

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2020 справу № 910/12062/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Тарасенко К.В., суддів: Іоннікової І.А., Разіної Т.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №910/12062/19 за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2019 у справі № 910/12062/19. Розгляд апеляційної скарги призначено на 12.02.2020.

06.02.2020 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2020 оголошено перерву у судовому засіданні до 18.03.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 зі змінами та доповненнями на усій території України запроваджено карантин.

У зв`язку з запровадженням карантину, за клопотанням учасників процесу розгляд справи неодноразово відкладався.

06.05.2020 від відповідача-1 надійшли доповнення до апеляційної скарги.

Розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/1726/20 від 17.06.2020 у зв`язку з перебуванням судді Разіної Т.І. у відпустці, відповідно до підпунктів 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/12062/19.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2020 для розгляду справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді: Іоннікова І.А., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2019 у справі № 910/12062/19 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді: Іоннікова І.А., Шаптала Є.Ю. Розгляд справи ухвалено здійснювати 17.06.2020.

Ухвалою від 17.06.2020 розгляд справи відкладено на 05.08.2020.

У судове засідання 05.08.2020 представники відповідача-2 не з`явились.

Представники позивача та відповідача-1 у судове засідання з`явились та надали пояснення по суті спору.

2.2. узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи, що є підставою для його скасування.

Апелянт зазначає, що в межах виконавчих проваджень № 54902012 та 54231464 з позивача стягувались кошти, однак саме позивач своїми діями призвів до арешту коштів та неможливості їх повернення як стягувачу так і боржнику, а отже відповідачі не повинні нести відповідальність за неможливість використання позивачем власних коштів.

Водночас, апелянт вказує, на неможливість повернення коштів позивачу, у зв`язку з накладенням на них арешту в межах кримінального провадження № 4201710150000123, а тому відсутні підстави для відшкодування позивачу інфляційних втрат та 3 % річних.

2.3. узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Позивач вказує, що накладення арешту на грошові кошти, які стягуються в межах кримінального провадження не може бути підставою для повторного стягнення коштів, яке було допущено виконавцем, а неправомірність дії які призвели до безпідставної неможливості використання коштів, встановлено судовими рішеннями які набрали законної сили.

2.4. інші процесуальні дії у справі:

У судовому засіданні 05 .0 8.2020 представник відповідача-1 надав пояснення, в яких підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити .

Представник позивача в судовому засіданні 05 .0 8.2020 надав пояснення, в яких заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник відповідача-2 у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що відповідач-2 про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою про повідомлення учасників процесу про відкладення розгляду справи (т. 2 а.с. 223)

Враховуючи, що відповідач-2 належним чином повідомлений про дату час та місце розгляду справи, про свої наміри бути присутнім в судовому засіданні суд не повідомляла, а також враховуючи наявні у справі докази та пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами за відсутності представника відповідача-2 .

Мотивувальна частина.

3.ПОЗИЦІЯ СУДУ:

3.1. встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 у справі № 910/4050/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Байнер Груп до Товариства з обмеженою відповідальністю Санофі-Авентіс Україна про стягнення 42 801 340,00 грн, за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю Хоса-Плекс Україна до Товариства з обмеженою відповідальністю Санофі-Авентіс Україна про стягнення 17 083,92 грн, за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Авісто до Товариства з обмеженою відповідальністю Санофі-Авентіс Україна про стягнення 48 343 976,24 грн у задоволенні позову ТОВ Байнер Груп відмовлено, позов ТОВ Хоса-Плекс Україна задоволено, Присуджено до стягнення з ТОВ Санофі-Авентіс Україна на користь ТОВ Хоса-Плекс Україна 17 083,92 грн заборгованості, позов ТОВ Фінансова компанія Авісто задоволено частково, присуджено до стягнення з ТОВ Санофі-Авентіс Україна на користь ТОВ Фінансова компанія Авісто 32 198 736,06 грн заборгованості, 7 405 709,29 грн інфляційних втрат, 2 003 378,89 грн 3% річних, в іншій частині позову ТОВ Фінансова компанія Авісто відмовлено.

03.07.2017 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 видано накази.

04.07.2017 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бурлою В.Е. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 54231464 з виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/4050/17 від 03.07.2017.

05.07.2017 грошові кошти боржника у сумі 41 814 383,12 грн надійшли на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого провадження.

06.07.2017 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України Бурлою В.Е. винесено постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі 89,46 грн.

Розпорядженням № 54231464/2 вирішено, що кошти у розмірі 37 632 864,29 грн необхідно перерахувати стягувачу, 4 181 429,37 грн виконавчого збору - до Державного бюджету України та 89,46 грн витрат на проведення виконавчих дій на спеціальний реєстраційний рахунок Міністерства юстиції України.

Оскільки коштів, які надішли 05.07.2017, недостатньо для задоволення вимог стягувача, 06.07.2017 державним виконавцем виставлено платіжні вимоги для списання залишку боргу у розмірі 4 181 527,77 грн.

06.07.2017 на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого провадження надійшли грошові кошти боржника у сумі 4 181 527,77 грн, з яких 4 181 518,83 грн вирішено перерахувати стягувачу згідно з розпорядженням № 54231464/2 від 07.07.2017.

14.07.2017 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України Бурлою В.Е. винесено постанову про повернення виконавчого документу - наказу Господарського суду міста Києва №n910/4050/17 від 03.07.2017 до суду, а також припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2017 апеляційну скаргу ТОВ Санофі-Авентіс Україна на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 у справі № 910/4050/17 залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 у справі № 910/4050/17 - без змін.

12.10.2017 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 54902012 з виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/4050/17 від 03.07.2017.

12.10.2017 державним виконавцем надано розпорядження на перерахунок грошових коштів, стягнутих з боржника у виконавчому провадженні № 54231464 та направлено відповідні вимоги Державній казначейській службі України.

13.10.2017 державним виконавцем направлено вимогу Державній казначейській службі України щодо повернення платіжної вимоги про перерахунок коштів стягувачу у сумі 41 814 383,12 грн у зв`язку із зміною реквізитів стягувача.

13.10.2017 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України Башіловим В.О. надано до Державної казначейської служби України вимогу здійснити перерахунок коштів у сумі 41 814 383,12 грн стягувачу на виконання наказу господарського суду.

Державною казначейською службою України було відмовлено у виконанні вказаної вимоги, оскільки, Київською місцевою прокуратурою № 5 до казначейської служби було подано клопотання про арешт грошових коштів на рахунку Міністерства юстиції України № 37319006000177 в сумі 41 814 383,12 грн.

13.10.2017 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України Башіловим В.О. винесено постанову про арешт коштів боржника, а 17.10.2017 - виставлено ПАТ Креді Агріколь Банк платіжну вимогу № 2012/21.

18.10.2017 на депозитний рахунок відділу надійшли кошти у сумі 45 995 821,43 грн, у зв`язку з чим 19.10.2017 державним виконавцем було винесено постанову про зняття арешту з коштів у виконавчому провадженні № 54902012.

23.10.2017 в рамках ВП № 54231464 начальником відділу примусового виконання рішень департаменту виконавчої служби України Міністерства юстиції України було надано доручення старшому державному виконавцю цього відділу Бурлі В.Е. підготувати розпорядження на повернення грошових коштів у сумі 45 995 910,89 грн ТОВ Санофі-Авентіс Україна , які містяться на депозитному рахунку відділу та які стягнуті при примусовому виконанні виконавчого провадження № 54231464, оскільки на виконанні у відділі перебуває виконавче провадження № 54902012 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/4050/17 від 03.07.2017.

На виконання вказаного доручення старшим державним виконавцем Бурлою В.Е. видано розпорядження № 54231464/2 від 23.10.2017 про повернення коштів у сумі 45 995 910,89 грн, що надійшли 05.07.2017 та 06.07.2017 на рахунок обліку депозитних сум при примусовому виконанні у виконавчому провадженні № 54231464.

Державною казначейською службою України повернуто платіжне доручення № 4799 від 23.10.2017 про перерахунок ТОВ Санофі-Авентіс Україна коштів у сумі 45 995 910,89 грн, оскільки постановою від 06.07.2017 та постановою від 07.07.2017 спірна сума коштів визнана доказом у межах кримінального провадження № 4201710150000123, що підтверджується листом № 13-08/784-17605 від 24.10.2017.

Листом № 13-08/32-1034 від 16.01.2018 Державна казначейська служба України повернула без виконання платіжне доручення № 109 від 10.01.2018 про перерахунок ТОВ Санофі-Авентіс Україна коштів у сумі 45 995 910,89 грн, оскільки ухвалами слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 24.10.2017 № 760/22316/17 та від 25.10.2017 № 760/22441/17 накладено арешт на кошти в загальній сумі 91 991 732,32 грн, які знаходяться на рахунку Міністерства юстиції України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2018, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2018 та постановою Верховного суду від 16.05.2018, скаргу ТОВ Санофі-Авентіс Україна задоволено частково, визнано неправомірними дії відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України щодо накладення арешту на банківські рахунки ТОВ Санофі-Авентіс Україна у ВП № 54902012 від 12.10.2017, визнано неправомірною платіжну вимогу № 2012/21 від 17.10.2017, виписану відділом примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження № 54902012 від 12.10.2017, в іншій частині скарги ТОВ Санофі-Авентіс Україна відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2018 скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Санофі-Авентіс Україна на бездіяльність державного виконавця Відділу примусового примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України по справі 910/4050/17 задоволено, визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Башілова Валентина Олександровича та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо закінчення виконавчого провадження №54902012 щодо Товариства з обмеженою відповідальністю Санофі-Авентіс Україна у зв`язку з скасуванням рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ та щодо повернення стягнутих коштів, зобов`язано державного виконавця Башілова Валентина Олександровича та Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчинити дії щодо закінчення виконавчого провадження №54902012 та повернення коштів, стягнутих з банківських рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю Санофі-Авентіс Україна у розмірі 41 814 383,12 гривень та стягнутого у виконавчому провадженні №54902012 виконавчого збору у розмірі 4 181438,31 гривень; зобов`язано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виключити відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників, скасувати інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також провести інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження № 54902012.

12.12.2018 державним виконавцем Башіловим В.О. вчинені дії щодо повернення коштів у розмірі 45 995 821,43 грн.

3.2. обставини встановлені судом апеляційної інстанції і визначення відповідно до них правовідносин та доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції

Позивач зазначає, що у період з 17.10.2017 по 12.12.2018, внаслідок неправомірних дій Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Товариство з обмеженою відповідальністю Санофі-Авентіс Україна було позбавлено права на користування власними коштами, в зв`язку з чим, 08.07.2019 позивач звернувся до відповідача-1 з вимогою відшкодувати шкоду у розмірі 6 699 764,42 грн, яка складається з 3% річних у розмірі 1 595 361,92 грн та інфляційних втрат у розмірі 5 052 581,07 грн, у відповідь на яку, відповідач-1 Листом № 24293-33-19/20.1 від 22.07.2019 відмовив у відшкодуванні шкоди, в зв`язку з чим, позивач звернувся до суду з даним позовом, у якому просив стягнути з Державного бюджету України грошові кошти у розмірі 7 083 076,06 грн в рахунок відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями та бездіяльністю Міністерства юстиції України.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо оцінки обставин встановлених ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2018, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2018 та постановою Верховного Суду від 16.05.2018.

З вказаних рішень та обставин справи вбачається, що після повного виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 у справі № 910/4050/17, державною виконавчою службою було повторно стягнуто з боржника за означеним рішенням кошти в розмірі 45 995 821,43 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2018, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2018 та постановою Верховного суду від 16.05.2018, скаргу ТОВ Санофі-Авентіс Україна задоволено частково, визнано неправомірними дії відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України щодо накладення арешту на банківські рахунки ТОВ Санофі-Авентіс Україна у ВП № 54902012 від 12.10.2017, визнано неправомірною платіжну вимогу № 2012/21 від 17.10.2017, виписану відділом примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження № 54902012 від 12.10.2017, в іншій частині скарги ТОВ Санофі-Авентіс Україна відмовлено.

Таким чином, означеною ухвалою було встановлено факт неправомірності платіжної вимоги № 2012/21 від 17.10.2017, виписаної відділом примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження № 54902012 від 12.10.2017, на підставі якої було здійснено повторне списання коштів боржника.

При цьому, в ухвалі зазначено, що як вбачається з відмітки на копії наказу Господарського суду міста Києва № 910/4050/17 від 03.07.2017, наявної у матеріалах виконавчого провадження № 54231464, державним виконавцем було зазначено, що кошти стягнуті з боржника в повному розмірі боргу, виконавчого збору та витрат, та вказані кошти містяться на рахунку Відділу в Державній казначейській службі України станом на 14.07.2017.

Також, ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2018 скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Санофі-Авентіс Україна на бездіяльність державного виконавця Відділу примусового примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України по справі 910/4050/17 задоволено, визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Башілова Валентина Олександровича та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо закінчення виконавчого провадження №54902012 щодо Товариства з обмеженою відповідальністю Санофі-Авентіс Україна у зв`язку з скасуванням рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ та щодо повернення стягнутих коштів, зобов`язано державного виконавця Башілова Валентина Олександровича та Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчинити дії щодо закінчення виконавчого провадження №54902012 та повернення коштів, стягнутих з банківських рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю Санофі-Авентіс Україна у розмірі 41 814 383,12 гривень та стягнутого у виконавчому провадженні №54902012 виконавчого збору у розмірі 4 181438,31 гривень; зобов`язано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виключити відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників, скасувати інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також провести інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження № 54902012.

З наведеного вбачається, що фактично державною виконавчою службою здійснено подвійне списання з боржника за рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 у справі № 910/4050/17 коштів у розмірі 45 995 821,43 грн, за наявності напису на наказі Господарського суду міста Киває № 910/4050/17 про його повне виконання.

У сукупності з наведеним, суд враховує, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18 висловлену правову позицію, відповідно до якої, виконавець, хоча й від імені держави, однак діє саме в інтересах стягувача задля виконання судового рішення, яке постановлено на користь останнього, тобто, стягувач, фактично, наділяє виконавця своїм правом на одержання належних йому грошових коштів, а виконавець на цей період стає отримувачем таких коштів, в зв`язку з чим моментом фактичного виконання судового рішення є саме момент надходження коштів з рахунку боржника на відповідний рахунок виконавчої служби.

При цьому, судом першої інстанції правомірно відхилено посилання відповідача-1 на те, що виконавцем вжито всіх заходів, спрямованих на повернення коштів та про наявність причин, які не залежали від державного виконавця, а саме наявність арешту, накладеного в рамках кримінального провадження, кошти не було повернуто позивачу, жодним чином не впливають та не спростовують неправомірність дій державного виконавця, встановлених у справі № 910/4050/17 при судовому контролю за виконання судового рішення, щодо повторного списання коштів за наявності напису на виконавчому документів про повне виконання.

Таким чином, мало місце втручання державної виконавчої служби у мирне володіння майном - грошовими коштами Товариства з обмеженою відповідальністю Санофі-Авентіс Україна .

Втручання у мирне володіння майном ТОВ Санофі-Авентіс Україна виражене у повторному стягненні коштів на виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/4050/17 від 03.07.2017 за наявності на депозитному рахунку органу виконавчої служби вже стягнутих до повернення такого документу суду з боржника коштів, а отже Державною виконавчою службою було позбавлено позивача права на користування його коштами у розмірі 45 995 821,43 грн без наявності на те правових підстав.

В даному випадку, сторонами не надано доказів на підтвердження наявності у Державною виконавчої служби правових підстав для повторного списання та відповідно набуття коштів в розмірі 45 995 821,43 грн.

Означені кошти бути повернуті державною виконавчою службою 12.12.2018, що сторонами не заперечується, та відповідно не підлягає доведенню.

Таким чином, у період з 17.10.2017 по 12.12.2018 позивач був позбавлений можливості користуватися власними коштами.

Статтю 625 Цивільного кодексу України розміщено у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України. Отже, положення розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).

Таким чином, дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15, від 01.10.2014 № 6-113цс14, та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18 та Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 908/2552/17.

Відтак, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, судом першої інстанції встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 1 595 361,92 грн та інфляційні втрати в розмірі 5 052 581,07 грн, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з вказаними висновками, та вважає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги у вказаній частині.

Щодо вимог про стягнення упущеної вигоди в розмірі 435 133,07 грн, суд зазначає наступне.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-237цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18).

З врахуванням викладеного, оскільки упущена вигода, що є предметом позову у даній справі, є неотриманим доходом за договором банківського вкладу, то позивачу необхідно було довести те, що він міг і повинен був отримати відповідні доходи у визначеному ним розмірі і за визначений ним період.

Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було доведено обґрунтованості позовних вимог про стягнення упущеної вигоди. Зокрема, матеріали справи не містять доказів укладення позивачем договору банківського вкладу, який він був неспроможний виконати, а також і не містять доказів в підтвердження наявності волі банківської установи на прийняття таких коштів та нарахуванні відсотків саме у розмірі 11,51% річних.

Відтак, позовні вимоги про стягнення упущеної вигоди в сумі 435 133,07 грн правомірно відхилені судом першої інстанції, як необґрунтовані.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта, про відсутність правовідносин між позивачем та відповідачами, з огляду на те, що у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Міністерство юстиції України, якому підпорядковуються відділ, дії якого призвели до безспірного стягнення коштів та казначейство, яке відповідно до законодавства є органом, що здійснює повернення коштів з державного бюджету, при цьому, у спорах про повернення помилково або надміру сплачених сум виконавчого збору спірні суми мають стягуватися із Державного бюджету України.

3.3. чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси за захистом яких мало місце звернення до суду

Порушенням права є такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що позивач належними та допустимими доказами довів, що державна виконавча служба своїми протиправними діями призвела до порушення права позивача на мирне володіння своїм майном (грошовими коштами).

4. ВИСНОВКИ СУДУ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА:

4.1. висновки за результатами розгляду матеріалів справи

За результатами розгляду справи колегією суддів встановлено наявність підстав для нарахування та стягнення з Державного бюджету сум передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України нарахованих на грошові кошти в сумі 45995821,43 грн, якими позивач не міг користуватись у період з 17.10.2017 по 12.12.2018, а отже суд першої інстанції правомірно задовольнив позов у вказаній частині.

4.2. посилання на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ст. 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю, зокрема, органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів.

Згідно із частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною другою статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі статтею 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном.

Перший протокол ратифікований Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 й із огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства.

У практиці ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції , Джеймс та інші проти Сполученого Королівства , Щокін проти України, Сєрков проти України , Колишній король Греції та інші проти Греції , Булвес АД проти Болгарії , Трегубенко проти України , East/West Alliance Limited проти України ) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі Антріш проти Франції та Кушоглу проти Болгарії ).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі Спорронг та Льонрот проти Швеції ). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (наприклад, рішення Джеймс та інші проти Сполученого Королівства ).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори та інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

5. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ:

5.1. мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта, що саме позивач своїми діями призвів до арешту коштів та неможливості їх повернення як стягувачу так і боржнику, оскільки вказані обставини не спростовують факту подвійного стягнення коштів з позивача.

Водночас, колегія суддів не приймає посилання апелянта, на неможливість повернення коштів позивачу, у зв`язку з накладенням на них арешту в межах кримінального провадження № 4201710150000123, як на підставу у відмові для відшкодування позивачу інфляційних втрат та 3 % річних, оскільки відсутність дієвих механізмів по виконанню державою своїх зобов`язань не звільняє її від відповідальності.

6. ВИСНОВКИ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ:

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2019 у справі № 910/12062/19 підлягає залишенню без змін.

Апеляційна скарга Міністерства юстиції України на рішення Господарський суд міста Києва від 09.12.2019 у справі № 910/12062/19 задоволенню не підлягає.

7. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ:

7.1. Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги, згідно ч. 1 ст. 129 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Господарський суд міста Києва від 09.12.2019 у справі № 910/12062/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2019 у справі № 910/12062/19 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Міністерством юстиції України.

4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано після виходу головуючого судді з лікарняного 23.11.2020.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді Є.Ю. Шаптала

І.А. Іоннікова