Постанова

від 24.02.2021 по справі 910/12062/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 910/12062/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н. Г. - головуючого, Жукова С. В., Огородніка К. М.,

за участю секретаря судового засідання Громак В. О.

за участю представників: Міністерства юстиції України - Мазура Г. І., ТОВ "Санофі-Авентіс Україна" - адвокатів Гука А. Р. , Стронського Р. Я.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства юстиції України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2020

та рішення Господарського суду м. Києва від 09.12.2019 в частині задоволення позовних вимог

у справі № 910/12062/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санофі-Авентіс Україна"

до 1) Міністерства юстиції України; 2) Державної казначейської служби України

про стягнення шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій та бездіяльності в розмірі 7 083 076,06 грн,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року ТОВ Санофі-Авентіс Україна звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Міністерства юстиції України та Державної казначейської служби України про стягнення шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій та бездіяльності в розмірі 7 083 076,06 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що внаслідок неправомірних дій відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України позивач в період з 17.10.2017 по 12.12.2018 був позбавлений права користуватись власними коштами в розмірі 45 995 821,43 грн, у зв`язку йому було завдано збитків на загальну суму 7 083 076,06 грн, з яких 1 595 361,92 грн - 3 % річних, інфляційні втрати в розмірі 5 052 581,07 грн та 435 133,07 грн - упущена вигода.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2019 у справі № 910/12062/19 (суддя Грєхова О. А.) позов задоволено частково. Стягнено з Державного бюджету України на користь ТОВ Санофі-Авентіс Україна 3% річних в розмірі 1 595 361,92 грн, інфляційні втрати в розмірі 5 052 581,07 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 99 871,38 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням Міністерство юстиції України звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2019 у справі №910/12062/19 в частині задоволених позовних вимог.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2020 (колегія суддів: Тарасенко К. В. - головуючий, Шаптала Є. Ю., Іоннікова І. А.) рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2019 у справі № 910/12062/19 залишено без змін.

Задовольняючи позов в частині позовних вимог ТОВ Санофі-Авентіс Україна про стягнення з Державного бюджету України 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що внаслідок неправомірного втручання держави у мирне володіння майном ТОВ Санофі-Авентіс Україна , останнє в період з 17.10.2017 по 12.12.2018 було позбавлене права користуватись власними грошовими коштами в розмірі 45 995 821,43 грн. При цьому, Господарський суд міста Києва здійснив правову кваліфікацію спірних правовідносин, зокрема, встановивши, що між сторонами у даній справі існувало недоговірне грошове зобов`язання щодо повернення безпідставно збережених коштів, дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем на підставі ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат на суму вчасно неповернутих коштів за період такого прострочення.

Крім того, місцевий господарський суд дійшов висновку , що відповідачі у справі є належними з огляду на те, що відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади, а саме, Міністерство юстиції України, якому підпорядковується відділ, дії якого призвели до безспірного стягнення коштів та Державна казначейська служба України, яке відповідно до законодавства є органом, що здійснює повернення коштів з державного бюджету, при цьому, у спорах про повернення помилково або надміру сплачених сум виконавчого збору спірні суми мають стягуватися із Державного бюджету України.

Міністерство юстиції України звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2019 у справі № 910/12062/19 і постановити нове рішення, яким відмовити ТОВ Санофі-Авентіс Україна в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Міністерства юстиції України 3 % річних та інфляційних втрат.

У касаційній скарзі Міністерство юстиції України зазначає, що скарга подається з підстав передбачених п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №522/3454/16-ц про те, що у справах про відшкодування шкоди державою відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Між тим, як стверджує Міністерство юстиції України, згідно з позовною заявою, відповідачами у вказаній справі є Міністерство юстиції України та Державна казначейська служба України, однак позивачем в суді першої інстанції не заявлялися клопотання щодо заміни неналежного відповідача, а саме замість Міністерства юстиції України на Державу Україна в особі Міністерства юстиції України.

При цьому Міністерство юстиції України у касаційній скарзі зазначає, що позивач перебував у правовідносинах з органом державної виконавчої служби в якості боржника у виконавчих провадженнях № 54902012 та № 54231464 про стягнення з нього коштів в рамках примусового виконання судового рішення. Відтак, вказані правовідносини були обмежені положеннями Закону України Про виконавче провадження та іншими нормативно-правовими актами, якими врегульовано виконання рішень суду в примусовому порядку. Водночас позовна заява не містить доводів та обґрунтувань щодо існування правовідносин, у тому числі і грошових зобов`язань, між ТОВ Санофі-Авентіс Україна та Міністерством юстиції України, як центральним органом виконавчої влади.

В обґрунтування касаційної скарги також зазначено, що оскільки Міністерство юстиції України не було ані стороною, ані учасником судових процесів, на які посилається позивач в своїй позовній заяві, заявник касаційної скарги вважає, що в даному випадку суду першої інстанції необхідно було застосувати положення ст. 75 ГПК України щодо можливості доказування особою, яка не брала участь у справі, обставин у загальному порядку.

Заявник касаційної скарги стверджує, що суди попередніх інстанцій на надали належної оцінки тому, що державним виконавцем вчинялись дії щодо усунення порушення прав ТОВ Санофі-Авентіс Україна , а саме, повернення грошових коштів в сумі 45 995 821,43 грн, у зв`язку з чим Міністерство юстиції України вважає, що судами не було встановлено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, що є необхідною умовою для відшкодування шкоди.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги Міністерства юстиції України у справі № 910/12062/19 визначено склад колегії суддів: Ткаченко Н. Г. - головуючий (доповідач), Жуков С. В., Огороднік К. М., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 24.12.2020.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.01.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2020 та рішення Господарського суду м. Києва від 09.12.2019 в частині задоволення позовних вимог у справі №910/12062/19, розгляд справи призначено на 24.02.2021 на 10 год. 45 хв.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ Санофі-Авентіс Україна , що надійшов до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 19.02.2021, просить суд касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н. Г., пояснення представників учасників справи, перевіривши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 у справі № 910/4050/17, зокрема, стягнуто з ТОВ Санофі-Авентіс Україна на користь ТОВ Фінансова компанія Авісто 32 198 736,06 грн заборгованості, 7 405 709,29 грн інфляційних втрат, 2 003 378,89 грн 3% річних.

На виконання вказаного рішення Господарський суд міста Києва видав відповідні накази від 03.07.2017.

Старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бурлою В. Е. винесено постанову від 04.07.2017 про відкриття виконавчого провадження №54231464 з виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/4050/17 від 03.07.2017.

05.07.2017 на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого провадження надійшли грошові кошти боржника у сумі 41 814 383,12 грн.

Старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України Бурлою В. Е. винесено постанову від 06.07.2017 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі 89,46 грн.

Розпорядженням № 54231464/2 вирішено, що кошти у розмірі 37 632 864,29 грн необхідно перерахувати стягувачу, 4 181 429,37 грн виконавчого збору - до Державного бюджету України та 89,46 грн витрат на проведення виконавчих дій на спеціальний реєстраційний рахунок Міністерства юстиції України.

Оскільки коштів, які надійшли 05.07.2017, було недостатньо для задоволення вимог стягувача, 06.07.2017 державним виконавцем виставлено платіжні вимоги для списання залишку боргу у розмірі 4 181 527,77 грн.

Грошові кошти боржника у сумі 4 181 527,77 грн надійшли 06.07.2017 на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого провадження, з яких 4 181 518,83 грн вирішено перерахувати стягувачу згідно з розпорядженням №54231464/2 від 07.07.2017.

14.07.2017 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України Бурлою В. Е. винесено постанову про повернення виконавчого документу - наказу Господарського суду міста Києва №910/4050/17 від 03.07.2017 до суду, а також припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2017 апеляційну скаргу ТОВ Санофі-Авентіс Україна на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 у справі № 910/4050/17 залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 у справі № 910/4050/17 - без змін.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 12.10.2017 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 54902012 з виконання вказаного вище наказу Господарського суду міста Києва № 910/4050/17 від 03.07.2017 та надано розпорядження на перерахунок грошових коштів, стягнутих з боржника у виконавчому провадженні № 54231464 та направлено відповідні вимоги Державній казначейській службі України.

Однак, 13.10.2017 державний виконавець направив вимогу Державній казначейській службі України щодо повернення платіжної вимоги про перерахунок коштів стягувачу у сумі 41 814 383,12 грн у зв`язку із зміною реквізитів стягувача.

Цього ж дня старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України Башіловим В.О. надано вимогу до Державної казначейської служби України здійснити перерахунок коштів у сумі 41 814 383,12 грн стягувачу на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 у справі № 910/4050/17.

Державною казначейською службою України було відмовлено у виконанні вказаної вимоги з тих підстав, що Київською місцевою прокуратурою № 5 до казначейської служби було подано клопотання про арешт грошових коштів на рахунку Міністерства юстиції України № 37319006000177 в сумі 41 814 383,12 грн.

У зв`язку з чим, 13.10.2017 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України Башіловим В. О. винесено постанову про арешт коштів боржника ТОВ Санофі-Авентіс Україна , а 17.10.2017 - виставлено ПАТ Креді Агріколь Банк платіжну вимогу № 2012/21.

18.10.2017 на депозитний рахунок примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України надійшли кошти у сумі 45 995 821,43 грн, у зв`язку з чим 19.10.2017 державним виконавцем було винесено постанову про зняття арешту з коштів у виконавчому провадженні № 54902012.

В рамках виконавчого провадження № 54231464 начальником відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС України Міністерства юстиції України 23.10.2017 було надано доручення старшому державному виконавцю цього відділу Бурлі В. Е. підготувати розпорядження на повернення грошових коштів у сумі 45 995 910,89 грн ТОВ Санофі-Авентіс Україна , які містяться на депозитному рахунку відділу та які стягнуті при примусовому виконанні виконавчого провадження №54231464, оскільки на виконанні у відділі перебуває виконавче провадження №54902012 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/4050/17 від 03.07.2017.

На виконання вказаного доручення старшим державним виконавцем Бурлою В.Е. видано розпорядження № 54231464/2 від 23.10.2017 про повернення коштів у сумі 45 995 910,89 грн, що надійшли 05.07.2017 та 06.07.2017 на рахунок обліку депозитних сум при примусовому виконанні у виконавчому провадженні № 54231464.

Державною казначейською службою України повернуто платіжне доручення № 4799 від 23.10.2017 про перерахунок ТОВ Санофі-Авентіс Україна коштів у сумі 45 995 910,89 грн, оскільки постановою від 06.07.2017 та постановою від 07.07.2017 спірна сума коштів визнана доказом у межах кримінального провадження №4201710150000123.

Листом № 13-08/32-1034 від 16.01.2018 Державна казначейська служба України повернула без виконання платіжне доручення № 109 від 10.01.2018 про перерахунок ТОВ Санофі-Авентіс Україна коштів у сумі 45 995 910,89 грн, оскільки ухвалами слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 24.10.2017 № 760/22316/17 та від 25.10.2017 № 760/22441/17 накладено арешт на кошти в загальній сумі 91 991 732,32 грн, які знаходяться на рахунку Міністерства юстиції України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2018 у справі № 910/4050/17, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2018 та постановою Верховного суду від 16.05.2018, задоволено частково скаргу ТОВ Санофі-Авентіс Україна , визнано неправомірними дії відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України щодо накладення арешту на банківські рахунки ТОВ Санофі-Авентіс Україна у виконавчому провадженні №54902012 від 12.10.2017, визнано неправомірною платіжну вимогу №2012/21 від 17.10.2017, виписану відділом примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження № 54902012 від 12.10.2017, в іншій частині скарги ТОВ Санофі-Авентіс Україна відмовлено.

При цьому в ухвалі Господарського суду міста Києва від 23.01.2018 у справі №910/4050/17 зазначено, що на копії наказу Господарського суду міста Києва №910/4050/17 від 03.07.2017, наявної у матеріалах виконавчого провадження №54231464, державним виконавцем було зазначено, що кошти стягнуті з боржника в повному розмірі боргу, виконавчого збору та витрат, та вказані кошти містяться на рахунку Відділу в Державній казначейській службі України станом на 14.07.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2018 у справі № 910/4050/17 задоволено скаргу ТОВ Санофі-Авентіс Україна на бездіяльність державного виконавця відділу примусового примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України у справі №910/4050/17, визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Башілова В. О. та відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо закінчення виконавчого провадження №54902012 щодо ТОВ Санофі-Авентіс Україна у зв`язку з скасуванням рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ та щодо повернення стягнутих коштів, зобов`язано державного виконавця Башілова В. О. та відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчинити дії щодо закінчення виконавчого провадження №54902012 та повернення коштів, стягнутих з банківських рахунків ТОВ Санофі-Авентіс Україна у розмірі 41 814 383,12 гривень та стягнутого у виконавчому провадженні №54902012 виконавчого збору у розмірі 4 181 438,31 грн; зобов`язано відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виключити відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників, скасувати інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також провести інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження №54902012.

Державним виконавцем Башіловим В. О. 12.12.2018 вчинені дії щодо повернення ТОВ Санофі-Авентіс Україна грошових коштів у розмірі 45 995 821,43 грн.

Господарський суд міста Києва, з яким погодився Північний апеляційний господарський суд, здійснив правову кваліфікацію спірних правовідносин, зокрема, встановивши, що між сторонами у даній справі існувало недоговірне грошове зобов`язання щодо повернення безпідставно збережених коштів, правове регулювання якої визначено в частинах 1, 2 ст. 1212 ЦК України, дійшов висновку про задоволення позовних вимог ТОВ Санофі-Авентіс Україна про стягнення з Державного бюджету України нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат на суму вчасно неповернутих коштів за період такого прострочення.

Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (Конвенція), взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції).

Реалізація таких гарантій відбувається шляхом застосування українськими судами під час розгляду справ практики Європейського суду з прав людини як джерела права, що передбачено положеннями ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , а також закріплено у відповідних процесуальних законах, зокрема в ст. 11 ГПК України.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Щокін проти України, "Сєрков проти України", "Колишній король Греції та інші проти Греції", "Булвес" АД проти Болгарії", "Трегубенко проти України", "East/West Alliance Limited" проти України") напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "Антріш проти Франції" та "Кушоглу проти Болгарії").

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції"). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (наприклад, рішення "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства").

Отже, Європейський суд з прав людини вказує, що втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном має забезпечувати "справедливий баланс", пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти, які не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Європейський суд з прав людини зауважує, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY v. UKRAINE, № 29979/04, § 70, ЄСПЛ, від 20.10.2011).

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, державною виконавчою службою здійснено подвійне списання з боржника за рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 у справі № 910/4050/17 коштів у розмірі 45 995 821,43 грн, за наявності напису на наказі Господарського суду міста Києва № 910/4050/17 про його виконання.

Відтак суди дійшли висновків, що державою було здійснено втручання у мирне володіння майном ТОВ Санофі-Авентіс Україна , виражене у повторному стягненні коштів на виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/4050/17 від 03.07.2017 за наявності на депозитному рахунку органу виконавчої служби вже стягнутих коштів, а отже позивача було позбавлено права на користування його коштами у розмірі 45 995 821,43 грн без наявності на те правових підстав.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори та інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки у державного виконавця були відсутні правові підстави для повторного списання та відповідно набуття коштів в розмірі 45 995 821,43 грн, у зв`язку з чим позивач у період з 17.10.2017 по 12.12.2018 був позбавлений можливості користуватися власними коштами, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що у держави відповідно до ст. 1212 ЦК України виникло позадоговірне грошове зобов`язання щодо повернення ТОВ Санофі-Авентіс Україна вказаних коштів.

Разом з тим, під час розгляду справи як суду першої, так і апеляційної інстанцій Міністерство юстиції України цими встановлених судами обставин не спростувало.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову ТОВ Санофі-Авентіс Україна про стягнення з Державного бюджету України 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму набутих та збережених без достатніх правових підстав грошових коштів за період такого прострочення.

При цьому слід враховувати, що ст. 625 ЦК України поширює свою дію у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ст. 6 Закону України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів систему органів примусового виконання рішень становлять Міністерство юстиції України, органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

Пунктом 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228, визначено, що Міністерство юстиції України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної правової політики.

У п. 3 цього Положення зазначено, що основним завданням Міністерства юстиції України є, зокрема, організація виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до законів.

Відповідно до пункту 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, що затверджений наказом Міністерство юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, органами державної виконавчої влади, зокрема, є Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що належними відповідачами у даній справі є Міністерство юстиції України та Державна казначейська служба України.

Решта доводів касаційної скарги зазначених вище висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, оскільки ці доводи зводяться до переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, суд касаційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації"), яку згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У зв`язку із наведеним, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2020 та рішення Господарського суду м. Києва від 09.12.2019 у справі № 910/12062/19 ухвалені судами відповідно до фактичних обставин, вимог матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судовий збір відповідно до ст.129 ГПК України покладається на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України - залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2020 та рішення Господарського суду м. Києва від 09.12.2019 в частині задоволення позовних вимог у справі №910/12062/19 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя Ткаченко Н. Г.

Судді Жуков С. В.

Огороднік К. М.