Ухвала

від 18.11.2020 по справі 922/1833/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 922/1833/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Пількова К. С.,

секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,

розглядаючи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.07.2020 у справі

за позовом Заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області до 1) ОСОБА_1 , 2) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, 3) Фермерського господарства "Вертіївка 2" про визнання незаконним наказу, визнання недійсними договорів та скасування рішень про державну реєстрацію,

за участю представників:

позивача - Савицька О. В.,

відповідача-1 - Надьон О. В.,

відповідача-2 - не з`явилися,

відповідача-3 - Надьон О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Дергачівської прокуратури звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру) та Фермерського господарства "Вертіївка 2" (далі - ФГ "Вертіївка 2") про:

- визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру № 1150-СГ від 19.02.2016 "Про надання в оренду земельних ділянок" ОСОБА_1 ;

- визнання недійсним договору оренди землі від 27.04.2016, укладеного між ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_1 щодо оренди земельної ділянки площею 40,0 га, кадастровий номер 6320887500:02:001:0758;

- визнання недійсним договору суборенди землі від 21.03.2017, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ "Вертіївка 2" щодо суборенди земельної ділянки площею 40,0 га, кадастровий номер 6320887500:02:001:0758;

- скасування рішення про державну реєстрацію від 14.05.2016 № 29599155, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 14504724 від 14.05.2016 про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320887500:02:001:0758) за ОСОБА_1 ;

- скасування рішення про державну реєстрацію від 24.03.2017 № 34433145, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 1964446 від 21.03.2017 про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320887500:02:001:0758) за ФГ "Вертіївка 2";

- зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 40,0 га кадастровий номер 6320887500:02:001:0758.

Позов подано на підставі статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу (далі - ЗК України).

Рішенням Господарського суду Харківської області від 27.04.2020 (суддя Добреля Н. С. ) в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано відсутністю порушень вимог чинного земельного законодавства України ГУ Держгеокадастру при видачі оспорюваного наказу та наданні у строкове користування ОСОБА_1 земельної ділянки.

Стосовно визнання недійсним договору оренди землі від 27.04.2016, укладеного ГУ Держземагенства та ОСОБА_1 , визнання недійсним договору суборенди землі від 21.03.2017, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ "Вертіївка 2", суд першої інстанції зазначив, що визнання недійсними вищезазначених договорів прокурор обґрунтовує незаконністю наказу ГУ Держземагенства на підставі якого вони укладені. При цьому, доводи прокурора про те, що ОСОБА_1 фактично отримала від Управління землю не для створення нового фермерського господарства, а для діяльності існуючої юридичної особи, оскільки вона є суб`єктом підприємницької діяльності, та відповідні земельні ділянки отримала поза конкурсом, визнано судом безпідставними, необґрунтованими та документально не доведеними. Враховуючи чинність наказу ГУ Держгеокадастру (Держземагентства) про надання ОСОБА_1 в оренду земель сільськогосподарського призначення та недоведеність прокурором підстав для визнання недійсними спірних договорів оренди, відмовлено у задоволенні вимоги позивача про визнання договорів оренди та суборенди недійсними.

Щодо вимог про скасування рішення про державну реєстрацію від 14.05.2016 № 29599155 права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320887500:02:001:0758) за ОСОБА_1 та скасування рішення про державну реєстрацію від 24.03.2017 № 34433145с реєстрацію права суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320887500:02:001:0758) за ФГ "Вертіївка 2" суд зазначив, що вони є похідними від вимог про визнання недійсними відповідних договорів оренди та суборенди щодо яких суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, у зв`язку з чим підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Також, суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 40,0 га кадастровий номер 6320887500:02:001:0758, оскільки дана вимога є похідною від решти позовних вимог, які були визнані необґрунтованими судом при розгляді даної справи.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.07.2020 (колегія суддів: Білоусова Я. О., Пуль О. А., Тарасова І. В.) рішення Господарського суду Харківської області скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено в повному обсязі.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін.

Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема, статей 15-16, 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 22, 93, 122-124, 134, 185, 186, 187 1 ЗК України, статей 1, 2, 7, 8, 14 Закону України "Про фермерське господарство", статей 76-79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), неповним з`ясуванням обставин справи, а також застосуванням наведених норм права без урахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 376/331/16-ц, від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, від 07.11.2019 у справі № 372/1036/15-ц, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.07.2015 у справі № 6-14312св15, постанові Вищого адміністративного суду України від 19.05.2015 у справі № 822/4181/14 у подібних правовідносинах.

Київська обласна прокуратура у відзиві просить постанову апеляційної інстанції залишити без змін наголошуючи на її законності і обґрунтованості.

ФГ "Вертіївка 2" у відзиві просить касаційну скаргу задовольнити, постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін.

Поданий ФГ "Вертіївка 2" відзив на касаційну скаргу не може бути прийнятий до розгляду разом із касаційною скаргою виходячи із наступного.

Відповідно до приписів частини 2 статті 295 ГПК України відзив на касаційну скаргу має містити, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.

Згідно статті 297 цього Кодексу учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (ч. 1). До заяви про приєднання до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору та докази направлення заяви іншим учасникам справи (ч. 3).

Отже оскільки поданий ФГ "Вертіївка 2" відзив не містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, а за своєю суттю є приєднанням до касаційної скарги, однак не додано документу про сплату судового збору, а ГПК України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги, поданий відзив залишається без розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Згідно з частиною статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

Апеляційним господарським судом встановлено, що для створення ФГ "Вертіївка 2" ОСОБА_1 одержала в оренду земельну ділянку загальною площею 40,00 га строком на 20 років, з кадастровим номером 6320887500:02:001:0758, розташовану за межами населених пунктів Сазоно-Баланівської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області. Договір оренди землі від 27.04.2016.

Крім того, ОСОБА_1 є засновником фермерських господарств: ФГ"Пік Віп", ФГ "Вертіївка", ФГ "Скосогорівка", ФГ "Сухини", ФГ "Червона Нива", ФГ "Сухини-2", та отримала земельні ділянки для створення фермерських господарств, що підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Відділ у Богодухівському районі від 25.09.2018 № 518/104-18.

Для здійснення підприємницької діяльності та ведення фермерського господарства на підставі розпоряджень голови Богодухівської районної державної адміністрації у користування ОСОБА_1 вже виділялись земельні ділянки за рахунок земель державної власності, що підтверджується договорами оренди від 11.10.2012, укладеними між ОСОБА_1 та заступником голови Богодухівської районної державної адміністрації, згідно яких ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства строком на 25 років земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення:

- загальною площею 2,2 га, розташованої за межами населених пунктів Сухининської сільської ради на території Богодухінського району Харківської області кадастрових номер 6320888100:02:001:0242;

- загальною площею 1,4 га, розташованої за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастрових номер: 6320888800:02:001:0243;

- загальною площею 17,5 га, розташованої за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастрових номер: 6320888800:02:001:0178;

- загальною площею 28,7060 га, розташованої за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастрових номер: 6320888800:01:001:0278;

- загальною площею 17,1 га, розташованої за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастрових номер: 6320888800:01:001:0175;

- загальною площею 11,8 га, розташованої за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастрових номер: 6320888800:01:001:0176.

Апеляційна інстанція, приймаючи постанову, виходила з того, що ОСОБА_1 на момент звернення до ГУ Держгеокадастру вже була суб`єктом господарювання та здійснювала виробництво сільськогосподарської продукції на земельних ділянках, наданих їй у користування для ведення фермерського господарства.

З урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Враховуючи те, що звернення ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру з клопотанням про відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі суперечить зазначеним правовим нормам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 1150-СГ від 19.02.2016 "Про надання в оренду земельних ділянок" ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки підставою для укладення оспорюваного договору оренди від 27.04.2016 був наказ ГУ Держгеокадастру № 1150-СГ від 19.02.2016 "Про надання в оренду земельних ділянок" ОСОБА_1 , на підставі якого укладено договір оренди землі від 27.04.2016, та який визнаний судом незаконним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З посиланням на те, що договір суборенди є похідним від договору оренди, суд також зазначив, що позовні вимоги щодо визнання недійсним договору суборенди спірної земельної ділянки землі від 21.03.2017, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ "Вертіївка 2" є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись статтею 216 ЦК України суд дійшов висновку про застосування правових наслідків недійсності правочину.

З огляду на те, що позовні вимоги прокурора про: скасування рішення про державну реєстрацію від 14.05.2016 № 29599155, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди № 14504724 від 14.05.2016 про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320887500:02:001:0758) за ОСОБА_1 ; скасування рішення про державну реєстрацію від 24.03.2017 № 34433145, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право суборенди № 1964446 від 21.03.2017 про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320887500:02:001:0758) за ФГ "Вертіївка 2", зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 40,0 га кадастровий номер 6320887500:02:001:0758, є похідними від основної вимоги, позовні вимоги в цих частинах також задоволені.

Поряд з цим апеляційний господарський суд погодився з висновком місцевого господарського суду щодо правомірності і обґрунтованості звернення прокуратури до суду для представництва інтересів держави в даній справі.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності апеляційний суд зазначив, що у спірних правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції, в зв`язку з чим статусу позивача набув прокурор, а Богодухівський відділ Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області про порушення вимог земельного законодавства дізнався після отримання інформації з Богодухівського відділу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 518/104-18 від 25.09.2019, тобто позов подано без пропуску строку позовної давності.

У справі № 525/1225/15-ц, на постанову Верховного Суду від 24.04.2019 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, предметом позову є визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, скасування державної реєстрації договору оренди, зобов`язання вчинити певні дії. Судами при розгляді справи було встановлено, що ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що 27.05.2014 за його клопотанням та на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Полтавській області (далі - ГУ Держземагентства) від 09.07.2014 № 1509-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", відповідно до статей 15-1, 122, 123, 124 ЗК України, йому надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 55,10 га із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, розташованої в адміністративних межах Корнієнківської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області. Проте ГУ Держземагентства листом від 21.04.2015 повідомило його, що із громадянином ОСОБА_4 вже укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за номером 9119793. Тобто у ОСОБА_4 виникло право оренди спірної земельної ділянки, тому передача ОСОБА_3 цієї земельної ділянки в оренду неможлива. ОСОБА_3 вважав, що за його клопотанням 09.07.2014 видано наказ ГУ Держземагентства № 1509-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", тому він має пріоритетне право на укладання договору оренди спірної земельної ділянки.

Справа розглядалася неодноразово. Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 31.10.2017 Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 04.08.2017 в частині задоволення позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ГУ Держгеокадастру, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації відмовлено. Провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ГУ Держгеокадастру, ОСОБА_4 про зобов`язання вчинити певні дії закрито. Роз`яснено позивачу право звернутися з відповідним позовом до суду в порядку адміністративного судочинства. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що на момент прийняття ГУ Держземагентства наказу від 19.03.2015 №1163-00 у позивача не виникло право на спірну земельну ділянку, а чинним законодавством не передбачена пріоритетність права особи у наданні їй конкретної земельної ділянки залежно від черговості за часом звернення з відповідним клопотанням, тому затвердження проекту землеустрою та передача в оренду земельної ділянки відповідачу ОСОБА_4 здійснена з дотриманням норм ЗК України і не порушує права позивача. Крім того, позивач не довів, що сторони оспорюваного правочину чи одна із сторін мали умисел на порушення публічного порядку при укладенні договору, зокрема, на порушення його прав і свобод. Також апеляційний суд вказав, що спір у частині позовних вимог про зобов`язання ГУ Держегеокадастру прийняти та розглянути клопотання ОСОБА_3 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки йому в оренду не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки такі вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_3 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 6 статті 403 ЦК України (в редакції на час винесення цієї ухвали), оскільки учасник справи оскаржив судове рішення з підстав порушення правил юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2019 рішення Апеляційного суду Полтавської області від 31.10.2017 в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 до ГУ Держгеокадастру, ОСОБА_4 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, скасування державної реєстрації договору оренди, а також у частині закриття провадження у справі у частині позовних вимог ОСОБА_3 до ГУ Держгеокадастру про зобов`язання прийняти та розглянути клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки - змінила, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Велика Палата зазначила, що якщо із заявою про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства звернулася фізична особа, яка раніше отримала земельну ділянку для ведення фермерського господарства і створила таке фермерське господарство до звернення із цією заявою, то підстави для ототожнення такої фізичної особи з раніше створеним фермерським господарством відсутні. Отже, відсутні і підстави вважати суб`єктом спірних правовідносин раніше створене фермерське господарство. Такий висновок узгоджується і з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 376/331/16-ц (провадження № 14-79цс19).

Щодо суді позовних вимог Велика Палата зазначила, що з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Враховуючи, що ОСОБА_3 є засновником ФГ "Сапфир", який отримав земельну ділянку для створення фермерського господарства у 2007 році, його звернення у 2014 році до ГУ Держземагенства з клопотанням про відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі суперечить зазначеним правовим нормам.

Таким чином висновки апеляційного суду у справі, що переглядається, не протирічать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019.

У справі № 376/331/16-ц, на постанову Верховного Суду від 27.03.2019 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру, ОСОБА_5 про визнання недійсними: наказу ГУ Держземагентства від 08.09.2014 № 10-5171/14-14 СГ про надання дозволу ОСОБА_5 на розроблення документації із землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки загальною площею 58,4217 га; наказу ГУ управління Держземагентства від 09.10.2014 № 108095/15-14 СГ про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки загальною площею 17,2167 га, для ведення фермерського господарства; договору оренди земельної ділянки, укладеного між в. о. начальника відділу Держземагентства у Сквирському районі Київської області та ОСОБА_5 від 24.10.2014, а також про повернення земельної ділянки. Суд першої інстанції в позові відмовив, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_3 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 6 статті 403 ЦК України (в редакції на час винесення цієї ухвали), оскільки учасник справи оскаржив судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата, скасовуючи постанову апеляційної інстанції та направляючи справу для продовження розгляду, зазначила, що із заявою про надання земельної ділянки ОСОБА_5 звернувся як фізична особа з метою безкоштовного отримання земельної ділянки, а тому ототожнення фізичної особи та Фермерського господарства "Ященко А. М." в цих правовідносинах є неправильним. ФГ "Ященко Агро" на момент пред`явлення позову створене не було.

Тобто висновки Великої Палати у наведеній справі стосуються питання юрисдикції цієї справи.

Таким чином цитата з тексту постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 525/1225/15-ц "якщо із заявою про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства звернулася фізична особа, яка раніше отримала земельну ділянку для ведення фермерського господарства і створила таке фермерське господарство до звернення із цією заявою, то підстави для ототожнення такої фізичної особи з раніше створеним фермерським господарством відсутні. Отже, відсутні і підстави вважати суб`єктом спірних правовідносин раніше створене фермерське господарство. Такий висновок узгоджується і з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 376/331/16-ц (провадження № 14-79цс19)", на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, також стосується питання юрисдикції.

Поряд з цим постанова апеляційної інстанції у справи, що переглядається, з підстав порушення правил юрисдикції не оскаржується.

У справі № 372/1036/15-ц, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у якій посилається скаржник, перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Козинської селищної ради із позовом про визнання недійсними розпоряджень та державних актів на право власності на земельні ділянки, витребування земельних ділянок. Підставою позову зазначено те, що Обухівська РДА не мала повноважень на розпорядження землями, які знаходяться у межах Козинської селищної ради та належать до земель водного фонду. Також при виділенні спірних земельних ділянок не було проведено державної експертизи землевпорядної документації, а подальша приватизація земельних ділянок громадянами не відповідає встановленому законом порядку приватизації.

Велика Палата скасовуючи судові рішення попередніх судових інстанцій, зазначила, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону. Натомість у судових рішеннях попередніх судових інстанцій містяться суперечливі висновки щодо порушеного права позивача.

Як уже зазначалося, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.

Отже, правовідносини у справах на які посилається скаржник не є подібними правовідносинам у справі, що розглядається, оскільки предмети та підстави позовів у цих справах, відповідно і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у цих справах.

Щодо постанови Вищого адміністративного суду України від 19.05.2015 у справі № 822/4181/14, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.07.2015 у справі № 6-14312св15, на які міститься посилання у касаційній скарзі, колегія суддів зазначає, що ці постанова та ухвала не є джерелами правозастосовчої практики в розумінні частини 4 статті 236 ГПК України, а відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а не постанові Вищого адміністративного суду України або ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Що стосується посилання скаржника на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, від 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18 стосовно фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря і переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації, колегія суддів зазначає, що ці висновки не стосуються справи, яка переглядається, оскільки у ній досліджується питання правомірності надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства фізичній особі, якій уже надавалася земля для таких цілей, при тому, що ЗК України передбачено, що право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 07.03.2018 у справі № 911/436/17 стосуються правовідносин, які розглядалися саме у справі № 911/436/17, а саме правомірності надання земельної ділянки фермерському господарству, яке на момент прийняття оскаржуваного рішення Петрівської сільської ради Таращанського району Київської області № 15-04-VІI від 10.12.2015 вже набуло статусу юридичної особи. Верховний Суд зазначив, що в такому випадку отримання фермерським господарством у подальшому земельних ділянок в оренду, яке відбулося без проведення земельних торгів, суперечить вимогам статті 124, 134 ЗК України.

Посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 у якій наголошено на недопустимості втручання у мирне володіння майном є недоречним, оскільки у цій справі вирішувалося питання набуття фермерським господарством права постійного користування та законності наказу ГУ Держгеокадастру № 1106-СГ від 02.03.2018 "Про припинення права користування земельною ділянкою". У справі № 922/989/18 Велика Палата зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним, а дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

У своєму посилання у касаційній скарзі на пункт 7.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 скаржник не обґрунтував в чому полягає неврахування судом апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, висновку, викладеному у зазначеній постанові.

У касаційній скарзі також міститься посилання на постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2020 у справі № 912/2385/18, Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 922/901/17, від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 16.04.2019 у справі № 925/650/18, від 17.04.2019 у справі № 923/560/18, від 18.04.2019 у справі № 913/299/18, від 13.05.2019 у справі № 915/242/18, від 10.10.2019 у справі № 0440/6738/18 в контексті необхідності обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави в суді. Колегія суддів зазначає, що при розгляді справи № 922/1833/19 і судом першої інстанції, і судом апеляційної інстанції перевірялися доводи Заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області щодо підстав представництва інтересів держави в суді, їм було надано належну правову оцінку. Суди обох інстанцій дійшли висновку про те, що прокурор обґрунтував належним чином підстави звернення до суду з цим позовом. При цьому колегія суддів звертає увагу скаржника, що у прохальній частині його касаційної скарги він просить рішення суду першої інстанції залишити без змін в повному обсязі.

У заяві про усунення недоліків касаційної скарги скаржник посилається на постанови: Верховного Суду від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц, Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 05.06.2018 у справі № 359/2421/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 367/2271/15-ц, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, Верховного Суду від 11.05.2016 у справі № 910/3723/14, від 10.05.2018 у справі № 914/1708/17, від 22.05.2018 у справі № 922/1084/17, від 19.11.2019 у справі № 910/16827/17 стосовно обчислення та застосування строків позовної давності при зверненні до суду прокуратури на підставі статей 256, 257, 261 ЦК України про які загалі не зазначалося у первинній касаційній скарзі, тобто в цій частині змінено доводи касаційної скарги

Частиною 1 статті 298 ГПК України передбачено, що особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

Оскільки скаржником не подано до Суду заяви про поновлення процесуального строку на подання заяви про зміну підстав касаційної скарги, тому уточнена касаційна скарга в цій частині залишається колегією суддів без розгляду.

Таким чином наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Відповідно до частини 2 статті 296 ГПК України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Пелевін проти України" (Pelevin v. Ukraine), заява № 24402/02, § 27, 20.05.2010).

Конвенція про захист прав і основоположних свобод має на меті гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справах "Ейрі проти Ірландії" (Airey v. Ireland), заява № 6289/73, § 24, 09.10.1979; "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain), заява № 38695/97, § 43, 15.02.2000).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain), зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення ЄСПЛ у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", заява № 9562/81, § 56, 02.03.1987).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваними для учасників судового процесу виходячи із наведених вище конкретних норм ГПК України.

За вказаних обставин, згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження, відкритого за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Сплачена скаржником сума судового збору за подання касаційної скарги з урахуванням положень пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" поверненню не підлягає, оскільки Верховним Судом закривається касаційне провадження, а не провадження у справі.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Східного апеляційного господарського суду від

23.07.2020 у справі № 922/1833/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. Краснов

Суддя Г. Мачульський

Суддя К. Пільков