Ухвала

від 24.11.2020 по справі 420/10385/20

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/10385/20

УХВАЛА

24 листопада 2020 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Потоцька Н.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання неправомірним розпорядження, зобов`язання здійснити перерахунок пенсії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в якому позивач просить:

визнати частково неправомірним розпорядження від 16.09.2015 року Малиновського об`єднаного управління ПФУ в м. Одесі щодо призначення розміру пенсії ОСОБА_1 ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області винести розпорядження, яким виконати перерахунок пенсії позивача на підставі довідки №93, виданої АТП-33027, завіреної Головним управлінням праці та соціальної політики Одеської обласної державної адміністрації про розмір заробітної плати позивача - 1518 руб. 86 коп., за час роботи в зоні радіоактивного забруднення на Чорнобильській АЕС з 17.01.1987 року по 17.02.1987 року.

Ухвалою суду від 15.10.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишений без руху.

26.10.2020 р. за вхід. № 44611/20 на виконання ухвали суду від 15.10.2020 року позивачем надано уточнений адміністративний позов приведений у відповідність до вимог ст. 5 КАС України.

Ухвалою суду від 02.11.2020 р. у задоволенні заяви ОСОБА_2 про усунення недоліків за вхід. № 44611/20 відмовлено.

Визнано не поважними причини пропуску строку звернення до суду із позовом.

Ухвалою суду від 02.11.2020 р. позивачам продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви.

18.11.2020 року на виконання ухвали суду надійшов уточнений адміністративний позов за вхід. № 49057/20, яка обґрунтована наступним.

ОСОБА_1 , згоден, що у випадку пропуску строку для звернення до адміністративного суду з позовом згідно ст. 123 КАС України повинен подати до суду заяву про поновленя мені такого строку. Але чи пропущено мною строк для звернення до суду?

2. Не точно в ухвалі стверджується, що для мене існує тільки 6-ти місячний строк, передбачений ст. 122 КАС України. Адже згідно ч. 2 ст. 122 КАС України:

Позов може бути поданим в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого чим Кодексом або іншим законом

В тексті ч. 3 ст. 122 КАС України теж вказується, що для захисту прав, свобод і інтересів особи ним Кодексом та іншими законами можуть встановлюватись інші строки для звернення до суду.

3. Не визиває сумніву, що іншим законом, який встановлює інші строки для звернення до суду за захистом своїх прав, свобод і інтересів, є - ч. 2 ст. 87 Закону України Про пенсійне забезпечення :

Суми пенсії, не отримані своєчасно з вини органу, то призначає або виплачує пенсії виплачуються за минулий час без обмеження будь - яким строком.

4. При цьому відсутні підстави для посилання на приписи ст. 46 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , оскільки в даній нормі Закону йдеться мова про не отримані - нараховані суми пенсії за минулий час.

А мій випадок - протиправне встановлення розміру пенсії для мене, що не нараховувались мені. І захист мого права на перерахунок пенсії та виплату мені пенсійних виплат за весь минулий час без обмеження будь-яким строком передбачено, виключно - ч. 2 ст. 87 Закону України Про пенсійне забезпечення .

5. До речі, ст. 46 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування дублює положення ч. 1 ст. 87 Закону України Про пенсійне забезпечення щодо можливості виплати нарахованих пенсійних виплат.

6. Твердження, що предметом розгляду справи у спірних правовідносинах є - Визнання частково неправомірним розпорядження органу ПФУ від 16.09.2015 року є помилковим, оскільки мої основні позовні вимоги, вказані у позові - перерахунок пенсії та зобов`язати відповідача виплатити мені не отримані своєчасно суми пенсії за весь минулий час з 16.02.2015 року.

А для задоволення даних позовних вимог, потрібно також визнати неправомірними дії ПФУ - скасувати частково неправомірне розпорядження.

Оскільки відповідач протиправно знизив розмір моєї пенсії, він зобов`язаний виплатити мені не отриману частину пенсії за минулий час, без обмежень будь-яким строком, з 16.09.2015 року. При цьому, протиправність дій ПФУ доведено рішенням суду, що додане до матеріалів справи.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Позивач в поданому адміністративному позові (уточненому) просить:

визнати частково неправомірним розпорядження від 16.09.2015 року Малиновського об`єднаного управління ПФУ в м. Одесі щодо призначення розміру пенсії ОСОБА_1 ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області винести розпорядження, яким виконати перерахунок пенсії позивача на підставі довідки №93, виданої АТП-33027, завіреної Головним управлінням праці та соціальної політики Одеської обласної державної адміністрації про розмір заробітної плати позивача - 1518 руб. 86 коп., за час роботи в зоні радіоактивного забруднення на Чорнобильській АЕС з 17.01.1987 року по 17.02.1987 року.

Позивач стверджує що строк звернення до суду не є пропущеним, при цьому зазначаючи, що строк на звернення до суду повинен обчислюватись з моменту винесення розпорядження про призначення розміру пенсії, тобто, з 16.09.2015 року.

Як зазначено позивачем, конкретного строку звернення до адміністративного суду не існує, оскільки, ст. 87 Закону України Про пенсійне забезпечення встановлює можливість стягнення пенсії за минулий час без обмеження будь - яким строком.

Статтею 87 Закону України Про пенсійне забезпечення , встановлено, що нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більш як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії.

Суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь - яким строком.

Суд акцентує увагу, що важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду, особа дізнається, що її права порушені, при виплаті їй пенсії.

Пенсія є щомісячною виплатою в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та відноситься до регулярних платежів.

Отримавши пенсію у певному встановленому розмірі особа може вважати, що її право порушено, а дії органів Фонду є неправомірними. Отримуючи щомісячно пенсію протягом тривалого часу в одному й тому ж розмірі та не звертаючись за захистом свої прав означає, що особа не вбачає в діях органів Фонду порушень своїх прав.

Крім того, позивач вказує, що відсутні підстави для посилання на приписи ст. 46 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , оскільки в даній нормі Закону йдеться мова про не отримані - нараховані суми пенсії за минулий час.

Тоді як, у спірних правовідносинах є протиправне встановлення розміру пенсії, що не нараховувались, а отже, захист права на перерахунок пенсії та виплату пенсійних виплат за весь минулий час без обмеження будь-яким строком передбачено, виключно - ч. 2 ст. 87 Закону України Про пенсійне забезпечення .

На думку позивача, ст. 46 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування дублює положення ч. 1 ст. 87 Закону України Про пенсійне забезпечення щодо можливості виплати нарахованих пенсійних виплат.

З огляду на вказане, позивач вдруге вказує, що до спірних правовідносин строки не застосовуються.

При цьому, позивач вказує, що відповідач протиправно знизив розмір пенсії з 16.09.2015 року, однак на протязі строку з 16.09.2015 року по 09.10.2020 року позивач щодо відновлення порушеного права не звертався.

Щодо доводів позивача про доведеність протиправності дій відповідача - ПФУ рішенням суду у справі № 521/15699/15-ц від 19.11.2015 р. та по справі № 521/7678/16-а від 29.06.2016 р., суд зазначає наступне:

Вказаним рішенням заяву ОСОБА_1 про встановлення факту належності правовстановлюючих документів задоволено.

Встановлено факт належності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 довідок:

- № 93 виданої ОСОБА_1 Київським АТП 33027, завірена головним управлінням праці та соціальної політики Одеської обласної державної адміністрації в тому, що він дійсно з 17.01.1987 року по 17.02.1987 року перебував у відрядженні на Чорнобильській АЕС та був зайнятий на роботах, пов`язаних з ліквідацією наслідків аварії в якості водія;

- № 214 від 11.05.1992 року, виданої Київським АТП 13027, в тому, що ОСОБА_1 був безпосередньо зайнятий на роботах, як водій, у відрядженні м. Чорнобиль (зона відчуження) з 17.01.1987 року по 17.02.1987 року, що завірена головним управлінням праці та соціальної політики Одеської обласної державної адміністрації;

- № 10-02-82/306 від 18.05.2009 року, виданої ОСОБА_1 (за місцем вимоги) Головним управлінням статистики, в Одеській області, про те що в Єдиному Державному реєстрі підприємств та організацій України по м. Одеса та Одеській області відсутні АТП- 15122, АТП-35128, із зазначенням середньомісячної заробітної плати одного середньооблікового штатного працівника по галузях у період з 1984 року по 1990 рік.

Також позивачем надано постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 29.06.2016 р. по справі № 521/7678/16-а, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси про визнання відмови неправомірною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано відмову УПФУ в Малиновському районі м. Одеси у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС неправомірною.

Зобов`язано УПФУ в Малиновському районі м. Одеси призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, як особі яка працювала у зоні відчуження у 1987 році не менше 14 календарних днів, починаючи з 16.09.2015 року.

При цьому, предметом розгляду у вказаних справах не було оскаржуване розпорядження від 16.09.2015 року на підставі, якого позивачу призначено пенсію, яку він отримував на протязі всього періоду.

У питаннях визначення строків одразу закладена певна суперечність між інтересами однієї сторони, яка наполягає на безумовному застосуванні процесуальних строків, та інтересами іншої сторони, яка вважає, що строк варто поновити; умовний конфлікт між принципом правової визначеності та принципом права на судовий захист, обидва з яких є елементами принципу верховенства права.

Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Правова визначеність є універсальним правовим інститутом, дія якого поширюється на такі важливі сфери правовідносин між державою та особою, як реалізація і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, встановлення юридичної відповідальності, підстав та порядку притягнення до такої відповідальності, неприпустимість дій і бездіяльності органів влади, спрямованих на необґрунтоване обмеження прав і свобод людини.

Зокрема, у п. 570 рішення у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії Європейський Суд з прав людини визначив термін давності, як передбачене законом право порушника не піддаватися попередженню або суду після закінчення певного терміну після здійснення правопорушення. Як зазначив ЄСПЛ, строки давності, які характерні для національних правових систем Держав-учасниць, відповідають декільком цілям, в числі яких забезпечення правової визначеності та остаточності.

Зміст принципу правової визначеності розкрито у Рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010, так Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

На підставі аналізу сформульованих цим судом позицій правова визначеність та принцип верховенства права є взаємопов`язаними, оскільки правова визначеність спрямована на чіткість та передбачуваність правового статусу особи, дій органів державної влади, їх посадових та службових осіб, недопущення безпідставного порушення чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням.

Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.

Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Отже, не заперечуючи наявності дискреційних повноважень у національних судів щодо вирішення питання про поновлення строку на звернення до суду, ЄСПЛ підкреслює, що останні повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження строків втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності подовжених строків (справа Безруков проти Росії , п. 34).

Зі змісту положень КАС України вбачається, що у ньому не визначено граничні межі, у яких адміністративні суди можуть приймати рішення про поновлення строку звернення до суду. Не містить КАС України й конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність причин пропуску відповідного строку.

З цього приводу у ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої відступлення від принципу правової визначеності через відновлення строку звернення до суду виправдано лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справа Салов проти України ), зокрема, з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи (справа Сутяжник проти Росії , п. 38).

При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує:

1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки;

2 ) поведінку заявника ;

3 ) поведінку державних органів ;

4) перевантаження судової системи;

5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи Бочан проти України , Смірнова проти України , Федіна проти України , Матіка проти Румунії та інші).

Водночас, навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа Олександр Шевченко проти України , п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Загалом, згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи Волчлі проти Франції , ТОВ Фріда проти України ).

Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного:

1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;

2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин;

3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;

4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;

5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

З урахуванням викладеного, суд не приймає визначені заявником підстави, у заяві як поважні причини пропуску строку звернення до суду.

Приписами ч. 2 ст. 123 КАС України встановлено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 123, 256, 287, 295, 297 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

У прийнятті уточненого адміністративного позову за вхід. №49057/20 від 18.11.2020 року - відмовити.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання неправомірним розпорядження, зобов`язання здійснити перерахунок пенсії - повернути позивачу.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки визначені статтею 295, 297 КАС України.

Пунктом 15.15 розділу VII Перехідні положення КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Головуючий суддя Потоцька Н.В.