Постанова

від 25.11.2020 по справі 140/199/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 140/199/20 пров. № А/857/10946/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Луцького міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 року (головуючого судді Валюха В.М., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження м. Луцьк) у справі №140/199/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, Луцького міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 20.01.2020 звернувся в суд з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області судом залучено Луцьке міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області в якому просить визнати протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області щодо ненарахування та невиплати щомісячної страхової виплати по втраті працездатності за період з 01.01.2014 року по грудень 2018 року включно, зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області здійснити нарахування та виплату щомісячної страхової виплати по втраті працездатності йому за період з 01 грудня 2014 року по грудень 2018 року включно.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Луцького міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати по втраті працездатності за період з січня 2014 року по грудень 2018 року включно. Зобов`язано Луцьке міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати по втраті працездатності за період з січня 2014 року по грудень 2018 року включно. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду Луцьке міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Вказує, що судом першої інстанції не вірно застосовано норми законодавства щодо виплати щомісячної страхової виплати по втраті працездатності за минулий період.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області підтримує апеляційну скаргу Луцького міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області просить її задовольнити, а оскаржуване рішення суду скасувати посилаючись на його необґрунтованість.

09.10.2020 подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи від Луцького міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області, яке апеляційним судом задоволено.

Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

На підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 22.01.2019 ОСОБА_1 видана довідка № 764-5000017094 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 (аркуш справи 83).

22.01.2019 позивач звернувся до Луцького міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області із заявою про продовження щомісячної страхової виплати у зв`язку із професійним захворюванням (страховий випадок стався на шахті Белореченская ), яка була призначена у Відділенні ВД Фонду в Лугутинському районі (аркуш справи 84).

Відповідно до постанови Луцького міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати від 23.01.2019 № 0301/5048/40399/13 продовжено потерпілому ОСОБА_1 , номер справи 5048, номер випадку 40399, раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, в розмірі 1287,96 грн., виплати провадити з 22.01.2019 безстроково (аркуш справи 85).

26.09.2019 та 22.11.2019 позивач звертався до Луцького міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області із заявами про надання інформації та про нарахування і виплату щомісячної страхової виплати по втраті працездатності за період з січня 2014 року по грудень 2018 року (включно), яку отримував у Відділенні ВД Фонду в Лугутинському районі (аркуш справи 15).

Листами від 01.11.2019 № 15-01-11/1609 (аркуш справи 14) та від 02.12.2019 № 15-03-01/1749 (аркуш справи 16) Луцьке міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області повідомило позивача про те, що згідно з листом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області ОСОБА_1 перебував на обліку та отримував страхові виплати у Відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Лугутинському районі, яким не здійснено переміщення в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 595, тому нарахування та виплату страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) у відділенні припинено з 01.12.2014. Справа позивача по втраті працездатності внаслідок професійного захворювання залишилась у відділенні на тимчасово окупованій території. Луцьке міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області не має підстав нараховувати та виплачувати позивачу кошти за попередні роки.

Крім того, у листі від 02.12.2019 № 15-03-01/1749 також роз`яснено, що згідно із пунктами 3.8, 3.9 розділу ІІІ Продовження раніше призначених страхових виплат Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 12.12.2018 № 27, суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в робочих органах виконавчої дирекції Фонду, в яких зберігались справи про страхові виплати до початку антитерористичної операції, та тимчасової окупації українських територій, в порядку визначеному виконавчою дирекцією Фонду.

З довідки Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області від 02.03.2020 № 804/02-1 (аркуш справи 43) вбачається, що за інформацією з Єдиної інформаційно-аналітичної системи Фонду соціального страхування України в Лугутинському районі були нараховані ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати за період з 01.06.2014 по 30.11.2014 в сумі 3675,30 грн., сума нарахованих, але не виплачених страхових виплат позивачу за період з 01.06.2014 по 30.11.2014 складає 3675,30 грн. При цьому, із заявами про виплату раніше призначених страхових виплат та продовження раніше призначеної страхової виплати ОСОБА_1 , як внутрішньо переміщена особа, до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області та його відділень не звертався, нарахування страхових виплат ОСОБА_1 за період з 01.12.2014 по 31.12.2018 Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області та його відділеннями не здійснювалося.

Не погодившись із правомірністю висновків Фонду соціального страхування України, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Відповідно до вимог статті 173 Кодексу законів про працю України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Згідно із статтею 3 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 23.09.1999 № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV) соціальне страхування здійснюється, зокрема, за принципами: законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; обов`язковості страхування осіб відповідно до видів соціального страхування та можливості добровільності страхування у випадках, передбачених законом; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав; обов`язковості фінансування Фондом витрат, пов`язаних із наданням матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом; відповідальності роботодавців та Фонду за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим Законом.

Пунктами 2, 9 частини першої статті 16 Закону № 1105-XIV передбачено, що застраховані особи мають право на: отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом; судовий захист своїх прав.

Відповідно до частин першої, сьомої статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

За приписами частини першої статті 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 47 Закону № 1105-XIV страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання.

Відповідно до частини сьомої статті 47 Закону № 1105-XIV якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України Про оплату праці .

Пунктом 3 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1105-XIV визначено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно із абзацом першим частини першої статті 1 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

За приписами частин першої, другої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Пунктами 3.1, 3.2, 3.7 розділу ІІІ Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб затвердженого Постановою правління Фонду соціального страхування України 12.12.2018 № 27 (далі - Порядок № 27) визначено, що внутрішньо переміщені особи мають право на продовження раніше призначених страхових виплат у робочому органі виконавчої дирекції Фонду або його відділенні за фактичним місцем проживання (перебування). Для продовження раніше призначених страхових виплат внутрішньо переміщена особа подає такі документи: заяву; копію довідки про взяття на облік; рішення Комісії (у разі наявності на момент подачі документів); копію паспорта або документа, що посвідчує особу; копію реєстраційного номера облікової картки платника податків або паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті). Копії документів засвідчуються працівником управління (відділення) при пред`явленні оригіналів. Потерпілий на виробництві або особа, що має право на страхові виплати, надає справу про страхові виплати, на підставі якої йому (їй) були призначені страхові виплати (за наявності). У випадку відсутності у внутрішньо переміщеної особи оригіналу справи про страхові виплати, робочий орган виконавчої дирекції Фонду або його відділення за фактичним місцем проживання (перебування) одержує відомості з інформаційно-аналітичної системи Фонду про розмір щомісячних страхових виплат для продовження страхових виплат. Такий самий механізм продовження страхових виплат діє і для осіб, які отримували ці виплати в робочих органах виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, що знаходилися на території, де органи державної влади не здійснюють свої повноваження або на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, а постійно проживають на території України, де органи державної влади здійснюють свої повноваження. У цьому випадку замість довідки про взяття на облік потерпілий надає копію сторінки паспорта, що містить відомості про місце проживання, з одночасним пред`явленням оригіналу. Щомісячні страхові виплати внутрішньо переміщеній особі продовжуються (відновлюються) на підставі рішення Комісії з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи, та фінансуються впродовж тридцяти календарних днів з дати прийняття постанови про продовження раніше призначених страхових виплат.

Відповідно до пунктів 3.8, 3.9 розділу ІІІ Порядку № 27 суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в робочих органах виконавчої дирекції Фонду, в яких зберігались справи про страхові виплати до початку антитерористичної операції, та тимчасової окупації українських територій, в порядку визначеному виконавчою дирекцією Фонду.

Як передбачено пунктом 1 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 (далі - Порядок № 365), цей Порядок визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 Порядку № 365 визначено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

За правилами пункту 5 Порядку призначення № 365 для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування. До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред`являється оригінал такої довідки.

25.04.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 335 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 , відповідно до якої: підпунктом 2 пункту 1 у Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженому зазначеною постановою: пункт 15 викладено в такій редакції: 15. Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. ; підпунктом 2 пункту 2 у Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженому зазначеною постановою: пункти 16 і 18 доповнити реченням такого змісту: Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. .

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2019, у справі № 640/18720/18 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправними та нечинними підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25.04.2018 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. №365 в частині, що стосується сум невиплачених пенсій. При цьому, у вказаній справі суди дійшли до висновку, що положення підпункту 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25.04.2018 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. №365 обмежують позивача та інших внутрішньо переміщених осіб у реалізації їхніх прав, зокрема, права на виплату пенсії за минулий період відповідно до статті 46 Закону № 1058-IV.

Крім того, суд звертає увагу на висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у зразковій справі № 805/402/18, які полягають у такому.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону № 1706-VII Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону. Частиною другою статті 20 Закону № 1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону. Проте наведені положення Закону № 1706-VII не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій. За змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Преамбулою Закону № 1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. При цьому згідно з преамбулою Закону № 1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії. Отже, ураховуючи наведені положення Закону № 1706-VII, Велика Палата Верховного Суду вважає, що прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в частині першій статті 49 Закону № 1058-IV.

Суд також враховує, що на даний час окремий порядок щодо виплати страхових коштів за минулий період внутрішньо переміщеним особам Кабінетом Міністрів України не прийнятий.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що не прийняття Кабінетом Міністрів України зазначеного вище окремого порядку (на умовах якого виплачуються суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, та які обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати) не може бути правовою підставою для позбавлення особи права на отримання страхових виплат, яке прямо передбачено законодавством, та особа не може нести негативних наслідків у зв`язку із невиконанням органів держави обов`язків у сфері соціального захисту. Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати страхових виплат особі за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов`язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права. Взявши на себе обов`язок із виплати особі страхових виплат за минулий період, але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Оскільки у відносинах виконання цього обов`язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату страхових виплат, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.

Додані до апеляційного суду докази апелянтом про припинення щомісячної страхової виплати на підставі постанови від 25.05.2020 №0301/5048/40399/17 не спростовують правильних висновків суду першої інстанції щодо права позивача на страхову виплату по втраті працездатності за період з січня 2014 по грудень 2018 року, який задоволений судом та на час подання заяв до відділення Фонду соціального страхування.

Крім того, частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV визначені підстави для припинення страхових виплат і надання соціальних послуг, та жодна із таких підстав у спірних правовідносинах не підлягає застосуванню.

Суд також наголошує, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, а частинами першою - третьою статті 7 Закону № 1706-VII чітко передбачено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України; Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам; громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги задоволені судом першої інстанції правомірно та на підставі статей 2, 9 КАС України суд першої інстанції правильно вийшов за межі позовних вимог для ефективного захисту порушеного права позивача, а позивач має право на отримання щомісячних страхових виплат за період з січня 2014 року по грудень 2018 року незалежно від того, що на даний час окремий порядок щодо виплати страхових коштів за минулий період внутрішньо переміщеним особам Кабінетом Міністрів України не прийнятий, позаяк відсутність механізму виплат страхових коштів за минулий час не звільняє державу в особі уповноваженого органу Фонду соціального страхування від обов`язку здійснити такі виплати та не може порушувати право позивача на отримання таких виплат, також відповідачі не заперечують право позивача на отримання страхових виплат, а апелюють лише на відсутність окремого порядку, який би врегульовував питання таких виплат.

Щодо доводів зазначених у відзиві на апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про втрату права на виплату за період з 01.06.2014 по 21.01.2016, оскільки звернувся до фонду 22.01.2019, колегія суддів враховує наступне.

Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб`єкт владних повноважень або суд у випадку визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб`єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.

Суд також виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації права громадян на соціальний захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).

Важливо, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов`язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом.

Суд також звертає увагу, що за приписами частини сьомої статті 47 Закону № 1105-XIV якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку.

Системний аналіз зазначеного вище законодавства дає підстави дійти до висновку, що строкового обмеження стосовно виплати суми страхової виплати у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв`язку з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, немає.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У рішенні Суханов та Ільченко проти України від 26.09.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності. Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства . Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (пункти 52-53).

У справі Рисовський проти України Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскільки позивач має право на отримання щомісячних страхових виплат за період з січня 2014 року по грудень 2018 року, на час подання позову і прийняття рішення у справі перебував на обліку в Луцького міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області, до якого позивач звертався за виплатою коштів та який протиправно відмовив у такій виплаті, висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову є правильним, судове рішення ухвалене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Інші зазначені апелянтом і Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області в апеляційній скарзі та відзиві обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

Перевіряючи всі доводи скаржників, колегія суддів також приймає до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини в рішенні у справі Гарсія Руїз проти Іспанії (рішення від 21 січня 1999 року) зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Луцького міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області - залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 року у справі №140/199/20 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді Р.Й. Коваль

В.В. Гуляк