Постанова
Іменем України
18 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 522/20826/18
провадження № 61-23183св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Комунальне некомерційне підприємство Дитяча міська поліклініка № 3 Одеської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 07 лютого 2019 року у складі судді Домусчі Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г., Колеснікова Г. Я.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
В листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства Дитяча міська поліклініка № 3 Одеської міської ради (далі - КНП Дитяча міська поліклініка № 3 ) про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що з 02 листопада 2015 року вона перебувала у трудових відносинах з Комунальною установою Дитяча міська поліклініка № 3 Одеської міської ради (далі - КУ Дитяча міська поліклініка № 3 ), яка була реорганізована в КНП Дитяча міська поліклініка № 3 , та обіймала посаду лікаря загальної практики - сімейної медицини. Наказом КУ Дитяча міська поліклініка № 3 від 27 листопада 2017 року № 103 її перевели на посаду лікаря-стажиста із загальної практики - сімейної медицини, а наказом від 05 листопада 2018 року № 107-к - звільнили із займаної посади з 14 листопада 2018 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку із скороченням штату працівників. Вважає своє звільнення незаконним, оскількироботодавець не повідомив її за два місяці про скорочення та не запропонував іншої роботи на підприємстві. Також не враховано її переважне право на залишення на роботі. Крім того, в порушення вимог статті 43 КЗпП України відповідач розірвав з нею трудовий договір без відповідного звернення та згоди первинної профспілкової організації. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: визнати незаконним звільнення її з посади лікаря-стажиста із загальної практики - сімейної медицини КНП Дитяча міська поліклініка № 3 ; поновити її на роботі та стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 07 лютого 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що при звільненні ОСОБА_1 у зв`язку із скороченням штату працівниківКНП Дитяча міська поліклініка № 3 дотримані вимоги статей 40, 43, 49-2 КЗпП України. У процесі перетворення відповідача з бюджетної установи в комунальне некомерційне підприємство дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці. Позивача завчасно за два місяці було попереджено про звільнення, яке узгоджено з профспілковим комітетом КУ Дитяча міська поліклініка № 3 .
Постановою Одеського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 07 лютого 2019 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 07 лютого 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не сприяли всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановили достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. Перетворення відповідача з бюджетної установи в комунальне некомерційне підприємство не стосувалося перепрофілювання медичної практики з надання первинної медичної допомоги населенню. Сам факт реорганізації закладу охорони здоров`я не є підставою для звільнення працівників, якщо це не буде супроводжуватися скороченням їх чисельності або штату. Вона мала переважне право на продовження роботи, оскільки їй залишалося менше одного року до настання пенсійного віку. При цьому їй не пропонувалися всі наявні у відповідача вакансії. Інформація роботодавця про заплановані звільнення не містить причин наступних звільнень, кількості і категорії працівників, яких це може стосуватися, терміни проведення звільнень. Крім того, надана первинною профспілковою організацією відповідь на вказану інформацію не є згодою на її персональне звільнення.
В січні 2020 року КНП Дитяча міська поліклініка № 3 подало відзив (письмові пояснення) на касаційну скаргу, в якому просило відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Приморського районного суду міста Одеси.
18 лютого 2020 року справа № 522/20826/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 29 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ . Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.
Судами встановлено, що 28 листопада 2012 року позивач отримала Сертифікат спеціаліста № 3122 за спеціальністю загальна практика - сімейна медицина зі строком дії до 27 листопада 2017 року.
Наказом КУ Дитяча міська поліклініка № 3 від 30 жовтня 2015 року № 92-к ОСОБА_1 призначено на посаду лікаря загальної практики - сімейної медицини в підлітковий кабінет.
Наказом КУ Дитяча міська поліклініка № 3 від 27 листопада 2017 року № 103-к лікаря загальної практики - сімейної медицини ОСОБА_1 з 28 листопада 2017 року переведено на посаду лікаря-стажиста з загальної практики - сімейної медицини (підстава: закінчення строку дії Сертифіката № 3122).
18 липня 2018 року Одеська міська рада прийняла рішення № 3495-VІІ Про припинення КУ Дитяча міська поліклініка № 3 шляхом перетворення у КНП Дитяча міська поліклініка № 3 .
27 липня 2018 року головний лікар КУ Дитяча міська поліклініка № 3 повідомив Первинну профспілкову організацію про припинення установи шляхом перетворення у комунальне некомерційне підприємство та можливе майбутнє вивільнення працівників.
31 липня 2018 року Первинна профспілкова організація КУ Дитяча міська поліклініка № 3 надала дозвіл на звільнення працівників, які можуть бути звільнені від займаних посад у зв`язку з виконанням рішення Одеської міської ради 18 липня 2018 року № 3495-VІІ.
01 серпня 2018 року було затверджено штатний розклад КНП Дитяча міська поліклініка № 3 (штат у кількості 182,50 одиниць), в якому відсутня посада лікаря загальної практики - сімейної медицини.
У списку працівників , які підлягали попередженню про перетворення КУ Дитяча міська поліклініка № 3 у комунальне некомерційне підприємство, можливе звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України або переведення до КНП Дитяча міська поліклініка № 3 згідно зі статтею 32 КЗпП України, була зазначена і лікар-стажист з загальної практики - сімейний лікар підліткового кабінету ОСОБА_1 , яка особисто ознайомилася з цим повідомленням 06 серпня 2018 року.
21 серпня 2018 року КУ Дитяча міська поліклініка № 3 подала Інформацію про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці (за формою № 4-ПН), де вказано: професії (посади); кількість працівників, яких передбачається вивільнити, всього 138 осіб; дата наказу про попередження про заплановане вивільнення - 21 серпня 2018 року; запланована дата вивільнення - 21 жовтня 2018 року.
Наказом КУ Дитяча міська поліклініка № 3 від 05 листопада 2018 року № 107-к ОСОБА_1 звільнено з 14 листопада 2018 року з посади лікаря-стажиста з загальної практики - сімейної медициниу зв`язку із скорочення штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Із вказаним наказом позивач ознайомилася 07 листопада 2018 року.
Актом фіксації від 14 листопада 2018 року підтверджується, що ОСОБА_1 відмовилася від отримання трудової книжки.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до частини третьої статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частини перша, третя статті 49-2 КЗпП України).
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Реалізація зазначеного обов`язку повинна відбуватися з урахуванням принципу рівності трудових прав громадян і не може бути обумовлена виключно розсудом роботодавця.
Таким чином, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Згідно з наданими відповідачем поясненнями 16 листопада 2018 року адміністрація КНП Дитяча міська поліклініка № 3 пропонувала ОСОБА_1 вакантну посаду дільничної медичної сестри, однак позивач не написала заяву для працевлаштування на вказану посаду чи іншу вакантну посаду (гардеробника, двірника тощо).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що при звільненні ОСОБА_1 у зв`язку із скороченням штату працівників КНП Дитяча міська поліклініка № 3 дотриманні вимоги статей 40, 43, 49-2 КЗпП України.
Однак такі висновки ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частин першої, третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
За змістом частин першої-третьої, п`ятої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема пунктом 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності. Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.
Таким чином, розгляд подання власника або уповноваженого ним органу про звільнення працівника за відсутності на засіданні органу профспілки цього працівника (за виключенням, якщо від нього надійшла письмова заява про розгляд подання без його участі або він повторно без поважних причин не з`явився на засідання) свідчить про порушення встановленого статтею 43 КЗпП України порядку його розгляду, а тому згода профспілкового комітету на розірвання трудового договору з працівником, надана на такому засіданні, не може бути визнана такою, що має юридичне значення.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 27 липня 2018 року головний лікар КУ Дитяча міська поліклініка № 3 повідомив профспілкову організацію про припинення установи шляхом перетворення у комунальне некомерційне підприємство та можливе майбутнє вивільнення працівників, при цьому, без зазначення переліку посад,які будуть виключені зі штатного розпису підприємства.
У наданій відповіді від 31 липня 2018 року профспілкова організація КУ Дитяча міська поліклініка № 3 висловила згоду на звільнення працівників, які можуть бути звільненні від займаних посад у зв`язку з виконанням рішення Одеської міської ради 18 липня 2018 року № 3495-VІІ.
Однак, погоджуючись з рішенням місцевого суду, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що сам факт інформування профспілкової організації про можливе майбутнє вивільнення невизначеної кількості працівників не звільняє роботодавця від необхідності виконання вимог частини другої статті 43 КЗпП України, якою передбачено, що подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтоване і подане в письмовому вигляді. Тому відповідь профспілкової організації КУ Дитяча міська поліклініка № 3 від 31 липня 2018 року не є наданням згоди на звільнення позивача в розумінні статті 39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності .
Отже, відсутні підстави вважати, що відповідач звертався до профспілкової організації з поданням про розірвання трудового договору з позивачем.
Частиною 9 статті 43 КЗпП України передбачено, що якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , згода профспілкового органу на звільнення не може бути визнана такою, що має юридичне значення, якщо не додержані вимоги про участь у засіданні цього органу більше половини його членів, або згода давалася на прохання службової особи, що не наділена правом прийняття і звільнення і не мала відповідного доручення правомочної особи, чи з ініціативи самого профспілкового органу або з інших підстав, ніж зазначалося у поданні власника чи уповноваженого ним органу, а потім і в наказі про звільнення. Встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник або уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду. Аналогічним чином вирішується спір про поновлення на роботі, якщо згоду профспілкового органу на звільнення визнано такою, що не має юридичного значення. Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.
Однак, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не виконав вимог частини дев`ятої статті 43 КЗпП України, а також не перевірив та не спростував належним чином доводів апеляційної скарги про те, що на момент звільнення позивача у відповідача були вакантні посади, які їй не пропонувалися; вказавши, що КУ Дитяча міська поліклініка № 3 пропонувала ОСОБА_1 посаду дільничної медичної сестри , від якої вона відмовилася, суд не врахував, що матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження зазначених дій.
Таким чином, апеляційний суд не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановив достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасного, формального висновку про залишення рішення місцевого суду без змін.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Кузнєцов та інші проти Російської Федерації зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах Серявін та інші проти України , Проніна проти України ) і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді заслухані , тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах Мала проти України ; Суомінен проти Фінляндії ).
В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотриманняпринципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 18.11.2020 |
Оприлюднено | 30.11.2020 |
Номер документу | 93149789 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Стрільчук Віктор Андрійович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні