Постанова

від 24.06.2021 по справі 522/20826/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4834/21

Номер справи місцевого суду: 522/20826/18

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л.В.

Доповідач Цюра Т. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Гірняк Л.А., Комлевої О.С.,

За участю секретаря судового засідання: Лопотан В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 7 лютого 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Дитяча міська поліклініка №3 Одеської міської ради про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2018 року, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Комунального некомерційного підприємства Дитяча міська поліклініка №3 Одеської міської ради про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 7 лютого 2019 року у задоволені позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 ) до Комунального некомерційного підприємства Дитяча міська поліклініка №3 Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 02774674, місцезнаходження м. Одеса, вул. Єврейська, 11) про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення коштів за час вимушеного прогулу - відмовлено.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 7 лютого 2019 року та ухвалити нове рішення, яким визнати незаконним звільнення з роботи ОСОБА_1 і зобов`язати директора КНП ДМП №3 ОМР поновити на роботі ОСОБА_1 з 15.11.2018 року та розрахуватись за час вимушеного прогулу. Судові витрати стягнути з відповідача.

Постановою Одеського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 7 лютого 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства Дитяча міська поліклініка №3 Одеської міської ради про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 18 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями від 01.12.2020 року визначено складу колегії суддів: Головуючий суддя - Цюра Т.В., судді: Л.А. Гірняк, О.С. Комлева.

В судове засідання, призначене на 24.06.2021 року, з`явився представник Комунального некомерційного підприємства Дитяча міська поліклініка №3 Одеської міської ради - Ковиркіна І.І.

Від апелянта ОСОБА_1 24.06.2021 року до канцелярії суду надійшло клопотання, у якому остання просить суд розглянути матеріали справи за її відсутності та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність ОСОБА_1 , яка своєчасно і належним чином була повідомлена про час і місце розгляду справи.

Заслухавши пояснення , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

За змістом ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке.

Так, судом першої інстанції встановлено, що згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_2 , позивачка 02.11.2015 року була зарахована до КУ Дитяча міська поліклініка №3 м.Одеса на посаду лікаря загальної практики - сімейної медицини в підлітковий кабінет.

06.11.2017 року позивачці було видано клопотання КУ ДМП №3 до Одеського державного медичного університету про зарахування ОСОБА_1 на передатестаційний цикл для отримання кваліфікаційної категорії (а.с.31).

Як встановлено із матеріалів справи, оскільки 27.11.2017 року строк дії сертифікату позивачки сплив, тому у відповідності до Наказу МОЗ України №359 від 19.12.1997 року, КУ ДМП №3 було винесено наказ №103-К від 27.11.2017 про переведення позивачки на посаду лікаря-стажиста загальної практики - сімейної медицини.

Витяг із наказу №103-к від 27.11.2017 року про переведення позивачки на посаду лікаря-стажиста загальної практики - сімейної медицини ОСОБА_1 було надано 09.08.2018 року та 22.08.2018 року.

Також, 29.01.2018 року адміністрація установи повідомляла позивачку як лікаря-стажиста про строк перебування на даній посаді згідно із наказом МОЗ України №359 від 19.12.1997 року під особистий підпис позивачки.

У період із 05.02.2018 року до 06.03.2018 року позивачка пройшла передатестаційний цикл Загальна практика - сімейна медицина , проте до відділу кадрів КУ ДМП №3 (правонаступником якого є КНП Дитяча міська поліклініка №3 Одеської міської ради) позивачка лише 10.07.2018 року надала посвідчення про закінчення курсів, при цьому відповідного сертифікату не надала.

У подальшому на підставі рішення Одеської міської ради від 18.07.2018 р. №3495 - VII «Про припинення КУ Дитяча міська поліклініка №3 шляхом перетворення у комунальне некомерційне підприємство Дитяча міська поліклініка №3№ ОМР та у відповідності до наказу Департаменту охорони здоров`я ОМР №304 від 24.07.2018 р, які в свою чергу базувалися на Законі України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров`я та постанові МОЗ України від 14.02.2018 р. Методичні рекомендації з питань перетворення закладів охорони здоров`я з бюджетних установ у комунальні некомерційні підприємства , та наказу головного лікаря КУ ДМП №3 від 27.07.2018р. №74, проводилась реорганізація КУ Дитячої міської поліклініки №3 шляхом перетворення у комунальне некомерційне підприємство Дитяча міська поліклініка №3 Одеської міської ради. У зв`язку з зазначеним працівники КУ ДМП №3 були попереджені про припинення установи та про їх можливе вивільнення згідно ч.1 ст.40 КЗпП України, в тому числі а позивачка, про що свідчить її підпис від 06.08.2018р. (а.с22 зв.).

Про припинення роботи установи та можливе майбутнє вивільнення працівників Департамент охорони здоров`я Дитяча міська поліклініка повідомляв профспілкову організації КУ Дитяча міська поліклініка №3 листом за вих. №511 від 27.07.2018 року та первинна профспілкова організація згідно листа від 31.07.2018 року надала дозвіл на звільнення робітників, які можуть бути звільненні від займаних посад у зв`язку з виконанням рішення Одеської міської ради від 18.07.2018 р. №3495 - VII (а.с.29, 30).

Про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці була також надана відповідна звітність від 21.08.2018 року (а.с.28).

Проведенню реорганізації передувало складання нового штатного розкладу, затвердженого та погодженого з Департаментом охорони здоров`я Одеської міської ради 01.08.2018р. (а.с.23-27), згідно якого посади, на які працювала позивачка, не передбачена.

Згідно з п. 1.5, 3 Методичних рекомендацій з питань перетворення закладів охорони здоров`я з бюджетних установ у комунальні некомерційні підприємства заклад охорони здоров`я - комунальне некомерційне підприємство може провести звільнення працівників за п. 1 ст.40 КЗпП України через скорочення чисельності та штату працівників. Звільнення працівників за скороченням можна провести з моменту набрання чинності нового штатного розпису підприємства, що не передбачає посади працівників, які підлягатимуть звільненню .

Наказом КУ Дитяча міська поліклініка №3 Одеської міської ради №107-К від 05.11.2018 року позивачка була звільнена з посади лікаря-стажиста з загальної практики - сімейної медицини 14.11.2018 року у зв`язку з і скороченням посади лікаря загальної практики сімейної медицини зі штату працівників комунального некомерційного підприємства КУ Дитяча міська поліклініка №3 Одеської міської ради згідно ст. 40 п.1 КЗпП України.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, районний суд виходив з того, що що позов ОСОБА_1 щодо її незаконного звільнення та поновленні на роботі не підлягає задоволенню у зв`язку з недоведеністю. При цьому, судом також встановлено, що оскільки вимоги щодо виплати коштів за час вимушеного прогулу є похідними від первісних вимог про поновлення та роботі, тому суд , також відмовив в їх задоволенні.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Аналіз даної норми дає підстави дійти висновку про те, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, а саме: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

За змістом приписів ч. 2 ст. 40, ч. 1, 3 ст. 492 КЗпПУ, вбачається, що звільнення з підстав, зазначених, зокрема, у пункт 1 статті 40, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Судовим розглядом справи встановлено, що звільненню ОСОБА_1 передували зміни в організації виробництва і праці, що полягали у скороченні штату і чисельності працівників у зв`язку з припиненням КУ Дитяча міська поліклініка №3 шляхом перетворення в КНП Дитяча міська поліклініка №3 на підставі Рішення №3495-УП від 18 липня 2018 року Одеської міської ради, Наказу №304 від 24 липня 2018 року департаменту охорони здоров`я Одеської міської ради. Штатним розписом КНП Дитяча міська поліклініка №3 , затвердженим департаментом охорони здоров`я Одеської міської ради 1 серпня 2018 року, передбачено структурні підрозділи, посади, кількість штатних одиниць тощо.

Судом також встановлено, що про вивільнення у зв`язку з реорганізацією Позивачка ОСОБА_1 була попереджена під особистий підпис 06.08.2018 року, у підтвердження чого надано списки працівників КУ ДМП №3 станом на 01.08.2018 року, а звільнена з 14.11.2018р. згідно з наказом №107-К від 05.11.2018 року.

З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд погоджується із висновком районного про те, що під час розгляду справи позивачка ОСОБА_1 не надала належні докази порушення вимог чинного трудового законодавства відповідачем під час її звільнення у зв`язку зі скороченням штату внаслідок реорганізації установи.

У доводах апеляційної скарги, ОСОБА_1 посилається на те, що судом першої інстанції не з`ясовано правові норми реорганізації КУ ДМП №3 В КНП ДМП №3 та не з`ясовано критерії перепрофілювання медичного закладу, що на думку апелянта є обов`язковим задля обгрунтвання законності скорочення чисельності (штату) і звільнення позивача на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Проте, вказані доводи апелянта є помилковими, з огляду на те, що оцінка доцільності припинення установи шляхом перетворення у некомерційне підприємство, рівно як і правильність визначення штату і численності працівників некомерційного підприємства не є компетенцією суду, а вимог таких останньою не заявлялось, у звязку із чим посилання ОСОБА_1 щодо необхідності та правильності такої реорганізації не перевіряються.

Крім того, штатний розпис КНП Дитяча міська поліклініка №3 не містив посади лікаря з загальної практики - сімейної медицини, а тому посада, яку займала ОСОБА_1 у КУ Дитяча міська поліклініка №3 до припинення установи, була відсутня у штатному розписі КНП Дитяча міська поліклініка №3 , отже, посада скорочена, з урахуванням чого зміни в організації виробництва і праці мали місце, штат і чисельність працівників визначено уповноваженим органом, підстави для розірвання трудового договору по п.1 ст. 40 КЗпП України були наявні.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Так, у зв`язку з припиненням КУ Дитяча міська поліклініка №3 всі працівники установи підлягали або звільненню по п. 1 ст. 40 КЗпП України або переведенню за їх згоди до КНП Дитяча міська поліклініка №3 . Оскільки в КНП Дитяча міська поліклініка №3 не було посади лікаря з загальної практики - сімейної медицини, то ОСОБА_1 за її згодою підлягала переведенню на іншу посаду лікаря, яка відповідала її кваліфікації, підтвердженій відповідним сертифікатом, чи іншу вакантну посаду.

З матеріалів справи вбачається, що заперечуючи проти позову, відповідач зазначав про те, що 16 листопада 2018 року адміністрацією КНП Дитяча міська поліклініка №3 пропонувалась ОСОБА_1 вакантна посада дільничної медичної сестри, однак ОСОБА_1 не написала заяву для працевлаштування на дану посаду чи іншу вакантну посаду та фактично працевлаштувалась сама.

При цьому, згідно листа КУ ДМП №3 № 25, позивачці було запропоновано місце роботи в КУ Міська студентська поліклініка №21 , де посада лікаря загальної практики - сімейної медицини була вакантною. Також, з даного листа вбачається, що позивачці пропонувались і інші посади для роботи, проте остання відмовилась. Крім того, після скорочення позивачка також відмовилась отримати свою трудову книжку, що зафіксовано відповідним актом від 14.11.2018 року.

У процесі працевлаштування осіб, що підлягають звільненню у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, при переведенні працівників, що підлягають звільненню, на вакантні посади і робочі місця, не діють правила про переваги на залишення на роботі, встановлені статтею 42 КЗпП України (переважне право на залишення на роботі не тотожне праву на працевлаштування на нову посаду).

Таким чином, суд дійшов обгрунтованого висновку, що при звільненні ОСОБА_1 , порушень ч.2 ст. 40 КЗпП України не було допущено.

Безпідставними є і твердження апелянта про те, що в порушення ст. 43 КЗпП України, матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем згоди виборного органу первинної профспілкової організації на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КзпП Українию

Так, відповідно до ч.1 ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) статті 40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Як вбачається з матеріалів справи, заперечуючи проти позову, відповідачем в якості доказів вказаних обставин було надано до суду Звернення (офіційне повідомлення) до первинної профспілкової організації КУ ДМП №3 від 27.07.2018 р. за №581 про припинення діяльності установіи ДМП №3 і можливе майбутнє звільнення працівників (а.с. 29) та Згоду профспілки на звільненні від 31.07.2018р. (а.с. 30).

Тобто, всі працівники КУ ДМП №3 були письмово під особистий підпис повідомлені про звільнення у зв`язку із скороченням штату внаслідок реорганізації підприємства.

Позивачка ОСОБА_1 06.08.2018 року була особисто під розпис попереджена про вивільнення згідно із п.1 ст. 40 КЗпП України, оскільки новий штатний розклад установи не передбачав посади лікаря загальної практики сімейної медицини, що раніше займала позивачка ОСОБА_1 .

Крім того, про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку з реорганізацією, ДМП №3 також проінформував і Службу зайнятості 21.08.2018 року.

При цьому слід зазначити, що згідно із ч. 9 ст. 43 КЗпП України, що якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження у справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті.

Під час реорганізації цілого підприємства законним і додстатнім є отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації на можливе вивільнення працівників без поіменної вказівки на кожну особу.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 в суді першої інстанції не ставилось питання запиту судом згоди виборного органу первинної профспілкової організації на розірвання особисто з нею трудового договору по пункту 1 статті 40 КЗпП України. Первинною профспілковою організацією була надана згода на звільнення всіх працівників установи у зв`язку з її припиненням.

При цьому, Верховний суд, задовольняючи частково касаційну скаргу ОСОБА_1 в своїй Постанові від 18 листопада 2020 року зазначив, що розгляд подання власника або уповноваженого ним органу про звільнення працівника за відсутності на засіданні органу профспілки цього працівника ( за виключенням, якщо від нього надійшла письмова заява про розгляд подання без його участі або повторно без поважних причин не зявився на засідання) свідчить про порушення встановленого ст 43 КЗпП України порядку його розгляду, а тому згода профспілкового комітету на розірвання трудового договору з працівником, надана на такому засіданні, не може бути визнана такою, що має юридичне значення.

На виконання вимог зазначеної постанови , до апеляційного суду було надано згоду профспілки на звільнення ОСОБА_1 за ст. 40 п.1 КЗпП України у звязку з реорганізацією медичної установи, яка затверджена протоколом №9 від 01.06.2021 р. При цьому, ОСОБА_1 , яка двічі викликалась на засідання профспілкового комітету не зявилась, надала заяву на адресу голови профкому, в якій зазначила про відсутність у профспілки повноважень на розгляд питання щодо підстав її звільнення, що підтверджується наданими представником відповідача та долученими до справи письмовими доказами, які свідчать про дотримання профспілковою організацією вимог ст . 43 КЗпП України при розгляді зазначеного питання.

Відповідно до положень статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці (ч.1); одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації; при відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно (ч.3).

У сенсі статті 49-2 КЗпП України про майбутнє вивільнення працівника персонально попереджують не пізніше ніж за два місяці. Дана норма матеріального права не потребує письмового попередження про звільнення, проте, судова практика виходить з того, що працівника доцільно про звільнення попереджати письмово під розписку для виключення спорів про те, чи попереджався працівник про звільнення. У будь-якому разі попередження повинне бути зроблене у такій формі, щоб у працівника не виникало сумніву у тому, що попередження виходить саме від особи, яка має право на прийняття та звільнення працівника. Зі встановленого двомісячного строку не виключається час знаходження у відпустці, період тимчасової непрацездатності, інший час, протягом якого працівник не працював з поважної чи неповажної причини. Не допускається можливості поновлення працівника на роботі лише тому, що він не був своєчасно попереджений про майбутнє вивільнення; недодержання строку попередження працівника при звільненні, якщо він не підлягає поновленню на роботі за іншими підставами, тягне лише зміну судом дати звільнення з урахуванням строку попередження, протягом якого він працював. При вивільненні працівнику має бути запропонована робота за відповідним фахом (спеціальністю) і лише при відсутності такої роботи - інша робота, яка є на підприємстві, в установі, організації.

Як було встановлено судом, 06 серпня 2018 року ОСОБА_1 під підпис була попереджена про припинення установи шляхом перетворення у некомерційне підприємство та про можливе майбутнє звільнення по пункту 1 статті 40 КЗпП України. Згоди ОСОБА_1 на переведення на вакантні посади не отримано. ОСОБА_1 звільнено з займаної посади по пункту 1 статті 40 КЗпП України з 14 листопада 2018 року. Службу зайнятості про масове вивільнення працівників проінформовано завчасно.

Таким чином, суд виходить з того, що станом на дату звільнення 14 листопада 2018 року звільнення ОСОБА_1 було таким, що проведено з додержання двомісячного строку попередження працівника про майбутнє вивільнення.

Необгрунтованими є і посилання апелянта про те, що штатний розклад від 01.08.2018 року не відповідає вимогам чинності правочину, оскільки штатний розклад не може бути правочином, а тому до нього не можуть бути застосовані вимоги ст. 203 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 була звільнення в період стажування, тобто в період тимчасової непрацездатності є також неспроможними, оскільки як встановлено матеріалами справи, Сертифікат спеціаліста №3122 за спеціальністю загальна практика - сімейна медицина ОСОБА_1 мав строк дії з 28 листопада 2012 до 27 листопада 2017 року. Клопотання КУ Дитяча міська поліклініка №3 до Одеського державного медичного університету про зарахування на передатестаційний цикл для отримання кваліфікаційної категорії видано ОСОБА_1 6 листопада 2017 року. Підвищення кваліфікації ОСОБА_1 пройдено у період з 5 лютого 2018 року по 6 березня 2018 року (передатестаційний цикл Загальна практика - сімейна медицина ). Свідоцтво № НОМЕР_3 про складання іспиту зі спеціальності після проведення передатестаційного циклу ОСОБА_1 видано 6 березня 2018 року, надано ОСОБА_1 до відділу кадрів КУ Дитяча міська поліклініка №3 10 липня 2018 року, при цьому відповідний сертифікат не надано. На момент звільнення ОСОБА_1 займала посаду лікаря стажиста з загальної практики - сімейної медицини в силу відсутності діючого сертифіката. Вчасне проходження передатестаційного циклу та його завершення отримання сертифікату спеціаліста залежало від ОСОБА_1 та не є обов`язком відповідача.

Проходження атестації на визначення знань і практичних навичок з присвоєнням (підтвердженням) звання лікар-спеціаліст , атестація на присвоєння чи на підтвердження кваліфікаційної категорії не є тимчасовою непрацездатністю. Переведення ОСОБА_1 з посади лікаря на посаду лікаря-стажиста було обумовлено закінченням строку дії Сертифіката спеціаліста №3122 за спеціальністю загальна практика - сімейна медицини . Проходження атестації для отримання кваліфікаційної категорії, рівно як і перебування ОСОБА_1 з 28 листопада 2017 року по 14 листопада 2018 року на посаді лікаря-стажиста з загальної практики - сімейної медицини не є тимчасовою непрацездатністю, що в силу положень частини 3 статті 40 КЗпП України обмежує звільнення працівника за ініціативою власника.

З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

Наведені в апеляційній скарзі доводи спростовуються матеріалами справи та встановленими судами обставинами, в цілому зводяться до переоцінки доказів та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 7 лютого 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Дитяча міська поліклініка №3 Одеської міської ради про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 02.07.2021 року.

Головуючий Т.В. Цюра

Судді: Л.А. Гірняк

О.С. Комлева