Постанова

від 19.11.2020 по справі 922/4321/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2020 р. Справа № 922/4321/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А. , суддя Білоусова Я.О. , суддя Шевель О.В.;

за участі секретаря судового засідання Крупи О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛБЛ" (вх.№1990Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 11.06.2020 у справі №922/4321/19 (повний текст рішення складено та підписано 18.06.2020 суддею Прохоровим С.А. у приміщенні господарського суду Харківської області),

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛБЛ", смт.Донець Балаклійського району Харківської області,

до фізичної особи-підприємця Фролова Олега Вікторовича, м.Харків,

про стягнення1243087,74 грн, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛБЛ" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з фізичної особи - підприємця Фролова Олега Вікторовича 886200,00 грн попередньої оплати по договору №01/06-2 від 01.06.2012, 227129,74 грн інфляційних втрат та 79758,00 грн річних. Позов обгрунтований невиконанням відповідачем зобов`язань за договором №01/06-2, зокрема, пункту 2.6 договору з виготовлення та поставки готового корму для тварин. Позивач стверджує, що виконав вимоги договору №01/06-2 у повному обсязі, а саме: сплатив відповідачу передплату у розмірі 886200,00 грн, що підтверджується квитанціїєю про отримання грошових коштів АААА №000008 від 20.07.2012 на суму 886200,00 грн, а також актом про отримання грошових коштів у повному обсязі від 20.07.2012. Рішенням господарського суду Харківської області від 29.03.2017 у справі №922/307/17, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.07.2017, визнано недійсними договір №26/01-1 та договір №01/06-2. Наслідки недійсності договорів не застосовувались. Позивач нічого не отримав від відповідача, натомість відповідач отримав від позивача грошові кошти у розмірі 886200,00 грн в якості передплати за договором №01/06-2. З огляду на положення частини 1 ст.236, 216, 1212 Цивільного кодексу України, позивач зазначає, що у відповідача відсутні правові підстави для зберігання коштів у розмірі 886200,00 грн, сплачених позивачем на підставі визнаного недійсним договору №01/06-2, а відтак відповідач зобовязаний повернути ці кошти позивачу. На підставі ст.625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано суми інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми, повязаної з невиконанням відповідачем зобов`язань за договором №01/06-2.

Ухвалою господарського суду Харківської обалсті від 28.12.2019 у справі №922/4321/19 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю про забезпечення позову (вх.№4321/19 від 26.12.2019) задоволено. У межах суми позовних вимог - 1 243087,74 грн накладено арешт на грошові кошти та інше майно, що належать фізичній особі - підприємцю Фролову Олегу Вікторовичу. Стягувачем за цією ухвалою є Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛБЛ". Боржником за цією ухвалою є фізична особа - підприємець Фролов Олег Вікторович.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.01.2020 у справі №922/4321/19 задоволено клопотання позивача про витребування доказів. Витребувано у СВ Шевченківського відділу поліції ГУНП у Харківській області з матеріалів кримінального провадження №12016220480002584, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30.05.2016, оригінали таких документів: договір поставки №01/06-2 від 01.06.2012; специфікацію №1 від 01.06.2012; квитанцію АААА № 000008 від 20.07.2012; акт про отримання грошових коштів в повному обсязі від 20.07.2012, яке прийнято судом до розгляду ухвалою про відкриття провадження у справі.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.06.2020 у справі №922/4321/19 у позові вимовлено повністю.

Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд визнав преюдиційними обставини, які встановлені у рішенні господарського суду Харківської області у справі №922/307/17 за позовом ФОП Фролова О.В. до ТОВ ЛБЛ про визнання договорів недійсними, зокрема, договору №01/06-2 від 01.06.2012, оскільки був укладений всупереч волі позивача, що не відповідає вимогам Закону. За результатами перегляду судових рішень у справі №922/307/17 судом касаційної інстанції зазначено, що спірні договори поставки і документи, які могли б підтверджувати їх виконання, складалися без участі позивача, поза його волею, такі договори не схвалювалися та не виконувалися сторонами, а, отже, оспорювані договори не відповідають вимогам законодавства, встановленим до них, та підлягають визнанню недійсними у судовому порядку. За висновками судово-технічної експертизи документів №9743/9744 по кримінальному провадженню №12016220480002584 у наданому на дослідження договорі поставки №01/06-2 від 01.06.2012 спочатку на чистий аркуш наносився відтиск печатки ФОП Фролов Олег Вікторович, потім виконувався підпис від імені Фролов О.В, останнім друкувався текст. В обсязі, наданому для порівняльного дослідження, відтиск круглої печатки "Україна місто Харків Фізична особа підприємець Фролов Олег Вікторович № НОМЕР_1 " на наданому на дослідження договорі №01/06-2 від 01.06.2012 нанесений у період з 24.01.2011 по 03.02.2011. Господарський суд, проаналізувавши договори про відступлення права вимоги від 20.07.2012, від 28.08.2017, від 19.12.2019 щодо права вимоги боргу за договром поставки №01/06-2 від 01.06.2012, дійшов висновку, що у вказаних договорах відстуня ціна, що вказує на штучний характер цих договорів. Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог ТОВ "ЛБЛ", на підставі чого відмовив у задоволенні позову.

Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм чинного законодавства, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 11.06.2020 у справі №922/4321/19 та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Одночасно апелянт просить поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішення суду, посилаючись на норми Закону України №731-ІХ від 18.0.6.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 17.07.2020, клопотання обґрунтовує карантинними обмеженнями, та вважає, що пропуск вказаного у рішенні строку на подання апеляційної скарги пропущено з поважних причин.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що господарський суд в оскаржуваному рішенні взагалі не досліджував надані позивачем докази, не встановлював ніяких обставин, необхідних для прийняття рішення у справі. Посилавшись на ст.75 Господарського процесуального кодексу України суд не вказав, які саме обставини у рішеннях інших судів мають значення для даної справи, вважаються доведеними цим судом в інших справах. Перерахувавши інші судові рішення, суд без будь-якого правового обгрунтування витлумачив правові оцінки різних обставин, згадуваних у цих справах, як преюдиційні обставини. Апелянт зазначає, що предметом позову у справі №922/307/17 було визнання договорів недійсними, а отримання грошових коштів відповідачем не досліджувалось судом, а лише згадувалося, тому судом першої інстанцїі неправомірно, на думку заявника, надано преюдиційне значення обставинам, встановленим судовими рішеннями у справі №922/307/17. Документи про отримання відповідачем грошових коштів від позивача експертними дослідженнями чи судами не визнані підробними чи недійсними, ці докази не досліджувалися у справі №922/307/17, оскільки не входили до предмета доказування при зверненні з позовом про визнання договорів недійсними. Також господарський суд не врахував приписи частини 4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.08.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛБЛ" залишено без руху. Встановлено заявнику апеляційної скарги 10-денний строк з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги. Роз`яснено заявнику апеляційної скарги, що не усунення недоліків, визначених цією ухвалою, має наслідки передбачені статтями 174, 260 Господарського процесуального кодексу України

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 у складі колегії суддів: головуючий суддя Пуль О.А., суддя Плахова О.В., суддя Шевель О.В. поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛБЛ" строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛБЛ" (вх.№1990Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 11.06.2020 у справі №922/4321/19. Повідомлено учасників справи про призначення розгляду апеляційної скарги на 02.11.2020 об 11:30 годині. Встановлено учасникам справи п`ятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання учасникам справи. Встановлено учасникам справи строк до 28.10.2020 для подання письмових заяв, клопотань тощо. Витребувано у учасників справи оригінали документів для огляду у судовому засіданні, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення і мають значення для справи; витяги з Єдиного держреєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на день розгляду апеляційної скарги.

27.10.2020 від відповідача до суду надійшов відзив (вх.№10300) на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що оскаржуване рішення прийняте господарським судом згідно з нормами ст.236, 237 Господарського процесуального кодексу України. Позивач, обгрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, посилається на договір №01/06-2, який визнаний недійсним, та документи,що були предметом дослідження в різних судових інстанціях та судової технічної експертизи, що проводилася в рамках кримінального провадження №12012220510000383, яка призначена постановою від 09.04.2014 старшого слідчого міліції по вказаному кримінальному провадженню.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2020 у звязку з хворобою судді Плахова О.В. для розгляду даної справи сфомовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О., суддя Шевель О.В.

У судове засідання 19.11.2020 представник апелянта не з`явився, подав клопотання (вх.№11300) про відкладення розгляду справи у зв`язку з самоізоляцією директора ТОВ ЛБЛ ОСОБА_1 через коронавірус.

Колегія суддів, розглянувши клопотання заявника апеляційної скарги про відкладення розгляду справи, зазначає таке.

Частинами 11, 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №910/6097/17 зазначив, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні за їх відсутності.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що явка представників учасників у судове засідання обов`язковою не визнавалась, усі доводи і вимоги учасники справи можуть викласти і подати суду письмово, а заявник у клопотанні про відкладення розгляду справи не навів суду доводів, що унеможливлюють розглянути судом апеляційної інстанції апеляційну скаргу за відсутності його (особисто) або представника. При цьому директор ТОВ ЛБЛ не надав доказів на підтвердження обставин, викладених у клопотанні - знаходження директора ТОВ ЛБЛ ОСОБА_1. на самоізоляції, та не наводить обґрунтування неможливості участі в судовому засіданні його представника або представників, адже чинним законодавством не обмежено кількість представників сторони.

Крім того, позивач, добросовісно користуючись своїми правами, міг звернутись до суду з клопотанням про проведення судового засідання у режимі відеоконференції відповідно до положень статті 197 Господарського процесуального кодексу України, самостійно обравши зручне для себе територіальне розташування його проведення й поза межами суду. Однак скаржник не реалізував своє право звернення до суду з таким клопотанням.

Поряд з цим, одним із принципів господарського судочинства відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, є розумність строків розгляду справи судом.

Ураховуючи положення статті 273 Господарського процесуального кодексу України щодо строку розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, зважаючи на те, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги, учасники справи належним чином повідомлені про час, дату і місце судового засідання, а неявка у судове засідання позивача не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів відмовляє ТОВ ЛБЛ у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки не визнає повідомлені заявником причини неявки в судове засідання поважними, і вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.

Відповідач та його представник проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечували з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу, просили суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої іннстанції - без змін.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі на відзиві на неї доводи та вимоги, заслухавши відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача за договором №01/06-2 від 01.06.2012 на користь позивача грошових коштів у розмірі 886200,00 грн в якості передплати за вказаним договором, який визнано недійсним рішенням господарського суду Харківської області від 29.03.2017 у справі №922/307/17, на підставі ст.216 та 1212 Цивільного кодексу України.

На підтвердження заявлених вимог позивач надає копії: договору поставки №01/06-2 від 01.06.2012, специфікації №1 до договору поставки №01/06-2 від 01.06.2012; квитанції про отримання грошових коштів АААА №000008 від 20.067.2012 на суму 886200,00 грн, акту про отримання грошових коштів у повному обсязі від 20.06.2012, рішення господарського суду Харківської області від 29.03.2017 та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 у справі 922/307/17.

Згідно з частиною 1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, у даному випадку підлягає доведенню факт одержання ФОП Фроловим О.В. коштів за спірним договором.

Відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З огляду на вказану норму, позивачу слід довести факт набуття саме ФОП Фроловим О.В. коштів у розмірі 886200,00 грн за спірним правочином.

Як убачається з матеріалів справи, 26.01.2012 між ФОП Фроловим О.В. та ТОВ ЛБЛ укладено договір №26/01-1, згідно з пунктом 1.1. якого відповідач зобов`язався виготовити та поставити готовий корм для тварин (свиней), а позивач зобов`язався оплатити та прийняти цей корм (далі-спірний договір).

01.06.2012 укладений договір поставки № 01/06-2, відповідно до пункту 1.1 якого продавець (позивач) зобов`язувався виготовити та поставити, а покупець сплатити та прийняти готовий корм для тварин (собак) (у подальшому товар) на умовах даного договору.

Пунктом 2.3 договору поставки №01/06-2 передбачено, що право власності на товар переходить до покупця з моменту відвантаження товару зі складу продавця та підписання видаткової накладної.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 договору поставки №01/06-2 сума договору складала - 886200,00 грн, у тому числі ПДВ 147700,00 грн; ціна товару складала - 4200,00 грн, у тому числі ПДВ - 700,00 грн за 1 тонну готового корму для тварин (собак).

Передоплата за товар здійснюється у готівковій формі на підставі рахунку. Допускається покупцю проводити передоплату частинами, про що продавець видає квитанції про отримання грошових коштів (пункт 3.5. договору поставки №01/06-2).

Згідно з пунктом 2.4 договору поставки №01/06-2 зобов`язання покупця по сплаті товару рахуються виконаними з моменту підписання акта продавцем про отримання передоплати за товар у повному обсязі, поставлений, на підставі виданих квитанцій про сплату продавцем.

За специфікацією №1 від 01.06.2012 до договору поставки №01/06-2 від 01.08.2012 покупець - ТОВ ЛБЛ повинен сплатити продавцю 886200,00 грн за готовий корм для тварин (собак).

Відповідно до квитанції про отримання грошових коштів АААА №000008 від 20.07.2012 ФОП Фролов О.В. прийняв, а ТОВ ЛБЛ оплатив 886200,00 грн у період з 02.07.2012 по 20.07.2012 за товар (готовий корм для тварин (собак)) на підставі пункту 4.5 договору поставки №01/06-2 від 01.06.2012. У квитанції зазначено, що оплата прийнята у липні 2012 року готівкою ФОП Фроловим О.В.

З акту про отримання грошових коштів у поному обсязі від 20.07.2012 убачається, що представники продавця та покупателя склали цей акт про те, що згідно з пунктом 2.4 договору поставки №01/06-2 від 01.06.2012 продавцем були отримані готівкою грошові кошти з цільовим призначенням - передплата за готовий корм для тварин (собак).

У той же день 20.07.2012 між ТОВ ЛБЛ та ОСОБА_2 укладено договір відступлення прав, згідно з умовами якого ТОВ "ЛБЛ" передало, а ОСОБА_1 прийняв право вимагати з ФОП Фролова Олега Вікторовича боргу за договорами поставки, зокрема, за спірним договором №01/06-2 від 01.06.2012 (а.с.187, том 2).

За актом приймання-передачі документів від 20.07.2012 згідно з пунктом 4.1 договору про відступлення права вимоги від 20.07.2012 ТОВ ЛБЛ передало, а ОСОБА_1 прийняв документи: оригінал договору поставки №26/01-1 від 26.01.2012; специфікація №1 від 26.01.2012; рахунок-фактура №1 від 26.01.2012; квитанція АА №000001 від 31.01.2012; квитанція АА №000002 від 29.02.2012; квитанція АА №000003 від 30.03.2012; квитанція АА №000004 від 30.04.2012; квитанція АА №000004 від 31.05.2012; квитанція АА №000006 від 30.06.2012; квитанція АА №000007 від 18.07.2012; акт про отримання грошових коштів у повному обсязі від 18.07.2012 до догвору поставки №26/01-1 від 26.01.2012; оригінал договору поставки №01/06-1 від 01.06.2012; специфікація №1 від 01.06.2012 до договору поставки №01/06-1 від 01.06.2012; рахунок-фактура №1 від 01.06.2012; квитанція АААА №000008 від 20.07.2012; акт про отримання грошових коштів у повному обсязі від 20.07.2012 (а.с.139, том 2).

Відповідно до акту, складеного у жовтні 2012 №723/22-207/30292031 Індустріальною міжрайонною Державною податковою інспекцією м.Харкова Харківської області Державної податкової служби, останною вжито заходи щодо проведення зустрічної перевірки ТОВ ЛБЛ з питань підтвердження господарських відносин з платниками податків, зокрема, з ФОП Фролова О.В., їх діяльності та повноти відображення в обліку за період з 01.07.2012 по 31.07.2012 (а.с.143-151, том 1).

Рішенням господарського суду Харківської області від 29.02.2017 у справі №922/307/17 позов ФОП Фролова О.В. до ТОВ "ЛБЛ" про визнання договорів недійсними задоволено повністю. Зокрема, визнано недійсним договір поставки №01/06-2 від 01.06.2012, укладений між ТОВ "ЛБЛ" та ФОП Фроловим О.В.

28.08.2017 укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_3 прийняв право вимагати з ФОП Фролова Олега Вікторовича боргу за договорами поставки, зокрема, за договором № 01/06-2 від 01.06.2012 (а.с.140, том 2).

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 17.05.2018 у справі №640/13376/15-ц, залишене без змін постановою Харківського апеляційного суду від 20.12.2018, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ФОП Фролова О.В. про стягнення грошових коштів, інфляційних втрат, 3% річних та пені, зокрема, за договором поставки №01/06-2, на тій підставі, що існує рішення у справі №922/307/17, яке набрало законної сили, про визнання недійсним спірного договору поставки, а недійсний правочин не породжує юридичних наслідків у відповідності до ст.216 Цивільного кодексу України (120-129, том 1).

Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 07.11.2019 у справі №564/262/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ФОП Фролова О.В. про стягнення грошових коштів за договором поставки відмовлено за необгрунтованістю. Крім того, суд зазначив, що договір про відступлення права вимоги від 28.08.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено після набрання законної сили судовим рішенням про визнання договорів поставки недісними (а.с.130-137, том 1).

19.12.2019 укладено договір про відступлення права вимоги, за яким ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_4 прийняв право вимагати з ФОП Фролова Олега Вікторовича боргу за договорами поставки, зокрема, за договором № 01/06-2 від 01.06.2012 (а.с.141 -142, том 2).

Також матеріали справи свідчать про те, що 05.12.2012 порушено кримінальне провадження №12012220480000383 та 30.05.3016 за №12016220480002584 за заявою ФОП Фролова О.В. про скоєння щодо нього кримінального правопорушення, розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частингою 4 ст.358 Кримінального кодексу України. Під час розслідування цих кримінальних справ були проведені експертизи, якими досліджувались спірний договір поставки №01/06-2 від 01.06.2012, специфікація №1 до договору №01/06-2 від 01.06.2012; квитанція про отримання грошових коштів АААА №000008 від 20.067.2012 на суму 886200,00 грн, акт про отримання грошових коштів у повному обсязі від 20.06.2012 (а.с.5-132, том 2).

Обгрунтовуючи вимоги апеялційної сккрги скарги заявник зазначає, що документи про отримання відповідачем грошових коштів від позивача експертними дослідженнями чи судами не визнані підробними чи недійсними, ці докази не досліджувалися у справі №922/307/17, оскільки не входили до предмета доказування при зверненні з позовом про визнання договорів недійсними, а також про неправомірність застосування господарським судом у даній справі преюдиційних обставин, встановлених судами у справі №922/307/17.

Суд апеляційної інстанції відхиляє такі доводи апеляційної скарги, виходячи з такого.

Як свідчать матеріали справи, при вирішенні спору про визнання недійсними договорів поставки у справі №922/307/17 господарським судом досліджувались, у тому числі і документи, надані позивачем при зверненні з позовом у даній справі, а саме: договір поставки №01/06-2 від 01.06.2012, специфікація №1 до договору поставки №01/06-2 від 01.06.2012; квитанція про отримання грошових коштів АААА №000008 від 20.067.2012 на суму 886200,00 грн, акт про отримання грошових коштів у повному обсязі від 20.06.2012.

Так, у рішенні зазначено, що висновком № 4410 судової технічної експертизи документів по кримінальному провадженню №12012220510000383 від 12.06.2014 встановлено таке: "У наданих на дослідження документах: - рахунку №1 від 26.01.2012 (по договору поставки №01/06-2 від 01.06.2012), спочатку друкувався текст, потім наносився відтиск печатки від імені "ФОП ФРОЛОВ О.В.", зверху них виконувався підпис від імені Фролова О.В.; - у договорі поставки №01/06-2 від 01.06.2012; специфікації №1 до договору поставки №01/06-2 від 01.06.2012; квитанції про отримання грошових коштів АА №000008 від 20.07.2012; акті про отримання грошових коштів у повному обсязі від 20.07.2012 спочатку наносився відтиск печатки від імені "ФОП Фролов О.В.", потім виконувався підпис від імені Фролова О.В. , останнім друкувався текст".

Судом також встановлено, що банківською випискою ПАТ "ВТБ Банк" по рахунку НОМЕР_2 ТОВ "ЛБЛ" за період з 26.01.2012 по 20.07.2012 та банківською випискою ПАТ "Банк"Грант" по рахунку ФОП Фролова О.В. за період з 26.01.2012 по 20.07.2012 не підтверджується рух грошових коштів, які були визначені договором поставки №26/01-1 від 26.01.2012 та договором поставки №01/06-2 від 01.06.2012.

Висновком аудитора ФОП Ковалевської Л.Г. щодо перевірки документів господарської діяльності ФОП Фролов О.В. за період з 01.01.2012 по 01.09.2012 встановлено, зокрема, що квитанції та акти, які складались ТОВ "ЛБЛ", не є первинними касовими документами і не відповідають визначеному порядку відображення готівкових розрахунків; за умовами договорів, а саме, пунктом 8.8 визначено, що покупець ТОВ "ЛБЛ" є платником податку на загальних засадах та ПДВ, а продавець ФОП Фролов О.В. є платником єдиного податку та ПДВ, що не відповідає дійсності, оскільки відповідно до перевірених документів ФОП Фролов О.В. здійснює діяльність по загальній системі оподаткування і не є платником єдиного податку, у зв`язку з чим у договорах з ТОВ "ЛБЛ" надана недостовірна інформація щодо ФОП Фролов О.В.

У висновку Індустріальної міжрайонної ДПІ м.Харкова Харківської області ДПС, викладеному у акті №723/22-207/30292031 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб`єкта господарювання ТОВ "ЛБЛ" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів за період з 01.07.2012 по 31.07.2012", зазначено, що у зв`язку з незначною кількістю робітників, відсутністю основних засобів на балансі підприємства, аналізуючи отримані результати перевірки, зазначене вказує на відсутність факту реального здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ "ЛБЛ".

З огляду на зазначені обставини, господарський суд дійшов висновку, що договори поставки, зокрема, спірний договір №01/06-2 від 01.06.2012, укладений всупереч волі позивача, що не відповідає вимогам закону.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення господарського суду Харківської області від 29.03.2017 у справі №922/307/17, у своїй постанові, яка залишена без змін Вищим господарським судом України постановою від 31.10.2017, зазначив, що висновками експертиз, які проведені в рамках кримінального провадження додатково встановлено, що нанесення печатки та підпису й друкування тексту здійснено через великий проміжок часу. Таким чином, підтверджена обставина, що тексти договорів і документів, які б мали підтверджувати виконання вказаних договорів, фактично не були підписані позивачем, що означає недосягнення істотних умов договору та неможливість виконання такого договору. У розумінні вимог частини 3 статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення позивача не було вільним і не відповідало його внутрішній волі щодо укладення договорів поставки, що в свою чергу є підставою для визнання оспорюваних договорів недійсними. Отже, господарський суд дійшов обгрунтованого висновку, що матеріалами справи не підтверджено того, що було фактичне схвалення та виконання правочинів, що є предметом у даній справі.

Щодо доводів апелянта про неправильне тлумачення судом першої інстанції правових оцінок різних обставин, згадуваних судами, як преюдиційних фактів колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Воно також сприяє додержанню процесульної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, їх повторення було би не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №922/3497/18.

З огляду на зазначене, у даному спорі не підлягає доведенню встановлений рішенням господарського суду Харківської області від 29.03.2017 у справі №922/307/17, яке набрало законної сили, факт недійсності договору поставки №01/06-2 від 01.06.2012 на підставі досліджених судом доказів та встановлених за результатами такого аналізу обставин:

-підтверджено факт відсутності волі при укладенні спірного договору з боку ФОП Фролова О.В.;

-не підтверджено факт підписання спірного договору ФОП Фроловим О.В.;

-відсутності факту досягнення істотних умов при укладенні спірного договору;

- не підтверджено матеріалами справи факт виконання сторонами умов спірного договору;

- відсутність руху грошових коштів по рахунку відповідача згідно з випискою банку за період з 26.01.2012 по 20.07.2012 по спірному договору;

-висновки експертизи щодо нанесення печатки та підпису ФОП Фролова О.В. на документах, які надані позивачем в обгрунтування позовних вимог у даній справі;

- фактична відстуність господарської діяльності позивача;

- відсутність первинних касових документів за період з 26.01.2012 по 20.07.2012 по спірному договору;

- факт знаходження Фролова О.В. з 02.07.2012 по 13.07.2012 на відпочинку в Криму, тоді як позивач стверджує, що за спірною квитанцією №АААА №000008 від 20.07.2012 кошти відповідач отримав особисто готівкою 02.07.2012, 03.07.2012, 04.07.2012, 06.07.2012, 06.07.2012, 09.07.2012, 10.07.2012,11.07.2012, 12.07.2012, 13.07.2012, 16.07.2012, 17.07.2012, 18.07.2012, 19.07.2012, 20.07.2012.

Колегія суддів зазначає, що в силу положень Господарського процесуального кодексу України саме позивач повинен довести належними та допустимими доказами, зокрема, первинними платіжними документами, факт одержання ФОП Фроловим О.В. коштів у розмірі 886200,00 грн за спірним договором, який у подальшому рішенням господарського суду визнано недійсним.

Закон України від 16.07.1999 №996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-XIV) визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог пункту 2 ст.3 вказаного Закону бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 1 Закону № 996-XIV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтвердження її реального (фактичного) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону №996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану підприємства-платника.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також приписами пункту 1.2 ст.1, пункту 2.1 ст.2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (зі змінами та доповненнями), відповідно до якого первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Верховним Судом у справі №927/986/17 висловлено позицію щодо недостатньості самого факту наявності первинних документів для підтвердження факту надання послуг. Отримання послуг повинно бути підтверджене належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, які б свідчили про реальну зміну майнового стану суб`єкта господарювання (використання результату отриманої послуги у господарській діяльності).

Відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України №22 від 21.01.2004, ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в України розрахунковий документ - документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача. Платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Квитанція та акт, на які посилається позивач, не є платіжними документами. Отже, матеріали справи не містять беззаперечних доказів отримання ФОП Фроловим О.В. коштів у розмірі 886200,00 грн.

Окрім того, позивач - ТОВ ЛБЛ , звертаючись до суду з даним позовом, обгрунтовує своє порушене право безпідставним, на його думку, користуванням ФОП Фроловим О.В. грошовими коштами у розмірі 886200,00 грн та укладеним між ними договором №01/06-2 від 01.06.2012.

Однак будь-які права, пов`язані з виконанням цього договору, не стосуються ТОВ ЛБЛ , оскільки ще 20.07.2012 бу укладений договір про уступку права вимоги, за умовами якого ТОВ "ЛБЛ" передало, а ОСОБА_1 прийняв право вимагати з ФОП Фролова Олега Вікторовича боргу за спірним договором поставки.

Таким чином, матеріалами справи спростовується право ТОВ ЛБЛ вимагати у ФОП Фролова О.В. виконання будь-яких зобов`язань за спірним договором.

Позивачем не доведено жодними належними та допустимими доказами у розумінні статей 76-77 Господарського процесуального кодексу України обставин, що підтверджують отримання відповідачем особисто у період з 26.01.2012 по 20.07.2012, на чому саме наполягає позивач, передплати за спірним договором у розмірі 886200,00 грн.

А тому аргументи апелянта про те, що господарським судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не досліджено надані позивачем докази та не встановлено обставини, необхідні для прийняття рішення у справі, є необґрунтованими та не приймаються колегією суддів, з підстав, викладених вище.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає правомірним висновок господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи апелянта такими, що не грунтуються на матеріалах справи та не узгоджуються з нормами чинного законодавтства.

Ураховуючи, що господарський суд відмовив у задоволенні позову, а тому у відповідності до ст.145 Господарського процесуального кодексу України обгрунтовано скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду Харківської області від 28.12.2020.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апелянта, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли підтвердження у ході судового розгляду, тоді як господарським судом першої інстанції у повній мірі з`ясовані та правильно оцінені обставини у справі, прийняте ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не убачає. Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не допущено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275-276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛБЛ" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 11.06.2020 у справі №922/4321/19 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 30.11.2020.

Головуючий суддя О.А. Пуль

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.В. Шевель