Рішення

від 27.11.2020 по справі 300/1772/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2020 р. справа № 300/1772/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:

судді Біньковської Н.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування пункту 17 рішення Івано-Франківської міської ради (41 сесія) 7 демократичного скликання від 19.06.2020 за №197-41 Про розгляд звернень громадян щодо оформлення права власності на земельні ділянки , -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Манченко О.В. , звернулася до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківської міської ради, відповідно до змісту якого просить визнати протиправним та скасувати пункт 17 рішення Івано-Франківської міської ради (41 сесія) 7 демократичного скликання від 19.06.2020 "Про розгляд звернень громадян щодо оформлення права власності на земельні ділянки" №197-41 в частині скасування пункту 3 додатку 3 до рішення Івано-Франківської міської ради від 18.12.2019 №403-34 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0084 га на АДРЕСА_1 , для будівництва індивідуального гаража.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно, скасовуючи пункт 3 додатку 3 до рішення Івано-Франківської міської ради від 18.12.2019 №403-34 про надання ОСОБА_1 дозволу на складання проекту землеустрою, яке фактично реалізовано (оскільки проект землеустрою виготовлено, необхідні роботи щодо формування в Державному земельному кадастрі об`єкта земельної ділянки проведено, земельну ділянку в Державному земельному кадастрі зареєстровано), не наведено жодних причин скасування свого власного попереднього рішення, а також не повідомлено жодних зауважень щодо цього рішення позивачу. На переконання позивача, дії відповідача не ґрунтуються на нормах права, є проявом дискримінації, неповаги до прав громадян та свавілля у прийнятті й безпідставному скасуванні раніше прийнятого власного рішення, на підставі якого вже настали правові наслідки. Зазначає, що, отримавши 03.06.2020 клопотання та проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, відповідач без будь-яких зауважень, заперечень та обґрунтувань, без мотивованої відмови, прийняв рішення не про надання земельної ділянки у власність позивача, а про скасування свого власного рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, що суперечить статті 118 Земельного кодексу України. Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп вказує, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Позивач стверджує, що відповідачем не лише прийнято протиправне рішення, а й порушено процедуру приватизації земельної ділянки, протиправно ухилившись від розгляду поданого у належний спосіб (з пакетом усіх необхідних документів) клопотання про передачу у власність земельної ділянки.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.07.2020 у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.71).

Ухвалою суду від 22.07.2020 у справі вжито заходи забезпечення позову (а.с.74-78).

Ухвалами від 23.10.2020 у задоволенні заяви відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, та про закриття провадження у справі - відмовлено (а.с.113-117).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суд від 26.10.2020 до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 .

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, в якому просить суд в задоволенні позову відмовити. Зазначає, що значно раніше прийнятим рішенням Івано-Франківської міської ради від 08.11.2019 за №300-32 іншій особі, а саме ОСОБА_2 надано дозвіл щодо складання проекту землеустрою, проте 27.05.2020 ним отримано відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру через те, що на земельній ділянці, яку він мав намір приватизувати, вже знаходиться частина іншої земельної ділянки, дозвіл на розроблення проекту землеустрою по якій надано значно пізніше, а саме ОСОБА_1 . Стверджує, що в даному випадку позивачем порушено процедуру відведення земельної ділянки, оскільки рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо спірної земельної ділянки, в майбутньому стало підставою накладення цієї земельної ділянки на іншу, дозвіл на складання якої був наданий іншій особі значно раніше. А відтак, позиція позивача, що ним при приватизації спірної земельної ділянки не порушено права інших осіб підлягає спростуванню. Відповідач, цитуючи рішення Конституційного Суду України, в аспекті конституційного подання положень частини 2 статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини 1, 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР, стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни, зазначає, що необхідно розуміти так, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України. Отже, вважає, що Івано-Франківська міська рада діяла виключно в межах повноважень передбачених чинним законодавством України. Окрім цього, звертає увагу на свободу розсуду при прийнятті рішень органом місцевого самоврядування, вказавши на дискреційні повноваження при вирішенні зазначених вище питань (а.с.84-86).

Відповідач правом подання відповіді на відзив, а третя особа правом подання пояснень, не скористалися.

З 17.08.2020 по 29.09.2020 головуючий суддя у справі перебувала у щорічній відпустці.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши в сукупності письмові докази, суд встановив наступне.

08.11.2019 рішенням Івано-Франківської міської ради за №300-32 від 08.11.2019 учасникам АТО ОСОБА_2 та ОСОБА_4 надано дозволи на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовними площами 0,0097 га та 0,0096 га на АДРЕСА_1 , для будівництва індивідуальних гаражів, що слідує з листа Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради від 04.08.2020 за №11.1-07/353 (а.с.92).

03.12.2019 ОСОБА_1 на ім`я міського голови подано заяву про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1 , для будівництва індивідуальних гаражів орієнтовною площею 0,0084 га (а.с.22).

На підставі розгляду вказаної заяви, пунктом 3 рішення Івано-Франківської міської ради "Про розгляд звернень громадян щодо оформлення права власності на земельні ділянки" №403-34 від 18.12.2019 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва індивідуальних гаражів громадянам, згідно додатку 3. Пунктом 3 додатку 3 до вказаного рішення зазначено ОСОБА_1 , місце розташування земельної ділянки - АДРЕСА_1, 0,0084 га, довідка з МБК №23130 (а.с.23, зворот а с.23).

20.02.2020 ОСОБА_1 укладено договір про закупівлю послуг за №0094/02/2020 від 20.02.2020, у відповідності до якого ФОП ОСОБА_5 виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 , для будівництва індивідуальних гаражів на території АДРЕСА_1 (а.с.24-39).

Позивачем від Управління архітектури, дизайну та містобудівної діяльності Івано-Франківської міської ради отримано висновок №Ф/10651/1 в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, яким погоджено проект землеустрою із суміжними користувачами та власниками земельних ділянок (зворот а.с.28).

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.05.2020, проведено державну реєстрацію земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів на території АДРЕСА_1 , за кадастровим номером 2610100000:08:001:0213 (а.с.41).

27.05.2020 рішенням державного кадастрового реєстратора відділу у м. Івано-Франківську Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області №РВ-2601074022020, за наслідками розгляду заяви ОСОБА_2 від 13.05.2020, у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру відмовлено, з рекомендацією усунути перетин ділянки з ділянкою кадастровий номер 2610100000:08:001:0214. При цьому зазначено, що площа співпадає на 25.8929% (а.с.103).

03.06.2020 ОСОБА_1 подано до Центру надання адміністративних послуг заявку із долученням документації із землеустрою для прийняття рішення про передачу у власність, надання у постійне користування та оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності (а.с.44).

16.06.2020 до постійної депутатської комісії з питань містобудування та земельних відносин звернувся громадянин ОСОБА_2 із заявою, в якій просив скасувати рішення сесії міської ради від 18.12.2019 №403-34 в частині надання дозволу ОСОБА_6 та ОСОБА_1 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва індивідуальних гаражів. Просив внести зміни в додаток №3 до рішення сесії міської ради від 18.12.2019 №403-34, а саме виключити ОСОБА_6 та ОСОБА_1 зі списків осіб, яким надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва індивідуальних гаражів. Звернення обґрунтоване тим, що через надання дозволу на складання проектів землеустрою сформувалася вчинена проектантом накладка меж земельних ділянок на 25,8929 відсотка, що унеможливило реалізацію права на приватизацію земельної ділянки, проект землеустрою щодо якої раніше надано позивачу (а.с.94).

Пунктом 17 рішення Івано-Франківської міської ради "Про розгляд звернень громадян щодо оформлення права власності на земельні ділянки" №197-41 від 19.06.2020, скасовано пункт 3 додатку 3 до рішення Івано-Франківської міської ради від 18.12.2019 №403-34 про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0084 на АДРЕСА_1, для будівництва індивідуального гаража (а.с.45-52).

Вважаючи оскаржене рішення протиправним, з метою захисту свого порушеного права, позивач звернулася з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступного.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із абзацом 1 статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Статтею 2 Закону України "Про місцеве самоврядування" (надалі також - Закон №280/97-ВР) визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

У відповідності до частини 1 статті 10 Закону №280/97-ВР, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (ст.25 Закону №280/97-ВР).

Згідно з пунктами 22, 34, 41, 42 частини 1 статті 26 Закону №280/97-ВР, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються зокрема такі питання: затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування; вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і порядку, визначених цим та іншими законами; затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації.

За змістом частин 1, 2, 3, 10 статті 59 Закону №280/97-ВР, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, організація землеустрою.

У відповідності до частин 1, 2, 6, 7, 8, 10 статті 118 Земельного кодексу України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно до пункту д) частини 1 статті 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, а саме для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Згідно з частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частиною 2 статті 186-1 Земельного кодексу України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

Суд зазначає, що предметом розгляду адміністративної справи є встановлення правомірності чи протиправності дій органу місцевого самоврядування в частині скасування свого ж рішення (акта індивідуальної дії), яким надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою фізичній особі, фактично реалізованого права, а саме після розроблення проекту землеустрою.

Рішенням Конституційного Суду України від 16.04.2009р. №7-рп/2009 надано офіційне тлумачення положення частини десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та зазначено, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004, Суд розтлумачив поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо неопосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам".

Судом встановлено, що позивач правомірно отримала у передбачений законодавством спосіб і використала наданий їй дозвіл на розроблення проекту землеустрою шляхом замовлення та отримання такого проекту.

А, отже, надане їй законне право було нею реалізоване, у зв`язку з чим попередньо- прийняте рішення вичерпало свою дію у зв`язку з виконанням, а тому, в подальшому, у відповідача відсутнє право приймати рішення про скасування попереднього рішення, а саме пункту 3 додатку 3 до рішення Івано-Франківської міської ради від 18.12.2019 №403-34 про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0084 на АДРЕСА_1, для будівництва індивідуального гаража.

Суд зазначає, що позивач також у цьому випадку мала "правомірні очікування" щодо можливостей реалізації своїх прав та інтересів як замовник проєкту землеустрою з метою подальшого набуття земельної ділянки у власність, а тому на переконання суду, відповідні права та охоронювані законом інтереси позивача були протиправно порушені відповідачем у спосіб прийняття оскаржуваного рішення (його частини).

Справи з правовідносинами, що є подібними до правовідносин у даній справі, вже розглядались Верховним Судом.

Зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі №521/17710/15-а, від 22 січня 2019 року у справі №371/957/16-а, від 13.03.2019 р, у справі №542/1197/15-а Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування та громадянами, що породжує у громадян упевненість у тому, що їхнє становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Правові висновки щодо неможливості органу місцевого самоврядування скасовувати своє ж рішення наведене також в постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року, справа №208/5023/17(2-а/208/285/17).

Стосовно доводів відповідача про можливість суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (дискреційні повноваження), суд зазначає наступне.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість, у спірному випадку повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки в разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Отже, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 20.08.2019, у справі №813/2273/18 та від 11.09.2019, у справі №819/570/19.

Також суд звертає увагу на те, що відповідачем не вчинено жодних дій, які віднесенні до його компетенції щодо усунення накладки земельних ділянок на 25,8929% та врегулювання спору щодо реалізації права на приватизацію земельних ділянок у законний спосіб.

Таким чином, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржене рішення, відповідач діяв усупереч закону, необґрунтовано, без урахування усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення питання у спірних відносинах.

З огляду на вищенаведене, позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 9 статті 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін.

Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи "Санді Таймс проти Об`єднаного Королівства (№ 2)" (Sunday Times v. UK (№2) від 6.11.1980, скарга № 6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.

У підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, до позовної заяви долучено:

- попередній розрахунок судових витрат станом на 17.07.2020, відповідно до якого понесені витрати - 11501,43 грн., з них: судовий збір за подання позовної заяви - 840,80 грн.; судовий збір за подання заяви про забезпечення позову - 630,60 грн.; комісія банку за сплату судових зборів 30,03 грн.; витрати на правничу допомогу (аванс) - 10000 грн. Також зазначено, що заплановані витрати 20000 грн. (а.с.56);

- договір про надання правничої допомоги №15/07/02-20 від 15.07.2020 із додатком (а.с.57-58);

- акт виконаних робіт/надання послуг №1/20 за договором про надання правничої допомоги №15/07/02-20 від 15.07.2020, в якому зазначено: спілкування з клієнтом 2 год. - 1000 грн.; підготовка та укладення договору про надання правничої допомоги 1 год. - 500 грн.; вивчення чинних норм матеріального права та судової практики 5 год. - 2500 грн.; складання процесуальних документів, позовна заява 8 год. - 4000 грн.; складання процесуальних документів, заява про забезпечення позову 3 год. - 1000 грн.; підготовка пакету документів 2 год. - 1000 грн.; разом - 10000 грн. (а.с.59);

- квитанцію №218959 серії НЛА про сплату 10 000 грн. згідно договору №15/07/02-20 від 15.07.2020 (а.с.60);

- ордер про надання правової допомоги ОСОБА_1 №1003516.

При розподілі судових витрат у цій справі суд враховує: зміст позовної заяви; час, який необхідно затратити кваліфікованому юристу на підготовку усіх матеріалів адміністративної справи; складність адміністративної справи; те, що справа розглядалася в спрощеному провадженні, без виклику сторін та інших учасників справи.

При цьому суд також враховує, що АО Перша колегія адвокатів України в особі адвоката Манченко О.В. в цей ж період часу надавала правничу допомогу ОСОБА_6 (договір про надання правничої допомоги №15/07/01-20 від 15.07.2020) з ідентичних спірних правовідносин (стосовно правомірності пункту 16 рішення Івано-Франківської міської ради (41 сесія) 7 демократичного скликання від 19.06.2020 №197-41 Про розгляд звернень громадян щодо оформлення права власності на земельні ділянки в частині щодо скасування пункту 2 додатку 3 до рішення Івано-Франківської міської ради від 18.12.2019 №403-34 про надання дозволу ОСОБА_6 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0084 га на АДРЕСА_1, для будівництва індивідуального гаража), і рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду в справі №300/1773/20, серед іншого, стягнуто на користь ОСОБА_6 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн., яка складалась з таких ж послуг, які надані позивачу ОСОБА_1 (спілкування з клієнтом 2 год. - 1000 грн.; підготовка та укладення договору про надання правничої допомоги 1 год. - 500 грн.; вивчення чинних норм матеріального права та судової практики 5 год. - 2500 грн.; складання процесуальних документів, позовна заява 8 год. - 4000 грн.; складання процесуальних документів, заява про забезпечення позову 3 год. - 1000 грн.; підготовка пакету документів 2 год. - 1000 грн.; разом - 10000 грн.). Тобто, і ОСОБА_1 , і ОСОБА_6 в один і той же період часу надано однакову правничу допомогу з тотожних спірних питань. При цьому, договір з ОСОБА_6 укладений перед укладення договору з ОСОБА_1 .

Враховуючи зазначене, суд вважає, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 в сумі 10000,00 грн. є недостатньо обґрунтованими. Зокрема, є необґрунтованою кількість затраченого часу адвокатом - 5 годин (2500,00 грн.), на вивчення чинних норм матеріального права, судової практики, правових позицій із спірних питань. На переконання суду, з огляду критеріїв розумності та виправданості вартість заявленої до відшкодування суми вказаних послуг є на вказану суму завищеною.

Також, із врахуванням наведених вище обставин, суд вважає завищеною на 2000,00 грн. заявлену до відшкодування суму послуг на складання позовної заяви (8 годин-4000,00 грн.), і завищеною на 500,00 грн. заявлену до відшкодування суму послуг на складання заяви про забезпечення позову (3 години-1000).

Враховуючи наведене, виходячи із обставин справи, суд вважає обґрунтованим та об`єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, суму витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача, у загальному розмірі 5000,00 грн.

Таким чином, підлягає стягненню за рахунок відповідача на користь позивача судовий збір в загальному розмірі 1501,43 грн. (840,80+17,16+630,60+12,87) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати пункт 17 рішення Івано-Франківської міської ради (41 сесія) 7 демократичного скликання від 19.06.2020 №197-41 "Про розгляд звернень громадян щодо оформлення права власності на земельні ділянки" в частині скасування пункту 3 додатку 3 до рішення Івано-Франківської міської ради від 18.12.2019 №403-34 про надання дозволу ОСОБА_1 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0084 га на АДРЕСА_1 , для будівництва індивідуального гаража.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1501,43 грн. (одна тисяча п`ятсот одна гривня 43 копійки) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду апеляційної інстанції через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 )

відповідач - Івано-Франківська міська рада (код ЄДРПОУ 33644700, вул.Грушевського, 21, м.Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76004)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ).

Суддя /підпис/ Біньковська Н.В.