Ухвала

від 19.11.2020 по справі 272/1197/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

19 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 272/1197/18

провадження № 61-15998ск20

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Осіяна О. М. розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 03 липня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - секретар виконавчого комітету Старокотельнянської сільської ради Андрушівського району Житомирської області Гебрич Неля Миколаївна, про визнання заповіту, свідоцтв про право на спадщину недійсними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним вище позовом та просила визнати недійсними заповіт посвідчений секретарем виконавчого комітету Старокотельнянської сільської ради Андрушівського району Житомирської області, а також свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видані 28 жовтня 2013 року Андрушівською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_3 .

Також просила визнати недійсною державну реєстрацію права власності на земельні ділянки площею 3,2905 га та 3,2967 га, що розташовані у с. Стара Котельня, Андрушівського району Житомирської області.

Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 03 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позовні вимоги спадкоємців за законом (за правом представлення) про визнання недійсним заповіту з підстав, передбачених частиною другою статті 1257 ЦК України, а також щодо встановлення нікчемності заповіту відповідно до частини першої цієї ж норми, підлягають задоволенню лише тоді, коли визнання недійсним оспорюваного заповіту чи встановлення його нікчемності є підставою для виникнення у цих спадкоємців права на спадкування. В свою чергу, право на спадкування мають ті особи, які у встановленому законом порядку прийняли спадщину.

28 жовтня 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, що надійшла 02 листопада 2020 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду, оскільки не відповідає вимогам частини третьої статті 392 ЦПК України.

Частиною третьою статті 392 ЦПК України визначено, що касаційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи.

До касаційної скарги, поданої представником, повинна бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника.

До касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - додано копію доверенность Республики Казахстан, г. Уральск , викладеної російською мовою та посвідченої нотаріусом нотаріальної контори г. Уральск, Республики Казахстан , якою ОСОБА_1 уповноважила останнього представляти її інтереси, зокрема, у во всех Судебных инстанциях Республики Украины .

Частиною першою статті 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частин першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Згідно із частиною першою статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Пунктом 1 частини першої статті 62 ЦПК України визначено, що повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені, зокрема, довіреністю фізичної або юридичної особи.

Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою (частина друга статті 62 ЦПК України).

Частиною дев`ятою статті 62 ЦПК України встановлено, що довіреності або інші документи, які підтверджують повноваження представника і були посвідчені в інших державах, повинні бути легалізовані в установленому законодавством порядку, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 34 Закону України Про міжнародне приватне право порядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки припинення довіреності визначаються правом держави, у якій видана довіреність.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про міжнародне приватне право , документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні у разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Конвенція 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, згода на обов`язковість якої надана Законом України від 10 січня 2002 Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (далі - Конвенція) набула чинності між Україною і державами-учасницями Конвенції, що не висловили заперечень проти її приєднання з 22 грудня 2003 року.

За змістом статті 2 Конвенції кожна з договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території.

Статтею 3 Конвенції передбачено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.

Згідно з положеннями Конвенції, документ, на якому проставлено апостиль, не потребує ніякого додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій іншій державі-учасниці Конвенції.

Вказана доверенность Республики Казахстан, г. Уральск не містить інформації щодо проставлення апостиля компетентним органом Казахстану, яка також є країною-учасницею Конвенції 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів.

Крім того, вищевказана довіреність не містить жодних відміток (засвідчень) її легалізації на території України через консульство, відповідно до Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої наказом Міністерства закордонних справ України від 04 червня 2002 року № 113.

Отже, заявнику необхідно надати суду касаційної інстанції належним чином оформлений документ, що підтверджує повноваження представника у цій справі.

Крім того, подана касаційна скарга не може бути прийнята судом касаційної інстанції, оскільки в порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, заявником у касаційній скарзі не вказано підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

Абзацом першим частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках :

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У випадку подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Разом з цим, при поданні касаційної скарги з підстав, передбачених частиною першою статті 411 цього Кодексу зазначаються обґрунтування необхідності скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд, а саме:

1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;

3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні;

4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу;

5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;

6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції;

8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

При поданні касаційної скарги з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 цього Кодексу зазначаються обґрунтування підстав для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд та/або порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або

4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Отже, касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - не відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Так, заявник узагальнено посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, проте не зазначає конкретні обов`язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює відкриття касаційного провадження.

Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення її недоліків.

Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Керуючись статтями 185, 390, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 03 липня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року залишити без руху.

Надати для усунення зазначених вище недоліків касаційної скарги місячний строк, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О. М. Осіян