Постанова

від 24.11.2020 по справі 203/929/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9483/20 Справа № 203/929/20 Суддя у 1-й інстанції - Казак С. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.

при секретарі - Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 17 вересня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Центральної районної у м.Дніпрі ради, комунального підприємства "Житлове господарство Центрального району" Дніпровської міської ради, Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, комунального підприємства "Реформжитло" Дніпровської міської ради, комунального підприємства "Жилсервіс-2" Дніпровської міської ради, Дніпровської міської ради, треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , про зобов`язання вчинити певні дії, визнання права постійного користування квартирою, -

в с т а н о в и л а:

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з, уточненим 09 липня 2020 року, позовом до Центральної районної у м.Дніпрі ради, комунального підприємства "Житлове господарство Центрального району" Дніпровської міської ради, Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, комунального підприємства "Реформжитло" Дніпровської міської ради, комунального підприємства "Жилсервіс-2" Дніпровської міської ради, Дніпровської міської ради, треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , про зобов`язання вчинити певні дії, визнання права постійного користування квартирою, мотивуючи тим, що на підставі рішення виконавчого комітету Кіровської районної ради народних депутатів м.Дніпропетровська від 27 грудня 1991 року №2076 та ордеру №346 серії С, їй було надано для проживання квартиру АДРЕСА_1 (до перейменування - м.Дніпропетровськ), яка складається з однієї кімнати, загальною площею 19,2 кв.м.

Вказувала, що з 05 січня 1987 року до 26 лютого 1997 року вона працювала на посаді двірника у ЖЕО Кіровського району №17 (на теперішній час - комунальне підприємство Житлове господарство Центрального району Дніпровської міської ради). Тобто, пропрацювала двірником протягом 10 років 1 місяця та 21 дня. В 1992 році вона заселилась та прописалась в дане житлове приміщення разом зі своєю донькою ОСОБА_5 26 лютого 1997 року вона звільнилась з роботи за власним бажанням, проте службову квартиру в неї не відібрали та по теперішній час вона продовжує в ній проживати. 30 квітня 2009 року ОСОБА_5 зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 , 10 червня 2009 року в квартирі було зареєстровано їх сина ОСОБА_4 та 22 червня 2009 року ОСОБА_3 .

Зазначала, що вона зверталась до виконкому Кіровської районної у м.Дніпрі ради з питанням зміни статусу займаної квартири та виключення її з числа службової. Листом від 25 квітня 2006 року їй було повідомлено про необхідність звернутись з цього питання до організації, якою їй було надано квартиру. 11 грудня 2006 року вона звернулась до управління житлового господарства міської ради, проте листом від 22 грудня 2006 року їй було рекомендовано звернутись з цього питання до виконкому Кіровської районної ради. 07 лютого 2007 року вона звернулась до заступника міського голови для вирішення питання щодо виключення квартири зі службової в ордерну. Листом від 05 лютого 2007 року було повідомлено, що КВ ЖРЕП Кіровського району відмовляє у виключенні службового житла в зв`язку з наявністю потреби використання зазначеного службового житла та вимагає в місячний термін звільнити незаконно займане службове житло. 09 лютого 2007 року вона повторно звернулась з зазначеного питання до начальника управління житлового господарства міської ради, але відповідь на заяву не надійшла.

Посилаючись на те, що через відсутність розмежування компетенції між державними органами не може реалізувати своє право на виключення квартири зі службової в ордерну та в подальшому оформити право постійного користування квартирою, вона та її родина утримують квартиру в належному технічному стані, за свої кошти проводять поточні та капітальні ремонти, сплачують комунальні платежі, утримують прибудинкову територію та виконують інші зобов`язання наймача жилого приміщення, просила суд ухвалити рішення, яким зобов`язати комунальне підприємство Жилсервіс-2 Дніпровської міської ради подати до виконавчого комітету Дніпровської міської ради клопотання про виключення з числа службових квартиру АДРЕСА_1 , зобов`язати виконавчий комітет Дніпровської міської ради (Дніпровську міську раду) виключити з числа службових вказану квартиру та визнати за нею право постійного користування останньою.

Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 17 вересня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким її позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом невірно обчислено строк трудового стажу, не взято до уваги статтю 8 Конвенції та численну судову практику про виключення з числа службових квартир.

19 листопада 2020 року Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради та Дніпровська міська рада надали відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просили залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, зазначаючи, що службове житло надається тимчасово та після припинення трудових правовідносин житло має бути повернуто роботодавцю для того, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Встановлено судом і підтверджується матеріалам справи, що позивач ОСОБА_1 з 05 січня 1987 року по 26 лютого 1997 року працювала на посаді двірника у ЖЕО Кіровського району №17 (на теперішній час - комунальне підприємство Житлове господарство Центрального району Дніпровської міської ради).

26 лютого 1997 року була звільнена на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням.

В період роботи на підставі рішення виконкому Кіровської районної ради народних депутатів №2076 від 27 грудня 1991 року та виданого на його підставі ордеру серії С №346, позивачці було надано право на зайняття службової квартири АДРЕСА_1 (на той час - м.Дніпропетровськ), на склад сім`ї з двох осіб - ОСОБА_1 (основний квартиронаймач), ОСОБА_5 (донька).

Як зазначила позивач та не заперечувалось відповідачами, в 1992 році вона вселилась в надану квартиру та проживає в останній до теперішнього часу.

Згідно довідки про склад сім`ї та зареєстрованих вбачається, що в спірній квартирі з 1992 року зареєстровані позивачка та її донька, а також з червня 2009 року чоловік останньої ОСОБА_3 та їх син ОСОБА_4

04 квітня 2006 року позивач ОСОБА_1 звернулась до виконкому Кіровської районної у м.Дніпрі ради з питанням зміни статусу займаної квартири та виключення її з числа службової.

На вказане звернення, листом від 25 квітня 2006 року позивачці було повідомлено, з посиланням на норми ст.118 ЖК України та Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04 лютого 1988 року №37, що ЖК України не передбачено поліпшення житлових умов громадян за рахунок службового житла, яке використовується тільки за своїм призначенням, та також повідомлено про необхідність звернутись з цього питання до організації, якою їй було надано квартиру.

11 грудня 2006 року вона звернулась до Управління житлового господарства Дніпровської міської ради, проте листом від 22 грудня 2006 року їй було рекомендовано звернутись з цього питання до виконкому Кіровської районної ради.

07 лютого 2007 року та 09 лютого 2007 року позивач ОСОБА_1 зверталась з відповідного питання до заступника міського голови та повторно до Управління житлового господарства Дніпровської міської ради та їй було повідомлено, що на сьогоднішній день КВ ЖРЕП Кіровського району вважає, що потреба у використанні службового жилого приміщення по АДРЕСА_2 , як службового, не відпала та обумовлена наявністю великої чисельності працівників, які мають трудові відносини з підприємством та у необхідності покращення їх житлових умов. В зв`язку з цим, КВ ЖРЕП Кіровського району відмовляє у виключенні квартири з числа службових та вимагає в місячний термін звільнити службове приміщення, з огляду на стаж роботи в комунальній системі менше 10 років, а саме: з 22 липня 1987 року по 26 лютого 1997 року.

Залишаючи без задоволення позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з їх безпідставності та пред`явлення не до всіх належних відповідачів.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції у зв`язку з наступним.

Відповідно до частини першої статті 31 Житлового кодексу Української РСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, ЖК та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР, Української РСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.

Стаття 47 Конституції України гарантує кожному мати право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Кривіцька і Кривіцький проти України , в контексті вказаної Конвенції поняття житло не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини (наприклад, рішення у справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Новоселецький проти України від 11 березня 2003 року, Федоренко проти України від 1 червня 2006 року).

Частиною першою статті 118 ЖК Української РСР передбачено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службового рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Відповідно до пункту 6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 04 лютого 1988 року № 37, жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.

Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної вмісті Ради народних депутатів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині того, що з трудової книжки позивачки вбачається, що в період 05 січня 1987 року по 20 липня 1987 року вона працювала двірником в ЖЕО Ленінського району м.Дніпропетровська.

В ЖЕО Кіровського району м.Дніпропетровська, де позивачці було виділено в користування спірне службове приміщення, позивачка пропрацювала в період з 22 липня 1987 року по 26 лютого 1997 року, тобто менше 10 років, і доводи апеляційної скарги цього не спростовують.

Подальше проживання позивачки в службовому приміщенні після припинення трудових відносин не є підставою для виключення його з числа службових, оскільки як вбачається з листа КВ ЖРЕП Кіровського району, потреба у використанні службового жилого приміщення, як службового, не відпала та обумовлена наявністю великої чисельності працівників, які мають трудові відносини з підприємством та у необхідності покращення їх житлових умов.

Порушення питання про виключення жилого приміщення з числа службових є правом, а не обов`язком.

Доводи апеляційної скарги позивача стосовно того, що судом першої інстанції не повністю враховані обставини даної справи є хибними.

Рішення ухвалене з урахуванням загальних засад цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України): справедливості, добросовісності та розумності, та доводи апеляційної скарги цього не спростовують.

Колегія суддів звертає увагу на той факт, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення, сума визначена судом першої інстанції, з врахуванням конкретних обставин справи на думку колегії суддів не є завищенню, а доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині є хибними.

Посилання апеляційної скарги на ряд рішень у подібних справах якими стягнуто менші суми не приймаються до уваги, оскільки рішення були прийняті судом першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 17 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Макаров М.О.