Постанова

від 25.11.2020 по справі 915/181/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2020 року м. ОдесаСправа № 915/181/19 Південно -західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання Земляк А.В.,

за участю представників:

від Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛАМ ОЛІЯ" - Д`яченко К.С.,

від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія" - Корець С.В.,

розглянувши апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія"

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.06.2020, прийняте суддею Ткаченком О.В., м. Миколаїв, повний текст складено 12.06.2020,

у справі №915/181/19

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛАМ ОЛІЯ"

до відповідача: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія"

про стягнення 704 643,80 грн

ВСТАНОВИВ:

У січні 2019 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "КЛАМ ОЛІЯ" звернулося з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у сумі 704643,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю відмови відповідача повернути позивачу сплачені останнім в якості попередньої оплати за укладеним між сторонами договором на переробку давальницької сировини №27 від 13.08.2015 грошові кошти у сумі 704643,80 грн, які не були використані Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Вікторія" під час виконання прийнятих на себе за вказаним договором зобов`язань.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 04.02.2019 відкрито провадження у справі №915/181/19.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 03.06.2020 у справі №915/181/19 (суддя Ткаченко О.В.) позов задоволено частково; стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛАМ ОЛІЯ" 680881,70 грн боргу та 10212,40 грн судового збору; в частині стягнення 23762,10 грн боргу відмовлено.

Судове рішення мотивоване недоведеністю відповідачем факту виконання ним прийнятих на себе зобов`язань з переробки давальницької сировини за договором №27 від 13.08.2015 на залишок суми авансу у розмірі 680881,70 грн, які останній відповідно до приписів статті 530 Цивільного кодексу України повинен був повернути у семиденний строк з дня отримання вимоги позивача від 06.12.2018.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Вікторія" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.06.2020 у справі №915/181/19 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що наявні у матеріалах справи докази підтверджують відсутність у Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія" заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю "КЛАМ ОЛІЯ" за укладеним між ними договором на переробку давальницької сировини №27 від 13.08.2015, при цьому місцевим господарським судом безпідставно не було враховано наданих відповідачем актів здачі-приймання виконаних робіт, які підписані сторонами без зауважень, скріплені печатками підприємств та мають всі необхідні реквізити, передбачені положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також не надано належної правової оцінки додатковій угоді №2 від 06.04.2016 до вищезазначеного договору, в якій сторони дійшли згоди щодо відсутності у них будь-яких претензій одна до одної стосовно виконання умов договору на переробку давальницької сировини №27 від 13.08.2015. Водночас, за твердженням апелянта, в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції безпідставно посилається на ненадання відповідачем первинних бухгалтерських документів на підтвердження належного виконання Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Вікторія" зобов`язань за договором на переробку давальницької сировини №27 від 13.08.2015, адже у зв`язку зі спливом передбаченого статтею 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" трирічного строку зберігання вказаних первинних документів останні були знищені відповідачем, що унеможливило їх подання до місцевого господарського суду.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 30.09.2020 (вх.№2377/20/Д3 від 05.10.2020) Товариство з обмеженою відповідальністю "КЛАМ ОЛІЯ" зазначає про її безпідставність та необґрунтованість, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін. Зокрема, позивач зауважує на тому, що відповідач на підтвердження своїх доводів щодо відсутності у нього заборгованості за договором на переробку давальницької сировини №27 від 13.08.2015 посилається на документи, які не підписані від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛАМ ОЛІЯ" уповноваженими особами, а відтак не повинні враховуватися судом при вирішенні спору у даній справі, при цьому будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження отримання Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Вікторія" від позивача насіння соняшнику у листопаді-грудні 2015 року на підставі вищенаведеного договору відповідачем до місцевого господарського суду не подано.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В. від 31.08.2020 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 16.09.2020 справу №915/181/19 призначено до розгляду на 28.10.2020 о 10:00.

З метою повного та всебічного розгляду апеляційної скарги з забезпеченням принципу змагальності та надання учасникам справи необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи, а також правильного застосування законодавства Південно-західним апеляційним господарським судом у судовому засіданні 28.10.2020 шляхом постановлення протокольної ухвали було оголошено перерву до 11:00 год 25.11.2020 та вирішено розглянути апеляційну скаргу апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.06.2020 у справі №915/181/19 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній з урахуванням обставин справи для здійснення її своєчасного апеляційного перегляду відповідно до завдань господарського судочинства згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 25.11.2020 представник Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія" апеляційну скаргу підтримав, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛАМ ОЛІЯ" висловив заперечення проти її задоволення.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 13.08.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КЛАМ ОЛІЯ" ("Замовник") та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Вікторія" ("Виконавець") укладено договір на переробку давальницької сировини №27 (далі - договір №27 від 13.08.2015), за умовами 1.1 якого Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується на потужностях, що належать йому на праві власності та відповідають технологічним параметрам і санітарним заходам, на власний ризик виконати приймання та переробку сировини (насіння соняшника), що поставляється Замовником та повіреним Замовника на підставі договору доручення та виданої довіреності, із залученням власних фахівців з подальшим відвантаженням продукції (соняшникової олії) відповідно до умов цього договору, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу згідно з актом приймання-передачі виконаних робіт.

Загальна вартість цього договору не регламентується і складається із сум актів виконаних робіт (пункт 2.1 договору №27 від 13.08.2015).

В силу пункту 2.2 договору №27 від 13.08.2015 (в редакції додаткової угоди №1 від 01.09.2015) договірна вартість переробки однієї тонни сировини становить 450 грн, у тому числі ПДВ.

У пунктах 2.7, 2.9 договору №27 від 13.08.2015 передбачено, що валюта по всім розрахункам за цим договором - виключно гривня (національна валюта України). Усі розрахунки між сторонами цього договору здійснюються виключно в безготівковій формі. Замовник здійснює оплату послуг Виконавця згідно з рахунками, виставленими Виконавцем. Оплата наданих послуг здійснюється Замовником в триденний термін з дати виписки рахунку (або передачі цього рахунку Замовнику).

Пунктами 3.6-3.9 договору №27 від 13.08.2015 результати роботи повинні бути оформлені відповідно до законодавчих та загальноприйнятих вимог, якщо інші вимоги не передбачено в протоколах. Замовник у триденний термін розглядає результати виконаної роботи та повертає Виконавцю підписаний акт про надання послуг. Робота вважається прийнятою в день передачі результатів з виконанням всіх умов цього договору, якщо інше не передбачено в протоколах або якщо в десятиденний термін від Замовника не надійшла вмотивована письмова відмова від прийняття виконаних робіт. Якщо у встановлений термін Виконавець не отримає підписаний акт виконаних робіт або вмотивовану письмову відмову, робота вважається прийнятою в день подання акту про надання послуг з виконанням всіх умов цього договору.

Згідно з підпунктом 5.1.2 пункту 5.1 договору №27 від 13.08.2015 Замовник, виконуючи умови цього договору, зобов`язаний приймати готову продукцію та сплачувати Виконавцю вартість виконаних робіт по виготовленню готової продукції.

Відповідно до пунктів 7.1, 7.2 договору №27 від 13.08.2015 умови оплати (аванс або відстрочка платежу з обов`язковим зазначенням періоду відстрочки) за виконані роботи вказуються Замовником у замовленні. Авансовий платіж здійснюється Замовником згідно з акцептованим Виконавцем замовленням. Строк виникнення зобов`язань Замовника по авансовим внескам наступає: з моменту отримання Замовником підтвердження від Виконавця про прийняття замовлення (у тому випадку, якщо замовлення не коригується); з моменту отримання Замовником від Виконавця підтвердження про прийняття умов замовлення (у тому випадку, якщо замовлення коригувалось).

Місцевим господарським судом встановлено та учасниками справи не заперечується, що позивач на виконання договору №27 від 13.08.2015 не надавав замовлень на виготовлення готової продукції, а тому передбачена розділом 3 цього договору процедура щодо узгодження/коригування/акцепту замовлень сторонами не застосовувалась.

Термін дії цього договору: початок - з моменту його підписання обома сторонами; закінчення - 31.12.2015. У випадку, коли не пізніше ніж за 10 робочих днів до закінчення терміну дій цього договору жодна із сторін не заявила про його припинення, цей договір вважається продовженим на наступний календарний рік (пункти 14.1, 14.2 договору №27 від 13.08.2015).

На виконання вищенаведеного договору позивач платіжним дорученням №199 від 28.08.2015 перерахував на користь відповідача суму попередньої оплати у розмірі 1113747 грн.

За твердженням позивача Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Вікторія" на підставі договору №27 від 13.08.2015 надало послуги з переробки 686,906 тонн насіння соняшнику, загальна вартість яких склала 309103,20 грн, про що свідчать акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №У00000004 від 31.10.2015, а також копії зведеного акту б/н від 31.10.2015 з переробки сировини і виробництва готової продукції за період 01.10.2015-31.10.2015 та видаткових накладних (на переробку) №1 від 22.09.2015, №3 від 25.09.2015, №4 від 24.09.2015, №5 від 28.09.2015, №6 від 29.09.2015, №7 від 01.10.2015, №8 від 02.10.2015, №9 від 05.10.2015, №11 від 05.10.2015, №12 від 09.10.2015, №13 від 10.10.2015, №14 від 15.10.2015, №15 від 16.10.2015, №16 від 17.10.2020, №17 від 19.10.2020 та №18 від 20.10.2020.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає про те, що ним за договором №27 від 13.08.2015 було надано Товариству з обмеженою відповідальністю "КЛАМ ОЛІЯ" послуги з переробки насіння соняшнику на загальну суму 1013747,30 грн, на підтвердження чого Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Вікторія" посилається на наявні у матеріалах справи підписані без зауважень (від імені позивача - директором ОСОБА_1 , а від імені відповідача - директором ОСОБА_2 ) та скріплені печатками сторін акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №20 від 21.10.2015 на суму 13248 грн, №21 від 21.10.2015 на суму 10514 грн, №25 від 30.10.2015 на суму 10282 грн, №У00000004 від 31.10.2015 на суму 309103,20 грн, №У00000003 від 03.11.2015 на суму 7120,80 грн, №У00000011 від 04.11.2015 на суму 10282 грн, №У00000012 від 25.11.2015 на суму 7230 грн, №У00000013 від 30.11.2015 на суму 312798,15 грн, №У00000014 від 30.11.2015 на суму 69510,70 грн, №У00000015 від 30.12.2015 на суму 215720,55 грн і №У00000016 від 30.12.2015 на суму 47937,90 грн, а також зведені акти з переробки сировини і виробництва готової продукції б/н від 31.10.2015 за період 01.10.2015-31.10.2015, б/н від 30.11.2015 за період 01.11.2015-30.11.2015 та б/н від 30.12.2015 за період 01.12.2015-30.12.2015.

Всі вищенаведені акти здачі-приймання робіт (надання послуг), крім акту №У00000004 від 31.10.2015, який наданий до місцевого господарського суду самим позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю "КЛАМ ОЛІЯ" не визнаються з тих підстав, що останні від його імені підписані ОСОБА_1 , звільненим з посади директора вказаного товариства за власним бажанням 29.10.2015 та знову прийнятим на роботу на вищенаведену посаду лише 01.04.2016, що підтверджується копією трудової книжки Кукалєва С.В. АС№238136, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1005367560 від 23.05.2019 і звітом про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до фіскальних органів за жовтень 2015 року.

Відповідно до платіжного доручення №196 від 06.04.2016, в графі "Призначення платежу" якого зазначено "повернення коштів згідно з договором переробки давальницької сировини №27 від 13.08.2015", відповідач перерахував на користь позивача 100000 грн.

06.04.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КЛАМ ОЛІЯ" та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Вікторія" підписано та скріплено печатками додаткову угоду №2 до договору №27 від 13.08.2015, за умовами якої сторони дійшли взаємної згоди про припинення з 06.04.2016 дії договору №27 від 13.08.2015 та про відсутність майнових претензій одна до одної, в тому числі щодо об`єму, якості і строків виконаної роботи.

В подальшому 31.08.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "КЛАМ ОЛІЯ" звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія" 704643,80 грн заборгованості за договором №27 від 13.08.2015.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.12.2018 у справі №915/953/18, що набрала законної сили, вказаний позов було залишено без розгляду за відповідною заявою позивача.

В адресованій відповідачу вимозі №01-0/12/18-п від 06.12.2018 позивач зазначив про те, що ним не підписувались та не скріплювались своєю печаткою акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №20 від 21.10.2015, №21 від 21.10.2015, №25 від 30.10.2015, №У00000003 від 03.11.2015, №У00000011 від 04.11.2015, №У00000012 від 25.11.2015, №У00000013 від 30.11.2015, №У00000014 від 30.11.2015, №У00000015 від 30.12.2015 та №У00000016 від 30.12.2015, а також додаткова угода №2 від 06.04.2016 до договору №27 від 13.08.2015, у зв`язку з чим Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Вікторія" зобов`язане повернути залишок суми попередньої оплати за вищевказаним договором у розмірі 704643,80 грн.

За результатами розгляду вимоги №01-0/12/18-п від 06.12.2018 відповідач надав відповідь б/н від 18.12.2018, в якій зауважив на тому, що твердження позивача про непідписання та нескріплення ним печаткою вищезазначених документів є безпідставними, а вимога про повернення 704643,80 грн - необґрунтованою.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача попередньої оплати за договором №27 від 13.08.2015 у сумі 704643,80 грн, які не були використані Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Вікторія" під час виконання прийнятих на себе за вказаним договором зобов`язань.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з недоведеності відповідачем факту виконання ним прийнятих на себе зобов`язань з переробки давальницької сировини за договором №27 від 13.08.2015 на залишок суми авансу у розмірі 680881,70 грн, які останній відповідно до приписів статті 530 Цивільного кодексу України повинен був повернути у семиденний строк з дня отримання вимоги позивача №01-0/12/18-п від 06.12.2018.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для частково задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №27 від 13.08.2015 є договором про надання послуг.

Згідно з частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як обґрунтовано зазначено місцевим господарським судом, укладений між сторонами договір №27 від 13.08.2015 став належною підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зі змісту пунктів 3.6-3.9 договору №27 від 13.08.2015 вбачається, що факт отримання позивачем послуг за вказаним договором підтверджується підписанням сторонами актів здачі-приймання робіт (надання послуг).

Як зазначалося вище, у матеріалах справи наявні підписані без зауважень та скріплені печатками сторін акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 1013747,30 грн, зокрема, №20 від 21.10.2015 на суму 13248 грн, №21 від 21.10.2015 на суму 10514 грн, №25 від 30.10.2015 на суму 10282 грн, №У00000004 від 31.10.2015 на суму 309103,20 грн, №У00000003 від 03.11.2015 на суму 7120,80 грн, №У00000011 від 04.11.2015 на суму 10282 грн, №У00000012 від 25.11.2015 на суму 7230 грн, №У00000013 від 30.11.2015 на суму 312798,15 грн, №У00000014 від 30.11.2015 на суму 69510,70 грн, №У00000015 від 30.12.2015 на суму 215720,55 грн і №У00000016 від 30.12.2015 на суму 47937,90 грн, між тим з-поміж вказаних актів позивачем визнається лише один - акт №У00000004 від 31.10.2015 на суму 309103,20 грн, у той час як інші акти, за твердженням Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛАМ ОЛІЯ", не є належними доказами виконання Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Вікторія" прийнятих на себе зобов`язань з переробки давальницької сировини за договором №27 від 13.08.2015, оскільки останні від імені позивача підписані неповноважним директором - ОСОБА_1 , який на час їх підписання, а саме: з 29.10.2015, був звільнений з посади директора вказаного товариства за власним бажанням та знову прийнятий на роботу на вищенаведену посаду лише 01.04.2016.

Колегія суддів вбачає, що факт звільнення ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛАМ ОЛІЯ" 29.10.2015 та подальше прийняття його на роботу на вищенаведену посаду лише 01.04.2016 підтверджується належними у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, зокрема, копією трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1005367560 від 23.05.2019, адже відомості про зміну з 30.10.2015 керівника товариства, внесені до вказаного реєстру в силу приписів статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" є достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Проте суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що позиція позивача щодо невизнання ним актів здачі-приймання робіт (надання послуг) є суперечливою, оскільки акти №20 на суму 13248 грн та №21 на суму 10514 грн датовані 21.10.2015, коли ОСОБА_1 ще займав посаду директора, а єдиний акт, який визнається Товариством з обмеженою відповідальністю "КЛАМ ОЛІЯ", тобто акт №У00000004 від 31.10.2015 на суму 309103,20 грн, як і всі інші акти, крім актів №20 та №21 від 21.10.2015, датовані числами, які припадають на період часу, протягом якого ОСОБА_1 вже не обіймав посаду директора даного товариства, між тим представник позивача у судових засіданнях, які відбувалися в суді апеляційної інстанції, пояснив, що акт №У00000004 хоча і датований 31.10.2015, проте останній фактично був підписаний ОСОБА_1 ще під час виконання ним своїх повноважень директора, тобто до 29.10.2015.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.04.2019 у справі №915/181/19 за клопотанням позивача, викладеним у відповіді на відзив б/н від 04.03.2019 (вх.№3432/19 від 05.03.2019), призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено наступне питання: "Чи виконано підпис на: акті здачі-приймання робіт (надання послуг) №20 від 21.10.2015 на суму 13248 грн; акті здачі-приймання робіт (надання послуг) №21 від 21.10.2015 на суму 10514 грн; акті здачі-приймання робіт (надання послуг) №25 від 30.10.2015 на суму 10282 грн; акті здачі-приймання робіт (надання послуг) №У00000003 від 03.11.2015 на суму 7120 грн; акті здачі-приймання робіт (падання послуг) №У00000011 від 04.11.2015 на суму 10282 грн; акті здачі-приймання робіт (надання послуг) №У00000012 від 25.11.2015 на суму 7230 грн; акті здачі-приймання робіт (надання послуг) №У00000013 від 30.11.2015 на суму 312798,15 грн; акті здачі-приймання робіт (надання послуг) №У00000014 від 30.11.2015 на суму 69510,70 грн; акті здачі-приймання робіт (надання послуг) №У00000015 від 30.12.2015 на суму 215720,55 грн; акті здачі-приймання робіт (надання послуг) №У00000016 від 30.12.2015 на суму 47937,90 грн; зведеному акті з переробки сировини і виробництва продукції за період з 01.11.2015 по 30.11.2015; зведеному акті з переробки сировини і виробництва продукції за період з 01.12.2015 по 30.12.2015; додатковій угоді №2 від 06.04.2016 до договору на переробку давальницької сировини №27 від 13.08.2015 від імені директора Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛАМ ОЛІЯ" Кукалєва Сергія Вікторовича самим Кукалєвим Сергієм Вікторовичем чи іншою особою?".

У зазначеному клопотанні про призначення судової експертизи позивач висловив свої заперечення лише щодо факту підписання цих документів його директором, при цьому питання давності виготовлення документів не порушувалося.

Відповідачем на вимогу суду були надані оригінали зазначених документів, проте Товариство з обмеженою відповідальністю "КЛАМ ОЛІЯ" в подальшому відмовилося від проведення експертизи з мотивів зміни підстав невизнання ним актів здачі-приймання робіт (надання послуг), а саме: невизнання з мотивів їх підписання ОСОБА_1 за відсутності у нього відповідних повноважень.

При цьому жодного доказу, зокрема, складеного за результатами проведення технічної експертизи документів висновку експерта стосовно встановлення давності виготовлення документів (актів, які позивачем не визнаються), на підтвердження того, що ці акти здачі-приймання робіт (надання послуг) не були підписані в порядку, аналогічному процесу підписання акту №У00000004 від 31.10.2015, тобто завчасно і на момент виконання ОСОБА_1 повноважень директора Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛАМ ОЛІЯ", позивачем до місцевого господарського суду не подано.

Крім того, апеляційним господарським судом враховується і той факт, що всі наявні у матеріалах справи акти здачі-приймання робіт (надання послуг) містять відбиток печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛАМ ОЛІЯ".

Печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин, а тому, з огляду на той факт, що позивач не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що печатка зазначеного товариства використовувалась проти його волі.

Саме таку правову позицію Верховного Суду щодо проставлення печатки однієї із сторін на спірних документах викладено в постанові від 23.07.2019 у справі №918/780/18.

Південно-західний апеляційний господарський суд також зазначає, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Закріплена зазначеною статтею Цивільного кодексу України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами цього правочину, повинні безперешкодно реалізовуватись, а прийняті обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 12.12.2019 у справі №910/13985/19.

Таким чином, до спростування презумпції правомірності додаткової угоди №2 від 06.04.2016, яка є невід`ємною частиною договору №27 від 13.08.2015 та підписана від імені позивача ОСОБА_1 вже після повторного оформлення останнього на посаду директора товариства, у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави не враховувати зазначений правочин, за умовами якого сторони дійшли взаємної згоди, зокрема, стосовно відсутності майнових претензій одна до одної за результатами виконання наведеного договору №27 від 13.08.2015.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Слід зауважити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж.К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський суд з прав людини наголосив, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей", тобто суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

З огляду на викладене, керуючись критерієм вірогідності доказів, беручи до уваги наявність у матеріалах справи належним чином оформлених (підписаних та скріплених печатками сторін) актів здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 1013747,30 грн, які відповідно до умов договору №27 від 13.08.2015 є належними та достатніми доказами на підтвердження факту надання відповідачем та, відповідно, отримання позивачем послуг за вказаним договором, а також враховуючи те, що підписання вказаних актів цілком узгоджується з обставинами справи, а саме: укладенням сторонами додаткової угоди №2 від 06.04.2016 про відсутність майнових претензій одна до одної та перерахуванням Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Вікторія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛАМ ОЛІЯ" 100000 грн платіжним дорученням №196 від 06.04.2016 (1013747,30 грн (сума за актами) + 100000 грн (повернутий залишок передоплати) = 1113747,30 грн (навіть на 0,3 грн більше за авансовий платіж позивача), Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що факт виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань з переробки давальницької сировини за договором №27 від 13.08.2015 та факт належного проведення між сторонами розрахунків за цим договором є більш вірогідними, ніж протилежні твердження позивача.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛАМ ОЛІЯ" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія" у даній справі.

Посилання Господарського суду Миколаївської області на ненадання відповідачем первинних бухгалтерських документів для підтвердження належного виконання ним зобов`язань за договором №27 від 13.08.2015 апеляційним господарським судом до уваги не приймаються, оскільки, по-перше, судом першої інстанції не враховано доводи відповідача про знищення цих документів у зв`язку зі спливом передбаченого статтею 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" трирічного строку їх зберігання, що об`єктивно унеможливило їх подання до місцевого господарського суду; по-друге, як зазначалося вище, належними доказами на підтвердження факту надання відповідачем послуг з переробки давальницької сировини та вартості цих послуг в силу узгоджених сторонами умов договору №27 від 13.08.2015 є акти здачі-приймання робіт (надання послуг), оригінали яких наявні у матеріалах справи, а відтак необхідність надання Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Вікторія" будь-яких інших первинних бухгалтерських документів у даній справі відсутня.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що скаржник в апеляційній скарзі просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.06.2020 у справі №915/181/19 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, між тим колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду при апеляційному перегляді вказаного рішення суду першої інстанції не встановлено правових підстав для скасування оскаржуваного рішення у повному обсязі, зокрема, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 23762,10 грн боргу, відтак вказана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.06.2020 у справі №915/181/19 не повністю відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення 680881,70 грн боргу з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

В силу статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "КЛАМ ОЛІЯ".

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.06.2020 у справі №915/181/19 скасувати в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛАМ ОЛІЯ" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія" про стягнення 680881,70 грн боргу та в частині стягнення 10212,40 грн судового збору.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛАМ ОЛІЯ" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія" в цій частині відмовити, в решті рішення залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛАМ ОЛІЯ" на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія" 15319,84 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 30.11.2020.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя Л.В. Поліщук