Постанова

від 24.11.2020 по справі 911/742/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2020 р. Справа№ 911/742/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Іоннікової І.А.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Майданевич Г.А.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 24.11.2020 року у справі №911/742/20 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря"

на рішення Господарського суду Київської області від 16.07.2020, повний текст якого складено 29.07.2020

у справі №911/742/20 (суддя Сокуренко Л.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровікт"

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря"

про стягнення 316 012,09 грн.

В С Т А Н О В И В :

У березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агровікт" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою про стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" (далі-відповідач) 316 012,09 грн, з яких: 275 645,40 грн основного боргу, 35 205,42 грн пені, 1 286,27 грн інфляційних втрат та 3 875,00 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем за укладеним договором поставки №6 від 21.03.2019 не виконані належним чином зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати за поставлений товар.

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.07.2020 у справі №911/742/20 позовні вимоги задоволено та присуджено до стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровікт" 275 645,00 грн основного боргу, 35 205,42 грн нарахованої пені, 3 875,00 грн 3% річних, 1 286,27 грн інфляційних втрат, 4 740,18 грн судового збору та 10 000,00 грн адвокатських витрат.

Приймаючи вказане судове рішення суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено обґрунтованість підстав на які він посилається заявляючи свої позовні вимоги.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 16.07.2020 в частині стягнення пені у розмірі 35 205,42 грн та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення пені відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване судове рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Також скаржник стверджує, що договір поставки №6 від 21.03.2019 не був укладений, оскільки фактично він не містить підпису з боку відповідача, тому нарахування пені суперечить нормам чинного законодавства України та є незаконними та необґрунтованими.

Крім того, скаржником заявлено клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, яке мотивоване тим, що копію повного тексту рішення заявник отримав 19.08.20.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.20, справу №911/742/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Куксов В.В., Іоннікова І.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 поновлено Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Зоря" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 16.07.2020 у справі №911/742/20; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" на рішення Господарського суду Київської області від 16.07.2020 у справі №911/742/20; розгляд апеляційної скарги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" на рішення Господарського суду Київської області від 16.07.2020 у справі №911/742/20 призначено на 03.11.2020.

20.10.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог законодавства України.

03.11.2020 судове засідання не відбулося, у зв`язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Яковлєва М.Л. (з 02.11.2020 - 06.11.2020) у щорічної додатковій відпустці та перебуванням судді Куксова В.В. з 27.10.2020 на лікарняному.

У зв`язку з виходом судді Яковлєва М.Л. з відпустки 09.11.2020 та перебуванням до теперішнього часу судді Куксова В.В на лікарняному, а також з метою вирішення питання щодо подальшого розгляду справи, розпорядженням керівника апарату суду №09.1-08/4321/20 від 09.11.2020 призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/742/20.

Так, за наслідками проведення перерозподілу справи №911/742/20, відповідно до витягу з протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів від 09.11.2020 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Іоннікова І.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" на рішення Господарського суду Київської області від 16.07.2020 у справі №911/742/20 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Іоннікова І.А., а також розгляд апеляційної скарги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" на рішення Господарського суду Київської області від 16.07.2020 у справі №911/742/20 призначено на 24.11.2020 о 10:00 год.

24.11.2020 в судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, а оскаржуване судове рішення скасувати.

В свою чергу, представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги та підтримав доводи викладенні у відзиві на апеляційну скаргу.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду першої інстанції, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

У відповідності до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В матеріалах справи міститься договір поставки №6 від 21.03.2019 (далі-Договір), відповідно до якого позивач, як постачальник, зобов`язується передати у власність відповідачу, як покупцю, продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму, що складає його вартість, визначену на умовах договору.

Вказаний договір підписано лише зі сторони позивача.

У відповідності до ч.1 ст.641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору, а за змістом ст.642 цього Кодексу, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

При цьому, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товар, надала послуги, виконала роботи тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановленого законом.

Законодавець також встановлює, що особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

У відповідності до п.п.2.1, 2.2 та 2.4 Договору, за даним договором постачається виключно товар, дозволений до використання на території України. Асортимент, кількість та ціна товару визначаються специфікаціями/додатками та накладними, що оформлюються (складаються) в період дії цього договору і які є його невід`ємною частиною. Орієнтовні ціни Товарів в національній валюті та фактичні їх ціни виражені в еквіваленті у доларах США або Євро, в залежності від умов придбання товару постачальником за відповідними контрактами, зазначаються у специфікаціях/додатках до цього договору. Ціна товару в національній валюті, сформована на момент його поставки, вказується у видаткових накладних на поставку товарів покупцю та/або виставлених покупцеві рахунках. Загальна сума цього договору визначається специфікаціями/додатками та видатковими накладними.

Згідно з п. 4.1 Договору, строк поставки товару визначається у відповідних Специфікаціях/Додатках до даного договору.

Як свідчать матеріали справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем погоджено умови спірного договору, оскільки безпосередньо директором Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" підписано та скріплено печаткою товариства специфікації №1 від 21.03.2019 на суму 100 000,00 грн; № 4 від 16.04.2019 на суму 295 650,00 грн, №7 від 03.06.2019 на суму 35 591,40 грн та №10 від 02.10.2019 на суму 17 304,00 грн. В кожній із зазначених специфікаціях міститься посилання на договір поставки № 6 від 21.03.2019 та зазначено, що вони є додатком до договору поставки № 6. Крім того, відповідачем здійснено часткову оплату за поставлений товар по договору поставки №6 від 21.03.2019 у сумі 172 900,00 грн. із призначенням платежу за рахунки, в яких так само є посилання на вказаний Договір (оплата за насіння та засоби захисту рослин згідно рах. № 6 від 21.03.2019; оплата за насіння соняшника згідно рах. № 25 від 16.04.2019).

З огляду на викладене та враховуючи те, що за умовами п. 2.1 Договору, специфікації/додатки та накладні є невід`ємними частинами Договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, підписуючи специфікації, видаткові накладні та акти приймання передачі продукції, в яких містяться посилання саме на договір поставки № 6 від 21.03.2019, був обізнаний щодо його умови.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано жодних доказів щодо заперечення про прийняття пропозиції позивача на укладення Договору та безпідставності поставленого товару.

Таким чином, своїми конклюдентними діями відповідач підтвердив укладення договору поставки №6 від 21.03.2019 шляхом підписання специфікацій, видаткових накладних, актів приймання передачі продукції, а також здійснення оплати за поставлений товар в рамках дії Договору, що спростовує твердження скаржника викладені в апеляційній скарзі.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена, зокрема в постанові від 19.03.2018 по страві 904/5844/17.

Проаналізувавши умови Договору, колегія суддів дійшла висновку, що цей Договір за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України та глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з п. 4.1 Договору, строк поставки товару визначається у відповідних Специфікаціях/Додатках до даного договору.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов Договору, сторонами складено та підписано наступні специфікації: специфікацію № 1 від 21.03.2019 на суму 100 000,00 грн; специфікацію № 4 від 16.04.2019 на суму 295 650,00 грн., № 7 від 03.06.2019 на суму 35 591,40 грн. та № 10 від 02.10.2019 на суму 17 304,00 грн.

Пунктом 3 зазначених специфікацій сторонами погоджено строки поставки товару, зокрема: датою поставки товару є поставка товару - до 10 квітня 2019; - до 30 квітня 2019; - до 30 червня 2019 та до 01 листопада 2019, відповідно.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 448 545,40 грн, що підтверджується видатковими накладними №7 від 21.03.2019 на суму 100 000,00 грн, №34 від 16.04.2019 на суму 295 650,00 грн, № 90 від 24.06.2019 на суму 35 591,40 грн, №127 від 02.10.2019 на суму 17 304,00 грн та актами приймання передачі продукції №1 від 21.03.2019 на суму 100 000,00 грн, № 4 від 16.04.2019 на суму 295 650,00 грн, №8 від 24.06.2019 на суму 35 591,40 грн, №12 від 02.10.2019 на суму 17 304,00 грн.

Відповідно до п.3.1 Договору порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до даного договору з врахуванням умов, визначених цим договором.

Умовами п. 2 специфікацій №№ 1, 4 та 7 визначено, що оплата за цією специфікацією здійснюється згідно рахунка-фактури, шляхом перерахування коштів на розрахунковий, поточний рахунок постачальника в строк: до 01 жовтня 2019 року, а за специфікацією № 10 - до 01 листопада 2019 року.

Також, матеріали справи містять складені позивачем рахунки на оплату № 6 від 21.03.2019 на суму 100 000,00 грн, № 25 від 16.04.2019 на суму 295 650,00 грн., № 63 від 03.06.2019 на суму 35 591,40 грн. та № 126 від 02.10.2019 на суму 17 304,00 грн.

Як свідчать матеріали справи, 21.03.2019 відповідачем на виконання умов Договору та специфікації №1, було перераховано позивачу грошові кошти у сумі 100 000,00 грн, з призначенням платежу - оплата за насіння та засоби захисту рослин; згідно рах. № 6 від 21.03.2019, а також специфікації №4 було перераховано позивачу частину грошових коштів у сумі 72 900,00 грн, з призначенням платежу - оплата за насіння соняшника згідно рах. № 25 від 16.04.2019 (платіжні доручення № 666 від 21.03.2019 на суму 100 000,00 грн. та № 703 від 16.04.2019).

Тобто, відповідачем здійснено оплату поставленого товару на загальну суму 172 900,00 грн, тому сума не оплаченого товару становить 275 645,40 грн.

Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (ст.610 ЦК України).

Відповідачем відповідно до ст.ст.76, 77 ГПК України не надано належних та допустимих доказів на спростування наявності заборгованості у розмірі 275 645,40 грн.

Враховуючи вищевикладене та оскільки факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 275 645,40 грн належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги щодо стягнення зазначеного боргу, колегією суддів визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3 875,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 286,27 грн, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов`язання, приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок позивача, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 3 875,00 грн 3% річних та 1 286,27 грн інфляційних втрат.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 35 205,42 грн, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За змістом ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за поручення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі ст.1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до підпункту 7.1.1 пункту 7.1 Договору, за несвоєчасну оплату поставленого товару більше ніж на 10 (десять) банківських днів покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення.

Беручи до уваги встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов`язання, приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок позивача, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 35 205,42 грн.

Таким чином, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище фактів та положення ст.ст.75-79, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права колегією суддів під час перегляду справи не встановлено.

Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає законодавству та матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" на рішення Господарського суду Київської області від 16.07.2020 у справі №911/742/20 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Київської області від 16.07.2020 у справі №911/742/20 залишити без змін.

3.Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на скаржника.

4.Матеріали справи №911/742/20 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 30.11.2020.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді І.А. Іоннікова

Є.Ю. Шаптала