Постанова

від 30.11.2020 по справі 910/6987/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2020 р. Справа№ 910/6987/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Попікової О.В.

Євсікова О.О.

Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи Товариства з обмеженою відповідальністю "АФТ ГРУП УКРАЇНА"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2020

у справі №910/6987/20 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Радіонова Тараса Володимировича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АФТ ГРУП УКРАЇНА"

про стягнення 65 480,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Фізична особа-підприємець Радіонов Тарас Володимирович (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АФТ ГРУП УКРАЇНА" (надалі -- відповідач) про стягнення 44 280,00 грн основного боргу - заборгованості за надані послуги організації перевезення вантажу автомобільним транспортом за Заявкою №319-005707 від 01.11.2019, 5155,57 грн пені, 354,24 грн інфляційних втрат, 15690,69 грн 0,2 % за користування чужими коштами.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Заявкою, в частині здійснення повної оплати.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі №910/6987/20 позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АФТ ГРУП УКРАЇНА" на користь Фізичної особи-підприємця Радіонова Тараса Володимировича 44 280 грн 00 коп основного боргу, 5 155 грн 57 коп пені, 354 грн 24 коп інфляційних втрат, 43 грн 59 коп відсотків за користування чужими коштами, 1599 грн 72 коп витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що наявними у справі належними письмовими доказами є доведеним факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання. Однак, задовольняючи частково позовні вимог, суд дійшов висновку про їх недоведеність в частині суми стягнення річних за користування чужими коштами, так як позивачем безпідставно у розрахунку зазначено про нарахування 72% річних за користування чужими коштами, в той час як умовами п. 9 договору визначено 0,2% за кожен день прострочення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, 09.09.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "АФТ ГРУП УКРАЇНА" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі №910/6987/20 скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, у доводах апеляційного оскарження скаржник стверджує, що борг ним сплачено повністю на суму 85 100,00 грн, що не було врховано судом першої інстнції, тому у задоволенні позову слід відмовити.

Крім того, вказав на порушення норм процесуального права, оскільки за його ствердженням, він був позбавлений права вчасно подати заперечення на позов, так як позову заяву не отримав, про що повідомляв суд першої інстанції.

Також, відповідач зазначає, що у зв`язку із запровадженням карантину 13.03.2020 на підприємстві оголошено простій. Діяльність підприємства відновлена 01.09.2020. Крім того, рішенням загальних зборів ТОВ "АФТ ГРУП УКРАЇНА" від 30.07.2020 призначено нового керівника товариства - Тхорика О.Ф.

Скаржник вказав, що він не міг ознайомитись із матеріалами справи через запровадження карантинних заходів, про що було повідомлено суд першої інстанції та заявлено відповідне клопотання, яке суд не врахував.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Позивач у відзиві просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, стягнути з відповідача 22 680 грн 00 коп основного боргу, 5 155 грн 57 коп пені, 354 грн 24 коп інфляційних втрат, 43 грн 59 коп відсотків за користування чужими коштами. Посилається на здійснення часткової оплати відповідачем боргу.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2020, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Попікова О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2020 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "АФТ ГРУП УКРАЇНА" пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі №910/6987/20. Повідомлено учасників справи про здійснення розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АФТ ГРУП УКРАЇНА" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі №910/6987/20 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 28.10.2020. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 28.10.2020.

У відповідності до ч. 3 ст. 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову не менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимога стягнення 65 480,00 грн, вказана справа, у відповідності до приписів ГПК України, відноситься до малозначних справ.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Виходячи із зазначених правових норм, перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, враховуючи викладені пояснення у відзиві, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

01.11.2019 між Фізичною особою-підприємцем Радіоновим Тарасом Володимировичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "АФТ ГРУП УКРАЇНА" був укладений Договір-заявка №319-005707 про надання транспортно-експедиційних послуг на перевезення Туреччина-Київ 07.11.2019-14.11.2019, вартість перевезення 83835,84 грн, умови і форми оплати: безготівковий розрахунок без ПДВ, 20% при завантаженні, 20% на замитненні, 60% по вивантаженні.

За умовами п. 2 договору-заявки, після закінчення перевезення експедитор надсилає на адресу замовника: ТТН з відміткою вантажоодержувача, два примірника акту виконаних робіт, рахунок.

Відповідно до CMR №344363 від 07.11.2019, перевізником ФОП Москалюк В.В. було здійснено перевезення вантажу за маршрутом Туреччина-Україна, вантажоотримувачем: ТОВ "АФТ ГРУП Україна" отримано вантаж 14.11.2019, що засвідчено його підписом та печаткою в графі 24.

14.11.2019 між сторонами підписано Акт надання послуг №319-005707 на суму 83 835,84 грн.

03.04.2020 позивач надіслав на адресу відповідача претензію від 30.03.2020 із вимогою оплати 44 280,00 грн заборгованості та штрафних санкцій. Вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

У мотивах позовної заяви позивач вказує, що відповідач свої зобов`язання щодо отриманих послуг у повному обсязі не виконав, здійснивши перерахування у період з 15.01.2020 по 03.02.2020 у загальній сумі 39 555,84 грн, у зв`язку із чим у нього виник борг у сумі 44 280,00 грн.

Станом на момент звернення із позовом до суду залишок боргу не сплачено, що і слугувало підставою звернення із даним позовом.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно з ст. 526 ЦК України, яка кореспондуються із ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 929 Цивільного кодексу України та ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження надання відповідачу послуг за договором позивач подав договір-заявку №319-005707 від 01.11.2019, акт надання послуг №319-005707 від 14.11.2019 на суму 83 835,84 грн, скріплений печатками та підписаний обома сторонами, а також товарно-транспортну накладну (CMR) №344363 від 07.11.2019, відповідно до якої перевізником ФОП Москалюк В.В. було здійснено перевезення вантажу за маршрутом Туреччина-Україна, вантажоотримувачем: ТОВ "АФТ ГРУП Україна" отримано вантаж 14.11.2019, що засвідчено його підписом та печаткою в графі 24.

Зауважень щодо належного виконання позивачем зобов`язань за договором-заявкою, зокрема і щодо надання документів, що підтверджують перевезення, при їх підписанні відповідачем не надано. Відтак, факт підписання сторонами акту №319-005707 і прийняття послуг за ним, свідчить про виконання позивачем договірних зобов`язань, та обізнаність відповідача про обов`язок оплати отриманих послуг (остаточного розрахунку), який відповідно до п. 2 договору настав після вивантаження товару.

Відповідно до наданої позивачем детальної розшифровки платежів по заявках вбачається, що відповідач у період з 15.01.2020 по 03.02.2020 здійснив часткове перерахування коштів на загальну суму 39 555,84 грн, а саме 15.01.2020 на суму 720,00 грн, 20.01.2020 - 13 835,84 грн, 27.01.2020-10 000,00 грн, 03.02.2020 на суму 15 000,00 грн.

03.04.2020 позивач надіслав на адресу відповідача претензію від 30.03.2020 із вимогою оплати 44 280,00 грн заборгованості та штрафних санкцій. Вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем, у визначені договором строки, послуг на суму 44 280,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, за переконанням колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 44 280,00 грн є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо оплати вартості товару, поставленого по договору.

Крім того, позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 5 155,57 грн пені, 15 690,69 грн 0,2 % за користування чужими коштами відповідно до п.9 договору-заявки, 354,24 грн інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України,

Умовами п. 9 договору-заявки визначено, що за несвоєчасну оплату наданих послуг замовник сплачує експедитору пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожний день затримки оплати. Замовник за користування коштами експедитора додатково сплачує 0,2% від простроченої суми за кожен день прострочення.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Після перевірки правильності нарахувань заявлених позивачем до стягнення 5 155,57 грн пені, 354,24 грн інфляційних втрат, 15690,69 грн 0,2 % за користування чужими коштами, суд першої інстанції встановив, що позивачем у розрахунку не вірно визначено періоди прострочення щодо суми заборгованості у вказані періоди, так як не враховано, що борг у розмірі 83 835,84 грн виник 15.11.2019 і зменшувався з урахуванням часткових оплат 15.01.200, 20.01.2020, 27.01.2020, 03.02.2020 до суми 44 280,00 грн станом на 03.02.2020; крім того, позивачем у розрахунку безпідставно зазначено про нарахування 72% річних за користування чужими коштами, в той час як умовами п. 9 договору визначено 0,2% за кожен день прострочення.

Дослідивши розрахунок здійснений позивачем, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується прострочка відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо порушення строків розрахунків за договором-заявкою, а аткоє часкове погашення боргу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимоги в частині стягнення 5 155,57 грн пені, 43,59 грн за користування чужими коштами, 354,24 грн інфляційних втрат. В решті вимог судом першої інстанції правомірно відмовлено у зв`язку з безпідставністю їх нарахування.

Відповідач у своїх доводах оскарження наголосив на тому, що акт надання послуг №319-005707 від 14.11.2019 на суму 83 835,84 грн ним не підписувався. Однак, попри зазначене відповідачем здійснювались платежі, про що свідчать банківські виписки. Відповідач наголосив, що ним борг погашено повністю, тому у задоволенні позову слід відмовити.

Твердження відповідача про те, що останнім не підписувався акт надання послуг №319-005707 від 14.11.2019 не заслуговують на увагу, так як у матеріалах справи наявна належним чином засвідчена копія акту, який було досліджено судом першої інстанції, що містить підпис замовника, який також скріплений печаткою товариства.

Що стосується аргументів відповідача про те, що сума боргу ним сплачена повністю на суму 85 100,00 грн колегією суддів встановлено наступне.

Відповідач до апеляційної скарги в підтвердження здійснення ним оплати боргу надав платіжне доручення №1046 на суму 48 500,00 грн, №1239 на суму 3600,00 грн, №1245 на суму 3600,00 грн, № 1260 на суму 3600,00 грн, №1314 на суму 3600,00 грн, а також банківську виписку за період з 03.02.2020 по 30.06.2020 відповідно до якої 03.02.2020 здійснено проплату по рахунку № 319-005707 на суму 15 000,00 грн платіж №154, 27.05.2020 по рахунку №319-005707 на суму 3 600,00 грн платіж №175, 18.06.2020 по рахунку №319-005707 на суму 3600,00 грн платіж №178. Посилаючись на ці докази, відповідач наголосив, що ним борг сплачено в повному обсязі.

Щодо платіжного доручення №1046 на суму 48 500,00 грн відповідач надав лист, датований 09.01.2020, у якому викладено прохання вважати платіж за цим платіжним дорученням виконаний на підставі загального договору на Міжнародне Транспортно-Експедиційне обслуговування № 28019-1 від 01.02.2019 оплатою перевезення за маршрутом Бурса-Київ, рахунок №319-005707 від 12.11.2019.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу, погоджується із частковим погашенням боргу відповідачем, як до винесення рішення у справі так і після, та зазначає, що станом на 08.10.2020 залишок боргу складає 22 680,00 грн. Позивачем до відзиву на апеляційну скаргу приєднано розрахунок заборгованості за період з 21.09.2018 по 08.10.2020, відповідно до якого вбачається надходження платежів від відповідача по номеру заявки №319-005707, а саме: 15.01.2020 на суму 720,00 грн, 20.01.2020 - 13 835,84 грн, 27.01.2020-10 000,00 грн, 03.02.2020 на суму 15 000,00 грн, 27.05.2020, 02.06.2020, 12.06.2020, 18.06.2020, 13.07.2020, 21.08.2020 на суму 3600,00 грн, що в загальному складають 61 155,84 грн. Відтак, залишок боргу за розрахунком позивача - 22 680,00 грн.

Окрім того, що стосується платіжного доручення №1046 на суму 48 500,00 грн, на яке посилається відповідач, як часткову оплату, позивач заперечив. При цьому, стверджує, що платіжне доручення у призначенні платежу не містить посилання на конкретний акт чи договір-заявку, а містить інший номер договору Дог. №28019-1 від 01.02.19 без ПДВ , тобто вказана сума зарахована у погашення за іншим договором. Будь-якого листа щодо зміни призначення у цьому платіжному дорученні позивач не отримував, доказів надсилання листа позивачеві відповідач також не подав.

З приводу зазначених доказів оплати, що подані сторонами суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом, вартість послуг відповідно до акту №319-005707 від 14.11.2019 складає 83 835,84 грн. Звертаючись із даним позовом до суду, позивач заявив до стягнення 44 280,00 грн, пославшись на те, що частина боргу у розмірі 39 555,84 грн відповідачем оплачена, а саме: у період з 15.01.2020 по 03.02.2020, зокрема: 15.01.2020 на суму 720,00 грн, 20.01.2020 - 13 835,84 грн, 27.01.2020 - 10 000,00 грн, 03.02.2020 - 15 000,00 грн.

Будь-яких інших доказів подальшої оплати, як позивачем, так і відповідачем суду першої інстанції подано не було, матеріали справи не містять. Таким чином, вищеназвані платежі, які були здійсненні відповідачем після 03.02.2020 до прийняття рішення (10.08.2020), суд у своєму розпорядженні не мав, відповідно при винесені оскарженого рішення правова оцінка їм не надавалась.

Згідно ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до висновків Верховного Суду стосовно застосування норм частини третьої статті 269 ГПК України, викладених у постановах від 21.06.2018 у справі № 906/612/17, від 22.08.2018 у справі № 910/19776/17, від 05.12.2018 у справі № 910/7190/18, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити які докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції.

Відтак, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.

Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 ГПК України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідач, надаючи суду апеляційної інстанції, докази часткового погашення боргу, за мотивами апеляційної скарги, не наводить причин, які об`єктивно не залежали від нього, чому він не зміг подати ці докази до суду першої інстанції, відповідного клопотання про доручення цих доказів суду апеляційної інстанції не заявляє.

Позивач, за змістом відзиву на апеляційну скаргу, визнає часткову оплату здійснену відповідачем на суму 21 600,00 грн, однак також не обґрунтовує підстав неподання доказів оплати, наявних у нього, суду першої інстанції.

Таким чином, враховуючи зазначені обставини в сукупності, з огляду на приписи частини третьої статті 269 ГПК України, якими визначено процедуру прийняття нових доказів, колегія суддів в межах повноважень апеляційного суду, дійшла висновку не приймати до уваги названі платіжні доручення та банківські виписки, на які посилаються позивач та відповідач, так як останніми не наведено причин, які об`єктивно не залежали від останніх, в чому полягала неможливість подання цих доказів суду першої інстанції.

Що стосується часткового погашення боргу, яке виникло після 03.02.2020 (так як, погашення боргу, за аргументами позову відбувалось 15.01.2020 на суму 720,00 грн, 20.01.2020 - 13 835,84 грн, 27.01.2020 - 10 000,00 грн, 03.02.2020 - 15 000,00 грн, що врахована судом), колегія суддів зазначає наступне.

Як відповідач, так і позивач не заперечують та визнають проплати, які відбулись 27.05.2020, 02.06.2020, 12.06.2020, 18.06.2020, 13.07.2020, 21.08.2020 у розмірі 3 600,00 грн, що складають загальну суму 21 600,00 грн. Здійснення цих оплат підтверджується платіжними дорученнями №1239 на суму 3600,00 грн, №1245 на суму 3600,00 грн, № 1260 на суму 3600,00 грн, №1314 на суму 3600,00 грн, а також банківською випискою за період з 03.02.2020 по 30.06.2020 відповідно до якої серед іншого здійснено оплати 27.05.2020 по рахунку №319-005707 на суму 3 600,00 грн платіж №175, 18.06.2020 по рахунку №319-005707 на суму 3600,00 грн платіж №178.

Як встановлено апеляційним судом, частина оплат була здійснена до прийняття судом першої інстанції рішення - 10.08.2020 (27.05.2020, 02.06.2020, 12.06.2020, 18.06.2020, 13.07.2020) та платіж №1314 на суму 3600,00 грн, після винесення рішення суду - 21.08.2020 на загальну суму 21 600, 00 грн.

Суд першої інстанції прийняв рішення на підставі сукупності належних та допустимих доказів, які були подані сторонами у відповідності до процедури подання доказів, визначеної господарським процесуальним кодексом. Колегія суддів роз`яснює, що добровільна сплата частини заборгованості після подачі позову та після прийняття судового рішення у справі судом першої інстанції, може бути враховано за заявою сторін у процесі виконаня судового рішення на стадії виконавчого провдження або в порядку, визначеним ст. 330 ГПК України.

Стосовно платежу у сумі 15 000,00 грн, який здійснено відповідачем 03.02.2020 по рахунку №319-005707 платіж №154 про що свідчить банківська виписка, колегія суддів зазначає, що відповідний платіж був врахований, як часткова оплата позивачем у позові та судом першої інстанції при винесенні рішення у справі.

Аргументи відповідача про здійснення ним оплати боргу на підставі платіжного доручення №1046 на суму 48 500,00 грн, не заслуговують на увагу.

Твердження відповідача про зарахування проплати за платіжним дорученям №1046 на суму 48 500,00 грн в межах договору-заявки №319-005707 від 01.11.2019 є безпідставними та недоведеними, так як у призначенні платіжного доручення зазначено номер договору Дог. №28019-1 від 01.02.19 без ПДВ , натомість у межах даного судового спору досліджується оплата послуг за договором-заявкою №319-005707 від 01.11.2019.

Доказів надсилання відповідачем на адресу позивача листа від 09.01.2020, у якому викладено прохання вважати платіж за цим платіжним дорученням виконаний на підставі загального договору на Міжнародне Транспортно-Експедиційне обслуговування № 28019-1 від 01.02.2019 оплатою перевезення за маршрутом Бурса-Київ, рахунок №319-005707 від 12.11.2019 матеріали справи не містять, відповідач їх не подав. Докази того, що позивач погодив зарахування суми 48 500,00 грн в якості погашення боргу саме за договором-заявкою №319-005707 від 01.11.2019 матеріали справи також не містять.

В той же час, відповідач звертаючись з апеляційною скаргою, наголосив на порушенні судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки за його ствердженням, він був позбавлений права вчасно подати заперечення на позов, так як позову заяву не отримав, про що повідомляв суд першої інстанції. Відповідач зазначає, що у зв`язку із запровадження карантину 13.03.2020 на підприємстві оголошено карантин. Діяльність підприємства відновлена 01.09.2020. Крім того, рішенням загальних зборів ТОВ "АФТ ГРУП УКРАЇНА" від 30.07.2020 призначено нового керівника товариства - Тхорика О.Ф .

Зазначені аргументи позивача не заслуговують на увагу, відповідним твердженням відповідача було надано вірну правову оцінку судом першої інстанції, враховуючи наступне.

Так, Господарський суд міста Києва ухвалою від 25.05.2020 відкрив провадження у справі №910/6987/20 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надав строк для реалізації процесуальних прав. Зокрема, п. 3 резолютивної частини встановлено відповідачу строк протягом 15-ти днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України. (а.с. 25)

Як свідчать матеріали справи, згідно повідомлень про вручення поштових відправлень, ухвалу суду від 25.05.2020 позивач отримав - 02.06.2020, відповідач - 29.05.2020.

11.06.2020 відповідач подав клопотання із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 26) та проханням здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження (а.с. 29), а також клопотання про залишення позовної заяви без руху на підставі ч. 11 ст.176 ГПК України у зв`язку із неотриманням позовної заяви.

24.06.2020 відповідач подав клопотання про сприяння в отриманні копії позовної заяви та повторне клопотання про залишення позовної заяви без руху на підставі ч. 11 ст. 176 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2020 клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху на підставі ч. 11 ст.176 ГПК України залишено без задоволення. Заперечення відповідача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та клопотання здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження залишено без задоволення .

Розглянувши подані клопотання та заперечення відповідача, судом першої інстанції встановлено, що при зверненні Фізичною особою-підприємцем Радіоновим Тарасом Володимировичем до суду з позовом у цій справі, до позовної заяви в якості доказів надсилання відповідачу копії позовної заяви з додатками позивачем додано фіскальний чек та опис вкладення в цінний лист від 14.05.2020, відповідно до яких на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "АФТ ГРУП УКРАЇНА" (код ЄДРПОУ 40032263) згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 03124, м. Київ, провулок Радищева, 18, надіслано поштовим відправленням № 7902401326552 копію позовної заяви з додатками, що відповідає вимогам ч. 1 ст. 172 ГПК України. (а.с. 17)

Зазначені у поданих відповідачем клопотаннях аргументи про неотримання позовної заяви, у зв`язку із тим, що за вказаною адресою: 03124, м. Київ, провулок Радищева, 18 знаходяться 6-ть будинків, загальною площею понад 8000 кв.м. та розташовано 300 суб`єктів господарювання, враховуючи наявність у матеріалах справи доказів надсилання позивачем відповідачу копії позовної заяви з додатками на юридичну адресу відповідача, судом не прийнято в якості підстав для залишення позовної заяви без руху відповідно до ч. 11 ст. 176 ГПК України з посиланням на невиконання позивачем вимог ст. 172 цього Кодексу.

Таким чином, вищенаведене свідчить, що відповідачу було відомо про наявність судового провадження, тому аргументи відповідача про те, що його було позбавлено права подати заперечення на позов, не заслуговують на увагу.

Що стосується тверджень відповідача про те, що він не міг ознайомитись із матеріалами справи через запровадження карантинних заходів, про що було повідомлено суд першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

09.07.2020 через відділ документального забезпечення суду відповідачем подано клопотання про відстрочення розгляду справи до закінчення карантину в Україні, який наразі продовжено до 31.07.2020. (а.с. 38)

Це клопотання суд першої інстанції дослідив та дійшов висновку відмовити в його задоволенні, зважаючи на наступне.

Судом першої інстанції було враховано обмеження за наслідками запровадження карантинних заходів на території України з метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19 та положення пункту 4 Прикінцевих положень ГПК України щодо можливості продовження процесуальних строків учасниками справи та особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у випадках наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими Кодексами), за їх заявою, поданою у визначений 20-денний строк після набрання чинності цим Законом України №3383 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів для запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

В той же час, Постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 № 343 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та відповідно до підпункту 8 пункту 2 постанови дозволена діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів.

Суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS - CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" запроваджено послаблення протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови, на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією (у тому числі у м. Києві). Зокрема, дозволено: з 22.05.2020 регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні; з 25.05.2020 перевезення пасажирів метрополітенами.

Із наявних матеріалів справи вбачається, що місцезнаходженням відповідача значиться місто Київ, тобто населений пункт, у якому знаходиться Господарський суд міста Києва. При цьому відповідач не зазначив причин, з урахуванням обставин послаблення в місті Києві протиепідемічних заходів, які безпосередньо перешкоджають ознайомитись із матеріалами справи та подати відзив на позовну заяву, в той час як саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов обгурнтованого висновку, що учасники справи мали достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав передбачених ГПК України.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції правильними та такими, що здійсненні без порушень вимог процесуального закону. Враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи, визначений ст. 248 ГПК України процесуальний строк для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, за відсутності клопотань учасників справи про продовження процесуальних строків, суд дійшо вірного висновку про можливість здійснення розгляду справи за наявними матеріалами.

Додатково, приводу цих аргументів відповідача про порушення судом вимог процесуального закону, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 43 ГПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається, оскільки такі дії суперечать завданню господарського судочинства.

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

У рішенні ЄСПЛ у справі "Дія 97" проти України" зазначено, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів.

Такими нормами, у даному разі, є норми чинного Господарського процесуального кодексу України, якими, зокрема, врегульовано права та обов`язків учасників справи та порядок реалізації ними таких прав.

Згідно із частиною першою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Сторони у розумні інтервали часу мають вжити заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження (пункт 27 рішення від 26.04.2007 у справі Олександр Шевченко проти України (974_256) (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява № 8371/02 та ухвала від 14.10.2003 у справі Трух проти України (Trukh v. Ukraine), заява № 50966/99). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі Пономарьов проти України , заява № 3236/03) (така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 42/92-08).

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

Таким чином, реалізація учасниками справи, зокрема відповідачем, своїх процесуальних прав, зокрема, права відповідача ознайомитись із матеріалами справи, подати відзив на позов, залежала виключно від волевиявлення самого відповідача.

Доводи відповідача на те, що в період дії карантину діяльність підприємства була зупинена та поновлена лише 01.09.2020, а також те, що рішенням загальних зборів ТОВ "АФТ ГРУП УКРАЇНА" від 30.07.2020 призначено нового керівника товариства - Тхорика О.Ф. зазначених висновків суду не спростовують. Зміна керівника товариства не зупиняє у даному випадку господарської діяльності товариства.

Оцінюючи твердження відповідача, колегія суддів визнає їх необґрунтованими та не вбачає порушення вимог процесуального закону судом.

Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено. Аргументи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та в більшій мірі дублюють посилання викладені ним у позові та зводяться до переоцінки обставин зазначених місцевим судом, яким надана належна правова оцінка.

Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Всім встановленим обставинам, які мають значення для правильного вирішення спору надана належна правова оцінка.

Проаналізувавши текст оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про вмотивованість судового рішення, враховуючи, що доводи та аргументи сторін були почуті, судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується його рішення, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").

Процесуальні права сторін при розгляді справи судом першої інстанції не порушено.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі №910/6987/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.В. Попікова

О.О. Євсіков