Постанова

від 26.11.2020 по справі 632/1910/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 632/1910/18

провадження № 61-19364св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Верхньоорільська сільська рада Первомайського району Харківської області, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги Головного управління Дергеокадастру у Харківській області на рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 18 грудня 2018 року у складі судді Библіва С. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Котелевець А. В., Піддубного Р. М., та ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Верхньоорільської сільської ради Первомайського району Харківської області (далі - сільська рада) та Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - Держгеокадастр), про визнання права на завершення приватизації земельної ділянки в порядку спадкування за законом.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері - ОСОБА_2 . Після смерті матері він прийняв спадщину.

Відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 29 грудня 2001 року, серії ХР № 018203, ОСОБА_2 належала земельна ділянка, площею 1,4700 га для ведення підсобного господарства.

На підставі заяви ОСОБА_2 від 11 вересня 2003 року Первомайською районною державною адміністрацією Харківської області прийнято розпорядження від 03 жовтня 2003 року № 357 про передачу у власність ОСОБА_2 вказаної земельної ділянки. Це розпорядження не скасоване та є дійсним.

За життя ОСОБА_2 не встигла закінчити процедуру приватизації вищевказаної земельної ділянки та отримати правовстановлюючий документ на неї, тому через відсутність правовстановлюючого документа на земельну ділянку нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом позивачу.

З урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати за ним в порядку спадкування за законом право на завершення приватизації земельної ділянки, яка за життя розпочата спадкодавцем ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на державну реєстрацію права власності на його ім`я на земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 1,4700 га, розташованої за межами населених пунктів в територіальних межах сільської ради за рахунок земельної ділянки, що знаходилася в постійному користуванні ОСОБА_2 на підставі державного акта на право постійного користування землею від 29 грудня 2001 року, серії ІV-ХР № 018203, та розпорядження Первомайської районної державної адміністрації Харківської області від 03 жовтня 2003 року № 357 про передачу у власність ОСОБА_2 цієї земельної ділянки.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 18 грудня 2018 року позов задоволений. Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право на завершення приватизації земельної ділянки, яка за життя була розпочата спадкодавцем ОСОБА_2 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на державну реєстрацію права власності на його ім`я на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 1,4700 га, розташованої за межами населених пунктів в територіальних межах сільської ради за рахунок земельної ділянки, що знаходилася в постійному користуванні ОСОБА_2 на підставі державного акта на право постійного користування землею від 29 грудня 2001 року, серії ІV-ХР № 018203, та розпорядження Первомайської районної державної адміністрації Харківської області від 03 жовтня 2003 року № 357 про передачу у власність ОСОБА_2 цієї земельної ділянки.

Рішення суду мотивоване тим, що, якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру її приватизації відповідно до законодавства України, то спадкоємці мають право на звернення до суду із позовом про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

ОСОБА_2 розпочала процедуру приватизації земельної ділянки у 2003 році. ОСОБА_1 просив продовжити оформлення його права на спадкування за законом. Спадщину після смерті матері позивач прийняв, звернувшись із заявою до нотаріальної контори в установлений законом строк, проте отримав відмову у вчиненні нотаріальної дії. Тому право позивача на завершення приватизації земельної ділянки порушене та підлягає захисту.

Додатковим рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 27 лютого 2019 року за заявою представника позивача судові витрати залишені за позивачем ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року рішення Первомайського районного суду Харківської області від 18 грудня 2018 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 про перехід до нього в порядку спадкування за законом права на державну реєстрацію права власності на його ім`я на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 1,4700 га, розташованої за межами населених пунктів в територіальних межах сільської ради за рахунок земельної ділянки, що знаходилася в постійному користуванні ОСОБА_2 на підставі державного акта на право постійного користування землею від 29 грудня 2001 року, серії ІV-ХР № 018203, скасовано, ухвалено нову постанову про відмову у позові в цій частині. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що захисту підлягає лише порушене, невизнане чи оспорюване право чи законний інтерес особи. Захист права на майбутнє ЦПК України не передбачає. Після завершення приватизації земельної ділянки ОСОБА_1 не позбавлений в установленому законом порядку права звернутися до державного реєстратора та зареєструвати своє право власності на земельну ділянку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року Держгеокадастр звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просило скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на судове рішення суду апеляційної інстанції, просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Держгеокадастру та витребувано справу.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга Держгеокадастру обґрунтована тим, що суди не взяли до уваги постанову Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2329цс16, у якій зазначено, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Отже, земельна ділянка, яка належала померлій особі на праві постійного користування на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, державного акта на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою чи державного акта на право постійного володіння земельною ділянкою, спадкуванню не підлягає.

У тексті заповіту зазначено, що земельна ділянка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, що є недостовірною інформацією, і як наслідок заповіт є нікчемний, оскільки земельна ділянка перебувала у постійному користуванні і не могла входити до складу спадщини.

У заповіті зазначено: акт на право постійного користування землею, серії ІУ-ХР № 018203 , проте такого акта не існує.

Держгеокадастр не приймало жодних рішень щодо передачі ОСОБА_2 земельної ділянки.

Суди не звернули уваги, що між власником земельної ділянки, яка передавалась у постійне користування, і померлою ОСОБА_2 , не укладалися договори згідно з якими передбачалася можливість передачі в порядку спадкування права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Отже, відсутні правові підстави для визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом права на завершення приватизації земельної ділянки.

Суди порушили статті 2, 74, 76, 263 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що він не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що захисту підлягає лише порушене, невизнане чи оспорювань право чи законний інтерес особи, а захист права на майбутнє чинним ЦПК України не передбачений, а після звершення приватизації земельної ділянки ОСОБА_1 не позбавлений права в звернутися до державного реєстратора та зареєструвати своє право власності на земельну ділянку, в установленому законом порядку.

Такий висновок апеляційного суду не відповідає вимогам статей 116, 118, 125, 126 ЗК України, оскільки кінцевим результатом приватизації земельної ділянки є офіційне визнання і підтвердження державою факту набуття права власності на земельну ділянку шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суд апеляційної інстанції не врахував статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому).

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Держгеокадастру ОСОБА_1 зазначив, що вона є необґрунтованою та такою, що не підтверджена матеріалами справи.

Неправильним є висновок про те, що право постійного користування не передається у спадок, тому позивач не має права на завершення приватизації земельної ділянки.

Позивач не просив суд визнати за ним право на спадщину у вигляді права користування спірною земельною ділянкою.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що у ОСОБА_2 на підставі державного акта на право постійного користування землею, серії IV-ХР № 018203, перебувала в постійному користуванні земельна ділянка, площею 1,4700 га, на території Верхньорільської сільської ради для ведення особистого підсобного господарства (а. с. 10).

11 вересня 2003 року ОСОБА_2 звернулася до голови Первомайської районної державної адміністрації з заявою про передачу їй земельної ділянки, площею 1,47 га, на території Верхньоорільської сільської ради у приватну власність, для ведення особистого селянського господарства (а. с. 104).

Розпорядженням Первомайської районної державної адміністрації Харківської області від 03 жовтня 2003 року № 357 передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 1,4700 га для ведення особистого селянського господарства, що перебувала у неї в користуванні на підставі державного акта на право постійного користування землею, серії IV-ХР № 018203 (а. с. 103).

27 листопада 2015 року ОСОБА_2 уклала договір № 056/156 з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка була виготовлена (а. с. 11-15).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла (а. с. 79).

11 листопада 2011 року ОСОБА_2 заповіла земельну ділянку, що перебувала у її постійному користуванні на підставі державного акта на право постійного користування землею, серії ІV-ХР № 018203, ОСОБА_1 (а. с. 9).

Постановою приватного нотаріуса Первомайського районного нотаріального округу Харківської області Вовк І. В. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, оскільки відсутній документ про право власності спадкодавця на спадкове майно (а. с. 102).

У 2017 році ОСОБА_2 зверталася до Держгеокадастру про надання дозволу на завершення приватизації земельної ділянки, однак отримала відмову через недотримання нею вимог закону щодо подання відповідних заяв та їх оформлення (а. с. 21).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційних скарг, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною другою статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону.

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Європейський суд з прав людини, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, неодноразово вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути: незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06 вересня 2005 року у справі Гурепка проти України (Gurepka v. Ukraine); ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоби його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення від 10 грудня 1996 року у справі Аксой проти Туреччини (Aksoy v. Turkey); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі Кудла проти Польщі (Kudla v. Poland) (рішення від 16 серпня 2013 року у справі Гарнага проти України (Garnaga v. Ukraine).

У постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, щозахист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини відповідно до статті 1218 ЦК України входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з пунктом г частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, як передбачено пунктом 1 частини третьої статті 152 ЗК України.

Разом із тим, якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування, до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, провадження 14-652цс18, у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 128/1911/15-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 623/633/17, від 25 березня 2020 року у справі № 158/1672/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17, від 29 серпня 2019 року у справі № 554/1195/17, що свідчить про сталість судової практики у вирішенні питання права на завершення приватизації земельної ділянки.

Таким чином, у випадку, якщо спадкодавець за життя із дотриманням вимог законодавства розпочав процедуру приватизації земельної ділянки, проте не отримав на неї право власності у зв`язку зі смертю, спадкоємці у порядку спадкування набувають право на завершення приватизації. У разі відмови компетентного органу спадкоємцям, належним та ефективним способом захисту їх прав у судовому порядку є звернення із позовом про визнання права на завершення приватизації.

Так, зокрема, статтею 118 ЗК України (у редакції серпень 2003 року) визначено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Суди встановили, що спадкодавець ОСОБА_4 відповідно до розпорядження Первомайської районної державної адміністрації Харківської області від 03 жовтня 2003 року № 357 отримала у власність земельну ділянку площею 1,4700 га для ведення особистого селянського господарства, що перебувала в неї на підставі державного акта на право постійного користування землею, серії IV-ХР № 018203 та 27 листопада 2015 року уклала договір № 056/156 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка була виготовлена. Отже, суди обґрунтовано вважали, що спадкодавець розпочала процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до законодавства України, проте не завершила її у зв`язку зі смертю, а тому право на завершення приватизації мають її спадкоємці.

Особливістю звернення до суду з позовом про визнання в порядку спадкування права на завершення приватизації земельних ділянок є те, що позивач вправі порушувати питання про визнання майнового права, набутого спадкодавцем за життя, тобто особистого майнового права спадкодавця.

Предметом спору у цій справі є визнання права на завершення приватизації земельну ділянку у порядку спадкування, приватизація якої була розпочата, проте не завершена за життя спадкодавця.

Оскільки ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_2 , яка за життя розпочала процедуру приватизації земельної ділянки, то вважається, що позивач набув права на спадкування усіх прав та обов`язків, що належали ОСОБА_2 на підставі статей 1216 та 1218 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання права на державну реєстрацію права власності, суд апеляційної інстанції обґрунтовано встановив, що після завершення приватизації земельної ділянки, ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися до державного реєстратора та зареєструвати своє право власності на земельну ділянку в установленому законом порядку з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Для державної реєстрації права власності на земельну ділянку, права на яку набуваються шляхом передачі земельних ділянок у власність, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність.

Доводи касаційної скарги Держгеокадастр, що земельна ділянка, яка належала померлій особі на праві постійного користування на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, державного акта на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою чи державного акта на право постійного володіння земельною ділянкою спадкуванню не підлягає, не беруться до уваги судом касаційної інстанції з огляду на те, що спір стосується визнання права на завершення приватизації.

Доводи касаційної скарги Держгеокадастру, що суди не взяли до уваги постанову Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2329цс16, у якій зазначено, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, є безпідставними, оскільки у справі, яка переглядається, та у справі, на яку посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.

Інші доводи касаційних скарг не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не свідчать про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди Держгеокадастру та ОСОБА_1 із ухваленими у справі судовими рішеннями, а встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційних скаргах, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а судового рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Головного управління Дергеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко