Постанова

від 30.11.2020 по справі 906/366/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2020 року Справа № 906/366/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А. , суддя Дужич С.П.

секретар судового засідання Романець Х.В.

за участю представників сторін:

прокуратури - Шептіліс О.І.;

позивачів - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Коростишівський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" на рішення Господарського суду Житомирської області від 24 вересня 2020 року (повний текст складено 30.09.2020) у справі №906/366/20 (суддя Тимошенко О.М.)

за позовом Заступника керівника Бердичівської місцевої прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі:

1) Зарубинецької сільскої ради

2) Любимівської сільської ради

до Дочірнього підприємства "Коростишівський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс"

про відшкодування збитків в розмірі 302010,13 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 24 вересня 2020 року у справі №906/366/20 позов Заступника керівника Бердичівської місцевої прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Зарубинецької сільскої ради, Любимівської сільської ради до Дочірнього підприємства "Коростишівський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" про відшкодування збитків в розмірі 302010,13 грн задоволено.

Присуджено до стягнення з Дочірнього підприємства "Коростишівський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради: 103287,13 грн на відшкодування шкоди, яка завдана навколишньому природному середовищу, на користь Зарубинецької сільської ради; 198723,34 грн на відшкодування шкоди, яка завдана навколишньому природному середовищу, на користь Любимівської сільської ради; 4530,00 грн судового збору на користь Житомирської обласної прокуратури.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, ДП "Коростишівський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Житомирської області від 24 вересня 2020 року у справі №906/366/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Житомирської області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.

Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судове засідання представники позивачів та відповідача не з`явились. При цьому, від представника відповідача на адресу апеляційного суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Розглянувши вказане клопотання колегія суддів зазначає наступне.

Частинами 11,12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки всі учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, враховуючи те, з поданого клопотання про відкладення не вбачається поважних причин, які б свідчили про необхідність перенесення судового засідання на іншу дату, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення вказаного клопотання та з огляду на належне повідомлення всіх учасників справи про дату, час і місце розгляду справи - відсутність підстав для відкладення розгляду справи.

Крім того колегія суддів зазначає, що надане представником відповідача до суду апеляційної інстанції клопотання про відкладення розгляду справи не містить належного обґрунтування, документальних доказів в підтвердження викладених у клопотанні обставин ДП "Коростишівський лісгосп АПК" суду також надано не було.

Безпосередньо в судовому засіданні прокурор підтримав вимоги та доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Колегія суддів, заслухавши пояснення прокурора, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 12.01.2018 працівниками ДП "Коростишівський лісгосп АПК "Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради виявлено незаконну порубку дерев породи дуб в кількості 31 одиниці, з яких 17 дерев у кварталі 35 виділі 1, що на території Любимівської сільської ради, та у кварталі 33 виділі №6, що на території Зарубинецької сільської ради. Вказані земельні ділянки лісового фонду належать до полезахисних лісових смуг та перебувають в користуванні ДП "Коростишівський лісгосп АПК".

За вказаним фактом 12.01.2018 зареєстроване кримінальне провадження №12018060100000016 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.246 КК України.

Досудовим розслідуванням кримінального провадження №12018060100000016 від 12.01.2018 особи, які вчинили незаконну порубку дерев, не встановлені.

Наказом директора підприємства №22/1 від 15.01.2018 лісничому Андрушівського лісництва Ломінському М.С., старшому майстру лісу ОСОБА_1 та майстру лісу ОСОБА_2 за послаблення контролю за охороною лісових насаджень та допущену самовільну порубку оголошено догани (а.с.27).

Працівниками Дочірнього підприємства "Коростишівський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" здійснено розрахунок розміру заподіяної шкоди самовільною рубкою (а.с.14-17), який було підтверджено Висновком експертного судового інженерно-екологічного дослідження, згідно яких внаслідок незаконної рубки лісу навколишньому природному середовищу завдана матеріальна шкода в розмірі 302010,47 грн, а саме в кварталі 35 виділі 1 в розмірі 198723,34 грн та у кварталі №33 виділі 6 на суму 103287,13 грн (а.с. 35,59).

Заступник керівника Бердичівської місцевої прокуратури, посилаючись на те, що ДП "Коростишівський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс", як постійний лісокористувач не забезпечив охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну рубку лісу, чим спричинено матеріальну шкоду лісовому фонду України, що перебуває під охороною держави, а тому має нести матеріальну відповідальність у повному обсязі, звернувся до суду з позовом про стягнення з останнього збитків в розмірі 302010,13 грн.

Місцевий господарський суд, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовниз вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно ст.1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до ст.ст. 16, 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації №154, у користування ДП "Коростишівський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради передано в постійне користування земельні ділянки на території Зарубинецької та Любимівської сільських рад (а.с. 31,34).

Згідно з ч.2 ст.19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; створювати сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.

Відповідно до п.5 ст.64 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані, зокрема, здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Статтею 86 Лісового кодексу України передбачено, що організація і забезпечення охорони і захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Статтею 93 Кодексу передбачені завдання контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів. Зокрема, такими завданнями є запобігання порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Враховуючи викладене, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.03.2018 у справі № 909/1111/16).

Дочірнє підприємство "Коростишівський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" створене з метою діяльності на промисловій основі у сфері розвитку та організації лісового господарства, охорони і захисту лісів, одержання прибутку від господарської діяльності підприємства (п.2.1 Статуту, а.с.65).

Згідно п.2.3.19 Статуту підприємства основним напрямком діяльності останнього є забезпечення охорони лісів і захисних лісонасаджень від незаконних рубок, пошкоджень та інших порушень.

Отже, відповідач ДП "Коростишівський лісгосп АПК" у відповідності до ст.17 Лісового кодексу України є постійним лісокористувачем, на якого чинним законодавством покладено обов`язок забезпечити охорону лісів на підвідомчій лісовому господарству території.

Згідно статті 105 Лісового кодексу України особи, винні у порушенні лісового законодавства, зокрема у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників, порушенні порядку заготівлі та вивезення деревини, порушенні інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, несуть встановлену законом дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність.

Відповідно до ст.107 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Відповідно до ст.68 Закону України "Про охорону навколишнього одного середовища", підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації заподіяної навколишньому природному середовищу шкоди.

Стаття 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди містяться у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Обов`язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків. При цьому, відсутність своєї вини доводить особа, яка завдала шкоди (ч.2 ст.1166 ЦК України).

Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести протиправність поведінки особи, вину особи, яка заподіяла шкоду, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Згідно зі ст.1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Факт виявлення незаконної рубки лісу з однієї сторони та відсутність безпосередньо у відповідача, як особи, зобов`язаної здійснювати контроль за збереженням лісів, будь-якої інформації з приводу даного факту та своєчасного його виявлення свідчить про наявність вини відповідача щодо неналежної охорони лісу (бездіяльність), внаслідок чого скоєно незаконне вирубування лісу.

Таким чином, відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев в кількості 31 шт. (збитки), а відтак, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що відповідач на виконання вимог чинного законодавства повинен бути притягнутий до відповідальності за правопорушення, тобто має відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідок допущення ним незаконного вирубування дерев.

Оскільки законодавством та статутом на відповідача покладено обов`язок охорони лісів від самовільних рубок, повідомленням помічника лісничого Дячука О.А. про виявлений факт порубки дерев, інформацією ДП "Коростишівуський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради про самовільну порубку дерев та доданим розрахунком заподіяної шкоди, підтверджено факт незабезпечення лісокористувачем (відповідачем) охорони і збереження лісів на території кварталів №35 виділ 1 та №33 виділ 6 лісництв, що знаходяться на території Любимівської та Зарубинецької сільських рад, що призвело до незаконної порубки лісу та завдання шкоди на суму 302010,47 грн, тоді як відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надано жодних доказів відсутності його вини та вчинення ним дій, спрямованих на збереження та охорону лісів та недопущення самовільної рубки лісу, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора.

При цьому, колегія суддів зазначає, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов`язків. Тобто проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) невстановленими особами.

При цьому, посилання скаржника на те, що розмір заподіяної шкоди є недоведеним, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки спеціальними нормами Постанови Кабінету Міністрів України затверджено такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства щодо охорони лісів, збереження лісових ресурсів і підвищення ефективності їх використання; розрахунок шкоди виконаний самим відповідачем та підтверджений висновком експерта у кримінальному провадженні №12018060100000016 від 12.01.2018.

Щодо підстав звернення прокурора до суду, то апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме: Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно із ч.ч. 3, 5 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Частиною 4 ст. 53 ГПК України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано і у ст.23 Закону України "Про прокуратуру".

Системне тлумачення положень ст.53 ГПК України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведений правовий висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі № 905/383/18).

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Водночас, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з ч. 4 ст. 53 ГПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор в позові зазначив про те, що необхідність захисту прокурором інтересів держави в особі Любимівської та Зарубинецької сільських рад обґрунтовано не вжиттям упродовж тривалого часу жодних заходів до відшкодування заподіяної шкоди, що свідчить про бездіяльність указаних органів місцевого самоврядування.

Звернення прокурора з даним позовом до суду спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності, усунення порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, що призводить до порушення прав усіх громадян на безпечне довкілля та завдає державі збитки внаслідок недоотримання бюджетами коштів, що не може залишатися без реагування органів прокуратури.

Сам факт не звернення до суду позивачів свідчить про те, що вказані органи неналежно виконують свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникли обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Таким чином, прокурор, на виконання частин третьої - п`ятої статті 53 ГПК України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави Любимівською та Зарубинецькою сільськими радами, які не вжили заходів щодо стягнення завданої шкоди у судовому порядку, про що вони повідомили прокуратуру відповідними листами (тобто навів підставу для представництва інтересів держави); зазначив, що порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища призводить до порушення прав усіх громадян на безпечне довкілля та завдає державі збитки, чим обґрунтував порушення інтересів держави (тобто навів підстави для звернення з позовом); надіславши повідомлення №31-94-1822 вих.20 від 19.03.2020 прокурор повідомив сільські ради про звернення з позовом до суду про стягнення завданої шкоди.

При цьому, з даним позовом до Господарського суду Житомирської області звернувся 07.04.2020 (згідно відмітки на поштовому конверті).

Наявність підстав для звернення до суду із позовами про стягнення шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону довкілля передбачена п."б" ст.47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", відповідно до якого місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.

Оскільки здійснення самовільних рубок мали місце на території кварталів №35 виділ 1 та №33 виділ 6 лісництв, що знаходяться на територіях Любимівської та Зарубинецької сільських рад Андрушівського району, тому збитки, завдані внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів, у відповідності зі ст.47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст.29 ч.3 п.7 та ст.69-1 ч.1 п.4 Бюджетного кодексу України підлягають стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища сільських рад, на території яких вчинено правопорушення, для подальшого перерозподілу у автоматичному режимі між бюджетами відповідних рівнів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що звертаючись до суду з даним позовом, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Житомирської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Коростишівський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 24 вересня 2020 року у справі №906/366/20 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.

4. Справу №906/366/20 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "02" грудня 2020 р.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Дужич С.П.