Постанова

від 24.02.2021 по справі 906/366/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 906/366/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.,

за участю секретаря судового засідання Громака В.О.

за участю представників сторін : Офісу Генерального прокурора - прокурора Готки Ю.О. (посв. №056645), Дочірнього підприємства "Коростишівський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" - Кока В.А. (ордер АМ №1005797 від 17.12.20)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Коростишівський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс"

на рішення Господарського суду Житомирської області від 24.09.2020

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020

у справі № 906/366/20

за позовом Заступника керівника Бердичівської місцевої прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі:

1) Зарубинецької сільскої ради

2) Любимівської сільської ради

до Дочірнього підприємства "Коростишівський лісгосп АПК "Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс"

про відшкодування збитків в розмірі 302 010,13 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Заступником керівника Бердичівської місцевої прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Зарубинецької сільскої ради, Любимівської сільської ради пред`явлено позов до Дочірнього підприємства "Коростишівський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" (далі - ДП "Коростишівський лісгосп АПК", відповідач) про стягнення з відповідача збитків в розмірі 302 010,13 грн, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12.01.18 було виявлено незаконну порубку дерев породи дуб в кількості 31 одиниці, з яких 17 дерев на території Любимівської сільської ради та 14 дерев на території Зарубинецької сільської ради. Вказані земельні ділянки лісового фонду належать до полезахисних лісових смуг та перебувають у користуванні відповідача.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 12.01.2018 працівниками ДП "Коростишівський лісгосп АПК" виявлено незаконну порубку дерев породи дуб в кількості 31 одиниці, з яких 17 дерев у кварталі 35 виділі 1, що на території Любимівської сільської ради, та у кварталі 33 виділі №6, що на території Зарубинецької сільської ради. Вказані земельні ділянки лісового фонду належать до полезахисних лісових смуг та перебувають в користуванні ДП "Коростишівський лісгосп АПК".

За вказаним фактом 12.01.2018 зареєстроване кримінальне провадження №12018060100000016 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 246 Кримінального кодексу України.

Досудовим розслідуванням кримінального провадження №12018060100000016 від 12.01.2018 особи, які вчинили незаконну порубку дерев, не встановлені.

Наказом директора підприємства №22/1 від 15.01.2018 лісничому Андрушівського лісництва ОСОБА_1, старшому майстру лісу ОСОБА_1 та майстру лісу ОСОБА_2 за послаблення контролю за охороною лісових насаджень та допущену самовільну порубку оголошено догани.

Працівниками ДП "Коростишівський лісгосп АПК" здійснено розрахунок розміру заподіяної шкоди самовільною рубкою, який було підтверджено Висновком експертного судового інженерно-екологічного дослідження, згідно яких внаслідок незаконної рубки лісу навколишньому природному середовищу завдана матеріальна шкода в розмірі 302 010,47 грн, а саме в кварталі 35 виділі 1 в розмірі 198 723,34 грн та у кварталі №33 виділі 6 на суму 103 287,13 грн.

Заступник керівника Бердичівської місцевої прокуратури, посилаючись на те, що ДП "Коростишівський лісгосп АПК" як постійний лісокористувач не забезпечив охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну рубку лісу, чим спричинено матеріальну шкоду лісовому фонду України, що перебуває під охороною держави, а тому має нести матеріальну відповідальність у повному обсязі, звернувся до суду з позовом про стягнення з останнього збитків в розмірі 302 010,13 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 24.09.2020 (суддя Тимошенко О.М.) у справі №906/366/20 позов задоволено. Стягнуто з ДП "Коростишівський лісгосп АПК" 103 287, 13 грн на відшкодування шкоди, яка завдана навколишньому природному середовищу, на користь Зарубинецької сільської ради та 198 723, 34 грн на відшкодування шкоди, яка завдана навколишньому природному середовищу, на користь Любимівської сільської ради; вирішено питання розподілу судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено суду склад цивільного правопорушення; прокурором обґрунтовано наявність визначених законодавством підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, оскільки доведено, що уповноважений орган, в інтересах якого він звернувся з позовом, неналежним чином здійснює свої повноваження щодо захисту інтересів держави; прокурором дотримано порядок звернення із позовом до суду, передбачений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Короткий зміст оскаржуваних постанов суду апеляційної інстанції

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 (колегія суддів: Коломис В.В. - головуючий, Саврій В.А., Дужич С.П.) апеляційну скаргу ДП "Коростишівський лісгосп АПК" залишено без задоволення; рішення Господарського суду Житомирської області від 24.09.2020 у справі №906/366/20 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції у своєму рішенні дійшов висновку, що місцевим господарським судом ухвалено судове рішення з дотриманням та правильним застосуванням норм процесуального та матеріального права.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

ДП "Коростишівський лісгосп АПК" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Житомирської області від 24.09.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 у справі № 906/366/20, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій оскаржувані рішення ухвалені без дотримання норм процесуального права та усупереч нормам матеріального закону, зокрема статей 11, 23 Закону України "Про прокуратуру", а також без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 25.09.2019 у справі №819/198/17, від 27.05.2020 у справі № 819/478/17, від 03.09.2019 у справі № 920/593/18, від 29.08.2018 у справі №910/23428/17, від 06.11.2018 у справі №822/551/18, від 08.08.2018 у справі № 820/4428/17, від 26.06.2018 у справі № 808/2360/17. Крім того, не враховані правові висновки Великої Палати Верховного Суду , зазначені у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, а також Верховного Суду у постановах від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17. Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при збиранні доказів органами прокуратури.

Позиція інших учасників справи

Заступник керівника Житомирської обласної прокуратури подав відзив на касаційну скаргу ДП "Коростишівський лісгосп АПК", в якому просить останню залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Касаційне провадження

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №906/366/20 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - (головуючий), Ткаченко Н.Г., Жуков С.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 24.12.2020.

Ухвалою Верховного Суду від 13.01.2021, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "Коростишівський лісгосп АПК" на рішення Господарського суду Житомирської області від 24.09.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 у справі №906/366/20; призначено скаргу до розгляду на 24.02.2021 о 11:15 год.

Судове засідання 24.02.2021 відбулось за участі представників Офісу Генерального прокурора та ДП "Коростишівський лісгосп АПК", які надали пояснення у справі. Інші учасники справи явку повноважних представників не забезпечили, про час та дату судового засідання були сповіщені належним чином.

Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов`язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників Зарубинецької та Любимівської сільских рад.

При цьому, Суд враховує приписи статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України за якими своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржувані судові рішення на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників учасників справи, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Щодо підстав та порядку звернення прокурора до суду в інтересах держави

Предметом судового розгляду є поданий прокурором позов в інтересах держави в особі Любимівської та Зарубинецької сільських рад до ДП "Коростишівський лісгосп АПК", як постійного лісокористувача, про відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу шляхом незаконної порубки дерев.

У оскаржуваних судових рішеннях, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про належне і достатнє обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування та зауважили про дотримання прокурором порядку звернення до суду з відповідним позовом.

Проте у касаційній скарзі ДП "Коростишівський лісгосп АПК" не погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій, заперечуючи повноваження прокурора на звернення із таким позовом, а також стверджуючи про неналежне обґрунтування прокурором підстав представництва та недотримання ним процедури, передбаченої частинами третьою, четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Ураховуючи доводи касаційної скарги у цій частині, необхідним є з`ясування питання повноти і всебічності дослідження та оцінки судами попередніх інстанцій підстав представництва прокурором інтересів держави у цій справі та дотримання ним вимог частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі (рішення Конституційного Суду України у від 01.04.2008 № 4-рп/2008).

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру"

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Частиною четвертою статті 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Системне тлумачення положень статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі № 925/383/18).

Разом з тим, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено такі правові висновки:

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (пункт 37).

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (пункт 38).

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (пункт 40).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 43).

З огляду на викладене, висновок суду про доведення прокурором підстав для звернення із позовом в інтересах держави в особі визначеного ним позивача має ґрунтуватися на оцінці діяльності/бездіяльності компетентного органу щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах у поєднанні з перевіркою дотримання прокурором порядку попереднього, до звернення до суду, повідомлення цього органу про такий позов згідно з вимогами абзацу 3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Отже, наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин з урахуванням положень законодавства і висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах та за результатами оцінки доводів прокурора стосовно підстав представництва і дотримання ним передбаченої спеціальним законом процедури, а також доказів на підтвердження цих доводів.

Судами попередніх інстанцій на виконання приписів статті 53 ГПК України і статті 23 Закону України "Про прокуратуру" проведено перевірку наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, зокрема встановлено, що прокурор при поданні позову обґрунтував неналежне здійснення захисту інтересів держави Любимівською та Зарубинецькою сільськими радами, які не вжили заходів щодо стягнення завданої шкоди у судовому порядку, про що вони повідомили прокуратуру відповідними листами (тобто навів підставу для представництва інтересів держави); зазначив, що порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища призводить до порушення прав усіх громадян на безпечне довкілля та завдає державі збитки, чим обґрунтував порушення інтересів держави (тобто навів підстави для звернення з позовом); надіславши повідомлення №31-94-1822 вих.20 від 19.03.2020 прокурор повідомив сільські ради про звернення з позовом до суду про стягнення завданої шкоди.

Як зазначалось вище, судами також встановлено, що 12.01.2018 працівниками ДП "Коростишівський лісгосп АПК" виявлено незаконну порубку дерев, а з даним позовом до Господарського суду Житомирської області звернувся 07.04.2020 після належного повідомлення сільських рад про звернення з відповідним позовом до суду.

Верховний Суд вважає, оскільки за встановлених судами обставин того, що Любимівською та Зарубинецькою сільськими радами не вживались упродовж тривалого часу заходи щодо відшкодування заподіяної шкоди, такі дії були правомірно оцінені прокурором як бездіяльність указаних органів місцевого самоврядування.

Колегія суддів також враховує, що, за встановлених судами обставин належного повідомлення сільських рад про звернення з позовом до суду та їх бездіяльності, правомірними є їх висновок про дотримання прокурором процедури, визначеної частинами третьою, четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом.

Відтак, Верховний Суд вважає правильним врахування судами попередніх інстанцій зазначених вище положень законодавства під час оцінки доводів прокурора щодо підстав представництва інтересів держави в особі сільських рад у цій справі.

Окрім того, судові рішення у цій справі ухвалені з урахуванням висновків про застосування норм права, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, якою конкретизовано власний правовий висновок та висновки Касаційного господарського суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (в тому числі у постановах від 07.12.2018 у справі №924/1256/17 та від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17) щодо підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором.

З огляду на зазначене, доводи скаржника щодо застосування судами норм права без урахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, та Верховного Суду, зазначених у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, є безпідставними та спростовуються наведеними вище у цій постанові висновками суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі ДП "Коростишівський лісгосп АПК" доводи про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо недопустимості поданих доказів, викладених у постановах Верховного суду від 03.09.2019 у справі №920/593/18 (позов про захист ділової репутації), від 29.08.2018 у справі №910/23428/17 (позов про розірвання укладеного між позивачем та відповідачем договору поруки), від 06.11.2018 у справі №822/551/18 (позов про визнання протиправними та скасування податкових повідомлення-рішення (далі - ППР) та вимоги), від 08.08.2018 у справі №820/4428/17 (позов про скасування ППР), від 26.06.2018 у справі №808/2360/17 (позов про визнання протиправними та скасування ППР), колегією суддів відхиляються, оскільки у зазначених постановах і судових рішеннях у справі №06/366/20 (спір щодо стягнення шкоди через неналежне виконання відповідачем - постійним лісокористувачем встановлених законодавством обов`язків з охорони лісів від самовільних рубок та відшкодування державі за його рахунок завданих цим збитків), яку розглядає Верховний Суд, не є подібними предмет спору та фактичні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права.

Доводи скаржника про невідповідність оскаржуваних судових рішень правовим висновкам Верховного Суду, що викладені у постановах від 25.09.2019 у справі №819/198/17 та від 27.05.2020 у справі №819/478/17, щодо не можливості керівника прокуратури делегувати свої повноваження його заступникам, а останні можуть здійснювати такі повноваження лише в разі відсутності керівника, колегією суддів відхиляються, з огляду на таке.

Щодо наявності у заступника прокурора повноважень на підписання позовної заяви в даному випадку, колегія суддів зазначає, що таке право звернення до суду положеннями статті 131-1 Конституції України, статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" надано прокурору.

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 15 Закону України "Про прокуратуру" прокурором органу прокуратури є зокрема заступник керівника обласної прокуратури.

Частиною 2 статті 15 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

Згідно частини першої статті 24 Закону України "Про прокуратуру" право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що заступник прокурора у цій справі подав позовну заяву, діючи у статусі прокурора, якому надані такі повноваження, а отже доводи скаржника про те, що позов заступника керівника Бердичівської місцевої прокуратури, без надання доказів щодо відсутності керівника прокуратури, пред`явлений неуповноваженою особою, є помилковим.

Отже, скаржник помилково послався на правову позицію, висловлену в постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 819/198/17 та від 27 травня 2020 року у справі № 819/478/17, через те, що у зазначених справах позовна заява подана на захист прав, свобод та інтересів прокуратури, як самостійного позивача у статусі юридичної особи, а не на виконання прокурорської функції представництва інтересів в суді.

Аргументи ДП "Коростишівський лісгосп АПК" про не дослідження та не надання судами оцінки заяві свідка ОСОБА_2 , а також інші доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та яким була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлених приписами статті 300 ГПК України.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про те, що оскаржувані судові рішення у цій справі ухвалені з дотриманням зазначених вище правових висновків про застосування норм статті 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема, щодо підстав та порядку звернення прокурора до суду в інтересах держави, доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для їх скасування.

Що встановлення судами попередніх інстанцій складу цивільного правопорушення

Як зазначалось вище, предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Так, заступник керівника Бердичівської місцевої прокуратури, посилаючись на те, що ДП "Коростишівський лісгосп АПК" як постійний лісокористувач не забезпечив охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну рубку лісу, чим спричинено матеріальну шкоду лісовому фонду України, що перебуває під охороною держави, а тому має нести матеріальну відповідальність у повному обсязі, звернувся до суду з позовом про стягнення з останнього збитків в розмірі 302 010,13 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, попередні судові інстанції правомірно виходили з такого.

Згідно статті 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до статей 16, 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації №154, у користування ДП "Коростишівський лісгосп АПК" передано в постійне користування земельні ділянки на території Зарубинецької та Любимівської сільських рад.

Частиною другою статті 19 Лісового кодексу України визначено, що постійні лісокористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; створювати сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.

Відповідно до пункту 5 статті 64 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані, зокрема, здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Статтею 86 Лісового кодексу України передбачено, що організація і забезпечення охорони і захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Статтею 93 Кодексу передбачені завдання контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів. Зокрема, такими завданнями є запобігання порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Враховуючи викладене, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.03.2018 у справі №909/1111/16).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ДП "Коростишівський лісгосп АПК" створене з метою діяльності на промисловій основі у сфері розвитку та організації лісового господарства, охорони і захисту лісів, одержання прибутку від господарської діяльності підприємства (пункт 2.1 Статуту).

Згідно пункту 2.3.19 Статуту підприємства основним напрямком діяльності останнього є забезпечення охорони лісів і захисних лісонасаджень від незаконних рубок, пошкоджень та інших порушень.

З огляду на вищевикладене, судами першої та апеляційної інстанцій вірно зазначено, що відповідач - ДП "Коростишівський лісгосп АПК" у відповідності до вимог статті 17 Лісового кодексу України є постійним лісокористувачем, на якого чинним законодавством покладено обов`язок забезпечити охорону лісів на підвідомчій лісовому господарству території.

Згідно статті 105 Лісового кодексу України особи, винні у порушенні лісового законодавства, зокрема у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників, порушенні порядку заготівлі та вивезення деревини, порушенні інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, несуть встановлену законом дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність.

Відповідно до статті 107 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Згідно статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації заподіяної навколишньому природному середовищу шкоди.

Отже, відносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Лісового кодексу України та спеціальними нормативно-правовими актами у сфері природоохоронного законодавства.

Верховний Суд зазначає, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто є деліктною відповідальністю.

Частиною 1, пунктом 3 частини 2 статті 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди містяться у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Водночас, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування завданої шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, вини особи, яка заподіяла шкоду. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Обов`язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків. При цьому, відсутність своєї вини доводить особа, яка завдала шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України).

Згідно зі статтею 1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо того, що факт виявлення незаконної рубки лісу та відсутність безпосередньо у відповідача, як особи, зобов`язаної здійснювати контроль за збереженням лісів, будь-якої інформації з приводу даного факту та своєчасного його виявлення свідчить про наявність вини відповідача щодо неналежної охорони лісу (бездіяльність), внаслідок чого скоєно незаконне вирубування лісу.

Таким чином, відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев в кількості 31 шт. (збитки).

Неналежне виконання відповідачем встановлених законодавством і Статутом обов`язків, що, як встановлено судами, підтверджується повідомленням помічника лісничого ОСОБА_3 про виявлений факт порубки дерев, інформацією ДП "Коростишівуський лісгосп АПК" про самовільну порубку дерев та доданим розрахунком заподіяної шкоди, безумовно свідчить про причинно наслідковий зв`язок, між протиправною поведінкою та шкодою, що завдана навколишньому природному середовищу у вигляді порубки дерев.

Оскільки відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надано жодних доказів відсутності його вини та вчинення ним дій, спрямованих на збереження та охорону лісів та недопущення самовільної рубки лісу, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність складу цивільного правопорушення та правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора.

При цьому, судами попередніх інстанцій правомірно відхилено посилання скаржника на те, що розмір заподіяної шкоди є недоведеним, оскільки спеціальними нормами Постанови Кабінету Міністрів України затверджено такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства щодо охорони лісів, збереження лісових ресурсів і підвищення ефективності їх використання; розрахунок шкоди виконаний самим відповідачем та підтверджений висновком експерта у кримінальному провадженні №12018060100000016 від 12.01.2018.

Отже, доводи скаржника про відсутність в його діях повного складу цивільного правопорушення, а саме вини та причинно-наслідкового зв`язку, а також про недоведеність розміру збитків, спростовуються встановленими судами фактичними обставинами справи та зазначеними вище законодавчими приписами.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позову ґрунтується на встановлених обставинах і оцінених доказах та повністю узгоджується з приписами чинного законодавства, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до необхідності переоцінки цих доказів та обставин, що відповідно до приписів статті 300 ГПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Проніна проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У контексті вказаної практики Верховний Суд вважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі суди першої та апеляційної інстанцій не припустились порушень або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни та задоволення вимог касаційної скарги відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що касаційна скарга ДП "Коростишівський лісгосп АПК" підлягає залишенню без задоволення, а прийняті у справі рішення Господарського суду Житомирської області від 24.09.2020 та постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 - залишенню без змін.

Розподіл судових витрат

Оскільки Суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Коростишівський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" залишити без задоволення.

2 . Рішення Господарського суду Житомирської області від 24.09.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 у справі №906/366/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді С.В. Жуков

Н.Г. Ткаченко