Постанова

від 01.12.2020 по справі 341/245/19

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 341/245/19

Провадження № 22-ц/4808/1092/20

Головуючий у 1 інстанції Юсип І. М.

Суддя-доповідач Горейко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О.

секретаря Петріва Д.Б.

з участю представника апелянта Сторонянського О.З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю МРІЯ КАРПАТ про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення орендної плати, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю МРІЯ КАРПАТ на рішення Галицького районного суду, ухвалене у складі судді Юсип І.М. 22 червня 2020 року в м. Галичі,

в с т а н о в и в:

12 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ТОВ МРІЯ КАРПАТ про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення орендної плати.

Позов мотивувала тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23 березня 2017 року вона є власницею земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,6249 га, що знаходиться на території Крилосівської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області. Дану земельну ділянку вона прийняла у спадок від ОСОБА_2 , якій земельна ділянка належала на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №868023 від 01 листопада 2008 року. За життя, а саме 25 травня 2010 року ОСОБА_2 уклала з ТОВ МРІЯ КАРПАТ договір оренди даної земельної ділянки, який діє до 25 травня 2020 року.

Позивач зазначила, що після оформлення на себе спадкових прав на вищевказану земельну ділянку, вона неодноразово зверталася до відповідача з вимогою оплатити орендну плату за 2017-2018 роки, однак отримала відмову через те, що не уклала з ним договір оренди земельної ділянки ще на 10 років.

Посилаючись на те, що в порушення умов договору відповідач не оплачує їй кошти та не надає сільськогосподарську продукцію, просила розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ МРІЯ КАРПАТ на земельну ділянку площею 0,6249 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 2621284800:02:001:0084, зареєстрований в Державному реєстрі земель 28 грудня 2011 року; стягнути з відповідача на її користь 1 966 грн. орендної плати за 2017-2018 роки та судові витрати по справі.

Рішенням Галицького районного суду від 22 червня 2020 року позов ОСОБА_1 до ТОВ МРІЯ КАРПАТ про розірвання договору оренди земельної ділянки задоволено.

Розірвано договір оренди землі, укладений 25 травня 2010 року між ОСОБА_2 та ТОВ МРІЯ КАРПАТ на земельну ділянку площею 0,6249 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва , кадастровий номер 2621284800:02:001:0084, зареєстрований в Державному реєстрі земель 28 грудня 2011 року.

Стягнуто з ТОВ МРІЯ КАРПАТ в користь ОСОБА_1 768,40 грн. судового збору, який сплачений нею при подачі позову до суду.

Додатковим рішенням Галицького районного суду від 19 жовтня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення орендної плати за 2017-2018 роки відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що відповідач допускав систематичне порушення умов договору оренди щодо сплати орендної плати, а тому наявні підстави для розірвання такого договору. Та обставина, що ТОВ МРІЯ КАРПАТ під час розгляду справи сплатило позивачу суму заборгованості з орендної плати за 2017-2018 роки не є підставою для відмови в задоволенні позовної вимоги про розірвання договору оренди, оскільки у справі встановлено факт систематичної несплати орендної плати з 2017 по 2018 рік включно, що відповідно до частини 1 статті 32 Закону України Про оренду землі , пункту д частини 1 статті 141 ЗК України, статті 651 ЦК України та умов договору є правовою підставою для розірвання цього договору.

Не погодившись з рішенням суду, ТОВ МРІЯ КАРПАТ подало апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема зазначає, що встановлюючи факт систематичності невиплати орендної плати, суд першої інстанції в порушення статті 89 ЦПК України не взяв до уваги докази виплати орендодавцю орендної плати за 2017 та 2018 роки, що призвело до помилкових висновків та ухвалення незаконного рішення. Так, судом не взято до уваги, що на виконання умов договору оренди ТОВ МРІЯ КАРПАТ 28 листопада 2017 року направило на ім`я орендодавця ОСОБА_2 орендну плату за 2017 рік в сумі 984,22 грн., що підтверджується списками згрупованих поштових переказів №008861/56 від 28 листопада 2017 року, №328 від 08 грудня 2017 року та фіскальним чеком №0054216 0048297 від 08 грудня 2017 року. Також, 27 листопада 2018 року на ім`я орендодавця було направлено орендну плату за 2018 рік в сумі 1 124,82 грн., що підтверджується списками згрупованих поштових переказів №020342/77 від 27 листопада 2018 року, №4030 від 05 грудня 2018 року та фіскальним чеком №0029145 0023220 від 05 грудня 2018 року. Однак, орендна плата за 2017 та 2018 роки не була отримана ОСОБА_2 у зв`язку з її смертю. Дані грошові перекази повернулися до ТОВ МРІЯ КАРПАТ . Про наявність спадкоємця ТОВ МРІЯ КАРПАТ не було відомо до січня 2019 року, а тому наявність в матеріалах справи доказів про виплату орендної плати на померлого власника земельної ділянки підтверджує добросовісне і своєчасне виконання орендарем своїх обов`язків за договором оренди.

Також апелянт зауважує, що встановивши факт виплати позивачу орендної плати за 2017-2018 роки в квітні 2019 року, суд задовольнив позов в повному обсязі, тим самим наклавши на відповідача обов`язок сплатити орендну плату позивачу повторно.

На думку апелянта, судом безпідставно не взято до уваги той факт, що позивач не повідомила ТОВ МРІЯ КАРПАТ про те, що вона успадкувала земельну ділянку та є її новим власником, а також не повідомила реквізити для виплати їй орендної плати, чим допустила порушення частини 5 статті 31 Закону України Про оренду землі , статті 148-1 ЗК України, що призвело до спірної ситуації та в розумінні статті 613 ЦК України є простроченням кредитора. Враховуючи наведені обставини щодо наявності прострочення кредитора в зобов`язанні та встановлене законом відтермінування виконання зобов`язань боржником за наявності прострочення кредитора, то в межах даного спору не вбачається систематичність несплати орендної плати.

З наведених підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.

В засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

Позивач в судове засідання не з`явилася, про час та день розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку. Причину неявки суду не повідомила.

З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за її відсутності.

Заслухавши доповідача, пояснення представника апелянта, вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №868023 від 01 листопада 2008 року належала на праві власності земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,6249 га, розташована на території Крилосівської сільської ради в урочищі Під Дібровою Галицького району Івано-Франківської області,кадастровий номер земельної ділянки 2621284800:02:001:0084.

25 травня 2010 року між ОСОБА_2 та ТОВ МРІЯ КАРПАТ був укладений договір оренди землі, згідно якого вищевказана земельна ділянка передана в оренду ТОВ МРІЯ КАРПАТ (а.с. 45-46).

Відповідно до пунктів 9, 11 договору ТОВ МРІЯ КАРПАТ зобов`язалось вносити орендну плату у формі та розмірі не менше 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в рік. Орендна плата вноситься до 31 грудня кожного року.

Згідно з пунктом 8 договору він укладений на 10 років.

За змістом пункту 37 договору його дія може бути припинена шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізації юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору (пункт 40 договору).

Відповідно до пункту 41 договору за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

Після смерті ОСОБА_2 орендовану земельну ділянку успадкувала позивач ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23 березня 2017 року (а.с. 7).

Реєстрація права власності на вищевказану земельну ділянку за ОСОБА_1 згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності відбулася 23 березня 2017 року (а.с. 8).

Також встановлено, що орендна плата за 2017-2018 роки в розмірі 2 109,04 грн. була сплачена ТОВ МРІЯ КАРПАТ лише 02 квітня 2019 року (а.с. 98, 99).

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 цього Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Права та обов`язки орендодавця та орендаря встановлені статтями 24 та 25 Закону України Про оренду землі .

Положеннями статті 32 Закону України Про оренду землі передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Пунктом д частини 1 статті 141 ЗК України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою передбачено систематичну несплату земельного податку або орендної плати.

Разом з тим, як зазначалося вище, згідно із частиною 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає можливість дійти висновку, що при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди земельної ділянки з підстави, передбаченої пунктом д статті 141 ЗК України, застосуванню також підлягають положення частини 2 статті 651 ЦК України, згідно з якою необхідна наявність істотного порушення стороною договору.

Згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі №183/262/17 дійшов висновку, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У пункті д частини 1 статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Такий же висновок зроблений Верховним Судом у складі суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09 вересня 2020 року в справі №439/1657/18.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ МРІЯ КАРПАТ допустило прострочення виплати орендної плати за договором оренди землі від 25 травня 2010 року за 2017-2018 роки.

Будь-які докази на підтвердження повідомлення позивача щодо можливості отримання орендної плати за договором оренди земельної ділянки, накопичення на депозитному рахунку нотаріуса (стаття 537 ЦК України), відкриття банківського рахунку на вимогу чи виконання в інший спосіб своїх зобов`язань щодо повної та своєчасної сплати ТОВ МРІЯ КАРПАТ орендної плати за вказаним договором суду не надано.

Таким чином, у матеріалах справи відсутні докази, що відповідач намагався вчасно виконати свій обов`язок щодо сплати орендної плати за 2017-2018 роки, проте позивач відмовився від отримання цих коштів.

При цьому, змістом пунктів 9, 11 договору оренди від 25 травня 2010 року передбачено, що оренда плата вноситься орендарем. Наявність вимоги орендодавця для цього ані вказаним договором, ані законом не передбачена.

Сплата орендної плати є істотною умовою договору оренди, а позивач як власник земельної ділянки не отримав вчасно того, на що він розраховував при наявності діючої угоди. Неналежне виконання умов договору, а саме - невиконання обов`язку зі своєчасної сплати орендної плати є порушенням умов договору оренди земельної ділянки, яке, з огляду на положення статті 526 ЦК України, дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена заборгованість у подальшому.

Сторони договору оренди передбачили можливість розірвання угоди в односторонньому порядку і в пунктах 37, 41 самого договору, що не суперечить частині 4 статті 31 Закону України Про оренду землі .

За таких обставин сам факт систематичного порушення умов договору оренди земельної ділянки щодо своєчасної сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору.

Позивач у зв`язку з систематичною несплатою орендної плати виявив бажання розірвати в односторонньому порядку укладений з відповідачем спірний договір оренди землі, звернувся з відповідною вимогою і така вимога відповідає чинному законодавству та умовам договору оренди землі.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина 1 статті 316 ЦК України).

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 316 ЦК України).

Статтею 391 ЦК України передбачено право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм матеріального права, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для розірвання спірного договору оренди землі.

Доводи апелянта про те, що судом не взято до уваги докази виплати орендодавцю орендної плати за 2017 та 2018 роки, а саме списки згрупованих поштових переказів №008861/56 від 28 листопада 2017 року, №328 від 08 грудня 2017 року та фіскальний чек №0054216 0048297 від 08 грудня 2017 року, якими підтверджується факт виплати орендної плати за 2017 рік в сумі 984,22 грн., а також списки згрупованих поштових переказів №020342/77 від 27 листопада 2018 року, №4030 від 05 грудня 2018 року та фіскальний чек №0029145 0023220 від 05.12.2018 року, що подані на підтвердження виплати орендної плати за 2018 рік в сумі 1 124,82 грн., не приймаються до уваги, оскільки, як ствердив сам апелянт, дані кошти не були отримані орендодавцем та повернулися на адресу ТОВ МРІЯ КАРПАТ , а отже факт сплати відсутній.

Не спростовують висновків суду першої інстанції і посилання апелянта, що про наявність спадкоємця померлого орендодавця ТОВ МРІЯ КАРПАТ не було відомо до січня 2019 року, позивач не повідомила про те, що вона успадкувала земельну ділянку та є її новим власником, а також не повідомила реквізити для виплати їй орендної плати, чим допустила порушення частини 5 статті 31 Закону України Про оренду землі та статті 148-1 ЗК України, що призвело до спірної ситуації та в розумінні статті 613 ЦК України є простроченням кредитора, оскільки в силу пунктів 1, 2 частини 1, статті 537 ЦК України у разі відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання, ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори. Про внесення боргу у депозит нотаріус повідомляє кредитора у порядку, встановленому законом (частина 2 статті 537 ЦК України).

Помилковими є також твердження апелянта про те, що встановивши факт виплати позивачу орендної плати за 2017-2018 роки в квітні 2019 року, суд задовольнив позов в повному обсязі, тим самим наклавши на відповідача обов`язок сплатити орендну плату позивачу повторно, оскільки з мотивувальної та резолютивної частин оскаржуваного рішення від 22 червня 2020 року вбачається, що судом задоволено лише позовну вимогу ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки. Вказаним рішенням позовна вимога про стягнення орендної плати залишилась не вирішеною, у зв`язку з чим ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року дану цивільну справу знято з апеляційного розгляду та направлено до суду першої інстанції для ухвалення додаткового рішення. Додатковим рішенням від 19 жовтня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення орендної плати за 2017-2018 роки відмовлено.

Інші доводи апеляційної скарги не містять підстав для висновку, що оскаржуване рішення постановлено без додержанням норм матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, Заява №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене та з урахуванням положень статті 375 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ТОВ МРІЯ КАРПАТ слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід залишити за апелянтом.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю МРІЯ КАРПАТ залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду від 22 червня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча М.Д. Горейко

Судді: Л.В. Василишин

І.О. Максюта

Повний текст постанови складено 02 грудня 2020 року