Постанова

від 02.12.2020 по справі 913/698/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 913/698/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Кондратова І.Д., Стратієнко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Співака С.В.,

представників учасників справи

позивача - Рябченко М.М.,

відповідача - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2020

(головуючий суддя Тарасова І.В., судді Білоусова Я.О., Пуль О.А.)

та рішення Господарського суду Луганської області від 09.06.2020

(суддя Драгнєвіч О.В.)

у справі №913/698/19

за позовом Акціонерного товариства "Укргазвидобування"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Оргсинтез"

про стягнення 2 028 352,99 грн,

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Оргсинтез"

до Акціонерного товариства "Укргазвидобування"

про стягнення 43 938,33 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий виклад позовних вимог

У грудні 2019 року Акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Оргсинтез" про стягнення штрафних санкцій за допущене прострочення виконання умов договору №УБГ684/015-18 від 04.10.2018, специфікації №1 від 04.10.2018, додаткової угоди №1 від 27.11.2018 до специфікації №1 в частині своєчасного здійснення поставки придбаного позивачем товару в розмірі 2 028 352,99 грн.

Одночасно з відзивом на позов ТОВ "Науково-виробниче підприємство Оргсинтез", подало зустрічну позовну заяву про стягнення з первісного позивача - Акціонерного товариства "Укргазвидобування" господарських санкцій за договором поставки №УБГ684/015-18 від 04.10.2018 у розмірі 43 938,33 грн, з яких: 2920,81 грн - пені; 24 006,69 грн - 3% річних; 17 010,83 грн - інфляційні втрати.

2. Стислий виклад змісту судових рішень, ухвалених у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Луганської області від 09 червня 2020 первісний позов Акціонерного товариства "Укргазвидобування" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Оргсинтез" про стягнення 2 028 352,99 грн задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Оргсинтез" на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" пеню у сумі 458 994,55 грн, штраф у сумі 250 929,00 грн, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 30 425,30 грн. В іншій частині первісного позову відмовлено.

Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Оргсинтез" до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" про стягнення 43 938,33 грн задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Оргсинтез" пеню в сумі 2 818,31 грн, 3% річних у сумі 23 164,04 грн, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 1 242,99 грн. В іншій частині зустрічних позовних вимог відмовлено.

Проведено зустрічне зарахування грошових коштів, присуджених до стягнення з кожної із сторін за результатами розгляду первісного і зустрічного позовів, на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму. В результаті зустрічного зарахування стягнутих сум стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Оргсинтез" на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" заборгованість в сумі 683 941,20 грн, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 29 182,31 грн.

2.1.1. Рішення суду в частині зменшення розміру заявлених у первісному позові штрафних санкцій на суму 852 418,44 грн (до 35% - 709 923,55 грн, з яких пені - до 458 994,55 грн, штрафу - до 250 929,00 грн) обґрунтовано наявністю виняткових обставин, які відповідно до статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України є підставами для зменшення судом розміру неустойки, а саме:

- відповідач не має зобов`язань перед позивачем з поставки товару та виконання договірних зобов`язань;

- поставка була повністю здійснена та з незначним строком прострочення;

- позивач не довів, що у зв`язку з несвоєчасністю поставки він або треті особи мають власні збитки;

- в країні запроваджено та тривають карантинні заходи, відбулася зміна у фінансовому стані відповідача як учасника господарських правовідносин;

- у період дії Договору позивач сам не належним чином виконував зобов`язання за договором, допускав порушення строків оплати поставленого відповідачем товару;

- розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій є об`єктивно неспівмірним.

2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції переглядав рішення місцевого господарського суду за апеляційною скаргою позивача за первісним позовом в частині зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій на суму 852 418,44 грн.

Апеляційний господарський суд в цілому погодився з висновками суду першої інстанції. Водночас, врахував також висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Суд зазначив, що вирішуючи питання про зменшення нарахованої відповідачу за первісним позовом неустойки, суд першої інстанції правильно врахував повне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором з поставки товару та незначний строк прострочення зазначеного зобов`язання; порушення позивачем за первісним позовом у період дії Договору свого зустрічного зобов`язання з оплати поставленого товару, ненадання позивачем за первісним позовом доказів на підтвердження погіршення власного фінансового стану, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання йому збитків в результаті дій відповідача з виконання умов Договору; запровадження в країні карантинних заходів, погіршення фінансового стану відповідача як учасника господарських правовідносин; очевидно надмірно великий розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій, який складає більш ніж 20% вартості поставленого товару та в 1,56 рази перевищує вартість активів відповідача за первісним позовом станом на 31.03.2020.

Суд відхилив як безпідставні доводи позивача за первісним позовом, що надані відповідачем докази його фінансового стану прийнято судом в порушення вимог Господарського процесуального кодексу України.

За висновком апеляційного суду неспівмірність заявлених позивачем до стягнення сум штрафних санкцій у вигляді штрафу та пені є очевидною. Наслідки невиконання боржником зобов`язання є більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання. Тому, врахувавши загальні засади законодавства, встановлені у ст.3 Цивільного кодексу України, а саме справедливість, добросовісність та розумність, суд першої інстанції правомірно реалізував своє право на зменшення розміру штрафних санкцій, застосованих позивачем за первісним позовом відповідно до п.7.10 Договору, зменшивши їх розмір до 35%, а саме до 709 923,55 грн та задовольнив клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.

3. Стислий виклад вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

3.1. Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог, АТ "Укргазвидобування" звернулося до Суду з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення судів попередніх інстанцій в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача пеню у розмірі 825 418,44 грн та штраф у сумі 466 011,00 грн. В решті рішення та постанову залишити без змін. Судові витрати покласти на відповідача.

3.1.1. В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначив, що суди не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 02.07.2019 у справі №910/15484/17 (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.11.2018 у справі №910/2376/18, від 06.06.2018 у справі № 902/306/16) щодо застосування ст. ст. 42, 44 Господарського кодексу України, а також застосували положення ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України без урахування висновків щодо застосування таких норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13.06.2019 у справі №917/562/18, від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, від 16.10.2018 у справі №910/22964/17, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19.

3.1.2. На думку скаржника, суди неправильно застосували норми матеріального права, а саме ст. ст. 6, 19, 174, 179-181, 193, 216-218, 230, 231, 233 Господарського кодексу України, ст.ст. 6, 204, 550, 551, 624, 627, 629 Цивільного кодексу України та порушили норми процесуального права - ст. ст. 2, 7, 13, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо порушення норм матеріального права скаржник покликається на те, що суди не надали оцінки його доводам про те, що непропорційне зменшення розміру пені позивач вважає порушенням балансу інтересів сторін у спорі та таким, що жодним чином не запобігатиме настанню негативних наслідків для позивача, що прострочення відповідача носять систематичний та триваючий характер, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів у підтвердження наявності скрутного матеріального становища, а не штучної звітності, що відповідач впродовж розгляду справи так і не навів суду доводів, які заходи він вживав відповідно до ч.2 ст.193 Господарського кодексу України для належного виконання своїх обов`язків за Договором тощо.

Всупереч вимогам ст.ст. 86, 236, ч.4 ст.238 ГПК України судами під час розгляду справи належним чином не спростовано доводи позивача щодо настання обов`язку відповідача сплатити пеню за порушення умов Договору, взято до уваги аргументи відповідача щодо зменшення пені за відсутності виняткового випадку.

Переглядаючи судове рішення, суд апеляційної інстанції допущені судом першої інстанції порушення не усунув, нівелюючи принцип рівності сторін перед законом і судом та змагальності, порушивши тим самим норми ст. ст. 4, 7, 11, 13 ГПК України.

Отже, рішення, які оскаржуються, не відповідають вимогам ст. ст. 2, 236, 238 ГПК України, ухвалені з порушенням загальних засад судочинства та не можуть бути залишені в силі з огляду на наявність підстав для їх скасування згідно з ч.1 ст.311 ГПК України.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Оргсинтез" заперечує проти доводів та вимог скаржника та просить залишити її без задоволення, а судові рішення, що оскаржуються, - без змін.

В цілому аргументи та доводи відповідача за первісним позовом ґрунтуються на висновках, здійснених судами попередніх інстанцій у рішенні та постанові, які переглядаються. Водночас, відповідач зазначає про безпідставність аргументів позивача щодо порушення судами засад рівності сторін, адже зменшення судом неустойки, заявленої до стягнення позивачем, якраз і є відновленням балансу інтересів обох сторін договору. При цьому суди обґрунтовано взяли до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Відповідач стверджує, що суди обох інстанцій належним чином оцінили всі доводи позивача, що підтверджується змістом ухвалених у справі рішень. Тому протилежні доводи АТ "Укргазвидобування" є безпідставними та не відповідають дійсності.

4. Позиція Верховного Суду

4.1. Щодо меж розгляду справи у суді касаційної інстанції

4.1.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч.1 ст.300 ГПК України).

4.1.2. Відповідно до ч.2 ст.300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.2. Щодо суті касаційної скарги

4.2.1. Рішення та постанова судів попередніх інстанцій переглядаються в частині відмови судами попередніх інстанцій у стягненні пені та штрафу у заявленому позивачем розмірі.

4.2.2. Стосовно доводів скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 02.07.2019 у справі №910/15484/17 (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.11.2018 у справі №910/2376/18, від 06.06.2018 у справі № 902/306/16) щодо застосування ст. ст. 42, 44 Господарського кодексу України (п.4.1.1 постанови).

У справі № 910/15484/17 предметом спору були вимоги приватного акціонерного товариство до Національного банку України про розірвання договору іпотеки, мотивовані тим, що внаслідок визнання ПАТ КБ Приватбанк неплатоспроможним та подальшої його націоналізації, що зумовила об`єднання кредитора та боржника в одній особі - державі, відбулася істотна зміна обставин, якими сторони керувались при укладенні іпотечного договору.

Подібний предмет спору про розірвання договору у зв`язку з істотною зміною обставин був і у справі №910/2376/18 (постанова Верховного Суду від 13.11.2018).

У справі №902/306/16 Верховний Суд переглядав рішення, ухвалені за позовом товариства з обмеженою відповідальністю про визнання недійсними договору поставки на умовах товарного кредиту, зважаючи на те, що договір поставки був укладений під впливом тяжких для позивача обставин і на вкрай невигідних умовах.

Згідно з п.1 ч.2 ст.287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Наведені вище постанови Верховного Суду, на які покликається скаржник як на підставу для касаційного оскарження судових рішень, ухвалених у справі, згідно з приписами п.1 ч.2 ст.287 ГПК України ухвалені за неподібних правовідносин стосовно обставин цієї справи, з огляду на іншу фактично-доказову базу за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийнято відповідне судове рішення. Отже, постанови, на які покликається скаржник, є нерелевантними для цієї справи.

4.2.3. Щодо доводів скаржника про те, що суди застосували положення ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України без урахування висновків щодо застосування таких норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду:

- від 13.06.2019 у справі №917/562/18,

- від 27.01.2020 у справі № 916/469/19,

- від 17.05.2018 у справі №910/6046/16 та

- від 16.10.2018 у справі №910/22964/17.

У справі № 917/562/18 (постанова Верховного Суду від 13.06.2019) предметом спору були вимоги Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Газопромислового управління "Полтавагазвидобування" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім АвтоКраз" про стягнення 1180297,97 грн пені та штрафу за договором поставки автокрану КС-55713-01 на шасі КрАЗ - 65053-05 від 03.04.2017.

У справі №917/562/18 рішенням Господарського суду Полтавської області позов задоволено повністю, а постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2019 рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім АвтоКрАЗ" на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Газопромислового управління "Полтавагазвидобування" 275 499,53 грн пені та 4 132,49 грн з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні позову (пункти 5, 6 постанови Верховного Суду).

Скасовуючи постанову апеляційного господарського суду, та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові вказав:

"41. Посилання апеляційного суду, що доказів повернення цього товару відповідачеві у зв`язку з його невідповідністю якісним характеристикам позивачем до матеріалів справи не надано, касаційним судом не можуть бути прийняті до уваги виходячи з наступного.

42. За всіх вищевикладених обставин, колегія суддів касаційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що поставку товару відповідач здійснив лише 22.11.2017, а отже має місце прострочення виконання зобов`язання з поставки саме на 137 днів (з врахуванням факту визнання позивачем обставиною непереборної сили - хакерську атаку на комп`ютерні системи "PetyaA")."

Крім того, Суд також зазначив, що бере до уваги, що суди попередніх інстанцій дійшли єдиного обґрунтованого висновку, що клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій з посиланням на незадовільний стан підприємства не підлягає задоволенню, оскільки клопотання не обґрунтоване будь-якими доказами, відповідач не довів, що розмір стягуваної неустойки є надмірно великим в порівнянні зі збитками кредитора, а також не довів, що розмір неустойки може дійсно суттєво вплинути на майновий стан відповідача .

У справі, яка розглядається - №913/698/19 суди попередніх інстанцій за результатами оцінки поданих сторонами доказів встановили, що поставка була повністю здійснена відповідачем та з незначним строком прострочення; розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій є об`єктивно неспівмірним; позивач не довів, що у зв`язку з несвоєчасністю поставки він або треті особи мають власні збитки; в країні запроваджено та тривають карантинні заходи, відбулася зміна у фінансовому стані відповідача як учасника господарських правовідносин.

Тобто фактичні обставини справи №913/698/19 є відмінними від обставин справи №917/562/18, на яку покликається скаржник. Суд не вбачає неправильного застосування судами попередніх інстанцій у цій справі приписів ст. 551 ЦК України та ст.233 ГК України.

У постанові від 27.01.2020 у справі №916/469/19 Верховний Суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій про можливість зменшення заявленої до стягненні пені до 1 грн , оскільки це фактично нівелює юридичне значення пені як регулятора відносин між сторонами та вочевидь не відповідає загальним засадам цивільного законодавства щодо свободи договору, справедливості, добросовісності та розумності. Тобто фактичні обставини справи №916/469/19 є відмінними від обставин справи №913/698/19.

Аналогічне стосується і висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 17.05.2018 у справі №910/6046/16 , в якій Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки відповідач не довів існування обставин, які можуть бути підставою для такого зменшення.

У постанові Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №910/22964/17 Суд зазначив, що за змістом ч.1 ст.233 Господарського кодексу України та ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню.

У справі №910/22964/17 Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції належним чином перевірено та надано оцінку усім доводам відповідача щодо наявності обставин для зменшення розміру штрафних санкцій, за наслідком чого апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не доведено існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій на підставі наведених норм, не надано доказів звернення до позивача про внесення змін до договору та зменшення розміру штрафних санкцій, а заявлена сума штрафних санкцій з огляду на загальну вартість укладеного договору та суму невиконаного зобов`язання не може бути розцінена судом як надмірно велика перед розміром збитків.

Зважаючи на те, що фактичні обставини усіх зазначених вище справ є відмінними від встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у цій справі - №913/698/19, Суд не погоджується з доводами скаржника про застосування судами попередніх інстанцій ст. 551 ЦК України та ст.233 ГК України без врахування висновків Верховного Суду, наведених у вказаних вище постановах.

4.2.4. Щодо висновків судів попередніх інстанцій про наявність у цій справі підстав для зменшення пені та штрафу, заявлених позивачем до стягнення з відповідача, Суд зазначає таке.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором розміру штрафу, пені, річних відсотків, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, яку врахували суди під час розгляду цієї справи.

4.2.5. Як зазначено вище у розділі 3 цієї постанови, частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача неустойки, зменшивши її розмір, суди встановили, що позивач у повному обсязі виконав свої зобов`язання з поставки товару за Договором, допустивши незначне прострочення. Позивач в свою чергу також порушив умови Договору, несвоєчасно оплативши поставлений відповідачем товар, а також не довів, що внаслідок порушення умов Договору відповідачем йому завдано збитків. Крім того суди врахували погіршення фінансового стану відповідача та надмірно великий розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій, які склали більш ніж 20% вартості поставленого товару та в 1,56 рази перевищували вартість активів відповідача за первісним позовом станом на 31.03.2020.

Жодного з цих висновків позивач у касаційній скарзі не спростував. По суті його вимоги ґрунтуються на незгоді з ухваленими судами рішеннями.

Зважаючи на зміст приписів ст. 551 ЦК України та ст.233 ГК України, а також враховуючи повноваження судів першої та апеляційної інстанції, визначені ГПК України (щодо оцінки поданих сторонами доказів та встановлення фактичних обставин справи), Суд констатує, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Вирішення цих питань не належить до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи

Порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права під час ухвалення судових рішень, які переглядаються, суд касаційної інстанції не встановив.

Суд погоджується з твердженням відповідача, викладеним у відзиві на касаційну скаргу, щодо безпідставності та невмотивованості аргументів позивача щодо порушення судами засад рівності та змагальності сторін спору, а також принципів справедливості та добросовісності під час розгляду справи.

Твердження скаржника щодо невідповідності судових рішень вимогам ст. ст. 2, 236, 238 ГПК України Суд вважає невмотивованим та таким, що спротовується змістом рішень, які переглядаються, в яких належним чином відображені встановлені судами обставини справи, з наданням їм вичерпної правової оцінки.

Отже, Суд констатує, що звертаючись з касаційною скаргою, позивач не довів неправильне застосування судами норм права як необхідної передумови для скасування чи зміни судових рішень, які оскаржуються. За результатами перегляду справи в касаційному порядку Суд дійшов висновку про правильність кваліфікації спірних правовідносини, з правильним застосуванням до них норм матеріального права. Порушень норм процесуального права Суд не встановив.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.2. З огляду на зазначене вище у розділі 5 цієї постанови, Верховний Суд залишає касаційну скаргу позивача без задоволення, а постанову та рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

6. Судові витрати

6.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судовий збір, пов`язаний з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2020 та рішення Господарського суду Луганської області від 09.06.2020 у справі №913/698/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді І. Кондратова

Л. Стратієнко