Ухвала

від 02.12.2020 по справі 914/1096/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 914/1096/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Міщенка І. С., Сухового В. Г.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче комерційне підприємство "Термінал-ЛТД"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.07.2020 (судді: Якімець Г. Г. - головуючий, Бойко С. М., Матущак О. І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче комерційне підприємство "Термінал-ЛТД"

до Акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк "Львів"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Львівська міська рада

про зобов`язання здійснити демонтаж частини житлового будинку та перепланувати приміщення квартир та балконів житлового будинку, який розташований на земельній ділянці за кадастровим номером 4610136800:01:009:0058,

ВСТАНОВИВ:

06.05.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче комерційне підприємство "Термінал-ЛТД" (далі - ТОВ НВКП "Термінал-ЛТД", Позивач) звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк "Львів" (далі - АТ АКБ "Львів", Відповідач) про:

- зобов`язання АТ АКБ "Львів" здійснити демонтаж частини житлового будинку від фундаментної плити до покрівлі на ділянці від точки 1 до точки 4 розмірами в плані за рухом годинникової стрілки 1,47 м; 0,62 м; 1,42 м; 0,59 м, яка порушує межу та розташована на земельній ділянці ТОВ НВКП "Термінал-ЛТД" (кадастровий номер 4610136800:01:009:0058);

- зобов`язання АТ АКБ "Львів" здійснити перепланування приміщень квартир та балконів з першого поверху по десятий включно для влаштування "глухої" стіни житлового будинку для створення можливості блокування будівництва запроектованого житлового будинку на земельній ділянці ТОВ НВКП "Термінал-ЛТД" (кадастровий номер 4610136800:01:009:0058) з існуючим.

13.05.2020 ТОВ НВКП "Термінал-ЛТД" звернулось до суду з заявою про забезпечення позову у справі шляхом:

- заборони Відповідачу та будь-яким іншим третім особам здійснювати роботи з будівництва багатоповерхового житлового будинку, спорудження якого здійснюється на земельній ділянці АТ АКБ "Львів" (кадастровий номер 4610136800:01:009:0056) до вирішення спору по суті;

- заборони Відповідачу здійснювати відчуження майнових прав на об`єкт нерухомого майна (квартири, інші приміщення об`єкта нерухомого майна), спорудження якого здійснюється на земельній ділянці АТ АКБ "Львів" (кадастровий номер 4610136800:01:009:0056) до вирішення спору по суті.

Указана заява була обґрунтована фактичним позбавленням можливості здійснювати Позивачу будівництво на використовуваній ним земельній ділянці відповідно до містобудівної документації внаслідок порушення Відповідачем межі зазначеної ділянки, а також можливим порушенням прав набувачів тих квартир, які збудовані всупереч запроектованим вимогам.

Так, Позивач зазначав, що будівництво об`єкта Відповідача здійснено із заходом фундаменту на орендовану ТОВ НВКП "Термінал-ЛТД" земельну ділянку. Як наслідок, відбулося звуження цивільних прав Позивача як землекористувача на частину вказаної ділянки відносно простору висотою і глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Такі дії АТ АКБ "Львів" не відповідають (порушують) детальному плану забудови території м. Львова на вул. Тернопільській.

Позивач також зазначав, що невжиття такого заходу забезпечення, як заборона Відповідачу вчиняти певні дії, може не тільки ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист і поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів ТОВ НВКП "Термінал-ЛТД", але й в обов`язковому порядку призведе до порушення прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, зокрема потенційних чи існуючих покупців майнових прав у незаконній забудові.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.05.2020 у справі №914/1096/20 заяву ТОВ НВКП "Термінал-ЛТД" про забезпечення позову задоволено частково; вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони АТ АКБ "Львів" та будь-яким іншим третім особам здійснювати роботи з будівництва багатоповерхового житлового будинку, спорудження якого здійснюється на земельній ділянці АТ АКБ "Львів" (кадастровий номер 4610136800:01:009:0056) до вирішення спору по суті; в решті вимог заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

Зазначена ухвала обґрунтована тим, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Відповідачу та будь-яким іншим третім особам здійснювати роботи з будівництва багатоповерхового житлового будинку може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а у випадку задоволення позову, якщо забезпечення позову у вказаний спосіб не буде застосоване, Відповідач нестиме додаткові витрати, пов`язані із виконанням рішення суду. При цьому місцевий суд зазначив, що такий спосіб захисту забезпечує збалансованість інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, він безпосередньо пов`язаний із предметом позовної вимоги та спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Разом з тим, відмовляючи в забезпеченні позову шляхом заборони Відповідачу здійснювати відчуження майнових прав на об`єкт нерухомого майна (квартири, інші приміщення об`єкту нерухомого майна), спорудження якого здійснюється на земельній ділянці АТ АКБ "Львів" (кадастровий номер 4610136800:01:009:0056), місцевий суд зазначив, що такий спосіб захисту не сприятиме виконанню можливого судового рішення в межах заявлених позовних вимог, які не стосуються спору про власність. На думку суду, такий захід забезпечення позову не відповідає критерію зв`язку із предметом позовної вимоги та порушуватиме права і охоронювані законом інтереси осіб, що не є учасниками даного процесу, а заборона подальшого відчуження не сприятиме виконанню можливого судового рішення та порушуватиме права учасників фінансування будівництва.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.07.2020 скасовано ухвалу Господарського суду Львівської області від 15.05.2020 у справі №914/1096/20 та відмовлено у задоволенні заяви ТОВ НВКП "Термінал-ЛТД" про забезпечення позову від 13.05.2020.

Зазначена постанова обґрунтована тим, що місцевий господарський суд не навів жодного обґрунтування наявності правових підстав (з посиланням на відповідні докази) для застосування заходів забезпечення позову. При цьому в ухвалі не вказано обґрунтованих припущень про те, як невжиття заявлених Позивачем заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача.

Заборонивши Відповідачу та будь-яким іншим третім особам здійснювати роботи з будівництва багатоповерхового житлового будинку в цілому (спорудження якого здійснюється на земельній ділянці Відповідача, в якого наявна дозвільна документація), місцевий господарський суд не врахував тих негативних наслідків, що можуть настати для АТ АКБ "Львів" внаслідок вжитих судом заходів, з огляду на предмет позову у цій справі, який стосується частини житлового будинку. Накладена судом заборона на здійснення робіт з будівництва розповсюджується на територію всієї земельної ділянки Відповідача, що свідчить про недотримання принципів співмірності та адекватності заходу забезпечення позову.

У касаційній скарзі ТОВ НВКП "Термінал-ЛТД" просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.07.2020 та залишити в силі ухвалу Господарського суду Львівської області від 15.05.2020.

Як на підставу для подання касаційної скарги заявник посилається на неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), статей 13, 41 Конституції України, статей 15, 16, 386, 391 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 76 - 79, 86, 136 - 139, 236, 277 Господарського процесуального кодексу України та на неврахування апеляційним судом висновку Верховного Суду, викладеного в постановах від 14.08.2019 у справі № 910/3802/19, від 17.10.2018 у справі № 183/5864/17-ц, від 19.02.2019 у справі № 911/1695/18.

У відзиві на касаційну скаргу АТ АКБ "Львів" просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Крім того, від АТ АКБ "Львів" надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав різного підходу суду касаційної інстанції залежно від виду судочинства до можливості оскарження в касаційному порядку постанов апеляційних судів, прийнятих за результатами перегляду ухвал суду першої інстанції про забезпечення позову.

Відповідно до частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно із частиною четвертою статті 303 Господарського процесуального кодексу України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

Під час передачі справ як таких, що містять виключну правову проблему, на розгляд Великої Палати Верховного Суду, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) та неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики. Кількісний підхід ілюструє той факт, що правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. За якісним критерієм виключна правова проблема полягає, зокрема, у відсутності сталої судової практики, необхідності застосування інституту аналогії, необхідності здійснення судового тлумачення норм закону. За своєю правовою природою виключна правова проблема має зачіпати фундаментальні (конституційні, конвенційні) права та свободи (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 12.08.2019 у справі № 175/3057/17-к).

Дослідивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки у цій справі існує виключна правова проблема, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо можливості оскарження судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду заяв про забезпечення позову, виходячи з такого.

Відповідно до положень пункту восьмого частини першої статті 129 Конституції України однією із засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Зазначена норма передбачає таку диференціацію можливості оскарження судових рішень з огляду на необхідність забезпечення їх обов`язковості та остаточності, оскільки судове рішення, яке набрало чинності, зокрема після апеляційного перегляду, має бути виконано сторонами в установленому законодавством порядку.

Закон України "Про судоустрій та статус суддів" визначає основні завдання діяльності Верховного Суду як найвищого органу у системі судоустрою України, а саме: забезпечення сталості та єдності судової практики.

При цьому відповідно до статті 17 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Не допускається касаційне оскарження судового рішення суду першої інстанції без його перегляду в апеляційному порядку.

Згідно зі статтею 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

У свою чергу зміст права на касаційне скарження судових рішень та його межі визначаються положеннями статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає як право оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, так і ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку за переліком, визначеним пунктом 2 частини першої зазначеної статті та статтею 255 цього Кодексу, та ухвали суду апеляційної інстанції за переліком, визначеним у пункті 3 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за змістом пункту 3 частини першої статті 255, частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку (а потім і в касаційному) ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову.

Водночас пунктом 4 частини першої статті 255 зазначеного Кодексу передбачена можливість оскарження в апеляційному порядку ухвал суду першої інстанції про скасування забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову, відмову у скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову. Втім вказані ухвали відсутні в переліку ухвал місцевого суду, які після їх перегляду в апеляційному порядку можуть бути предметом оскарження у суді касаційної інстанції (пункт 2 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 викладено правову позицію, відповідно до якої критерієм для касаційного оскарження постанов апеляційного суду за наслідками перегляду ухвал суду першої інстанції про забезпечення позову або про відмову у такому забезпеченні є зміст дій апеляційного суду, а саме те, чи підтримав він висновки суду першої інстанції про забезпечення позову, або чи забезпечив позов за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у такому забезпеченні. Якщо на питання відповісти ствердно, то відповідні постанови апеляційного суду можуть бути предметом касаційного оскарження. Тобто, крім ухвали суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, у касаційному порядку можна оскаржити ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та постанову апеляційного суду про залишення зазначеної ухвали без змін, а також постанову апеляційного суду про забезпечення позову, прийняту за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у такому забезпеченні.

Таким чином, досліджуючи питання про можливість касаційного оскарження ухвал суду першої інстанції про забезпечення позову чи відмову в такому забезпеченні після їх перегляду в апеляційному порядку, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вирішального значення для визначення вказаної можливості є саме зміст дій апеляційного суду, а саме те, чи підтримав він висновки суду першої інстанції про забезпечення позову, або чи забезпечив позов за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у такому забезпеченні, оскільки пов`язування права на касаційне оскарження постанови апеляційної інстанції, прийнятої за результатами перегляду ухвали місцевого суду щодо забезпеченням позову, з тим, чи зробив це суд першої інстанції, може на тривалий час позбавити відповідача чи інших осіб, прав, свобод або інтересів яких стосуються вжиті апеляційним судом заходи забезпечення позову (в разі скасування ухвали місцевого суду про відмову в забезпеченні), можливості судового контролю над цією постановою апеляційної інстанції.

При цьому, за висновком Великої Палати Верховного Суду, якщо апеляційний суд погодився з відмовою суду першої інстанції у забезпеченні позову чи скасував вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову, учасник справи, який подавав заяву про вжиття таких заходів до суду першої інстанції, за наявності підстав не позбавлений можливості знову подати відповідну заяву до цього суду.

Разом з тим, на думку колегії суддів, застосування такого підходу до права на касаційне оскарження ухвал суду першої інстанції щодо забезпечення позову після їх перегляду в апеляційному порядку не відповідає духу та змісту статей 255, 287 Господарського процесуального кодексу України, створює обмеження щодо доступу до правосуддя в частині забезпечення права на касаційне оскарження, в тому числі встановлює додаткові "процесуальні фільтри", не передбачені Господарським процесуальним кодексом, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 136 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Таким чином, одним з основних критеріїв для забезпечення позову є встановлення саме можливості істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

При цьому відповідно до статті 139 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову повинна містити, в тому числі, відомості про предмет позову, обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід або заходи забезпечення позову, які(ий) належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності та доцільності вжиття кожного з цих заходів.

Отже, при поданні заяви про забезпечення позову, позивач фактично повинен надати максимальний обсяг інформації, необхідної для оцінки судом зазначених факторів, за результатами якої і приймається рішення про забезпечення позову або відмову у його забезпеченні.

Водночас, у випадку відмови суду забезпечити позов, не зважаючи на можливість повторного подання відповідної заяви до суду, позивач у більшості випадків вимушений наводити ті ж самі підстави та доводи, які вже були розглянуті судом, що, в свою чергу, буде призводити до повторних формальних відмов, а в окремих випадках - може й бути визнано судом зловживанням процесуальними правами (пункт 1 частини другої статті 43 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 сформовано позицію про те, що обмеження права на касаційне оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у забезпеченні позову, постанови суду апеляційного суду, згідно з якою відмовлено у забезпеченні позову за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову чи залишено без змін ухвалу суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову, не нівелюють для учасника справи можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ настільки, щоби завдати шкоди самій суті цього права.

Разом з тим колегія суддів вважає, що в даному випадку необхідно враховувати не лише процесуальні моменти, пов`язані з розглядом справи, а й загальну мету судочинства та заходів забезпечення позову. Так, основним заданням забезпечення позову є ефективна протидія та усунення факторів, що можуть ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження").

Отже, невжиття або несвоєчасне вжиття заходів забезпечення позову та відсутність ефективних механізмів гарантування апеляційного перегляду такого рішення та у визначених законом випадках на його касаційне оскарження є частиною права на доступ до правосуддя, яка безпосередньо впливає на ефективність виконання судового рішення та інституційну спроможність відповідних органів щодо такого виконання.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Горнсбі проти Греції" (Case of Hornsby v. Greece) наголосив, що "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі "Філіс проти Греції" (Philis v. Greece) (N 1) від 27 серпня 1991 року, серія А, N 209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, забезпечення права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду першої інстанції як ухвали про забезпечення позову, так і ухвали про відмову у забезпеченні позову гарантує учасникам процесу можливість перевірки законності та обґрунтованості цього рішення і є частиною реалізації права на доступ до правосуддя тощо.

Разом з тим за змістом статті 255 Господарського процесуального кодексу України законодавець диференціює дві групи ухвал щодо забезпечення позову:

- про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 255 Господарського процесуального кодексу України);

- про скасування забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову, відмову у скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову (пункт 4 частини першої статті 255 Господарського процесуального кодексу України).

У подальшому відповідно до приписів статті 287 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, наведеного переліку мають право подати касаційну скаргу лише на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пункті 3 частини першої статті 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Як вбачається з аналізу положень наведеного законодавства, логіка такої диференціації полягає в тому, що у разі прийняття судом першої інстанції рішення про забезпечення позову, яке в подальшому було скасовано внаслідок апеляційного перегляду, щодо результату таких дій апеляційного суду повинно забезпечуватись касаційне оскарження як гарантія перевірки його законності та обґрунтованості, шляхом надання можливості оскаржити таке рішення хоча б один раз до суду вищої інстанції.

Натомість у випадку відмови судом першої інстанції у забезпеченні позову та залишення зазначеного рішення без змін судом апеляційної інстанції, право особи, яка подає таку заяву, на перегляд прийнятого рішення вже реалізовано, внаслідок чого і встановлено відповідний касаційний фільтр щодо неможливості касаційного перегляду ухвал суду першої інстанції про скасування забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову, відмову у скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову після їх перегляду в апеляційному порядку.

Подібна логіка щодо забезпечення права на перегляд судового рішення судом вищої інстанції має місце при формулюванні змісту пункту 3 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яким (в контексті зазначеного питання) передбачено право на касаційне оскарження ухвали суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову.

При цьому відмінність у підході стосовно диференціювання ухвал суду першої інстанції про забезпечення позову та про відмову у забезпеченні позову, а також ухвали суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову також свідчить про те, що законодавцем закладено різне змістовне наповнення цих ухвал, що, в свою чергу, безпосередньо впливає на можливість їх касаційного оскарження.

В такий спосіб, правова позиція щодо обмеження права на касаційне оскарження рішень про забезпечення позову, фокусуючись виключно на його юридичному змісті (а саме неможливості касаційного оскарження судового рішення суду першої або апеляційної інстанції, яким, фактично, відмовлено у забезпеченні позову), може розглядатись як обмеження права позивача на перегляд такого рішення та створення диспропорції між механізмами забезпечення прав позивача і відповідача в процесі розгляду питання про забезпечення позову.

Зазначене зумовлює виникнення ситуації, за якої відповідач чи інша особа, прав, свобод або інтересів якої стосуються вжиті апеляційним судом заходи забезпечення позову (в разі скасування ухвали місцевого суду про відмову в забезпеченні або винесення ухвали про відмову у забезпеченні позову), мають перевагу щодо здійснення судового контролю щодо відповідного рішення апеляційної інстанції шляхом забезпечення її права на подання касаційної скарги, в той час як особа, за заявою якої було вжито забезпечувальні заходи місцевим судом та у подальшому скасовано їх апеляційною інстанцією, або безпосередньо судом апеляційної інстанції прийнято ухвалу про відмову у забезпеченні позову, такої можливості позбавляється, незважаючи на пряму вказівку чинного процесуального законодавства (пункт 3 частини першої статті 255, пункти 2, 3 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України).

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в пункті 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено право касаційного оскарження, поряд з рішенням суду першої інстанцій після його апеляційного перегляду, також постанови суду апеляційної інстанції, які, з урахуванням посилання на неможливість оскарження в касаційному порядку рішень, визначених у частині третій цієї статті, не виключають і постанов з процесуальних питань, а не лише по суті спору.

Отже, застосування положень Господарського процесуального кодексу України з урахуванням наведеного підходу може спричинити порушення балансу між процесуальними правами сторін у справі, а відтак і забезпечення принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства належить рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Засада рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині першій статті 55 Конституції України; ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною першою статті 24 Основного Закону України, і стосується, зокрема, сфери судочинства; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав (абзац перший підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 N 11-рп/2012).

При цьому Конституційний Суд України звертав увагу, що особі має бути гарантовано право на перегляд її справи судом апеляційної інстанції, а після апеляційного розгляду справи сторони судового процесу можуть бути наділені правом оскаржити судові рішення першої та апеляційної інстанцій до суду касаційної інстанції у випадках, визначених законом, що сприятиме забезпеченню реалізації принципу верховенства права (абзац другий підпункту 3.6.3 підпункту 3.6 пункту 3 мотивувальної частини Висновку від 20.01.2016 N 1-в/2016).

Таким чином, наведене свідчить про необхідність уточнення правової позиції Великої Палати Верховного Суду щодо питання застосування норм чинного процесуального законодавства при визначенні можливості касаційного оскарження ухвал суду першої інстанції про забезпечення позову чи відмову в такому забезпеченні після їх перегляду в апеляційному порядку, або ухвал апеляційного суду про відмову у забезпеченні позову як складової права особи на доступ до правосуддя.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 25.12.1997 у справі № 9-зп щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України, частини першої статті 55 Конституції України, кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права .

У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04.12.1995 у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France)).

Крім того, у розумінні частини першої статті 6 Конвенції право кожного на судовий розгляд справи означає як право кожної особи на звернення до суду так і право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.

Водночас особі, яка звернулася до суду за захистом свого права, повинна бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень . Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист визначає зміст права на доступ до суду.

Таким чином, вирішення Великою Палатою Верховного Суду поставленої у цій справі правової проблеми сприятиме дотриманню принципу верховенства права та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а отже - забезпеченню розвитку права.

Керуючись статтями 233 - 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду

УХВАЛИВ:

Справу № 914/1096/20 разом із касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче комерційне підприємство "Термінал-ЛТД" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.07.2020 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. А. Зуєв

Судді І. С. Міщенко

В. Г. Суховий